Світогляд радянських галичан

На форумі є багато людей, які деяку частину свого свідомого життя провели в доперебудовному СРСР. У ті часи потужній радянській пропаганді вдавалося переконувати багатьох громадян у правильності комуністичної ідеології. З іншого боку, відомо, що галичани завжди вирізнялися критичністю до радянської дійсності, а також націоналізмом.

Тому я хочу почути від різних галичан, яким же конкретно був їх світогляд у ті часи. Ви зовсім не вірили радянській пропаганді чи частково вірили? Якщо частково вірили, то в якій саме частині? Чи не відчували якоїсь роздвоєності?

Більш конкретно, хотілося б, щоб ті, хто буде висловлюватися, описали такі аспекти:
1. Ставлення до політичної частини комуністичної ідеології.
2. Ставлення до особи В. І. Леніна.
3. Чи вважали Ви за доцільне, щоб Україна відокремилася від СРСР?
4. Ваші релігійні та/або філософські переконання в ті часи.

Форумляни, які не є галичанами, теж можуть описувати свій світогляд тих часів, якщо вважатимуть, що це цікаво.

І я (не галичанин) зізнаюся, що до перебудови, а також на ранніх етапах перебудови я вважав комуністичну ідеологію в основному правильною. Окремі дисидентські думки були, але не створювали критичної маси. До речі, цікаве питання, на яке ми ніколи не отримаємо відповіді: що тут відігравало вирішальну роль: той факт, що я був дитиною, чи моя довірливість? Тобто, якби я був на 20 років старшим, то я перестав би вірити у правильність марксизму-ленінізму теж під час перебудови чи все-таки раніше внаслідок дорослішання?

Конкретно по чотирьох пунктах описувати нюанси моєї тогочасної ідеології поки що не буду, щоб не робити стартове повідомлення занадто довгим. Чекаю насамперед на відгуки галичан.

 

Бздур.

ідол..
а вже потім взнав,що то був аферист екстракласа..

Звичайно...

Хрестили підпільно...греко-католиком..

 

Ніхто нічого не вірив. Просто мусіли робити вигляд, де треба, що підчиняються, щоби в тюрмі не зогнити. Люди вірили, що всьому тому прийде кінець, бо зло не вічне. От і жили в очікуванні. Святкували всі християнські свята, не сприймали нічого совєцкого всерйоз. Хоча були перекінчики, що продалися тій дурній владі за добру посаду, зарплату. Але і вони жили подвійним життям.

Згадала своїх колег по садочку. Одна з них була з Київської області. Українка. В минулому директор будинку піонерів в Кагарлику. Прийшли до них раз на вихідні "по случяю ВОСР", вони наготувалися, ми сіли за стіл, вони поналивали і пропонують:"Давайте, таваріщі, вип"ємо за Великий Жовтень!" І то так щиро сказала. Я мало під стіл не впала. В побуті ми спілкувалися нормально, політики не чіпали, а тут таке. Ми і далі друзями є. Недавно я їй то нагадувала. А вона каже:"Боже, яка я дурна була!"

 

В ті часи я будував плани террору проти влади. Вивчав способи створення бомб. Але то все був юнацький романтицизм. Всетаки 14-16 років.
Не думаю що то було серйозно. Але якби обставини склались інакше хто зна...

 

В моїй сімї ніхто в ніщо не вірив.
Хрестив нас з сестрою підпільно Греко-католицький священник , який відсидів 10 років в Казахстані.
Моя бабця переконлива Греко-католичка , яка до ПЦ МП взагалі не ходила.Почала знову ходити в 88р. , коли на горі коло Кармелітів о.Антоній почав правити.
В між часі вона знала підпільних сестер-служебнець , священиків і на підпільні Богослужіння і Причастія вона ходила на різні "явочні квартири" де вони відбувалися(майже як детиктив)
Мої батьки а потім я з сестрою слухали різні "ворожі голоси" і переповідали знайомим.
Вчив англійську мову на совість , бо знав що вона мені пригодиться.
Розповіді про УПА , УСС , пісні про них - знав і чув за довго до їх офіційного появлення.
Розповіді про "асфабадітєлєй" в нічних сорочках і про ноцники з молоком чув не раз від своєї бабці.
А також мав наочний приклад сусіда-асфабадітєля , підполковника -алкоголіка , жінка якого (етніча росіянка з Вологди) , після його смерті похрестилася в Католицького священника (какой ужас!) , завдяки моїй бабці.
Памятник Лєніну , що стояв на проти Оперного був 1 раз мною обісцяний (перепрошую) в 4 ночі , коли поверталися з одного ДН.Шерінку , правда довелося защіпати находу , а потім бігом на Вірменську через "проходняк" і біля Лялькового театру вибігли , бо цю "акцію " засік мєнтовский патруль , який був коло "Соки Води", що через дорогу від памятника.
Потім ще 2 чи 3 рази в памятник летіли порожні пляшки...
Саме головне нам не вдалося - це накинути на Лєніна (на його фігуру) куфайку і на голову шапку -ушанку.....памятник скинули поки ми збиралися.
Різдво , Паска - звичайно само собою.
Совєтске ТБ майже не дивився , бо мав польське....

 

Хрещені, вінчані, всі свята святкувались, колядували, вертепи ходили, хоч і від міліції втікати приходилось." Голос Америки" почала слухати в чотирнадцять років, за що вислухала від бабці і мами, бо боялись щоб "біди ненаробити" за словами бабаці, але вона мені багато чого пояснила і розказала (жаль, що зовсім трошки не дожила до незалежності). Комуністи були різні: "затяті"-це ті шо с лєніном по жізні, і нормальні- це ті, що теж всі свята святкували, хрестились, вінчались...

 

Все майже як в Патріка-можу лише додати що наприклад сусідці яка вступила в партію десь в кінці 70 тих всі доокола зробили обструкцію-не вітались і на забави не просили.Вона ж не потребувала для карєри (начальником цеху вже треба було бути членом партії) а " ідейна" була.А потаємні хрестини і весілля це норма я бачу.Піонерський галстук то всі знімали переступивши поріг школи і в кишеню-навіть спосіб був швидко погладити-об парту щоб не чіплялись вчителі що зіжмаканий.Фактично більшість вела подвійне життя-для офіціозу і своє.
:"Давайте, таваріщі, вип"ємо за Великий Жовтень!"-а таке якби хтось на забаві сказав зразу би псіхіатра би викликали

 

А почему вы жили и думали не так, как в остальной части Украины? Умнее были?

 

Жили як і всі, але десь в глибині, ще дитячої, свідомості назрів протест, з роками він тільки ствердився.
Батька поперли з засади інженера, бо був безпартійний, в нашому місті так і не зміг ніде працевлаштуватись, вимушений був поїхати, як тоді казали "за длинным рублём на Север". Я була тоді в 2-гому класі. В Мірному, тоді ще, Якутської АРСР, працював токарем, викладачем " по трудовому обучению" в школі. В 3-му класі я була , коли ми зробили спробу переїхати до батька, в моєму новому класі були вже всі "пионерами", тому щоб не чіплялися я сама себе прийняла до їх лав, начепила того червоного галстука і всіх ділов. Та разом там ми прожили пів весни і пів літа, виникли якісь проблеми з бронюванням квартири в рідному містечку, я з мамою повернулася додому. А тато пропрацював там до самої пенсії, економлячі, втрачаючи здоров'я і складаючи гроші на ощадкнижку. Коли він повернувся до нас (не враховуючи відпусток), я вже вчилася в інституті.
Тепер, дякуючи Радянській владі, я не маю а ні батька, а ні грошей

 

Моя подруга з Київщини була і її чоловік теж. Хороші люди, хоч і зазомбовані совєтами. Ми на них ніколи не тиснули. Прийшов час і вони самі прозріли. Чому я і рада.

 

Як не дивно, але і в мене є багато аналогії з Патриком. Правда, памятник вождю "підливали" в Стрию. Дивилися польське ТБ, радіо було стаціонарно настроєне на першу програму варшавського радіо. Світові новини - довіряли тільки "голосам".
Критика совка - було в основному дві групи - ті що ЩЕ критикували його і ті які ВЖЕ не критикували. Все було і так ясно.
Слухали тільки англійську, французську і італійську музику. Слухати різних пуґачьових і іже чи взагалі російську естраду було ознакою поганого виховання.
Думав, що ті хто був звязаний зі специфічною роботою були хоч трохи ідейні.
Але, в 1984 році потрапив в лікарню з гастритом. В палаті був ще одих хворий - секретар парторганізації здається заводу кінескопів.
На мій подив він навіть не міг слухати про якогось лєніна чи комунізм.
Раз я вирішив подивитися по телевізору виступ Чєрнєнко. Його в палаті не було. Зайшов і почав кричати щоб я виключив того дурня. Мусив підкоритися. Все-таки великий начальник...

 

Pedro, +10 !

 

До речі, Борисе, колега запитав про галичан. Часто бував в Києві. І в 70-х і в 80-х.
Можливо різниця була щодо національного питання. Щодо любові до всеперемагаючого вчення то знайти якийсь одобрямс було практично неможливо. Ситуація була майже тотожна щодо Галичини.
Де зараз набралися оті сєрдобольниє щодо совка таваріщі?!

 

Я не пишу про свій світогляд, бо моїй родині совок нічого не дав. Тільки відбирав (з 1917 року), нищив, саджав.

У дитинстві наївно вважав, що "пролетаріат і бідне селянство" мають підстави типу до "вдячності та одобрямсу".
І з яким подивом (і кайфом) переконувався, що ВОНИ все прекрасно розуміють.
І родина годинникаря, і родина кравця, і нащадки "вправних селян".
Тому ідейних крикунів поділяв на такі категорії:
- люди, які мусять маскуватися;
- лицеміри-кар'єристи;
- психічно хворі.

P.S. Це я - не про галичан.
Це про східних українців (+ етнічних росіян + євреїв).

 

Я вже частково дав відповідь на це питання. Думаючі люди не висловлювали палкої любови до комунізму і совка і в інших частинах України.
Правда, може толерували той режим більше, та й інформації мали незрівняно менше.
Тому не будемо їх судити строго...

 

А может наоборот, ослепли?

 

Для європейців зебра біла в чорну смужечку, для африканців - чорна в білу. У вас в Пітері зебри є?

 

Хоча я не галичанин, але скажу свій світогляд. Виріс в незалежній Україні, совок мені НІЧОГО не дав. Про "СССР" читав зі підручників історії та розповідей батьків.

Мої предки завжди захищали Україну. Дідусь дійшов до Берліна, далекий предок був реєстровим козаком при службі у польського короля.

Багато моїх родичів було репресовано, прадід загинув за Українську Автокефальну Православну церкву. І я можу продовжувати до нескінченості розповіді.

Чесно, мені Російську імперію, як утворення, краще зрозуміти, ніж СССР. Для чого була ця держава..... Для мене це загадка. Читав праці комуністичних вождів, а в селі на горищі знайшов старі книги. І що у цю нісенітницю хтось вірив....

 

А что по этому поводу думает сама зебра?

 

"Что делать?", "Кто виноват?", "Хотят ли русские войны?" - російські риторичні питання.

Зебра гадає що люди - потвори, бо не смугасті.

Ви ще претендуєте на об'єктивність думки?