село чи місто

А можна варіант "періодично " чи "епізодично"? Я обожнюю жити в селі...Три дні обожнюю, чи тиждень іноді обожнюю...

Дункане, а якщо я люблю не бензини запах, а кав"ярні?))

 

Зрозуміло. Тоді тискаю на варіант про бензину))))

ПЕРША!))

 

селяни,коли їх комуняки переселили ді Львову вперто хтіли відтворити звичний спосіб життя,але буржуї вчасно закрили "оборонку" і мало- помалу місто їх домелює.Селянин має жити в селі ,міщанин в місті.Правда, як товпа суне з церкви,то обличчя майже всі сільські.Але бахурі в подвір"ї вже бігають з тоньшими рисами лиця.

 

село в традиционном понимании не сильно люблю....
а вот от жития в частной усадьбе не отказался....
примерно в 10-15км от города, обязательно в лесу и с водоемом
у моих родителей есть дача ( в эпоху перестройки раздавали садовые участки)
очень многие люди сдали свои квартиры, и живут на даче круглый год.

 

ну власне 50 соток буряка на прополку,корова ,свині ,жінка ,сімерко діток на оборі,опалення на дровах,вода в колодязі...

 

Против села и вообще сельской местности ни чего не имею, проблема состоит только в том. что вряд-ли смогла бы осилить (((. уж слишком много работы и соблазнов. Родители моей кумы живут в деревне. 50 км. от города (пол часа езды). с удовольствием при каждом удобном случае бываю у них, там есть всё, вода. газ. огород и живность всякая.. пытаюсь помогать. по мере своих возможностей. Обожаю утреннее пробуждение, там такая тишина оглушительная. воздух просто не надышаться ! , ну и работы ...от зари, до зари .

 

Без электричества к сожалению сейчас к сожалению вообще нельзя (воду, например нужно качать из скважины), отопление - двухконтурный твердотопливный котел.
люди в деревню бегут от людей, а не от благ

 

ну у нас не везде есть вода.
например на нашей даче до воды 18м, а вся длина скважины 24м.
а есть дачи где бурят до 80м.
а вот печку - да, я лично очень хотел бы
но чем топить? уголь - дороговато.

да, вы правы, в село уезжают только если есть возможность взять там пару га земли в обработку - надо как добывать средства к существованию

 

да возможно, но это единицы. Фермеров намного больше

 

опрос довольно узкий..)
я бы хотела жить в городе, но иметь дом за городом, где можно укрыться от городской метушни.. а заодно и уединиться ото всех..мне, например, это необходимо..
и никакого телефона и компьютера))

 

город, город и еще раз город. я типичное дитя урбанизации, стекла и бетона. даже на достаточно обустроенной даче выдерживаю максимум сутки, а если попадаем к бабушке мужа в село - начинаю выть уже через пару часов.

 

это ужасно....

 

здається, не кожна людина може бути селянином ) - це ж страшно, бо не знаючи нічого про сільське господарство на селі просто можна померти з голоду.

часом я собі так роздумую, ну... спалахи на Сонці, ... викид плазми в нашу сторону, ... раптове знищення всього електричного надовго. якось треба жити далі автономно... а в мене земля неорана, ліс навкруги.
хвилин за 10 можна дійти до річки, тобто - вода буде.
дрова будуть.
й більш нічого.
все, що я знаю про бульбосадіння, це те, що садити можна кавалочками-четвертинками. от коли - не знаю.
в товариша є коні (троє, породисті), думаю, ми б скооперувалися. але в якому напрямку ?.. він хоч й українського походження, але навіть нашої риби копченої не їсть, на кров"янку дивиться х жахом. толку з нього буде ще менше, ніж з мене....
де тут взяти живих курей, я знаю - це за містом далеко, де живуть аміші. але поки я їх дістану й дочекаюсь яйця, мені вже буде крутитися голова від голоду.

на куплених запасах гречки з українського магазину можна протриматись, води треба буде наносити, за львівським звичаєм її можна тримати у ванні.

а далі що ? повна безпорадність.

а була б порадність, то автономно можна жити огого як здорово! у всіх розуміннях.

є в моїх родичів дуже добрий та давній знайомий Василь Парахін, то й я бувала в нього на господарці неодноразово.а прогуглила, - то й не тільки я :

"Відомий український художник Василь Парахін приїхав жити у волинське село Журавники і створив там школу народного малярства для дітей. Виставка його вихованців саме і експонувалася в художній галереї Верхнього Луцького замку. Виставка була про Україну і присвячена Україні.
Мене настільки здивували майстерність і теми дитячих робіт, що я довго приголомшено стояла поруч. Звідки у юних художників така духовність?

Цю виставку відвідали письменники Герой України Дмитро Павличко та Михайло Слабошпицький, золотий голос України співачка Ніна Матвієнко, інші громадські діячі. Відгуки — високі!.."

"Тут усе наче сповите дивовижним умиротворенням.
І Красна гора, і хутірець Черуковатиця, що на межі Львівщини та Волині. І звичайно, господар цього обійстя, який проміняв міністерське крісло на хатинку-келію, оточену вуликами, стогами сіна.
У цьому СіД переконався ще позаминулого року, коли готувалася публікація про цього чоловіка, який власноруч зводить ще й Покровський храм, де молитимуться і православні, і греко-католики.
Парахін – унікальна особистість.
Його добротворення – безкорисливе щоденне подвижництво. Впродовж місяця в столичному музеї імені Івана Гончара експонувалася виставка малярських робіт його студійців (їх у Журавниківській школі навчає і народної манери живопису, й азів іконопису). Художні одкровення юних настільки сподобалися столичним мистецьким “гурманам”, що ті попросили, аби ці твори експонувалися ще й упродовж січня. Серед тих, хто висловив захоплення, – навіть дуже впливове чиновництво. А народна артистка Ніна Матвієнко (з її свекром, світлої пам’яті Іваном Гончаром Василь Парахін дружив) назвала ці полотна “незгасними промінцями любові, що засвідчують українську душу”.


Помешкання Василя Парахіна з іконою великомучениці Варвари (цей образ свого часу врятував йому життя), з товстезними фоліантами на книжковому стелажі нагадує храм. Тут цей сивий чоловік з молодими очима роздумує над сутністю буття, приймає тих, кого приводить сюди дорога з усіх усюд. Пан Василь ніколи не жалкує, що залишив Київ. Його столицею став хутірець Черуковатиця. "

а хата, мушу сказати, ще батьківська, столітня, на дві кімнати й сіни. це хутірець з трьох хатів, до села - далеченько.

 

Люблю жити за містом, але з усіма зручностями, як в місті, а в місті як на мене краще працювати. З продуктами - не біда, зараз всі купують в гіпермаркетах і це вигідно, бо дешево.