Таку еліту, яку очолює Ю.Тимошенко І.Дзюба назвав псевдоелітою

Ця стаття написана Степаном Вовканичем та Степаном Гелеєм ще до президентських виборів, але, як на мене, вона залишається актуальною і зараз, а тому вартує, щоб її прочитати і проаналізувати.

Чи є в Україні українська інтелігенція?!...
докт. екон. наук, проф. Степан Вовканич, докт. істор. наук, професор Степан Гелей

Нам також не зрозуміло, чому прем’єрство Ю.Тимошенко – це суцільні корупційні скандали та кризи: бензинова, м’ясна, цукрова, фінансово-економічна, тепер ще й дефіцит і подорощання ліків. А як пояснити 100 млрд. доларів зовнішнього боргу, падіння промислового виробництва на 30 %, девальвацію гривні, зменшення купівельної спроможності більшості українців вдвічі? Хто понесе відповідальність за розгул корупції, коли гроші з бюджету роздаються в ручному режимі. За даними газети „Агенції журналістських розслідувань” „Інформатор” (ч. 47, 27 лист. – 3 грудня), з березня 2008 року особисто Ю.Тимошенко і її права рука О.Турчинов протокольними дорученнями роздали 52,2 млрд. грн. На держзакупівлі, а ще 433,3 млрд. грн. роздано постановами Кабміну. Усе це – порушення ст. 150 Конституції України. У Рахунковій палаті вважають, що мінімум 20 % від цих сум було повернено їх розпорядникам як „відкати”.

Спойлер

Інтелігенція є своєрідною інтелектуальною лабораторією, в якій, крім чисто культурних цінностей, створюються форми і типи національної громадянськості і політичного устрою. В руках інтелігенції перебувають усі ключі від національної долі того народу, представницею якого вона виступає.

Кволість суспільної еліти, особливо політичної, завжди була вузьким місцем у нашому державотворенні. Сьогодні як ніколи необхідно активізувати її діяльність у напрямку створення духовно-інформаційного, мовного українського простору та генерування нових ідей, проектів, впровадження передових технологій як передумов формування „нових економік” та виходу України з системної кризи за допомогою власних інтелектуальних ресурсів.

Нажаль, політична еліта, за дуже невеликим виключенням, не переймається проблемами України, демонструє моральну та інтелектуальну здрібнілість, убогість ідей та державотворчу неміч. Спекулюючи соціальними питаннями, вона навмисне затушовує національні, духовно-моральні фактори. Безпринципність, продажність українських політиків, які за будь-яких обставин не забувають звинуватити президента у всіх земних гріхах – характерна ознака сьогодення.

Як могло статися, що перший всенародно-обраний президент Л.Кравчук, який вірою і правдою служив різним політичним силам, а нині віддав свої симпатії тій, єдиній, що „працює”, замість зайняти зважену державницьку позицію, умовляє чинного президента залишити поле „битви” за Україну.

Або ж чому народний депутат України В.Яворівський – неперевершений пристосуванець і демагог везунчиком вважає не себе, а людину твердих моральних і політичних принципів, яка за відданість ідеї заплатила власним здоров’ям.

Де ж ділися усі ті, хто тісним кільцем оточували лідера нації на Майдані, про що вони тоді мріяли – про вирішення складних проблем державотворення, чи про задоволення власних амбіцій і матеріальних статків? Де тепер наші партійні вожді, які обіцяли як тільки доберуться до Верховної ради, взятися за створення потужної партії національно-державницького спрямування. Де ж молода генерація політиків – „Пора”, яка так обіцяла внести свіжу струю в український політикум?

А де ті, хто намагався ліквідувати майбутнього президента фізично, а коли це їм не вдалося, використали заготовану у Москві політичну реформу, якою до мінімуму обмежили його повноваження.

Тому не проклинаймо Помаранчевої революції. Якби її хто не оцінював, вона відіграла історичну роль. Інша справа, що ті, хто так тісно тулився до В.Ющенка не захотіли чесно та безкорисливо трудитися заради стабільного розвитку держави, заради відродження українства. Майже усіх з потрохами скупила відома політична сила і назавжди поховала як українських політиків.

Не дивно, що напередодні президентських виборів вони не тільки не підтримують чинного президента, а різними, переважно негідними, засобами намагаються послабити його позиції. При тому активно експлуатують заготований у тій же білокаменній проект, згідно якого у другий тур президентських виборів в Україні попадуть лише два кандидати – В.Янукович та Ю.Тимошенко.

Але ж скажіть, будь-ласка, хто із найвірогідніших претендентів на найвищу в державі посаду, без маски, без суфлера, без найнятих політологів та журналістів здатен оприлюднити гуманітарну стратегію розвитку України? Хто турбується про повернення ще не зовсім втрачених духовно-культурних цінностей українського народу? А хто за гречку, гроші, посади, брехливі обіцянки забезпечити населення дешевими м’ясом, бензином, цукром; відродити село, запровадити контрактну армію, повернути вклади тощо намагається купити голоси. Коли ми добре пригляньмося до кандидатів на цю важливу державну посаду, то побачимо, що за зовнішньою, нібито привабливою ірраціональністю приховано маніакальне бажання безмежної влади, марнославства, неприкритого кар’єризму, а не бажання служити народові.

Ще в 1935 р. визначний український історик В.Кучабський закликав плекати кадри не для організації низів, а для формування верхів, щоб керівництво політичним проводом не взяли в свої руки крикуни й демагоги, які не хочуть вчитися, не хочуть готувати себе до того, щоб жити з чесної праці, а кидаються в „політику”, аби з неї жити, внаслідок чого політичне життя – свідомо й несвідомо – перебуває на грошах і службі чужих держав, а не України, і ця корупція призводить до чимраз більшого партійного і навіть релігійного розшарування народу.

Інший український історик та політолог В.Липинський інтелігенцію поділив на дві категорії. До першої, що живе з власної фахової служби на користь громаді, відносив священиків, письменників, журналістів, науковців, учителів, суддів, адвокатів, лікарів; до другої – тих, що використовують свої знання в політиці і тягнуться до влади. Навколо цієї інтелігенції, на думку В.Липинського, ніколи не обєднається нація, оскільки вона сама не буде ніколи об’єднана. Для цього їй бракує спільного інтересу, щоби бути політично об’єднаній супроти ринку, на який вона викидає свою умовну продукцію, супроти інших груп, що мають інші інтереси. Тільки роз’єднання, тільки боротьба поміж собою, тільки політична конкуренція дає змогу такій інтелігенції вибитись політично, забезпечити кращі умови свого матеріального існування. Чим більше політично розбита нація, тим більше завзяту боротьбу вона веде сама з собою, тим більше в ній політичних партій, лідерів, всяких політичних посад для інтелігенції.

Наші „непідкупні” засоби масової інформації, які визначний український астроном, академік НАН України Я.Яцків назвав засобами масової дезінформації, не перестають захоплюватися героїчною, подвижнецькою працею керівника уряду і скромно забувають поінформувати, про те, чому так погано живе суспільний загал; чому про відновлення роботи вітчизняних молокозаводів повідомляється лише напередодні президентських виборів; чому на підвищення пенсій і мінімальної заробітної плати, на українську армію, мову та культуру, грошей не має, а на коштовні білборди, організацію масових шоу, на підкуп політиків, політологів, соціологів, журналістів, державних службовців, естрадних співаків, служителів культу та десятків, сотень тисяч різного роду бажаючих легко заробити, гроші є.

 

Подайте в суд. Что мешает?

 

Так чому ж Тимошенко судили за недоказану провину а тут на поверхні все лежить! Тільки сади! А за одно і Турчинова.

Баярде. Ця "інформація" для тих, хто не вміє порівняти два однозначних числа.

Тепер про автора:

І.Дзюба.
После окончания школы Дзюба поступил в 1949 в Сталинский педагогический институт, который он закончил в 1953, был комсоргом института, лектором обкома ЛКСМУ[1]. После окончания учёбы в Донецке был аспирантом института литературы при Академии наук УССР. В 1957 году он устроился редактором в украинский журнал «Отечество». С 1959 Иван Дзюба был членом Союза писателей Украины (СПУ).

До 1969 Дзюба не подвергался притеснениям со стороны советской власти, так как никогда до этого не выступал с критикой против неё как таковой, а только по отдельным пунктам. Однако в том году СПУ всё-таки решил исключить его из своих рядов. Но Дзюба выступил с покаянным заявлением 26.12.1969 и исключён не был.

И всё же с начала 1970 отношения между ним и властью окончательно испортились. У Дзюбы проводили обыски и водили на допросы. В 1972 был исключён из СПУ, а годом позже приговорён к пяти годам лишения свободы и пяти годам ссылки. Ввиду открытой формы туберкулёза, а также благодаря, в какой-то степени, письму в его защиту[2] коллеги по писательскому цеху Николая Лукаша, Иван Дзюба в ноябре 1973 был помилован и выступил в «Литературной Украине» с покаянным заявлением, в котором отрекся от своих «прежних ошибочных взглядов» (9.11.1973).

Вопросов больше нет.

 

на кого?

 

а что опять с автором? точнее с его биографией?
опять если с чем-то не согласны переходим на личность? я думал это только заму Оникс позволено)

 

...написал bayard, ну ни капельки не переходя на личности.

гм...

 

Какая в ж... элита? С одной стороны - гопакирующие нацюки, сменившие комсомольский билет на портрет Бандеры, с другой стороны - гопники с рэкетирами.

 

Тов. Вергунка, Вы себе очень правильный аватар выбрали. Как глянешь на него, и все сразу ясно, кто перед тобой.

 

написал Ворчун, ну ни капельки не отклонившись от темы и не заметив при этом ни Вы нелепы и смешны, ни вы и зам, и свечкодержатель и спец по слежке из замочных скважин, ни для этого надо иметь голову на плечах и пробовать думать, ни Ваша наивность в оценках Тимошенко, ни Лишь бы что-то брякнуть а эпистолярном угаре. Ваши примитивные обобщения уже утомляют продолжаете как-то однобоко судить о переходах.
вы уж если делаете замечания так делайте всем, а то двойные стандраты-с получаются

 

гм...
так что там ... про "элиту"?

 

А звідки туди Дзюбу прив'язали?

 

говорят - плохо все...нет ее..

а это потомушто дальше названия никто ничего не читает.
а если опустить глаза то авторы: докт. екон. наук, проф. Степан Вовканич, докт. істор. наук, професор Степан Гелей

 

Ну так берите шо даю, та идите себе с Богом...

 

Звиняйте пане Дзюба. Не впізнав Вас під псевдонімом...

 

Та там вообще непонятно что и откуда -ссылочек-то не
Обратила внимание на фамилию Дзюба, начала читать.
Інтелігенція [STRIKE]є також[/STRIKE] своєрідною інтелектуальною лабораторією , в якій , крім чисто культурних цінностей , створюються форми і типи національної громадянськості і політичного устрою . - строка интернетовского реферата.
http://ref-at.org.ua/index.php?referat=50317&page=2

 

Та тут же не в многабуков дело, а в заголовке темы. )
НЕ, даже в одной фамилии ) )

 

Пане Прокопе, Ви мене дивуєте...В творі О'Генрі "Королі і капуста" нема ні слова про королів...тим паче про капусту....:o

 

Ну а теперь то, что на самом деле связано с мнением Дзюбы
Иван ДЗЮБА: этос свободы
Г

Полностью статья и ссылки на другие публикации, связанные с Иваном Дзюбой - здесь
http://www.day.kiev.ua/213224

 

Та вже опустив так, як дівка на виданні, яка піч колупає. Так де там І.Дзюба?

 

Про еліту, сурогатну та справжню (від Прокопа)

[FONT=&quot]Роль цього прошарку в розвитку суспільства загальновідома. Але йдуть великі розбіжності в трактуванні кого визнавати за представника цього прошарку. В бджолиному рої це безумовно матка, причому не навічно. Якщо вона втрачає свій хист, то позбавляється своїх лідерських привілеїв. А як же в людей? В різних суспільствах по різному, залежить від культури. Євреї, для прикладу, не прийняли І.Христа, навіть піддали його гонінням та смерті. А багато інших народів підняли його на найвищий п'єдестал. Справа вибору і відповідно різниця в результатах. Еліта - це талант, при цьому кожному народові потрібно мати мірило його. А що ж ми маємо? Повну спотворену хибність в голові відносно цього. В оцінці таланту ми себе ведемо як компас на залізному родовищі. Для прикладу наве-ду два наших самородки - Марусю Чурай та Володю Івасюка. Ми їх зуміли оцінити, співаючи до цих пір їх пісні, але чи вберегли ми їх. Ні, ми спокійно дивилися як їх обох знищували. Це називається пасивним відторгненням таланту, але інколи суспільство і активно виштовхує чи знищує потрібні йому самородки (сіренькі Кос-Анатольські не менше опричників з КГБ доводили до відчаю В. Івасюків чи Л. Бикових). А нам, все таки, потрібно знати, що не всякому генію до снаги подолати нашу інертність чи, навіть, ворожість суспільства. Розвинуте суспільство саме відшукує їх, добряче оцінює, а потім дає їм оберігаюче клеймо типу "сер". А яких ми собі знаходимо "серів"? Який у нашого сьогоднішнього жлоба ідеал? Повернемося до витоків нашого теперішнього жлобства - в 60-і роки. Існував в той час популярний кіножурнал "Фітіль". В одному з його випусків показують наступний сюжет. Сидять коло під'їзду двоє чоловіків - один з них товстий та пихатий, а другий худенький, старенький і в поношеному костюмі. Всі, хто не проходить мимо цієї пари, здоровкаються: "Добрий день, Іване Івановичу". А стояча поряд старенька каже іншій: "Як у вас поважають професора". Інша відповідає: "Це всі здоровкаються до нашого м'ясника з гастроному - товстого, а до професора їм байдуже". Ось і вся мораль нашого жлоба в виборі кумирів (дефіцит м'яса в той час зробив свій акцент). Він поважає тих, хто по його "понятиям" може жити, а всі інші - "лохи". Так на Донбасі вибрали Януковича, тому що він - "свій пацан". Він по донецьких мірилах "сер" і неважливо, що відносно недавно цей "сер" зривав шапки з прохожих. На протилежному кінці України зациклилися на інших "героях". Неважливо, що він не може відрізнити культуру від менталітету, зате "як він москалів лає". Ось так в нашій "еліті" з'являється цілий набір культурного мотлоху, який сам себе зачисляє до «бомонду», крутить свої пики постійно для нашого зору на подібних собі телеканалах. Отак ми "вклепалися" з хорунжівським "сером", [/FONT][FONT=&quot]навіть [/FONT][FONT=&quot]записали в ранг «видатних українців» пройдисвіта Ульянова-Лєніна. Відносно останнього – це вже можна занести не до культурного, а до психічного відхилення нації. При цьому і одному відсотку українців невідомо нічого, наприклад, про Василя Капніста, грека по національності і патріота України. До того ж ще одним прикладом доведу нашу деградацію, тому що згадуваний з 60-х професор теж вже навчився, як і м’ясник, наживатися на своїй посаді продажем оцінок. Немає в українця тієї «клепки в голові», яка б дозволила йому відсівати культурне зерно від полови. Та ще й жлобські так звані ЗМІ підсовують нам своїх "героїв". Ці телеаферисти, наприклад, підсунули нам дрібненьких (по суті аналізу) Кличків, В.Лобановського чи А.Шевченка, за возвеличуванням яких ми майже нічого не знаємо про справжнього спортивного героя - В.Голубничого (і він не один в такій штучній тіні), який готував свої олімпійські медалі в болоті примітивного сумського стадіону. Перші в спортивні "сери" не годяться, тому що люб[/FONT][FONT=&quot]лять[/FONT][FONT=&quot] гроші більше ніж спорт. А Голубничий - це дійсно спортивний "сер", бо віддавався спорту від душі. Відносно А.Шевченка ми знаємо, що цей витвір київських Нивок назвав свого сина [/FONT][FONT=&quot]щось на шталк [/FONT][FONT=&quot]Джон (круто для нашого жлоба), а ось відносно багаторазового олімпійського чемпіона Голубничого невідомо чи взагалі він живий. Мої рідні жлоби, скажіть мені, що ви знаєте про Л.Костенко по зрівнянню з "розкрученим" на ТБ Ф.Кіркоровим. Ви ліниві самі пізнавати світ, ви просто вживаєте ту полову, яку вам майже силоміць підсовують різні там "Факти" чи "Інтери". І після цього ви маєте нахабства подумки зараховувати себе до інтелектуальнонасичених, хоча насправді ви є папугами з набором примітивних фраз від жовтих "засобів масового одурачування". Земляки, не жалійтеся, що вами керують недостойні люди. Це результат вашого особистого невігластва з суміші невміння і ліньок аналізувати та перебільшеного гонору відносно свого "я". Доки ви не зрозумієте користь Дон Кіхотів в вашому житті, по справжньому САМІ не оціните "маршала-м'ясника" Г.Жукова чи патріотизм Р.Шухевича, не навчитесь відокремлювати зневагу до В.Ющенка від пам'яті по загиблих в Голодоморі, ви будете в вічному пошуку поводиря між самозванцями-невігласами місцевого клепання чи будуть "керувати" знову вами прийшлі зайди типу Романових чи Рюріковичів. А для початку навчіться відрізняти хоча би ціну "слів" і "справ". А не пройшовши це осмислення ви будете продовжувати називати Харків «першою столицею», що є проявом повного невігластва, ставити пам’ятники тому ж Жукову, вибирати в міські голови відвертих шахраїв та авантюристів. Далі я хотів дати більш детальні характеристики деяким представникам нинішньої псевдоеліти, яка своїм егоїзмом дорозтерзує Україну. Йдеться про таких як Ющенко, Янукович, Тимошенко і тому подібних хуторянських "державотворців", які вже і самі почали вірити в свою велич. Але вирішив поберегти післяінфарктне серце. Вони того не варті. Цих недоучок ґатунку "із грязі та в князі" в одному Києві зараз "перебір". Просто одним жлобам більше повезло, а іншим - менше. І ось серед цього смітника нам, як курям, потрібно знайти щось корисне. А без наявності справжніх ЗМІ, які потрібно ще нам створити і використати в ролі відсіюючого сита, задача це майже непосильна. Тому над вами ще довго (при вашій громадянській інертності) буде висіти надумана політична значимість отих розбещених паразитизмом пик, які безперестанно нам нав’язують «засоби вішання локшини на вуші», так як в свій час вам нав’язали пройдисвіта Лєніна чи «значимість» Суворова. Еліту повинен вибирати мозок, а не мода частого показу на жлобському екрані чи повторюванні в ваші уші.[/FONT][FONT=&quot] Лиш завдяки нашому невігластву по невмінню оцінити людину наші таланти продовжуватимуть творити на благо інших народів, як робило багато з наступного ряду.[/FONT]