Шлюб з іноземцем. Гіркий досвід.

Доброґо дня Нірванко. Дуже вам вдячна за допомоґу, тепер можу спокійно написати все те шчо хочеться і від чоґо так наболіло в душі. Не змоґла вчора ввечері вам написати ПП, бо чоловік був вдома. Він нетерпить коли я займаюсь своїми справами і неприділяю йому уваґи.
Можливо не слід мені писати те, шчо я зараз напишу але хочеться вилити душу. Знаю шчо не всі чоловіки однакові, але хочу трошки застереґти тиг дівчат, які наважились взяти шлюб з іноземцем (в мому випадку полякем) і хочуть переїхати закордон. Подумайте двічі перед тим як вийти заміж, а ліпше й тричі, зважте всі за і проти, чи достатньо ви знаете своґо майбутньоґо чоловіка (мені здавалося шчо знаю, як тепер бачу на той час я йоґо зовсім не знала). Чи він, так як ви, ґотовий був би кинути все шчо мав : сімью, друзів, роботу, навчання, свої інтереси, захоплення, і рідне місто (Лвову нема рівних!) і переїхав би жити в чужу країну. Ліпше поживіть хочаб з рочок разом (якшчо така можливість е ), а потім вирішуйте чи він вам підходить. Ми жінки, завжди коли закохані, е сліпі й наївні.
Прошу наперед вибачення за нецензурні слова. Хочу поділитися своім ґірким досвідом шлюбу з полякем. Ось пару улублених висловів моґо чоловіка. Це все те, шчо я кожноґо дня вислуховую від ньоґо. Наприклад:
- пшестань ґадать,
- замкніше,
- цо тут :cesored:
Всі йоґо образи я почала вислуховувати вже на 2 тижні як приїхала до Берліна. Для ньоґо навіть не було важливо, шчо я чекаю від ньоґо дитину. Найґірший був остатній 8 місяц. Мій чоловік міґ собі позволити у брудному взутті пройтись по шчойно вимитій підлозі навіть мокрій, знаючи шчо мені тяжко виконувати хатню роботу. Курив при мені всю мою ваґітність (4 пачки в день) і надалі курить, хоча перед шлюбом обіцяв кинути. Вимаґав шчоб я робила для ноґо сніданок, обід і вечерю, а коли небуло чоґось устроював сварки і ґоворив : ´´цо ти за жона, яка недбае о менже´´. І це при тому, що я на 8 міс.!!! і взаґалі ледве ходила. А сам навіть ніколи не цікавився як я чуюсь і чи мене нічоґо не болить. Він тілки міґ нарікати на мене, шчо я нібито нічоґо нероблу, тільки вдома сиджу, а він ´´запердаляе´´ на роботі. Він навіть такі елементарні речі, як винести сміття та перевірити поштову скриньку не встані робити, я мусила, а також по продукти я ходила (в супермаркеті мову необовязково знати). Всі йоґо образи я терпіла заради майбутноі дитини, мала надію шчо він зміниться після народження сина, але не судилося.....
Можливо дитя вмерло через те, шчо я була дузе знервована і цілими ночами тілки плакала і думала шчо я тут роблу? В остатні дні, перед тим як я перестала відчувати рухи дитини, ми так само дуже посварились (5 днів нерозмовляли, точніше він робив виґляд шчо мене нема у квартирі). Лікарі, навіть такі професійні як німці, не знайшли причину смерті...
Найґірше в тій всій ситуаціі те, шчо я навіть не поїхала додому, коли це дійсно було необхідно і тепер мене шчодня мучають докори сумління. Я вже писала в попередному дописі, шчо після закінчення візи до тоґо моменту як мені дали документ на тимч. перебвання в ЕС пройшов місяц. І виходило так, шчо я ніяк не змоґлаб в той період поїхати до дому, бо назад ніяк би не змоґлаб повернутися. Та причина була дузе серйозна - мій батько помирав від раку!!! Перед тим, як я виїхала зі Лвова, він переніс операцю і почувався вже ліпше, але як потім стало відомо він мав вже запушчону хворобу і нічоґо немоґлоб допомоґти. Добре, шчо хочаб в ті дні з ним була моя родина (матір, сестра, брат). В день коли я отримала той документ 26.03.09 мій батко помер... На похороні мене теж не було, бо як запевняв мене чоловік повернутися назад до Берліна зі Лвова я не зможу бо в мене була віза прострочена і той документ буде не дійсний, якшчо я виїжджу за межі ЕС, також шчо мені ніякої візи не дадуть тільки через суд, і мені прийдеться народжувати самій у Львові. Залякав як треба аби я нікуди не поїхала!!! Залишилася я з ним заради майбутньоґо сина, шчоб він мав батька.
Таке враження, що я зробила величезну дурницу, шчо повірила в серйзність почуттів моґо майбутного чоловіка, мені здаеться шчо він просто побавився мною і коли я йому набридну викене мене на вулицю. Хоча раніше запевняв мене, шчо кохае мене і не може жити без мене і т.д.....А тепер я для ньоґо просто прислуґа..... Хоча й надалі я йоґо кохаю...
Звичайно не всі поляки такі як мій чоловік, украінські чоловіки теж не подарунок, просто хто буде читати цю статтю подумайте чи варто все кидати і їхати в нікуда.....

 

Думати, звичайно, треба! І назву розділу, куди пишете - теж...

 

Вибачте, шчо трохи написала нецензури - просто емоціі.

 

не в тому справа. В юридичному розділі емоціям нема місця.
Виніс у окрему тему.

 

Дякую!
Можливо ви знаете юридичну силу цьоґо документу
"Antragsescheinigung gemäß § 5 Abs. 2 Satz 2 FreizügG/EU".

 

Шановна, habibi! Якщо Ви й надалі його кохаєте /з Ваших слів/, то не такий він вже й деспот. Ви ж повинні розуміти, що сімейне життя - це не італійські серіали, де ніхто нічого не робить, лише кохають одне одного...

Не забувайте про наших жінок, які вже по всьому світі хлопів заховстали і "товчуть" з них копійку...

 

habibi, Вы, пожалуйста, не волнуйтесь так. Всему свое время. В любой ситуации есть плюсы.

Вы теперь абсолютно точно знаете, что можете рассчитывать только на себя.
Покопайтесь в интернете, найдите побольше информации о том, что Вы можете и чего не можете в своем статусе. Наверняка есть украинские форумы уехавших в ЕС.
Вам нужно занятие, обязательно. Жизнь - не дневник, время идет. И работа - лучший лекарь. Выучив язык, получите возможность стать самостоятельной.
А муж. Думаю, он видит Вас беспомощной девочкой, которую он осчастливил и которая должна ему быть благодарна. Либо Вы остаетесь и принимаете его условия, молча вытирая за ним пятна и проветривая жилье от дыма. Есть шанс, что оценит. Либо уезжаете домой.

 

На жаль, habibi не може працювати в Німеччині, не має права, бо вона не жінка німця.

Золоті слова. В моєму випадку такої проблеми не було, бо хоч ми і були закохані з чоловіком, але дуже скептично оцінювати майбутнє наших стосунків. Спочатку зустрічались на відстані, як то кажуть, а потім він переїхав до Львова, щоб ми спробували чи все буде гаразд в побуті. Через 3 місяці розписались, щоб в мене не було проблем з візою. Штамп в паспорті нічого не змінив - як жили до того, так і після того. Рік жили у Львові, чоловік пожертвував роботою, більше й не було чим жертвувати дуже.. Потім мені довелось пожертвувати і почати нове життя в Польщі. Чоловік навпаки від Вашого чувся винним в тому, що забрав мене, і дуже допомагав зі всім і підтримував. Мене теж попереджали, що поляки чуються панами вдома і жінка для них як наймичка. На щастя, не всі такі, і я не відчуваю себе в рабстві, чоловік виконує половину домашніх обов'язків і ні до чого мене не змушує.

В половини моїх польських знайомих батьки розлучені. Переважно розлучаються по досить довгому періоді життя разом, коли вже втрачають всі надії на те, що щось зміниться, і не мають сил більше терпіти. Тож чи варто витрачати життя на терпіння? На ту людину, якій не залежить? Мабуть є страх, що більше нікого не знайдеться і що всі чоловіки такі самі. А от і ні. Якщо змиритись і опустити руки, то краще вже точно не буде..

 

я як почитала мене це просто вбило..жахливо...habibi я вас підтримую всіма руками і чим тільки можу..дуже..надзвичайно було страшно і тяжко це читати, звичайно це слова...і вам це нічим не допоможе, лае можна допомогти й іншими способами...ви тіко скажіть!

 

Дякую за вашу підтримку і розуміння!

 

Думаю справа не в тому що він іноземець. З українцем можне залізти в ще більше г-но. От тільки що на батьківщині простіше "розрулити" ситуацію.

 

Для ҐаЛоЧкA.
Осуду боюсь - це правда! Можливо шче боюсь втратити надію на нормальне життя з чоловіком. Якшчо буду настроювати себе на те, шчо можу все кинути і повернутись до Львова, то так і буде.

 

Незнаю чи вдастця з моґо хочаб копійку вибити, але хотілосяб шчоб дав трошки ґрошенят на мовні курси. Тут обовязковим для іноземців е здавання тестів на знання мови (шуфа), Без тоґо документу не візьмуть на роботу, а так хочеться незалежити від чоловіка.

 

Не варто боятись осуду. Це ваше життя і ваше право вирішувати як, де і з ким його прожити. Люди поговорять собі тай забудуть а вам мучитись.Говорю з власного досвіду. Я багато років прожила марно тільки тому що мене залякували, лишали спілкування з зовнішнім світом, говорили "а що подумають люди". А в результаті все одно прийшлось ставити такій тиранії крапку.І те що я думала було коханням виявилось лише звичкою. І зробила з цього висновок що якщо людина любить іншу людину то ніколи не зробить їй боляче.

А може варто спробувати повернутись і побачити що нічого страшного не станеться. Якщо вас люблять і вас потребують то за вами приїдуть і зроблять все щоб ви були поруч. Інколи треба давати людині поштовх щоб відкрились її справжні почуття.Ваш чоловік звик що ви поруч, щоб він не робив ви пробачите. А коли побачить яку хорошу людину він може втратити можуть вернутись почуття, ніжність, любов. А навіть якщо і ні то він вас не вартий.

 

Дякую вам за цей допис, він змусив мене задуматись ... Поштовх моему чоловікові дійсно потрібний... Я знаю, він здатний на шчирі почуття, тепло і доброту, але він любить ховатись за маскою жорсткоґо, твердоґо чоловіка з міцним характером. Можливо причина в тому, шчо він баґато часу приділяе роботі і додому приходить тільки переночувати; знае, шчо жінка вдома приґотуе їсти, поприбирае і т.д.
Я б хотіла поїхати додому, побачитись з сімьеy, тим більше, шчо чоловік нераз вже ґоворив ´´вертайся назад на Україну, ти мені не потрібна, я візьму розлучення´´ але треба почекати півтора місіиці, шчоб мені дали Aufenthaltskarte з якою зможу перетинати кордон. Наразі шукаю в інтернеті якусь інформацію нарахунок моїх прав тут, бо перед тим, як дали тимч. побут я мала прострочену візу (1 міс.) і незнаю чи це якось вплине при перетині кордону.
Можливо дійсно чоловік все переосмислить коли я на пару днів поїду до Лвова і почне мене хоч трошки цінувати...

Маю надію, шчо в мене все шче буде добре...

Дякую всім, хто писав дописи, мушу зробити висновки...

 

Отакво,прочитав і сі замислив... Є люди....і є людиска...незалежно від національності. І ще нагадалося..."Кто ищет,тот всегда найдет"...своє... Моя сестра вийшла заміж за сірійця... При всій своїй...хм...невеликій толерантності до подібних шлюбів,мушу признати,що їй пощастило... Двоє діточок(хоче 4-х),Ахмед,чоловік її носить на руках,а вона займається тим,про що мріяла,тобто бімканням,мірянням вбйорів,біжутерії,що обтягує вуха,спогляданням телєвізіі і нірваною... Де б вона тут таке знайшла,не уявляю... Шо си хтіла,то си має... Але,то таке,раз на раз не приходицця...

 

Хороший комплект бажань, щоб дав гроші на звільнення від нього...

Навіть на сценарій для "мила" не потягне.

 

Само- за чужі гроші не буває.

Згадалася казка про Колобка...

 

Чужі? А я думала сім'я - то не чужі люди, вважаються принаймні, в суспільстві...