Колись прочитала цю статтю і розмірковую над нею досі, чому різні покоління так по різному ставляться до виховання дітей : http://www.soznatelno.ru/otnosheniya/40-otnosheniya/496-2010-05-20-19-47-58.html Можливо, хтось захоче поділитись своїми думками: як виховували Вас і як Ви виховуєте власних дітей (за батьківським взірцем, чи за власними уявленнями).
Стаття - цікава і глибока. Ділюся враженнями: 1. Трошки шокована тим що до 60 року не можна було з дитиною до року сидіти. Дітей, напевно, здавали в яслі, де вони були без мами. 2. Пізнаю себе і свою сім"ю. 3. Звичайно, батьки виховують дітей так, як вважають найкраще. Але необхідно пам"ятати, що не можна дати того, чого немає. Тобто, якщо в матері (батька) немає любові, то не можливо цього дати дитині. Часом батьки забувають, що дитина - теж людина, яка має право на свою думку і на свої помилки. Виховуючі дітей не треба цього забувати. 4. Так, батьки часом робили не те, що правильно, і не те, що б хотілось нам. Але треба подякувати їм за можливість побачити ці "провтики" і розвиватись далі. 5. Сподобалась фраза, яку можна застосувати до багатьох "Проблем" - "ААА! мы все умрем".
Дякую за статтю. Я дуже яскравий приклад третього покоління. Відправити тещу окремо жити - Ти хочеш смєрті своєй мамочкі! А жити з нею = мене як особистість і людину ніхто не сприймає. Навіть чоловік не зауважує наскільки я різностороння особистість і як собі вмію давати раду в житті і успішна у всьому. Але себе так і не знайшла. Це велика біда! Коли я відверто сказала своїй мамі, що я їй не говорю і не спілкуюсь з нею тому що я її боюсь, вона мене висміяла і вкрила матами з голови до ніг. Називається порозумілись!
Cтаття дійсно актуальна, так воно і є..кожне "думаюче" покоління намагається відійти від батьківського взірця у кращу сторону - але інколи мені здається що можна виховувати когось інакше як тебе і це легше зробити, аніж "вилікувати" свої власні травми. "И он растет, стараясь заслужить любовь, раз она ему не положена даром. Помогает. Ничего не требует. Сам собой занят. За младшими смотрит. Добивается успехов. Очень старается быть полезным. Только полезных любят. Только удобных и правильных. Тех, кто и уроки сам сделает, и пол в доме помоет, и младших уложит, ужин к приходу матери приготовит." Це про мене.. "Синдром відмінниці" (правда легкий, не "клінічний" і наразі давно не актуальний), перфекціонізм, намагання вгадати і догодити і т.д. - щоб заслужити увагу, любов... Дуже заважає в особистому житті - намагаючись "заслужити любов", сам себе втрачаєш, провокуєш не ті ситуації - а позбутися глибинного відчуття що тебе немає за що любити "просто так" насправді дуже важко. Тобто, в голові розумієш - а підсвідомо все ще схема працює без твого відома. У мене з дитиною на порядок довірливіші стосунки ніж були (і є) у мене з мамою.. але і вона мала величезні (куди більші за мої) травми у своєму дитинстві, і у неї зі мною були на порядок довірливіші стосунки ніж у неї з її мамою. Прогрес - штука повільна, але хороша.
Я себе побачила в цьому описі: Дійсно пошук найкращих шкіл, додаткових занять, підбір дитячої літератури... Часом знайомі мене звинувачують, що я занадто опікуюсь дітьми. Дочці буде скоро 11років, а я досі вожу в школу, з школи, на гуртки. З одної сторони я пояснюю, що то далеко йти і рюкзак важкий, та мені так спокійніше завести, ніж нервуватись як сама зайде.
О, у нас однолітки майже, моїй було 11 недавно. У нас "батьківський невроз" напевне не у мене, у моєї мами (бабусі дитини, тобто).. а мені відповідно, дістається роль постійного "заспокоювача" і "пояснювача" що все що я роблю - достатньо. Але оця постійна ситуація, коли твої дії постійно розглядаються як недостатні (а "дій" і "результатів" дууже багато: піднятий з о,3/0,4 до 0,6/0,7 зір - і продовжуємо, лідер всієї паралелі 5-х класів з навчання,з оліпміад районних, купа гуртків - які вона сама обирає і ті які її потрібно: гімнастика, профілактор Євмінова..), здавалося б - ну чого ще?! Але ні, завжди увага спрямована на пошук недоліків: "ви ніколи не лягаєте вчасно спати, у тебе ніколи нем було режиму, дитина мало споживає овочів і фруктів, скільки разів на тиждень ти її треш моркву? як ти можеш її саму відпускати? - і т.д. ... це зарядка для терпцю і самовладання, звичайно, але так втомлює з роками. Хоча поступово вдається "привчати". Зараз от на тренажери для очей дитина їздить 1 станцію метро сама!! - але найдивовижніше не це, а те що бабуся сприймає це нормально. ..При чому все - з найкращих же міркувань.. отака любов. Що постійно прагне все кращого і кращого - до безкінечності.. Там у статті дуже гарно показано ЩО робиться з любові.
Мені навпаки, навіть мама і свекруха радять "дати дитині волю", на що я їм пояснюю, що Львів не таке спокійне містечко, як у них вдома (живуть в інших областях). Я "розумом" відчуваю, що треба себе стримувати, а "серцем" - заспокоююсь, що так робила і з старшим сином, і він, можливо, завдяки саме цьому і виріс таким, що зараз ним горжусь...
Навіть самі кращі поради напевне не працюватимуть у стосунках батьки-діти, поки не стануть "своїми".. кожний радить із власної ситуації (і місця проживання, і світосприйняття, досвіду) - але остаточне рішення лише за батьками, які не тільки враховують сказане, але і те яка у них дитина (навіть рідні брати є трошки різні і до них буває треба різний підхід), чи її це підходить, який у них район проживання (і скільки вулиць треба перейти, у мене, наприклад, жодної окрім вулички-заїзду у двір будинку - то я і відпускаю спокійно) і т.д. Все буде добре, треба бути відкритими до порад, змін, "відпускання" дітей - але і довіряти власній голові і серцю.
Я також своїх всюди воджу і навіть на площадку дальше від хати самих не пускаю, але не тому що я боюсь що погана мама а просто в нас закони такі, що діти до 12-14 років самі не мають права ходити нікуди.
У вихованні дітей досить часто фігурують 2 крайнощі. 1) Виховують так, як виховували їх - тобто обирають той концепт і стиль виховання, який використовували їх власні батьки 2) Виховують НЕ так як виховували їх - акцент на те, що людина має якісь негативні наслідки виховання, або не згодна з підходом своїх батьків і орієнтується на протиставлення виховання своїх дітей своєму власному вихованню
