Українці у Чехії

Так з чого почати...

Все, що напишу, буде, звичайно, суб'єктивним і побудованим на власних спостереженнях.

Українців у Чехії можна поділити на декілька груп, мабуть, почну поступово.

Група перша, ще зовсім недавно була, мабуть, найпоширеніша - це українські заробітчани, жінки і чоловіки, котрі працювали на будівництві, в кухні, в готелях, і звісно, не на ведучих позиціях.

Колись, пригадую, люди ці жили досить скромно і невибагливо - у кращому випадку у гуртожитках, економили на всьому - це було приблизно 15 років тому, перша хвиля еміграції українців у Чехію. Зараз такого явища майже нема. Принаймі, я не бачу, не знаю.

Далі буде...

 

Років 10 тому мені розповідали, що до українців в Чехії є дуже негативне ставлення, гірше, ніж навіть в Польщі. Це правда? І чи зберігаються такі настрої?

 

Саме років десять тому воно справді таким було. Асоціації з українцем були дві - це або людина в спортивних штанах і мокасинах з кульком із супермаркету або бандіт. Перший часто валявся п’яним недалеко коло гуртожитку, другий чекав на першого на автобусній станції Флоренс і відбирав зароблені гроші. По декількох перестрілках посадка на рейси в Україну проводилась поза автовокзалом. Було соромно - нас відсунули, як негрів. Відповідним було відношення.

З роками, з вступом Чехії в шенген, зі зміною законів, група, про котру я писала в першому дописі, майже зникла. Чорноробочих, сезонних робітників стало менше. Ті українці, котрі залишились, знали краще мову, шукали кращу роботу, легалізовувались, заробляли більше грошей, почали жити в кращих умовах. Почали привозити сім’ї, дітей, котрі пішли вчитись в чеські школи.

Кмітливіші відкрили власні фірми і живуть дуже незле. Власне, зі всіх родин, котрих я знаю в Чехії, три найбагатші - українські. Живуть з розмахом, котрі деяким чехам не снилось.

Мушу сказати, що "жаба" може бути національною тваринкою не тільки в українців - у чехів, може й більше. Гола зелена заздрість дусить чеха на рівному місці.

Я особисто неприязнь до себе на національному грунті не відчула ніколи. Дехто був дуже здивований, коли дізнавався, що я українка. )

 

Я не знаю, чи я адаптувалась. Мабуть так, якщо взяти до уваги мову, мій акцент не можуть визначити, знання історії, любов до цієї країни, роботу, котру не отримали решта двісті з чимось претендентів.

Можливо, те, що я знаю, скільки метрів має найвища гора Чехії, і будить якусь повагу.

 

Розказуйте про інші групи

 

Наступна група - українки, котрі вийшли заміж за чехів. Ці, за невеликим виключенням, повністю асимільовані. Варять чеську кухню, розмовляють чеською, як можуть - з дітьми також, і навіть переймають менталітет чеської жінки. Мабуть, змушує менталітет чеського чоловіка.

Група, до котрої відношусь і я - це повністю українська сім"я. Фактично, не відрізняється від пересічної української сім"ї в Україні. Тобто матріархат і терті пляцки. Спілкування українською, традиції українські. Переважно шукають собі подібних, з ними ж святкують, їздять у відпустки.

Тобто, заробітчан, чистих заробітчан, котрі приїхали на декілька місяців заробити і поїхати - майже не залишилось. Ті, котрі зараз тут є - люди, котрі живуть нормальним, звичайним життям.

 

Варто, мабуть, згадати і про релігію.

Тішуся, що українці вірять. Вірять і тут, не забувають про обов"язки віруючої людини, до якої б вони конфесії не належали. Знаю тут українців-баптистів, українців-православних, греко-католиків. Я римо-католичка, тобто для мене з переїздом нічого не змінилось - як ходила до костела, так і хожу.

Для греко-католиків, в принципі, також би не мало бути проблемою, навіть якщо вони живуть в менших містечках, ходити до костела - обидві церкви католицькі і між ними є сопричастя. От що роблять православні - навіть не уявляю.

Але в Празі, на Карловій вулиці знаходиться грецько-католицька церква, кафедрал святого Климента, костел з найдосконалішою, як кажуть знавці, акустикою в Празі - там люблю бувати, і в будні дні, а коли є Паска - маєте відчуття, що ви у Львові, бо навколо чути тільки українську, на кошиках українські традиційні серветки з вишивкою "Христос Воскрес!" і Ви маєте відчуття свята.

В моравському костелі різниці не відчуєте - моравани від чехів відрізняються своєю побожністю, але коли я вперше прийшла на Паску в чеський костел - нас там було 15 чоловік, разом зі мною, ксьондзом і моїми дітьми. І всі присутні, котрі принесли посвятити на тарілочці два яєчка і баранчика, зачудовано дивились на мій кошик з хріном, ковбасою і ашпарагусом.

 

Нє. І не тягне.

Не моє.

 

А є якісь офіційні/неофіційні дані, скільки там наших?

 

За даними чеського статистичного уряду в Чехії зараз легально знаходиться 109 тисяч українців, з різними дозволами на перебування. Цікаво, що ця цифра не міняється роками. Десять років тому за неофіційними даними українців в Чехії було приблизно мільйон.

 

А чи є там українці які досягли особливих успіхів в Чехії? Якими можливо пишається українська діаспора. Політики, бізнесмени, лікарі, митці...

 

Політиків - не знаю. От бізнесмен є. Стриянин.

Прізвища називати не буду, про статки можу сама тільки здогадуватись, але людина в спілкуванні дуже проста, підтримує українські осередки чи організації, спонсорує українські вечірки чи концерти.

З лікарів тут відомий доктор, вчений-біолог Сергій Кириленко, експерт досліджень раку і ракових захворювань. Працює у університеті Масарика.

Про митців також не чула, але є українська група "Ігніс", як кажуть чехи "українське кантрі".

http://www.youtube.com/watch?v=hkHBChVBiOU

 

Ну от. Українська діаспора в Чехії поповнилася.

Чоловік Юлії Тимошенко отримав політичний притулок http://www.pravda.com.ua/news/2012/01/6/6892712/