Сторінка мого батька

Хочу поділитись з Вами тим,чим жив мій батько...Андрій Пророк.
Він не публікувався...не склалось.

Спойлер

Два чемодани.... цілий архів його пісень,віршів,новел.

Літа,як коні топчуть наші душі
І мрій троянди під копита мруть
А ми безсило споглядати мусим
Як в сиву безвість нас вони несуть...

На жаль,немає можливості їх опублікувати,то я деякі,хоч в такий спосіб надрукую.
Позавчора спробував набрати одну його новелу.
[OFFTOP]В тата був докторський почерк,а мала не дає зосередитись...[/OFFTOP]

 

Спомини вийшли на парад,
Всі стали в ряд,
У довгий ряд
Одні так лагідно пестять,інші - болять,
Ох як болять...
хоч за вікном осінній час,я гріюсь біля вас
Ви,як сліди давних зірниць
Заграв ясних і блискавиць
І,хоч журливі ви не раз,
Радію я,що маю вас...
Хоч за вікном осінній час
я гріюсь біля вас...

 

Посивіло літо на очах,
Розлетілись світом коси білі...
Літо вже побачило той шлях,
Яким скоро вдарять сніговії...
Надійшла безмежна тиха мить -
Журавель поглянув в небо синє
І злякалось літо - полетить
І нічим не спиниш ключ тужливий

 

Відлітають ластівки в чужину незнану
Покидають ластівки гнізда у тумані
Розлучившись з ласкою у гаях багряних

Не один сердешний проводив їх зором
І молив прийдешнє розминутись з горем
Щоб зима воскреснувши не скувала долі

Білогруді ластівки перелетять зиму
І весною красною відігріютькрила
Лиш людині врятуватися від снігів несила...

 

А оця..мені дуже близька...часто наспівую...

Хто б то зумів,тихо,без слів
Пам’ять нераз вкрасти на час
Щоби ім’я власне забув...
Хай серед дня раптом заснув..
Хто б розбудив потім мене
Коли вже біль мине...

Ох би здалось,лиш би збулось
Як в чудесах - взимку гроза
Споминів сніг змило теплом,
Втрачені дні вернулись зно,
Щоб не пекла днів самота -
Мудрість одна й проста...

http://www.youtube.com/watch?v=WgibAtdxceE

 

Оця стала народною...

http://www.youtube.com/watch?v=QBld6zs0wYE

Перебрехали,звичайно,але на всіх весіллях витинають.

http://www.youtube.com/watch?v=ZBLTs_s1nsk

 

І оця тепер народна....

http://www.youtube.com/watch?v=iXKdHyDjMa4

http://www.youtube.com/watch?v=k4WqH_J8hZg

 

Коли на гори я дивлюсь
Думок нема
І слів нема
Я просто плачу і сміюсь...
Не знаю, за що їх так кохаю
Згадаю - і знов до них вертаю

Вершин смарагдові вінки
Ялиць безмежний хоровод
Гривасті спінені хребти
Чарують,
По серці вік мандрують
Сумую,
Коли трембіт не чую.

Коли стихає водограй,
В яругах губляться вітри
Я пісню прошу - покружляй
Хоч нині
Ще там,де плаї сині
по милій,барвистій полонині

 

Нема вершини без снігів,
Немає пісні без кохання,
Не6має щастя без борні,
Нема надії без страждання.

Немає зла без супостата,
Нема меча без мужніх рук,
Немає кривди без розплати,
Нема звитяг без чорних мук.

Як на шпилі немає снігу -
то не вершина,а горб порослий,
А як немає любові й гніву -
То не людина - просто постать.

 

Ой,сину,хлопче,мій
Як розповім тобі,
Що сивина рясна
Хай не весна,не май,
Та ще не скрізь
Лежить в покосах жито,
Хай вже сорок,треба в світі жити,
А,прожити годі нам без тепла.
Тобі також,як тінь,
Майнуть десятки років,
Без любові теж не ступиш кроку.
Раз - до щастя стежечка заросла.

Хіба слова знайдеш,
Щоб і для тебе теж
У кільканадцять літ
Відкрився світ.
Ти б зрозумів,як часто
Губим світлі душі,
Раним серце,ніби так і мусим
І падем,бо зламані два крила.
Хоч ти зумій,для інших
Щедро засіяти,навіть в сорок
Ніжність дарувати
Може б доля сонячною була...

http://www.youtube.com/watch?v=YwGb4EQL1KU

 

Я питаю тебе,мамо,у думках
Чом у тебе завше пісня на вустах?
Навіть в хвилі сумовиті,ти уміла веселити
Наші серця.

заспівав би тобв,мамо,як колись,
Лиш пісні десь по дорогах розбрелись,
Я би мчав за їх луною,скрізь шукав їх між росою
Тільки б знайшлись...

О,пригадай мені той колисковий наспів
Там ліки чарівні і вир вогнів
Там пульс невинних мрій,
Дитячий сонячний сміх,
Так нині треба мені весни взимі.

http://www.youtube.com/watch?v=HHCa1B8idiM

 

Ромцю,

 

СИМФОНІЯ ЖИТТЯ

Життя - то не лише листопад календарний,
суєт марафони,чи шелест банкнот,
А ціла симфонія - трелі.удари.
Де кожна хвилина - незнаний акорд.

Мажорний

То,коли зорі танцюють вальс,
А очі віями б’ють їм браво
Коли сто мрій наздогнало нас,
Коли на щастя ми маєм право...
Тоді нам вихор - пахучий легіт,
А кожна вишня в саду - царівна
І,навіть грім нам - веселий регіт
А кожна хвиля - пісня розквітла.

Мінорний

То,коли зорі - процесія траурна,
А очі просять від них рятунку
І ранок небокривавить загравою...
А сумнів в землю запорошує думку..
Тоді нам вихор -удари шомпола
А кожна вишня - зів’яле пугало
і грім весняний грозить нам бомбою,
А кожна хвиля тривожить тугою...

І все це по-різному:

Allegro

Події спадають.як свист батога -
То рідість шаліє,то злість скаженіє
І гепає в мозок,як рій ураганів
аж сонце буває від дива німіє...
Ні хвилі не спиниш,ні дня не доженеш
То пітьма,то ясність,то сміх.то ридання
Як в смерчі петляє то біль,то блаженство,
То розпач.то розкіш,то смерть.то вінчання.

Moderato

Події повзуть,як сльота вайлувата
як в шарім багнищі запліснілий мох
У серпні - летаргія,думи,як вата
І кисень до горла,здається присох..
хвилини пустинями,сплячою давляться
Зачаєним вужем нам в душу залазять
Лінивим камінням в нудьгу зариваються
Стирчать.як примари і не пропадають..

І все те неоднакове:

Forte

Закрутить,бува нас напруга пекельна
і грім проти нього,як шелест осики,
Здається у прірву зриваються скелі,
дрижать полюси від душевного крику...
А крик наростає -то рине за щастям,
То рине за горем - прощається,кличе..
Усе в ньому тоне,усе в його власті,
лишається згодом німе попелище...

Piano

і так нам виходить - у скронях пожежа..
Страшна вона тим,що руйнує без звуку,
і корчить,і крушить,і блискавки креше,
А гім не озветься,не визволить муку
Та тиша у кучері нам снігу наносить,
шкркбе,заков’язла нам кожну клітину
Все бродить.як тінь і сліди наші косить...

 

Подаруй мені щебіт слів
У тремтінні розкішних брів,
Подаруй вихор свіжих мрій
Розкіш спраглих,хмільних обійм.

Подаруй оченят вогні
І смішинок стрімкий танок
Подаруй мені шепіт вій
що нечутний,як сміх зірок...

Подаруй,хоч з глибини років,
Раз зі мною тебе нема -
Хай на мить хоч затихне біль
І,втомившись засне журба..

 

Згадай земляче,де б ти не не забрів
Про рідне місто із дитячих снів
Стареньку ратушу і замку схил
Згадай,якщо ти їх любив

Чуєш,у Львові,
Пісню любові,грає коханим джаз
Кличе в соснину,
Ген,на вершину замок Високий нас
Небо шепоче про карі очі знов
Хочеш,не хочеш,
В серце стукоче любов

Згадай найперші сонячні слова
Що немовлям матусі промовляв
Ту першу мрію,що в душі плекав
Як милі очі цілував

Життя сплітає нам вінок доріг
Та потім голову вкриває сніг
І серце втомлене знаходить слід
В єдине місто на землі

Й знову у Львові
Пісню любові,грає коханим джаз
Кличе в соснину,
Ген,на вершину замок Високий нас
Небо шепоче про карі очі знов
Хочеш,не хочеш,
В серце стукоче любов

 

Забути можна любий друже мій
Усе на світі,як старі пісні
Удари грому і дівочий сміх
Кохання чар і,навіть шал юначих літ

Несила нам забути очі мами
Зорить віками предвічне їх тепло

Забути можна найдорожчий день
Тяжку журбу недоспаних ночей
Гірку руїну найсолодших мрій
Найглибший жаль і,навіть власний голос свій

Несила нам забути дім свій рідний
Той спомин світлий
Згорить,як сам згориш..

 

Мелодії сиві торкнулися скронь
Ех,танго вчорашнього дня
Десь згасли зірниці коханих вікон
Заграву лишивши в піснях

Як в рамах пожовклих стара акварель
Запилена повінню днів
Пригас цей вишневий розмріяний день,
Що погляди наші заплів

Долоні-жарини,іскринки в очах
Як привиди згадку манять,
Лиш сум часто в снах шелестить по ночах
Як танго вчорашнього дня..

 

Відлітають ластівки
В чужину незнану
Покидають ластівки
Гнізда у тумані
Розлучившись з ласкою
У садах багряних

Не один сердешний
Проводив їх зором
І молив прийдешнє
Розминутись з горем
Щоб зима,воскреснувши
Не скувала долі

Білогруді ластівки
Перелетять зиму
І весною красною
Відігріють крила
Лиш людині врятуватись
Від снігів несила

 

Хатина моя мала
Дитинство твоє ім’я
Ти спів колисковий мій
Далекая мріє..

Ти світом за мною мчиш
Сльозою в очах тремтиш
Ісерденько вік пестиш
Роєм рідних пісень
Під тихою стріхою
Ти щирою втіхою
І ласкою день за днем
Повивала мене

З віконець моїх дрібних
Спів нині бентежить сни
Й чарує з безодні літ
Засніжені скроні

Жене нас із стін твоїх
В чужину мільйон доріг
І гасне тоді в імлі
Матусине слово

 

Якби словами очистити душу
Я зміг хоч на мить і вернути ті дні дні
Дні ті розкохані,дні не засмучені.
Дні розціловані,мріями збуджені,
Дні парубоцькі,дзвінкі.як пісні...

Я би тепер би молився хвилинам тим
Пильно беріг і тулив до грудей
Не розкидався.як багатий перлинами
Тими юнацькими ночами дивними
Жар їх беріг для осінніх ночей...