Тарас ШЕВЧЕНКО * * * Якби-то ти, Богдане п'яний, Тепер на Переяслав глянув! Та на Замчище подививсь! Упився б! здорово упивсь! І препрославлений козачий Розумний батьку!.. і в смердячій Жидівській хаті б похмеливсь Або в калюжі утопивсь, В багні свинячім. Амінь тобі, великий муже! Великий, славний! та не дуже… Якби ти на світ не родивсь Або в колисці ще упивсь… То не купав би я в калюжі Тебе преславного. Амінь. 18 серпня 1859 в Переяславі
Відповідь: Т.Г. Шевченко Тарас ШЕВЧЕНКО * * * За що ми любимо Богдана? За те, що москалі його забули, У дурні німчики обули Великомудрого гетьмана. 1845-1846
Відповідь: Т.Г. Шевченко Тарас ШЕВЧЕНКО *** Та не дай, господи, нікому, Як мені тепер, старому, У неволі пропадати, Марне літа коротати. Он піду я степом-лугом Та розважу свою тугу. «Не йди,— кажуть,— з ції хати Не пускають погуляти». [Друга половина 1848, Косарал]
Відповідь: Т.Г. Шевченко Тарас ШЕВЧЕНКО *** Зійшлись, побрались, поєднались, Помолоділи, підросли. Гайок, садочок розвели Кругом хатини. І пишались, Неначе князі. Діти грались, Росли собі та виростали... Дівчаток москалі украли, А хлопців в москалі забрали, А ми неначе розійшлись, Неначе брались — не єднались. 5 декабря [1860, С.-Петербург]
Відповідь: Т.Г. Шевченко Тарас ШЕВЧЕНКО Великий льох (Містерія) Положил еси нас [поношение] соседом нашим, подражнение й поругание сущим окрест нас. По- ложил еси нас в притчу во языцех, покиванию главыі в людех. Псалом 43, ст. 14 й 15 Три душі Як сніг, три пташечки летіли Через Суботове і сіли На похиленному хресті На старій церкві. «Бог простить: Ми тепер душі, а не люди. А відціля видніше буде, Як той розкопуватимуть льох. Коли б вже швидше розкопали, Тойді б у рай нас повпускали. Бо так сказав Петрові бог: «Тойді у рай їх повпускаєш, Як все москаль позабирає, Як розкопа великий льох». I Як була я людиною, То Прісею звалась; Я отутечки родилась, Тут і виростала. Отут, було, на цвинтарі Я з дітьми гуляю, І з Юрусем гетьманенком ! У піжмурки граєм. А гетьманша, було, вийде Та й кликне в будинок, Он де клуня. А там мені І фіг, і родзинок — Всього мені понадає І на руках носить... А з гетьманом як приїдуть Із Чигрина гості, То це й шлють, було, за мною. Одягнуть, обують, І гетьман бере на руки, Носить і цілує. Отак-то я в Суботові Росла, виростала! Як квіточка; і всі мене Любили й вітали. І нікому я нічого, Ніже злого слова, Не сказала. Уродлива Та ще й чорноброва. Всі на мене залицялись І сватати стали; А у мене, як на теє, Й рушники вже ткались. От-от була б подавала, Та лихо зустріло! Вранці-рано, в пилипівку, Якраз у неділю, Побігла я за водою... Вже й криниця тая Замуліла і висохла! А я все літаю!.. Дивлюсь — гетьман з старшиною. Я води набрала Та вповні шлях і перейшла; А того й не знала, Що він їхав в Переяслав Москві присягати!.. І вже ледви я, наледви Донесла до хати — Оту воду... чом я з нею Відер не побила! Батька, матір, себе, брата, Собак отруїла Тію клятою водою! От за що караюсь, От за що мене, сестрички, І в рай не пускають. II А мене, мої сестрички, За те не впустили, Що цареві московському Коня напоїла В Батурині; як він їхав В Москву із Полтави. Я була ще недолітком, Як Батурин славний Москва вночі запалила, Чечеля убила, І малого, і старого В Сейму потопила. Я меж трупами валялась У самих палатах Мазепиних... Коло мене І сестра, і мати Зарізані, обнявшися, Зо мною лежали; І насилу-то, насилу Мене одірвали Од матері неживої. Що вже я просила Московського копитана, Щоб і мене вбили. Ні, не вбили, а пустили Москалям на грище! Насилу я сховалася На тім пожарищі. Одна тілько й осталася В Батурині хата! І в тій хаті поставили Царя ночувати, Як вертавсь із-під Полтави. А я йшла з водою До хатини... а він мені Махає рукою, Каже коня напоїти, А я й напоїла!.. Я не знала, що я тяжко, Тяжко согрішила! Ледве я дійшла до хати, На порозі впала. А назавтра, як цар вийшов, Мене поховала Та бабуся, що осталась На тій пожарині Та ще й мене привітала В безверхій хатині. А назавтра й вона вмерла Й зотліла у хаті, Бо нікому в Батурині Було поховати. Уже й хату розкидали І сволок з словами На угілля попалили!.. А я над ярами І степами козацькими І досі літаю! І за що мене карають, Я й сама не знаю? Мабуть, за те, що всякому Служила, годила... Що цареві московському Коня напоїла!.. III А я в Каневі родилась. Ще й не говорила, Мене мати ще сповиту На руках носила, Як їхала Катерина В Канів по Дніпрові. А ми з матір'ю сиділи На горі в діброві. Я плакала; я не знаю, Чи їсти хотілось? Чи, може, що в маленької На той час боліло? Мене мати забавляла, На Дніпр поглядала; І галеру золотую Мені показала, Мов будинок. А в галері Князі, і всі сіли Воєводи... і меж ними Цариця сиділа. Я глянула, усміхнулась... Та й духу не стало! Й мати вмерла, в одній ямі Обох поховали! От за що, мої сестриці, Я тепер караюсь, За що мене на митарство Й досі не пускають. Чи я знала, ще сповита, Що тая цариця — Лютий ворог України, Голодна вовчиця!.. Скажіте, сестриці? «Смеркається. Полетимо Ночувати в Чуту. Як що буде робитися, Відтіль буде чути». Схопилися, білесенькі, І в ліс полетіли, І вкупочці на дубочку Ночувати сіли. Три ворони 1 Крав! крав! крав! Крав Богдан крам, Та повіз у Київ, Та продав злодіям Той крам, що накрав. 2 Я в Парижі була Та три злота з Радзівіллом Та Потоцьким пропила. 3 Через мост идет черт, А коза по воде: Быть беде. Быть беде.
Відповідь: Т.Г. Шевченко Отак кричали і летіли Ворони з трьох сторон і сіли На маяку, що на горі Посеред лісу, усі три. Мов на мороз, понадувались, Одна на другу позирали; Неначе три сестри старі, Що дівували, дівували, Аж поки мохом поросли. 1 Оце тобі, а це тобі. Я оце літала Аж у Сибір: та в одного Декабриста вкрала Трохи жовчі. От, бачите, Й є чим розговіться! Ну, а в твоїй Московщині Є чим поживиться? Чи чортма й тепер нічого? 3 Э... сестрица, много: Три указа накаркала На одну дорогу... 1 На яку це? на ковану? Ну, вже наробила... 3 Да шесть тысяч в одной версте Душ передушила... 1 Та не бреши, бо тілько п'ять. Та й то з фоном Корфом Ще й чваниться, показує На чужу роботу! Капусниця! закурена... А ви, пості-пані? Бенкетуєте в Парижі, Поганці погані! Що розлили з річку крові Та в Сибір загнали Свою шляхту, то вже й годі, Уже й запишались. Ач, яка вельможна пава... 2 і 3 А ти що зробила?? 1 А дзуськи вам питать мене! Ви ще й не родились, Як я отут шинкувала Та кров розливала! Дивись, які! Карамзіна, Бачиш, прочитали! Та й думають, що ось-то ми! А дзусь, недоріки! В колодочки ще не вбились, Безпері каліки!.. 2 Ото, яка недотика! Не та рано встала, Що до світа упилася... А та, що й проспалась! 1 Упилася б ти без мене З своїми ксьондзами? — Чортма хисту! Я спалила Польщу з королями; А про тебе, щебетухо, І досі б стояла. А з вольними козаками Що я виробляла? Кому я їх не наймала, Не запродавала? Та й живущі ж, проклятущі! Думала, з Богданом От-от уже поховала. Ні, встали, погані, Із шведською приблудою... Та й тойді ж творилось! Аж злішаю, як згадаю... Батурин спалила, Сулу в Ромні загатила Тілько старшинами Козацькими... а такими, Просто козаками, Фінляндію засіяла; Насипала бурта На Орелі... на Ладогу Так гурти за гуртом Виганяла та цареві Болота гатила. І славного Полуботка В тюрмі задушила. Отойді-то було свято! Аж пекло злякалось. Матер божа у Ржавиці Вночі заридала. 3 Й я таки пожила: С татарами помутила, С мучителем покутила, С Петрухою попила, Да немцам запродала. 1 Та ти добре натворила: Так кацапів закрепила У німецькі кайдани — Хоч лягай та й засни. А в мене ще, враг їх знає, Кого вони виглядають? Вже ж і в крепость завдала, І дворянства страшну силу У мундирах розплодила, Як тих вошей розвела; Все вельможнії байстрята! Вже ж і Січ їх бісновата Жидовою поросла. Та й москаль незгірша штука: Добре вміє гріти руки! І я люта, а все-таки Того не зумію, Що москалі в Україні З козаками діють. Ото указ надрукують: «По милості божій, І ви наші, і все наше, І гоже й негоже!» Тепер уже заходились Древности шукати У могилах... бо нічого Уже в хаті взяти; Все забрали любісінько. Та лихий їх знає, Чого вони з тим поганим Льохом поспішають? Трошки, трошки б підождали, І церква б упала... Тойді б разом дві руїни В П ч е л е описали... 2 і З Чого ж ти нас закликала? Щоб на льох дивиться? 1 Таки й на льох. Та ще буде Два дива твориться. Сю ніч будуть в Україні Родиться близнята. Один буде, як той Ґонта, Катів катувати! Другий буде... оце вже наш! Катам помагати — Наш вже в череві щипає... А я начитала, Що, як виросте той Ґонта, Все наше пропало! Усе добре поплюндрує Й брата не покине! І розпустить правду й волю По всій Україні! Так от бачите, сестриці, Що тут компонують! На катів та на все добре Кайдани готують! 2 Я золотом розтопленим Заллю йому очі!.. 1 А він, клятий недолюдок, Золота не схоче. 3 Я царевыіми чинами Скручу ему руки!.. 2 А я зберу з всього світа Всі зла і всі муки!.. 1 Ні, сестриці. Не так треба. Поки сліпі люде, Треба його поховати, А то лихо буде! Он бачите, над Києвом Мітла простяглася, І над Дніпром і Тясмином Земля затряслася. Чи чуєте? Застогнала Гора над Чигрином. О!.. Сміється і ридає Уся Україна! То близнята народились, А навісна мати Регочеться, що Йванами Обох буде звати! Полетімо!.. Полетіли Й летячи співали: 1 Попливе наш Іван По Дніпру у Лиман З кумою. 2 Побіжить наш ярчук : В ірій їсти гадюк Зо мною. 3 Как хвачу да помчу, В самый ад полечу Стрелою.
Відповідь: Т.Г. Шевченко Три лірники Один сліпий, другий кривий, А третій горбатий Йшли в Суботов про Богдана Мирянам співати. 1 Що то, сказано, ворони. Уже й помостили, Мов для їх те сідало Москалі зробили. 2 А для кого ж? Чоловіка, Певне, не посадять Лічить зорі... 1 Ти то кажеш. А може, й посадять Москалика або німця. А москаль та німець І там найдуть хлібець. 3 Що це таке верзете ви? Які там ворони? Та москалі, та сідала? Нехай бог боронить! Може, ще нестись заставлять, Москаля плодити. Бо чутка є, що цар хоче Весь світ полонити. 2 А може, й так! Так на чорта ж їх на горах ставить? Та ще такі височенні, Що й хмари достанеш, Як вилізти... 3 Так от же що: Ото потоп буде, Пани туда повилазять Та дивиться будуть, Як мужики тонутимуть. 1 Розумні ви люди, А нічого не знаєте! То понаставляли Ті фігури он для чого: Щоб люди не крали Води з річки — та щоб нишком Піску не орали, Що скрізь отам за Тясьмою. 2 Чортзна-що провадить! Нема хисту, то й не бреши. А що, як присядем Отутечки під берестом Та трохи спочинем! — Та в мене ще шматків зо два Є хліба в торбині, То поснідаєм в пригоді, Поки сонце встане... Посідали. «А хто, братця, Співа про Богдана?» 3 Я співаю. І про Ясси, І про Жовті Води, І містечко Берестечко. 2 В великій пригоді Нам сьогодні вони стануть! Бо там коло льоху Базар люду насходилось Та й панства не трохи. От де нам пожива буде! Ану, заспіваєм! Проби ради... 1 Та цур йому! Лучче полягаєм Та виспимось. День великий. Ще будем співати. 3 І я кажу: помолимось Та будемо спати. Старці під берестом заснули; Ще сонце спить, пташки мовчать, А коло льоху вже проснулись І заходилися копать. Копають день, копають два, На третій насилу Докопалися до муру Та трохи спочили. Поставили караули. Ісправник аж просить, Щоб нікого не пускали, І в Чигрин доносить По начальству. Приїхало Начальство мордате, Подивилось. «Треба,— каже,— Своди розламати, Вєрнєй дєло...» Розламали Та й перелякались! Костяки в льоху лежали І мов усміхались, Що сонечко побачили. От добро Богдана! Черепок, гниле корито Й костяки в кайданах! Якби в ф о р м е н и х, то добре: Вони б ще здалися... Засміялись... а ісправник Трохи не сказився! Що нічого, бачиш, взяти, А він же трудився! І день і ніч побивався, Та в дурні й убрався. Якби йому Богдан оце У руки попався, У москалі заголив би, Щоб знав, як дурити Правительство!! Кричить, біга, Мов несамовитий. Яременка* в пику пише, По-московській лає Увесь народ. І на старців Моїх налітає. «Вы што делаете, плуты!!» «Та ми, бачте, пане, Співаємо про Богдана...» «Я вам дам Богдана, Мошенники, дармоеды! Й песню сложили Про такого ж мошенпика...» «Нас, пане, навчили...» «Я вас навчу! Завалить им!» Взяли й завалили — Випарили у московській Бані-прохолоді. Отак пісні Богданові Стали їм в пригоді!!.. Так малий льох в Суботові Москва розкопала! Великого ж того льоху Ще й не дошукалась. [1845, Миргород].
Відповідь: Т.Г. Шевченко Тарас ШЕВЧЕНКО *** Стоїть в селі Суботові На горі високій Домовина України, Широка, глибока. Ото церков Богданова. Там-то він молився, Щоб москаль добром і лихом З козаком ділився. Мир душі твоїй, Богдане! Не так воно стало; Москалики, що заздріли, То все очухрали. Могили вже розривають Та грошей шукають, Льохи твої розкопують Та тебе ж і лають, Що й за труди не находять! Отак-то, Богдане! Занапастив єси вбогу Сироту Украйну! За те ж тобі така й дяка. Церков-домовину Нема кому полагодить!! На тій Україні, На тій самій, що з тобою Ляха задавила! Байстрюки Єкатерини Сараною сіли. Отаке-то, Зіновію, Олексіїв друже! Ти все оддав приятелям, А їм і байдуже. Кажуть, бачиш, що все то те Таки й було наше, Що вони тілько наймали Татарам на пашу Та полякам... Може, й справді! Нехай і так буде! Так сміються ж з України Стороннії люди! Не смійтеся, чужі люде! Церков-домовина Розвалиться... і з-під неї Встане Україна . І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить, І помоляться на волі Невольничі діти!.. 21 октября 1845, Марьинское
Відповідь: Т.Г. Шевченко Мих, я так розумію, що тут Ви навели вірші, які були вирізані радянською цензурою, бо у Кобзарях тих часів я їх не знаходив (Якби-то ти, Богдане п"яний, Великий льох). У новому Кобзарі вони вже є. Кобзар тут: http://poetry.uazone.net/kobzar/zmist.html У Харкові до пам"ятника Шевченка у числі перших поклав квіти "Русский блок", але вистачило розуму не реагувати. А от у Києві знов провокації. Для чого? Хочу спитати, а хто як до цього ставиться, чи треба не пускати до пам"ятника певних осіб, чи ми не маємо такого права?
Відповідь: Т.Г. Шевченко Про Росію Шевченко писав не з великою любовю і це зрозуміло. Але Рускій блок розуміє, що не поважати Шевченка - це стати політичним трупом, тому вони мусять це робити. Але як тут не скористатися можливістю і не організувати якусь провокацію?
Відповідь: Т.Г. Шевченко Видела я интервью нашей "Аномалиии", т.е. Шуфрича на 5-м канале. Его спрашивают почему порядок у памятника не был обеспечен, а он отвечает, что экономика в Украине достигает невиданых высот (может замеры только в своем кармане проводил :confused: :o ).
Відповідь: Т.Г. Шевченко Ребята, только без обид, что ЮБИЛЕЙ какой-то? Мне жена сообщила, что показывали Киев и памятник товарищу Шевченко по телику. А я не в курсах.
Відповідь: Т.Г. Шевченко Полковнику... А ще так пишаєтеся, що Ви зі Львова! 9-10 березня -Шевченківські дні! Тобто 9 березня - день народження, а 10 березня - день смерті.
Відповідь: Т.Г. Шевченко Хочу поділитися лінком на сторінку про Шевченка. Оформлення трохи солодкаве, та я цей сайт люблю за можливість переглянути Шевченкове малярство. Усім рекомендую!
Відповідь: Т.Г. Шевченко Мих, сами - то поняли, что сделали? У меня, например, ни фига не открывается!