Трічі зраджена "Батьківщина" початок

ВІНОК ПРОЩАЛЬНИЙ «БАТЬКІВЩИНІ»​

Наближаються місцеві вибори. У Львові, вперше за останні 10 років «Батьківщина» не йде на вибори. Замість її кандидатів буде балотуватись збірна команда шахраїв набрана перевертнем Іваном Деньковичем, родичем колишнього зама Тимошенко по кадрам, а до цього колишнього зама по кадрам Лазаренко, а до цього колишнього першого секретаря І-Франківського міськкому КПУ Федорчука.
У політичному житті Львова партія «Батьківщина» вмерла, як вмерла вже колись «Громада». То ж дозвольте розповісти історію цієї партії. Адже серед засновників «Батьківщини» був мій батько, а я сам став членом «Батьківщини», коли вона на Львівщині не налічувала і десятка членів…
У грудні 1992 голова Комітету з роздержавлення і демонополізації виробництва Дніпропетровської облдержадміністрації, колишній викладач марксизму-ленінізму Дніпропетровського університету. Олександр Турчинов створив громадське об’єднання «Громада», яке нібито повинно було відродити «Громаду», 60-тих років 19 сторіччя Шевченка, Куліша і Драгоманова ( це Марсельєза Громади вірш «Ще не вмерли України» стала нашим Гімном). Він користувався підтримкою представника Президента у Дніпропетровщині Павла Івановича Лазаренко, з яким його познайомив колишній комсомольський шеф, а тепер голова правління створеного ним Українського відділення Російського «Приватбанку» Сергій Тигіпко. Коли ж у 1994 Лазаренко очолив владу Дніпропетровщини, до «Громади» приєднались дрібні об’єднання правого політичного сектору, адже створений західноукраїнськими комуністами «РУХ за перебудову»(потім , просто, РУХ) на Сході не користувався популярністю. От саме тоді, в січні 1995 Дніпропетровські об’єднання комуністів, соціалістів та інших лівих об’єднались в лівий «Союз миролюбних сил «Батьківщина», головною метою якого була боротьба з націоналізмом. Головою організації обрали одного з творців радянської «Сатани», академіка, ректора Дніпропетровського університету Володимира Федоровича Пріснякова. У грудні 1995 «Батьківщина» була зареєстрована, а вже в 1996на неї почались репресії. Не продовжили контракт з ректором і викладачами університету, які були серед засновників «Батьківщини». Мій батько, професор кафедри історії університету, всесвітньо відомий медієвіст. Був викинутий у 1996 на 70-гривневу пенсію. Така ж доля чекала його побратимів, членів «Батьківщини» з других вузів. Батько вимушений був прийняти запрошення з Армавірського Держпедуніверситету і переїхав до Росії. Те ж саме вимушені були зробити і інші викладачі. Так актив «Батьківщини» було знищено і вона замовкла на довгі роки, поки на літній конференції 1999 її не відновив і не очолив колишній секретар Дніпропетровського обкому КПУ Віктор Драченко. На конференцs]ии було вирішено перетворити громадське об’єднання у партію і провести у грудні її установчий з’їзд. Тим же літом перший замісник голови «Громади» Павла Лазаренко спочатку розіслав всім організаціям «Громади» наказ від імені Лазаренко(який і сном і духом про це не відав) голосувати проти Симоненка за Кучму. А через місяць після цього надіслав у первинні організації «громади» лист про її саморозпуск, хоч таке рішення повинен приймати з’їзд а не замісник голови партії. Майже вся Політрада правої «Громади» терміново вступила в «Батьківщину» і коли в грудні 1999 провели її установчий з’їзд, Драченко заявив про самовідвід і головою партії обрали колишню Голову тіньового Кабміну Громади Юлю Тимошенко, а її замом по кадрам став колишній зам.по кадрам Лазаренка – Федорчук. Так з ним розплатились за зраду і знищення «Громади». Якщо «Громада» йшла на вибори під гаслом «Геть Кучму», то «Батьківщина» обрала союз з владою заради реформ.
Я це розповідаю не з пліток. З 1989 я був членом Конституційно-демократичної партії, програма якої була розроблена Академіком Сахаровим. Та коли керівництво партії у 1994 підтримало на Президентських виборах Кучму, а член Політради професор Гриньов навіть написав для нього передвиборчу програму, я скликав конференцію ЛОО і ЛМО і на них ми прийняли рішення про саморозпуск ЛОО та ЛМО Конституційно-демократичної партії. То ж, коли в 1997 у Львові була заснована «Громада», то я вступив до неї. За два з половиною роки, що я був у ЛОО Громади, змінилось три керівника – Іванюта, Пахолюк Слобода. Кожного попереднього голову знімали не ми, а Федорчук.
Та от у 1999 Конституційний суд визнав другий термін президентства кучми першим і він знову пішов на вибори, провівши голову Громади Павла Лазаренко на літак до американської тюрми. По телефонограмі Федорчука був скликаний актив Громади і від імені Лазаренко(який в своїй комфортабельній буцегарні і слухом і духом про це не відав) було зачитано наказ голосувати не за Симоненка, а за Кучму. Взагалі то, ніхто з Громадівців і так не збирався голосувати за Симоненка, але голосувати за головного ворога «Громади» Кучму, це вже було занадто! Люди підходили до столу й кидали свої партквитки. А потім прийшло повідомлення від Федорчука про саморозпуск «Громади». Я в цей раз як раз по завданню сусіда – редактора «Вільної України» Євгена Шевціва брав інтерв’ю у голови бюджетного комітету ВРУ Юлі Тимошенко, заодно передав їй і свої думки про розвиток агросектору України. Саме від її помічника Шаго я й дізнався про те, що актив «Громади» перейшов до «Батьківщини» і що у Львові офіс Батьківщини знаходиться на заводі «Ремо», де Голова ЛОО працює комерційним директором. Так я познайомився з Олександром Білоусом і тут же подав йому заяву про вступ в «Батьківщину». Він запропонував мені взяти участь в установчому з’їзді, але їхати у Київ треба було за свій рахунок. Міжвузівський агроконсорціум, заснований нами при Агроуніверситеті збанкрутував після ліквідації основних замовників – колгоспів та радгоспів. Від фермерів моєму неприбутковому агро-інжінірінговому науково-технічному центру Агроінтех гроші за виконані роботи не поступали, то ж на виїзд до Києва у мене коштів не було. Поїхало 7 чоловік на чолі з Білоусом. Партію було створено і з січня 2000 нам навіть прийшли партквитки. От тільки ми вже не проти Кучми виступали, а за перебудову господарки. Я, як і в Громаді відповідав за зв’язок з іншими партіями. Виступав на мітингах.(На фото я між Головою «Батьківщини» Білоусом та головою «Молодої Батьківщини» -Шмигельським. http://s49.radikal.ru/i123/1010/8f/1c701abb13c5.jpg

 

трічі зраджена "Батьківщина" закінчення

Майже одночасно з ЛОО утворилась незалежна міська організація «Батьківщини» на чолі з головою об’єднання помічників депутатів Анатолієм Забарило. Білоус мотався по районам і довів численність ЛОО майже до 9000. Забарило не їздив, та численність ЛМО досягла біля 12000. Та в 2001 році, задля «підвищення авторитету партії на місцях», головами обласних організацій керівництво вирішило поставити нардепуків. Терміново для цього перевели з ПОРП у Батьківщину професора Ромовську, тещу Забарило. Та ЛОО блискуче програли вибори 2002, зате мером став рекомендований ЛМО Буняк, який і забрав Забарило у мерію. На його місце по рекомендації Федорчука обрали депутата міськради, директора школи №18 Івана Деньковича, якого тут же прийняли в партію. На жаль, у бюро ЛОО після програшу виборів почались чвари і звинувачення Ромовської у всіх смертних гріхах. Вона не витримала і подала заяву про відставку. На її місце Федорчук перевів Івана Деньковича. На місце Деньковича у ЛМО ми одноголосно обрали красуню-розумницю Мілю Подляшецьку, голову найбойовішої районної організації. Обрали, не чекаючи рекомендації Федорчука. Ясно, що і у нього, і у Деньковича були інші плани на цю посаду. Тим часом Буняк віддав «Батьківщині» під офіс приміщення колишньої контори М’ясоторгу в самому центрі міста по вул. Івана Франко. Якщо раніше у обласної і міської організацій «Батьківщини» були різні приміщення( у ЛОО трикімнатна спочатку по вул. Стефаника , а потім по Нечуй-Левицького) то тепер вони обидві зайняли приміщення по вул. Івана Франка. Денькович рідко виїжджав до районів, хіба що у батьківську Турку. Всю роботу там здійснювали районні голови, обрані ще Білоусом. Та поступово, на обласних конференціях ці голови були замінені на вірних Деньковичу. А потім настав час Президентських виборів 2004. Настав час Майдану. Мілечку Подляшецьку ( вона мені у дочки годиться, тому не можу її звати Емілею Володимирівною) зробили координатором дій з іншими партіями і вона поїхала на Майдан, організовувати разом з Парубієм побут. Домовилась з Кирпою про виділення потягів. Одним з таких потягів на Майдан виїхав і мій син, який був там з Мілею від початку, до перемоги Майдану. Вони чесно мерзли, відстоюючи перемогу Ющенка та Юлі. http://i040.radikal.ru/1010/de/4f60e4f4a053.jpg Денькович в цей час, на всякий випадок повернувся до школи, на тиждень з’їздивши до рідних у Турку. Поки Міля і активісти воювали на Майдані, Денькович провів кілка розширених засідань Політради і замінив склад бюро ЛОО і ЛМО на своїх «людей». Коли ж Міля переможницею повернулась з Майдану, її чекало два удари. Помер батько. Коли ж вона була на похоронах, скликали позачергове об’єднане бюро ЛОО і ЛМО, на якому виключили її з партії. Справа в тому, що невдоволені напливом у партію перекинчиків з СДПУ(о) та НДП , Майданівці з Одеси, Дніпропетровська, Донецька та Львова поїхали в Київ і влаштували демонстрацію під вікнами Юлиного Кабміну з вимогою до Юлі очистити партію від перекинчиків. У відповідь Юля дала вирішила звільнитись від тих, хто привів її до влади, а значить, міг у неї ту владу і відібрати. То ж коли Міля , яка через смерть батька, ніякого відношення до тієї демонстрації під Кабміном не мала, поїхала до Юлі, та її не прийняла. Вслід за Мілею були виключені з партії і всі ветерани-активісти та Майданівці. Їх місце зайняли перекинчики з партій влади. Мене виключили у травні 2005. За виключення голосували члени бюро, які стали ними і членами партії у 2005, після перемоги Майдану. Голова Галицького бюро Тарас Вовк говорив за мене, що я думаю і яку мету маю. А Людмила Козак заявила, що перебуваючи в партії я можу виносити сміття з хати, поза неї буду нейтралізований. Що ж партія очистилась. Стала зовсім іншою. Стала «Білим братством». На місце Мілі Федорчук з Деньковичем "обрали" Лозинського, якого вичистили з мерії з-за підозри у корупції. Я не знаю, як тепер живе «Батьківщина». В останнє опублікував про неї нарис «Бізнес-партія з вулиці панормальних явищ» і забув про неї. Я позапартійний вільний журналіст, власкор тижневиків «Технічна газета»(Луганськ» та «Cascad»(Балтімора) і онлайн-видань «Інтерліт»(Мінськ), «Русский переплёт»(Москва), «Хроно»(Петербург), «Россия в Красках»(Ієрусалим).
Нині ж нагадала старе програма «Доміно» у «Zik» 10.10.10, на якій одночасно були Мілечка Подляшецька. Іван Денькович та Іван Стецькович. Той самий Стецьвович, якого ми прийняли на конференції в члени Батьківщини за те, що він розшукав адресу офісу по Інтернету, тут же був запрошений, а не делегований на конференцію, тут же прийнятий в партію і тут же рекомендований Денговичем у Політраду. На передачі вони ледь не поскублись,під зневажливу посмішку Мілі, яка добре пам’ятала. Як «чесний» Стецькович не пускав її осінню 2005 на фестини біля ТуроджуПідкаменю, які проводились під патронатом правих партій, у тому числі і «Батьківщини», яка на той час з лівої стала правою.
Зараз у Львові на вибори йде «Деньківщина» замість «Батьківщини». Адже Деньковича давно вджже виключили з партії за зраду. Та він львівським заврич-судом заборонив проведення конференцій, то ж конференції, проведені навіть за участю Тимошенко, виявились нелегітимними ( хто їй заважав дати нашим «чесним» суддям пару мільйонів і відмінити заборону проведення конференцій?), як нелегітимним виявилось і обрання головою ЛОО Романа Ілика. Те ж саме сталось і з Київською, Одеською та іншими парторганізаціями, де сама Юля санкцію вала у 2005 виключення з партії Майданівців і заміну їх перекинчиками. Тепер ці перекинчики знову перекинулись до партії влади.
Колись Юля з першим секретарем Івано Франківського міськкому КПУ Ярославом Федорчуком поховала Громаду, а с серетарем Дніпропетровського міськкому Віктором Драченко перетворила лівий «Союз миролюбних сил «Батьківщина» у партію, то праву, то лівоцентристську, то взагалі ніяку. Тепер і цю партію у судовому порядку можуть відібрати у неї клони, створення яких вона сама санкціювала у 2005.
То ж кладу прощавальний вінок «Батьківщині», створеній Героєм соціалістичної праці, одним з творців могутньої «Сатани», ректором Дніпропетровського університету, академіком Володимиром Федоровичем Пресняковим, вкраденої перекинчиками – комуністами колишнім секретарем з пропаганди та ідеології Дніпропетровського обкому ВЛКСМУ Олександром Турчиновим, та колишніми секретарями міськкомів КПУ Федорчуком і Драченко.
Ту «Батьківщину» мого батька я завжди буду згадувати незлим тихим словом, як згадував і батько у далекому Армавірі, де і помер почесним громадянином міста, полковником Російської Армії ( за те, що колись врятував від Сибіру Карела Войтиллу і його друзів-семінаристів, батько так і залишився майором. По представленню воєнних років особисто Путін надав йому звання підполковника, а потім полковника Російської армії)…
http://s40.radikal.ru/i088/1010/51/d35fd2bc71d0.jpg







Володимир Сиротенко(Вербицький)
Правнук автора «Ще не вмерли України ні слава, ні воля, ще нам браття молодії усміхнеться доля»