Маю на увазі перетинання больового порогу. Він перетнутий. Далі з нами можна витворяти все що завгодно.
Так. Найстрашніше. ---------- Додано в 18:33 ---------- Попередній допис був написаний в 18:32 ---------- Для вас нічого. Дом-2, Майданс та пр. не відміняли. ---------- Додано в 18:35 ---------- Попередній допис був написаний в 18:33 ---------- Тупувато та не смішно. За те скільки згодних...! Це показник того, що найстрашніше відбулось.
Ви просто помилились, дядьку. Пам"ятаєте нашу розмову щодо можливого народного гніву та т.п.? Очікували революції?
Для мене так. але не з тих причин що ви хочете втюхати. Мені багато згодних не потрібно. Ба навіть більше того - не бажано. Я не людина натовпу. Я біла ворона, паршива вівця, один в полі воїн і т.п. мене від тупого натовпу і масового одобрямсу інколи нудить. Вам стадній тваринці цього не зрозуміти. ---------- Додано в 21:53 ---------- Попередній допис був написаний в 21:51 ---------- Революції не буде. І не буде саме з тих причин, що вказані в стартовому пості. Я просто констатував стан речей.
Ні, справа не в цьому. Ви просто живете у своєму вигаданому світі, де самі себе зробили принцем. Як мала дитинка.
Саме страшне що могло відбутись з українцями вже відбулось. ---------- Ти прав,Гєник! Найстрашніше,що зробили з українцями ,це Голодомор! Він відбувся! З цього часу почався відлік часу для здійснення правосуддя над катами Нашого Народу! Він вже підходить...Час і Архангел...Архангел Гаврило! Будеш ще свідком!
Найстрашніше те,що триває кошмар... СОН Я бачив сон, немов зібрались ми гуртом, Щоб справити велике свято; Багато нас самих сиділо за столом, І ще прийшло гостей багато. І гості ті були неначе й не чужі, Але було й одміну знати, Як кинулись вони прожогом до їжі, Забувши нас і привітати. І бенкет розпочавсь; як хижі ті вовки, Глитали гості нашу страву, А ми сховалися в далекії кутки І відтіль їм співали славу. І як хто з них шпурне обгризений шматок, Ми кидались, як ті собаки, Ловили, хто пійма, й, вернувшися в куток, Слізьми вмивалися з подяки. А гості жерли все; роздулися, як піч, І, страшно вирячивши очі, Нас лаять почали, ми ж слухали ту річ, Як слухають слова пророчі. І кажуть гості нам: "Ми бити вас прийшли, Чи хочете - ми вас скараєм?" А ми вклонилися і смирно відрекли: "Від вас батіг нам буде раєм". І гості крикнули: "Давайте ж нам батіг, Бо в нас немає чим вас бити". І миттю кожен з нас по батога побіг, Щоб волю тих гостей чинити. І пуги принесли, і полягли самі, Немов на тирлі тії вівці. Та й кару прийняли, а як устали ми, Було червоно на долівці. Вони ж гукнули знов: "Скажіть ви нам тепер, Чи нас ви любите як Бога? Чи не ховаєте в душі яких химер Та проти нас заміру злого?" І знов ми відрекли: "Ми любим тільки вас! Нема в нас іншої святині". "Так доведіть же нам, як любите ви нас, І покажіть на власній спині!" Тоді на честь гостям звірями стали ми Й змішалися в безладній січі: Ми бились, різались, топтались чобітьми, І брату брат плював у вічі, А інший сам собі давав ляща в лице І смикав голову чубату, А гості тішились та, дивлячись на це, Аж реготали на всю хату. І снилося мені: ми Матір волікли, Хто за косу, а хто за ноги, Зривали одіж їй, і били, і товкли, Аж кості хрускали в небоги. І стався дикий крик, пекельний, навісний... Враз бризнули струмки криваві... Тут кинувсь я від сну, але той сон страшний Мене не кидає й на яві. 1893 В.Самійленко
Саме через отаке ненавидів і ненавиджу укр літ-ру наддніпрянщини 19 століття Кого можна виховати отакими віршами? Психованих неврівноважених агресивних маніяків, чи невдах із комплексом неповноцінності?
Вихованнє тут ні до чого. Це радянський стереотип — все має виховувати! Педагогічна істерія, чорд забирай. А людина написала те, що їй було на душі. Ця поезія прекрасна. Ромку, дякую.
Мені снився величний, зруйований храм; Обгорілії стіни не мали дахів, Малювання пропало від диму й від плям, А в побиті шибки буйний вітер шумів. Мені снилось, що серце боліло моє І що смутно питав я руїну німу: "Де ж поділися ті — чи вони, може, є, — Що тут богу служили й молились йому?" Мені снилось, що голос до мене сказав: "Подивись і вважай!" — І побачив я там, Що відновленний храм образами сіяв І що співи побожних наповнили храм. "Придивись і прислухайсь!" — я почув, і… нема Вже нічого, й картина змінилася вмить. То не храм, але попелу купа сама, То не люд, а гаддя та гробацтво кишить. 1891 В.Самійленко
