Прощення

ця тема мене дуже зацікавила особливо після того, коли я дізналась, що одна близька мені людина мене не простила... наші стосунки мали взаємні образи і негідні вчинки.. але я не тримаю за них зла... натомість ця особа продовжує мене в прямому значенні гнобити... я відгороджуюсь... чекаю на вибачення, а їх почувши, або просто коли пройде трохи часу - знову повертається моє нормальне ставлення.. деякий час зі мною нормально спілкуються, а потім все знов...
і коли в останній сварці мені нагадали весь список моїх помилок чи негативнив вчинків, я усвідомила, що не пробачили ні грама.. і нічого не забули... і напевне вперше в житті мене подібне почало гнітити..

п.с. тему собою не обмежую, давайте поговоримо про прощення.. як ми і як нас прощають і чому буває так важко в становищі непрощеного чи того, хто не може простити...

 

Дуже класна тема. Знайдіть касету/диск (при церкві Юра може бути) проповіді Григорія Планчака з назвою "Прощення", там все чудово сказано.
У людини може бути бар"єр, який заважатиме зробити крок - простити...

 

Простити легко...але забути...дуже важко...
І тут..дійсно бар’єр...

 

А якщо не забув, то як простив?

 

я ж кажу простити легко...
Важко пояснити...неоднозначно..
Якщо дійсно...вчинок дуже поранив..то шрам залишається на все життя...
І болить...хоч простив зразу ж...

 

очевидно кожна людина судить по собі... я прощаю будь-який вчинок, що не зайшов за межу уколом в серце.. тільки те, що перегинає палку - зради (і то якщо людина дійсно близька), зіпсування життя можу носити довго в голові, а для решти просто відходжу через певний час...
тому коли мені щось не можуть пробачити, то це лякає... бо тоді виходить, що мої вчинки такі страшні... одним словом, совість моя ними дуже вже цікавиться)


час і прощення... вчинки, що однозначно памятаю довго - очевидно це ті, що сильно змінили моє життя на негативну сторону... навіть не можу розібратись чи пробачила чи ні... просто кожен спогад ніби ятрить рану...
іноді коли розумієш що та подія мусила бути і нема злого би була добре, то якось легше і відпускаєш оте... а як не розумієш - то й важче...

Миху, дякую за наводку!

 

Супер!
Гарне зауваження.

Якщо я когось простив, але ще щось муляє, то означає, що не простив докінця.
Напевно прощення - то не лише вольовий вчинок.

 

а якщо внаслідок аварії людину прикувало до ліжка...? їй же ж не може вийти з голови той випадок... і її весь час щось буде муляти... чи означає це що вона ніколи не зможе пробачити винуватця аварії??? бо відпустити все і жити як раніше однозначно не получиться...

 

Залежить виключно від людини. Але тут є ше один момент - це людина, яка нанесла травми. Навіть якщо потерпілий вибачив... все одно вона буде чути себе винною.

 

З голови може і не виходити... бо зрештою то в певній мірі урок на все життя. Але от згадувати винуватцеві при кожній і не кожній нагоді його проступок...от оце на мою думку і є "вибачив ти чи не вибачив"

 

Деколи проблема може бути і в тому, що людина не вміє просити вибачення. А деколи є люди які люблять, щоб перед ними вибачались дуже довго, в цьому вони часто не праві.

Я для себе дивлюсь так. Перше, чи людина дійсно винна, може бути, що не подобається те в чому людина і не винна. По друге, якщо людина вже дійсно щиро вибачилась, а я не можу забути, то це вже більше мої проблеми. Треба просто якось заспокоїтись, подумати. І з часом забувається, як кажуть «время лечит»

 

То правда.
Я завжди намагаюсь пробачити - навіть, якщо людина не просила про прощення і може навіть не розкаялась. Але оцей тягар зла на когось починає роз"їдати душу. Тому краще (якщо вистачає сили) пробачити якомога швидше, щоб не носити в собі оцю каменюку і не труїти самому собі життя.
Але направду - не завжди то вдається. Навіть коли точно знаєш, як потрібно вчинити правильно, сказати все рівно легше, ніж зробити.

 

І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї?
А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене...
(Йов.7:21)

 

Не судіть і не судимі будете - коли ми на когось ображаємось, значить судимо чийсь гріх. " Ось тому без виправдання ти, кожний чоловіче, що судиш, бо в чому осуджуєш іншого, сам себе осуджуєш, бо чиниш те саме й ти, що судиш."(Рим. 2:1)

 

як я вже писав самозахист це найсильніший безумовний рефлекс обійти який досить складно, відповідно колись хтось образив когось, то це він таким чином намагається захистити себе, своє "я". Потрібно просто зрозуміти чому це відбулося і не намагатися посягати на вразливу частину особистості іншого або ж допомогти обійти цей страх. Будь-який вчинок людини, яка керується підсвідомими інстинктами можна пояснити як самозахист себе. Свідомий аналіз того що ви робите дає можливість не ображатися на все підряд і не нервуватися на дрібниці. І ви перестаєте боятися(ображатися) бо знаєте той хто вас образив просто слабкий і також боїться.
А прощення аналогічно - ви будете ображатися поки будете боятися.
п.с. я не мав на увазі, що коли ображають треба мовчати, просто відповідь на образу повинна бути свідомою, а не в стані афекту.

 

Не за образу йдеться...
І не за те,що наступив комусь на ногу...
Є речі,які ранять..ранять до крові...і рубці не гояться...часом до смерті...
Тому й кажу...простити легко..а забути дуже важко...
І це не образа...
І розумієш цю людину,що зробила боляче..але рубець кровить...

 

А що ще можна прощати як не образу?

 

Простити можна все...і треба прощати...

 

тоді можливо треба змінити своє відношення до проблеми?

 

Пробачити "на словах" дуже легко..адже є категорія людей, для яких слова не мають ніякого значення...Пробачити впершу чергу потрібно в глибині душі, в своїй підсвідомості...пробачити щиро....і розуміти що ніколи не повертатиметеся до цієї теми, навіть коли знову відчуватимете якусь нову образу...