Україна - вчора, сьогодні, завтра

Для розкрутки нового об'єднаного форуму я задам дещо старі для "Острова", але нові для ЛФ теми. Ці теми розраховані для людей з достатнім аналітичним розумом, які перш ніж витягати шаблю дещо подумають про резон цього. Тож даю уривки зі своєї книжки "Історія українського невігластва", які згарячу прошу не приписувати до непатріотичних. Тут будуть думки типу "І мертвим, і живим..." чи "Моісей" Франка.

Світе тихий, краю милий, моя Україно,
За що тебе сплюндровано, за що мамо гинеш.
Т.Шевченко. 1847 рік.

ВСТУП

Початок ХХІ століття. Цивілізоване суспільство продовжує свій прогресуючий поступ в розвитку. Європа, як той локомотив, своєю культурою веде перед в цьому, відшуковуючи кращі шляхи, аналізуючи свої помилки. Відійшли в минуле багатовікові протиборства Англії, Франції, Німеччини, цей шкідливий егоїзм середньовіччя, віднайдено спільні позитивні риси, на базі яких, хоч і з деякими потугами, будуються Сполучені Штати Європи. Цей приклад європейської культури розноситься по всьому світу. Навіть віддалена Японія, відкинувши 100 років назад свій національний консерватизм, перейшла на європейські рейки, зберігши свої кращі здобутки попереднього життя. Китай, зберігши основи конфуціанства та пристосувавши до них елементи марксизму, виводить свій народ на щаблі нинішньої цивілізації. Чому ж ми, українці, так близькі територіально до культурних європейських центрів, але менш зрозумілі для них ніж ті ж японці чи китайці?
Україна - це Богом даний благодатний край, в якому панують невігластво та злидні, невизначеність та вимирання. Навкруги розкинулися ще далеко не виснажені плодородні землі, панує не найгірший клімат, достатній запас копалин, але мільйони здорових людей бідкаються в пошуках заробітку для нормального життя. Паразитизм та культурна деградація донищують ту частину Європи, яка зветься Україною. Чому ми на даний час являємося одним із найвідсталіших народів континенту поряд з болгарами, білорусами, росіянами чи молдаванами з румунами? Кого ми тільки не звинува-чуємо в наших бідах. Монголів, поляків, москалів, які загарбували нашу територію і паразитували на ній. Наших керманичів, нав'язаних нам і вибраних нами - за їх шокуючу безвідповідальність. Навіть Бога клянемо за відсутність його співчуття. Ось тільки сам народ не винимо, бо, бачите, він - "працелюбний та толерантний". Алогічність такого підходу очевидна на прикладі відносин людини та воші на ній. Але ж остання не винна, що людина допустила її до себе паразитувати. Тому будемо шукати причини в народі, починаючи з стану його та кожного із нас.

 

Шо мене вбивало завжди - оце нібито невід'ємне "працелюбний", наскрізь прогнилий штамп, або як зараз кажуть "баян". У чому український народ працелюбний? Робити дурну роботу, бо мізки не вмикаються? Гнути спину на панів? І де результати тої працелюбності?

 

Не поспішайте. Про це далі в розділі "Наша ментальність".

 

А, це лекція просто, я не знав.

 

Це є просто СУБ'ЄКТИВНОЮ ТОЧКОЮ ЗОРУ, яка буде аналізуватися форумчанами.

---------- Додано в 17:16 ---------- Попередній допис був написаний в 16:58 ----------



НАША МЕНТАЛЬНІСТЬ
Тут йтиметься про ті глибинні риси, які в'їлися в нас протягом багатьох століть, які також, по зрівнянні з культурою, не можна змінити за десятиліття. Я буду описувати ці риси менталітету не систематизовано і поруч, підмічені як в Х так і в ХХ століттях, тому що суть їх мало змінилася. Також тут йтиметься про так званий середньостатистичний тип, тому що Україна є великою і різнорідною. Виходячи з цього, в тонкощі різниці, наприклад, темпераменту черкащанина і гуцула в такому невеликому творі непрофесіонала не варто заглиблюватися. Отже, перейдемо безпосередньо до аналізу того, хто ми є.
Інколи про дитину кажуть: «Що з нього візьмеш – таке вродилося». Менталітет в людей та народів формується навколишніми обставинами – кліматом, природою, зовнішнім тиском сусідів. Ось так і з нашим народом, який формувався в нетрях якогось полісся, відірваний від інших спільнот землі, допотопно живучи на дарах природи. А Бог наділив дану нам цю природу досить великими багатствами, на які було багато претендентів, і які для нас перетворювалися в конкурентів і ворогів. В такому середовищі завдяки невмінню організувати достойний захист своїх інтересів від цих «конкурентів» історія протягом тисячоліття виробила в нас менталітет хитруватого, а часто і підленького пристосуванця до нав'язаної кимось ситуації. Якщо євреї та цигани виділили в собі ці риси для виживання в чужому середовищі, то ми опустилися до цього на своїй території. Як описує француз Г. де Боплан (ХVII століття) – «недовірливі, зрадливі, підступні, звірятися їм можна з великою обережністю». Це описувала людина, яка ставилася до наших зем-ляків навіть з більшою прихильністю ніж до поляків чи москалів. По виходу з полісся в степ подальша сліпа прив'язка до вічно-го порпання в землі зробила нас також одноосібниками. А цей тип людей не здатний до пристойної організації суспільства. "Моя хата скраю" - ось та наша риса, яка знищувала всі потуги для об'єднання зусиль по досягненню спільної мети. Тільки якісь радикальні по-дії заставляють нашого Петра залишити це «порпання» і підтримати "Хмельниччину" чи вийти на «Майдан». Тому в буденному житті навіть на початку ХХІ століття українець, розваливши колективне господарство, індивідуально спасається на малопродуктивному особистому клаптику землі, не розуміючи ступінь свого невігластва. Дослідники цивілізацій підмітили, що людина, якій банан майже сам падає в рота, не стимулюється для розвитку. Тому паразитування на багатій землі породило в нас лінь до навчання, малоінтелектуальність, що в поєднанні з примітивним гонором одноосібника дає дуже погані наслідки нашого життя. Багата природа не привчила нас до достатнього аналізу, тому ми більше піддаємося впливу слів, показушних ефектів ніж результату справ. В типових українців в своєму колі алергія на діяльність людей, не схожих на себе. Розумніших він просто не любить, зачисляє їх до "вискочок" і пробує опустити до свого рівня. Тому маса талановитих земляків вимушена розкривати свої здібності десь за кордоном, або розділила долю знищення так званих куркулів. Людей, шляхетніших за нього, наш герой записує в ранг "білої ворони" і пробує заклювати. Відповідальність за свої слова та вчинки моєму землякові неприсуща, він навіть гордиться тим підкинутим недоброзичливцями, що "там, де побував хохол, єврею робити нічого". В цьому наці-ональному постулаті проявляється поєднання явної переоцінки свого «я» та чергового елементу невігластва.
Праця століттями "на того парня" і, особливо, закріпачення породили байдужість до якості цієї праці і недисциплінованість при виконанні її. Якби автор був фахівцем в галузі культурної соціології, то з задоволенням науково дослідив би вплив кріпосництва XVIII та XX століть на цю якість нашого земляка чи вивчив би культурну різницю українця в самій Україні та Сибіру чи Зеленого клину на Далекому сході в силу наданої їм різної ступені свободи. В цьому дослідженні явно проявилося б, що висланий до Сибіру куркуль (не дав себе зламати до рівня раба) зберіг при собі більше свого позитивного "я" ніж залишений на батьківщині духовний та фізичний злидень, який став опорою побудови рабства колгоспного ладу. Історія показує, що багатство навколишньої природи і відчуження її на користь якогось чергового загарбника привело нашого земляка до нехтування в збереженні її. Оте в душі одноосібника "не моє" робило в ньому байдужість до вказаної якості праці і відношенню до природи, тим самим руйнувало одні з головних принципів культури людини. Працелюбність українця дещо надумана, тому що вона явно програє подібній корейця чи шотландця, особливо в частині ефективності. Розумова складова праці явно атрофована в середньостатистичного нашого земляка.
Українець по натурі неагресивний, бо Бог нагородив його достатніми запасами природи. Історія це підтверджує - чисто українські загарбницькі дії (без поводирства, наприклад, варягів чи москалів) були дуже поодинокими і абсурдними по задуму. Для прикладу згадайте безглуздий похід Тимоша Хмельницького в Молдову. Навпаки - вічне чекання нападу звідкись без планування своїх агресій породило в нас якусь знівечену і алогічну миролюбність. В сфері захисту своїх інтересів в нашого «героя» більша схильність до емоцій ніж до розуму, тому його супротив в основному приводив лиш до гайдамаччини чи махновщини з їх малопродуктивними наслідками. Ці емоції привили нам короткоплинний, імпульсний деспотизм, а не постійнодіючий, як у наших деяких сусідів. Хоча на даний час наш герой не здатний і на махновщину, бо він опустився до стану базікаючого раба, який вміє проявляти лиш "кухонний" героїзм, коли з кумом за чаркою обговорює високу політику - "От би мені автомат, я б цім паразитам показав". Після чого вранці, маючи похмільний синдром, він спокійно терпить згущаючогося над ним маленького начальника. Отже, як не вперта ментальність, але тисячолітня історія поступово (чи з явним зламом) з непокірливого древлянина робила раба, хоча він цього не помічав і продовжує на даний час себе помилково причисляти до вільних людей.
З суспільного життя українцю до вподоби лиш сімейна структура, далі він з впертістю одноосібника ігнорує громаду, державу. Йому присуща терплячість раба і примітивна кмітливість останнього. Він весь час "на сторожі" з боязню, що хтось постійно хоче його надурити, але й не гребує це зробити з кимось іншим. Шляхетність - це не те середовище, в якому привик жити і формувався наш земляк, але, попадаючи в нього, він часто досить позитивно міняє свою поведінку, відкриваючи глибинні і несподівані навіть для нього риси характеру. Для прикладу, основна маса українських емігрантів стали порядними громадянами цивілізованих країн. Але, якщо він попадає в погане іноземне середовище (типу "рашен" на Брайтон Біч), то і в еміграції продовжує залишатися зі своїм зіпсованим "я". Візьміть порівняйте українців з Тюмені і Бостона з однаковим стажем еміграції і ви побачите дуже різних людей. Отже не українець створює моду життя, а середовище ліпить його, тому він з легкістю може позбутися свого хорошого культурного здобутку (наприклад мови) ради того, щоб бути "як всі". Оце мавп'яче "як у сусіда" може привести і до позитиву, якщо підсуне життя відповідну моду. Як колись Париж "розкрутив" нам наші ж чобітки (тамтешні модельєри помітили такі в 60-х роках в ансамблі Вірського), то може якась розумна людина підкине нам моду і на рідну мову. Тому десь в Канаді, бачачи, що представники інших народів бережно ставляться до своєї доеміграційної культури, наші земляки теж дублювали їх, зберігаючи свою. Але поки що ми беремо з цієї "моди" в більшості випадків лиш малопідходяще для нас - типу коротких курточок з омитої теплим Гольфстрімом західної Європи, які при нашій континентальній погоді нічого нам крім замученого попереку не приносять. По цій же причині і наші менші мавпенята, не вивчивши історію свого народу, позитиви гопака, подібно копіюють заморський брейк. І це невігластво вони називають "круто", тому що не мають достойних вихователів в вигляді батьків чи вчителів, в яких самих немає достатньої "клепки" в голові, яку цивілізований світ називає аналізом. Але з приведеного витягнемо позитив - з українця можна щось ліпити, потрібен лиш хороший скульптор з підходящою для нашого майбутнього модою.

 

продовження

Та ж недосконалість аналізу привела нашого земляка в полон догм і до консервативної інертності життя. Він весь час живе в порівнянні з минулим. При "совєтах" він з ностальгією згадував царя, а зараз жалкує за ковбасою в 2руб з 70-х років. Погляд в конструктивне майбутнє у нього майже відсутній. Замість побудови цього "майбутнього" українець паралізований отим невпевненим - "щоб не було ще гірше". Він не пробує звільнитися від рабства, а всі сили направляє на пристосування в ньому. І це інколи досить непогано виходить, якщо згадувати історію перетворення української Насті в турецьку Роксолану. До цього можна додати приклад реакції на зовнішні чинники – на відміну від народів західної Європи наші предки майже не чинили опір вікінгам. Здоровий глузд наш «герой» замінює сумішшю алогічних догм, які є невід'ємною частиною його відсталої культури. Язичницький дух продовжує керувати ним. Не розуміючи основ християнства, він вперто б'є поклони перед іконою, при цьому так же бездумно, як язичником стрибав через вогнище. Абсолютно не ознайомившись з принципами НАТО, він готовий кидатися з вилами на це незрозуміле опудало. Українець напивається 8-го березня, не розуміючи що він святкує давнє єврейське свято на честь жінки Есфір, яка допомогла євреям в вавілонському полоні. Він, не знаючи хто такі кельти, навчився їхніх страшилок в вигляді свічки в порізаному гарбузі. Подібно наш герой по невігласьки може відкинути традиції вшанування свого воїна на Покрову ради підкинутого якимось пройдисвітом Троцьким "23 лютого" на честь неіснуючого бою лиш надуманої на той час армії. Також невігласька догма хуторянина "хоч поганий, але свій" продовжує вести мільйони сліпих українців і в теперішньому політичному житті, приводячи до влади чергових Януковичів та Кендзьорів. "Чорна кішка", "пусте відро", "тринадцяте число" продовжують керувати нами. А все тому, що логіка є чимось чужим для українця. Звідси стільки тупиків і помилок в нашому житті. Тому ми ніколи не мали хоч посередніх філософів чи достойних організаційних лідерів.
Тут вже можна сформулювати ланцюжок формування наших негативних рис. Багата природа - лінь думати –законсервована зупинка на щаблі життєвої філософії ВИЖИВАННЯ по зрівнянню з ПОВНОЦІННИМ ЖИТТЯМ цивілізованої людини. Отже, ми в процесі еволюції знаходимося лиш на примітивній відмітці "виживання", не дійшовши розумом до більш цивілізованих методів життя. А суспільство, діюче по функціях лиш виживання з його нешляхетними правилами і відсутністю стратегічного погляду в майбутнє, являється загальмованим, поїдаючим себе і приреченим на загибель, тому може й не добратися до наступного цивілізаційного щабля.
Є й нав’язані постороннім середовищем міфічні ментальні риси українця. Так москалі, по причині елементарної зневаги до нас (поряд з подібною до багатьох інших народів), придумали казку про "надкушені українцями яблука". Придивившись до спустошливої дії москалів на наших теренах і зрівнявши з подібною ситуацією перебування українця в Росії, можна з впевненістю вказати на справжнього "надкушувача яблук" – москаля. Ось і зараз Путіни, наносячи перш за все собі збиток на майбутнє (вирощують своїми діями собі чергового ворога-сусіда), пробують куснути нас неподачою газу чи захмарною ціною на нього, хоча розуміють (а може тупі й не розуміють), що час повного впливу на нас вже закінчився. Але сліпий українець не може оцінити справжнього "надкушувача яблук", тому під диригентську паличку дресирувальника він здатний все ще опорочувати себе отим шевченківським "моголи ми, моголи".

Цей поверхневий огляд нашого "я" можна продовжувати і далі, але достатньо і цих не дуже приємних рис. Не буду також зупинятися на позитивних аспектах нашої ментальності (типу згаданого вже ефекту хорошого середовища), бо мета цих роздумів - пошук наших хвороб для подальшого лікування. Хоча все ж для доказу позитивності в нашій історичній ментальності наведу ще одну строчку з аналізу того ж Г. де Боплана: "Вони кмітливі і проникливі, дотепні й надзвичайно щедрі, не побиваються за великим багатством, зате люблять свободу, без якої не уявляють життя". Але це йшлося про козаків, які формувалися в нетиповому для пересічного українця (особливо теперішнього) середовищі, тому мало хто з нинішніх нас зміг би зарахувати себе до них, бо останні століття знищили в нас ці принади чи приховали їх десь глибоко для реалізації при інших умовах нашого існування. А отой сурогат з теперішнього "козацтва", з його жлобськими лампасами та еполетами, є лиш доказом нашого теперішнього невігластва. Наша ментальність дещо трансформувалася під впливом змін культури життя протягом століть, але головні негативні риси все таки вперто продовжують гальмувати наш розвиток. І помиляється той, хто думає, що Інтернет та присутність сучасних комунальних послуг дуже віддалили нас від того древлянина, який і свого достойного правителя не міг виховати і чужинця Ігоря розіп'яв на березах. Ми, навіть, програємо йому, тому що древлянин не проходив через спотворюючу особистість школу рабства (сплата данини хозарам і кріпосництво Московії – це зовсім різні речі), а ми вже її пройшли. Нам також далеко до греків 2500-річної давнини, тому що ми так і не пізнали основ сучасного цивілізаційного розвитку, поштовх якому дали ці греки. Ми продовжуємо паразитувати на Богом даній благодатній землі, користуючись здобутками цивілізації, які створили більш розвинуті народи. І існує це наше невігластво лиш тому, що ми не маємо свого погляду на життя, а тупо дивимося на нього через підсунуту кимсь стороннім скривлену лінзу. Отже, оглянувши поверхнево нашу суть, спробуємо розібратися "чому".

 

я вважаю що забагато букв

 

Шось ніхто не аналізує.

 

Ось такі люди й будували 20 років державу. Вони не звикли маніпулювати комбінаціями більше 3-х літер. Видно я не туди попав. Невже й тут далі триндежу життя не просувається?
Хлопче, в Україні проблеми простим "геть москаля" не вирішиш. Тут потрібно напружувати мозок з "багатьма літерами" в голові.

Та навіщо? Земля нас прогодує, італійці дадуть роботу та ще й МВФ підкине грошенят.

 

Прокіп, ви якщо пишете книжки, то най люди беруть книжку і читають. А смисл її перепощувати тут? Викладайте хоча б стисло думки, бажаючі проаналізувати знайдутьсяю

 

Ну якщо ці уривки за книжку мають, то я уявляю, що для нього справжня книжка. Знайома ситуація, нецікаво, але чомусь заходять. Зараз по відпрацьованому сценарію спробують аналізувати не викладене, а Прокопа.
То ж навіщо мені продовжувати?

---------- Додано в 20:03 ---------- Попередній допис був написаний в 19:14 ----------

Підтвердження попереднього є результат двох зустрічей з футболу нашої збірної. Програли збірній Чорногорії, яка десь на рівні кількості населення з Рівненською областю. Зате мають ці бездари такі гонорари, їздять на таких авто... Паразити.

 

Нажаль майбутнього в цієї країни немає, що львів, що донецьк, одне болото.

 

Він задовбав цим шедевром ще пару років тому...

 

Думаю, "шершавым языком плаката" пану не удаётся донести до окружающих свои неоднозначные мысли - книги спросом не пользуются - вот и остаётся "проповедовать" на интернет-ресурсах...

 

"Лісовий варвар", а ти й до Карпат доліз? Як таргани, скрізь москалики пробують пролізти. Не сидиться цим Суховим в їх болотних хащах. А в Папуа по слідах нашого земляка Міклухи ще не лазив?

---------- Додано в 20:41 ---------- Попередній допис був написаний в 20:38 ----------

То то я й бачу, що ти задовбаний. Вибач, але антидота в мене немає. Попроси в ФСБ, на яку працюєш.

 

Не думай, наливай.

 

Він тобі ціну таку заламає, як Путін за газ. Не зв'язуйся.

 

"Много текста" (с), а по сути - "0" (ничего)!

Э-э-э... Прежде чем налить, нужно сто раз подумать...

 

Варто це робити, коли згоджуєшся на службу "мочить хахлов".

 

Не всякий мозг в состоянии понять мысль, которая требует сосредоточенности и внимания.