З афішованої вже книги. ВИСНОВКИ ПОПЕРЕДНЬОГО Якщо проаналізувати все попереднє, то можна уявити криву відносних злетів та падінь життя українського народу, а також виловити причини нашої цивілізаційної відсталості. Відкинемо об'єктивні чинники, на які наш народ не міг вплинути, та зупинимося лиш на нашій недолугості. Виклик, який кинув нам Бог та історія, ми подолали десь на "трієчку з мінусом". Те, що наш народ вижив в цих жорнах історії, запишемо до достоїнств його імунної системи. Але є різниця між просто життям і творчим життям. Так ось з "творчістю" у нас на "двійку". Як були ми ліниві думати, такими й залишилися. Ми не з творців цивілізацій, а є лиш примітивними споживачами даного Богом та земними творцями з інших народів (хай простять мене наші національні винятки типу П.Прокоповича з його винаходом рамкового вулика та багато інших "білих ворон"). Ми ментально виросли в "пристосуванців" до земного життя, а не в його «будівничих». В нас за історичний процес не хватило розуму й енергії для очистки від внутрішніх та зовнішніх паразитів, хоча ми весь час плачемо про те, що вони нам заважають жити. Нам історія підсунула момент зайнятися самостійно організацією свого життя, звільнитися від зовнішніх паразитів. Але ми за століття рабства вже привикли до цього стану, скучаємо за тим паном, який придумував для нас роботу, годував, вирішував де і на кому женитися, періодично лупцював. Ми продовжуємо покірно вислуховувати хамські настанови цього зовнішнього паразита, а інколи навіть цілувати йому руки (десь 70% росіян причисляють Україну до ворожого стану, а 70% українців записують росіян в брати). Отже, починаючи будувати свою державу, ми ні на «йоту» не змі-нили філософію свого життя. Ми просто перенесли всі негативи з прошлого в нове і дивуємося чому немає ніяких покращень в цьому житті. А починати потрібно в 1991 році це нове зі справжніх засуджень цього бувшого негативу, що ми не зуміли зробити. Розумний німець в 1945 році по реальному проаналізував свої помилки і не допустив навіть сліди їх в майбутнє. У них законом було заборонено навіть певні згадки про Гітлера, а у нас же пройдисвіта Лєніна зачисляють до когорти «найвидатніших українців». Подібну духовну очистку зробили чехи та поляки, а ми свої реп’яхів занесли в нову хату і дивуємося відстороненню від нас цивілізованих сусідів. І це є народ, який пробує себе зачислити до європейських. Сором і в тому, що ми по прикладу німців не визнали свої прошлі гріхи в складі імперії перед постраждалими від нас народами і не вибачились перед ними. А ми ж були поплічниками злодіянь москалів в їхньому «жандармстві», починаючи з кінця ХVІІІ століття. Українець ходив в такі ж розбійницькі походи в війську москалів, як останній «звершував подвиги» в складі війська монгольського хана. Свою європейську цивілізованість потрібно було починати хоча би з вибачень перед мад’ярами за 1956 рік і багатьма іншими народами, в відношенні яких ми теж прикладали руку методами москальського «інтернаціоналізму». Ми навіть не зуміли оцінити злочинний режим більшовиків, по сей день зберігаючи їхні пам’ятники, прикриваючи це невігластво «збереженням культурного надбання». Якщо німці не можуть собі дозволити і згадку про нацистів, то ми навіть в парламент допускаємо Грачів, видаючи це за «українську демократію». Ось такі ми є – «очумілі від світла волі», вирвавшись з темних катакомб російської імперії. З цього виходить два напрямки нашого подальшого руху – починати напружувати мозок і набиратися енергії для ривка в напрямку до ліде-рів чи продовжувати плентатися вмираючи з "завумним" виглядом і в реп’яхах в хвості цивілізаційної колони. Відносно "плентання" не будемо аналізувати, тут ми і так "майстри". А "ривок", я впевнений, ми здатні зробити. І не показушним "Мистецьким арсеналом" чи "Євро-2012", а справжньою позитивною зміною в своїй культурі. З досвіду історії та навіть і недавнього Майдану у нас проглядується ота зжата пружина потенціалу, яка може ви-вести нас на якісно новий рівень. Ми вагітні цим «ривком» і хоч знаходимося в тяжких гігієнічних умовах нашої культури ми зобов'язані ним розродитися. Потрібно лиш терпіння без впадання в відчай та яскраво виражене бажання. А маятник історії після нашої невпинної деградації ХХ століття повинен повернутися в інший бік і допомогти нам в цих зусиллях. Спроби народити щось у нас вже були. Проаналізуємо дві останні. Перша в 1991 році дала нам замість очікуваної демократії теперішню жло-бократію. Одна з причин того неуспіху - накладка по часу необхідності створення державності та первинне накопичення капіталу на базі «прихватизації» вирвавшогося на волю жлоба. Очухавшись трохи від відчаю, народ розродився вдруге в 2004 році. Але і на цей раз нас чекало розчарування - появився викидень в вигляді Ющенка. Не знаю скільки чекати нових родів і чи відбудеться взагалі запліднення, але, на мою думку, нинішня політична та економічна кризи зроблять і своє позитивне, давши нам лінивим поштовх в одне місце для нових конструктивних дій. До того ж історія свідчить, що корінні позитивні зміни в суспільстві робляться лише після подолання якихось суттєвих перешкод. А у нас їх предостатньо в вигляді криз політичного, фінансового і культурного планів. Отже, надіючись на краще, подумаємо про те, що ми хочемо народити. Для цього підсумуємо наступне. 1. Україна - це слабенька на даний час держава, сформована з Петренків, Петросянів, Петрових, Петрівих. Попри недолугості її постколоніального державного апарату, навколишній світ, в силу необхідної стабільності, збереже цю країну в існуючих рамках навіть всупереч невігластву її мешканців. Повернення в колоніальне минуле чи розкол по типу Конго ніколи не відбудеться. 2. За 17 років Україна остаточно не визначила шлях свого розвитку - з прив'язкою до російської культури чи переходу на європейські рейки. Хоча тенденція вибору збільшується на користь Європи, довго одночасно бути і білим і негром абсурдно. 3. Відрізає нас від культури Європи перш за все наше жлобство, виросле на дріжджах культури Російської імперії, з занедбаною християнською мораллю. 4. На даний момент Україна є постколоніальною спільнотою, яка не змогла очиститися від зовнішнього та внутрішнього паразитів, тому назвати її зоною влади народу (демократії) неможливо. 5. За останні 40 років наш народ впевнено деградує в пошуках шляху після сталінського рабства - він помилково зараховує пострабське жлобство до завершених цивілізаційних здобутків. 6. Доки ми, від Петренків до Петросянів, не відчуємо себе по спра-вжньому громадянами України, будуть будувати для нас державу внутрішні безконтрольні самозванці під свої задачі або черговий Рюрикович з Москви чи Вашингтона. Тому доля і відповідальність у нас спільні - нащадки наше невігластво не будуть поділяти на мовне чи партійне. 7. Боротьба за свої права по принципу "коли терпець лопне" періодичними акціями типу Хмельниччини чи Майдану не виправдала себе. Для цього потрібна постійна цілеспрямована робота по очистці культури суспільства від додушуючого нас жлобства і прививки достойних зразків європейської культури, в тому числі і громадянської. 8. Просте перенесення закордонного досвіду на наші терени може привести до грубих помилок. В державотворенні потрібна постійна прив'язка до реальної нашої дійсності, яка у нас дещо унікальна по суті нашої історії та сьогодення. 9. Доки до нас не дійде оте горбачовське "починай перестройку кожен з себе", то довго ще будемо конати в цій культурно-соціальній багнюці кожен з думкою - "я класний, а винні всі інші, то нехай і змінюються". Наша тупість вкупі з перебільшеним гонором - це головний чинник нашої відсталості і подальшої гіпотетичної загибелі. 10. Наявність позитивного прихованого потенціалу в нас доведена. Для його вивільнення потрібна лиш зміна правил гри в нашому суспільстві.
ШЛЯХИ ВИХОДУ З КРИЗИ Якщо до читача дійшла реальна картина нашої дійсності, відчуття кожного особистої відповідальності за це, то можна пошукати й шляхи виходу з такого становища. Акцентуємо на головних недоліках нашого суспільства. НЕЦИВІЛІЗОВАНІСТЬ (жлобство). Доки кожен з нас не усвідомить величину своєї ОСОБИСТОЇ віддаленості від цивілізованості через відсутність в своїй культурі хоча би дії головних людських чеснот, то надії на "одужання" марні. Ми, 46 млн. дурнів, будемо борсатися в своєму невігластві, як оті 450 "ідіотів" з Верховної Ради (а це є дзеркалом нашого суспільства), перепихуючи вину один на одного. Тільки подолавши в собі гонор та егоїзм жлоба, ми зможемо вибудувати переможну національну фалангу від Петренків до Петросянів в боротьбі за достойне майбутнє своє і своїх нащадків. Нам потрібно лиш усвідомити, що жити по цивілізованих законах ВИГІДНІШЕ ніж по жлобських "понятиях". Для поправки цих чеснот суспільства потрібно вводити певний оціночний ярлик хоча би для працівників держапарату в вигляді супроводжуючого людину «паспорта моралі». Без наявності подібних характеристик ми будемо і надалі мати в державі злодіїв не у в’язниці, а на керівних посадах. Суспільство без зусиль повинно знати «хто є хто». Отже, оцінка по моральній поведінці ми мусимо проставлятися не лише першокласнику, але і Президенту. НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ. Про неї вже скільки переговорено, скільки думок заплутано в цей клубок, що просто боязно признати, що все це дуже просте по суті. Щоб стати достойно в шеренгу передових народів, нам потрібно пізнати основи європейської культури і засвоїти їх в реальному житті. А основа цієї культури не в кількості "мерседесів" та користувачів Інтернету, а в моралі життя. Отже при наявності географічного центру Європи на нашій території - нам тільки належить СТАТИ ЄВРОПЕЙЦЯМИ (при всіх недоліках «застою» культури Європи). ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО. Петренки, Перосяни, Петрови та Петріви повинні зімкнути свої ряди для досягнення національної ідеї через розуміння, що найкраща національність - це порядна людина. Кращою школою побудови громадянського суспільства повинен стати новий Майдан. Цей Майдан може бути загальнонаціональним, а також і в масштабах двору - для постановки зарвавшогося ЖЕКу на належне йому місце. Відкинувши своє "моя хата скраю" та безвір'я в успіх, громадяни повинні самі почати творити та відчувати громаду, в чому ніколи не допоможуть їм паразитичні "верхи". Тільки через справи на наше спільне благо ( не плутайте зі "словами") ми зуміємо вийти на справжніх громадських лідерів, створимо справжні «Гельсінські спілки» та інші дієві організації по захисту прав особистості та громад. Для цього також ми повинні очиститися від псевдогромадських організацій з допомогою оновлених ЗМІ. МАЙДАН повинен об'єднати всіх обездолених і вболіваючих за своє майбутнє від Луганська до Ужгорода, але вже без партійних вождів та інших пройдисвітів на його трибунах. Майдан повинен будуватися низами, бути небагаточисельним, але постійним (до стабілізації нормальної ситуації в країні) і при невидимій підтримці всього українського народу через постійну ротацію. Цей всенародний рух повинен стати тією громадянською силою, яка показала б в нашій спільноті хто є справжнім "джерелом влади". До побудови справжньої демократичної держави він мусить бути тим дамоклевим мечем, який влада повинна відчувати над собою кожен день. Він також повинен бути джерелом так необхідних для України реформ, руйнівником злочинних корпоративних зв'язків в державних органах, гартуванням нової моралі в суспільстві. Без тиску Майдану гнила влада самостійно НЕ ЗДАТНА себе реформувати, очиститися і відчувати, що відповідальність настигне нерадивого і злодія в любий час. Майдан мусить існувати тільки під одним прапором (державним), на ньому не повинно бути ніяких політиків, лозунг повинен теж бути лиш один (на всіх мовах громадян України) - "ВЛАДА НАРОДУ". В зв'язку з тим, що без організаторів на Майдані не обійтися, в цю когорту можуть ввійти люди, які не претендують на політичні дивіденди. Майдан стане школою громадянського суспільства, кузнею справжніх громадських організацій, яка проявить своїх Дон-Кіхотів, здатних повести ці організації в цивілізованому і потрібному для народу руслі. Кон'юктурні "вожді" та пройдисвіти типу баби Параски не повинні проявитися на Майдані через унеможливлення особистих дивідендів для таких "активістів". Щоб досягти національної ідеї (стати європейцями) ми повинні показати собі і всьому світу, що дійсно ввели владу "демосу", що нас з цього шляху не зіб'є ніякий внутрішній чи зовнішній паразит. Тільки подібні спільні успіхи в боротьбі за майбутнє у нас пробудять якесь приємне почуття за свою державу, її символи і це буде кращим пам'ятником "незалежності" ніж та недолуга "баба" на Майдані. Ми повинні надолужити те, що бездарно проспали за 17 років, думаючи, що якийсь "дядько" побудує за нас цю химерну демократію. По-будували ці самозвані дядьки таке, що нам повинно бути соромно перед усім світом за свою недолугість та лінь. Боротьба народного Майдану та паразитичних державних структур буде тривалою, тому що ці жлоби здорово прикипіли до "корита" , але в успіх проекту я вірю на всі "сто". І, як не парадоксально звучить, головна загроза не в паразитах від влади, а в нашій зневірі в успіх та відсутності єдності. Нас будуть пробувати роз'єднати підкиданням цієї зневіри (вже вдовблюють нам неможливість нового Майдану), "мовних" чи НАТОвських проблем, але ми повинні вистояти перед цими провокаціями, тому що по досягненні своєї мети ми зрозуміємо відносну другорядність цих питань. Ми й самі не помітимо як мова севастопольця та карпатця зіллються в спільне русло боротьби за свої права громадянина. Подарована лялька не така дорога як самим зроблена. Тому й "незалежність", підкинута історією, не так нами цінується. Так що, ЩЕ МАЛОШАНОВАНІ громадяни України, поборітесь за цю державу і на вас перестануть глузливо казати з одного боку "рашен", а з іншого - "салоїд". Ваші попередники на цій території подарували світу борщ та озиму пшеницю, а ви відкрийте йому справжнє обличчя України, яке, повірте, коли вмитися ефективним Майданом, досить таки буде привабливе. Покажіть, що феномен попереднього Майдану був не випадковість, а просто цивілізаційна пристрілка нової держави в Європі. А тепер приступимо до викладки необхідних для України реформ, буксиром яких повинен стати все той же Майдан. Автор пропонує побіжний варіант, який може уточнити народ і час.
ПРОПОНОВАНІ РЕФОРМИ В ДЕРЖАВІ НАРОД та ВЛАДА. Взаємодія цих двох субстанцій держави нормально неврегульована. Часто можна чути вислів – «Дорога ти наша владо». Так дійсно вона нам «дорога», бо недешево обходиться. Гроші потрачені на її існування не повертаються нам і на 10%. Наводжу приклади її «служіння народу». Під час окупації Києва німецькими загарбниками в будівлі нинішнього Президента розташовувався великий німецький штаб. Так ось цей відвертий ворог не тільки не обмежував доступ киян до цієї будівлі, а й заливав майданчик перед нею під ковзанку для катання місцевим дітлахам. Це був, підкреслюю, ворог. А в 2005 році у нас з’явився «свій Президент», який прийшов до влади буквально по спинах людей з Майдану. І першим кроком цього «народного Президента» була побудова паркану, фактично ізолююча його від виборців. До паркану добавимо міліцейський полк охорони, а також окрему від нього «службу державної охорони», командує якою «генерал» з інтелектом максимум майора. Також на службі охорони цієї «безцінної» влади задіяний райвідділ міліції Печерського району, де в штаті є «охвицери» під призвіщем типу Кукурудза (він іде по слідах свого начальника райвідділу і скоро стане теж «городським» під призвіщем Маїс), в обов’язки якого входить очистка Банкової від протестуючого люду по вказівці з Секретаріату. А скільки там на Банковій 11 крутиться переодягнених філерів від різних інстанцій, дублюючих один одного, одному Богу відомо. Навіть «консультантів» з громадської приймальні, інтелект і відповідальність яких знаходиться на рівні майстра цеху і які знаходяться в приміщенні, окремому від президентського, охороняє відповідна служба з рамкою-металошукачем. До того ж ця охорона не дозволяє проносити відвідувачам цього «закладу народного відчаю» всілякі записуючі пристрої типу мобільного телефону. Цим влада підкреслює свою боязнь, щоб народ з винесеного запису не дізнався про ступінь безвідповідальнос-ті та невігластва тамтешніх чинуш. Це коротко йшлося про орган верхівки влади, а що на низах робиться – залишимо для здогадки. Наша фактично самозвана влада сама себе оцінила, сама собі надавала пільг і безконтрольно володарює біля корита, яке називається «загальнонародним». А народ по суті отаких справ загнаний в безправне гетто, з якого його випускають лиш в день виборів чи він, всупереч цій владі, сам виривається на Майдан. Україні з її колоніальним минулим сучасні європейські взаємовідносини між цими гілками держави (народ і влада) не підійшли в чистому вигляді. Тим паче нам не знайомі етичні взаємовідносини між ними конфуціанського Сходу, по яких в якійсь мірі живуть Китай та Японія. Ментальність українця також спокійно не витримує російський варіант централізованої деспотії. Отже потрібно шукати свою технологію цих відносин. Ми не проходили становлення своєї «хартії вольностей», у нас не було доморощеної революції по типу французької з затвердженням прав і свобод народу, але ми мали свої напрацювання в цьому напрямку, які потім знищив колоніальний режим, а останні ми самі не довели до кінця. Зокрема йдеться про вибори гетьмана в кращі часи козацтва і його відповідальність перед виборцями. Так ось ця відповідальність була закладена в ДІЄВІЙ ОЦІНЦІ діяльності вибраного керівника - "СЛАВА", "ПОПІЛ НА ГОЛОВУ" чи, навіть, "СЕКІР БАШКА" при зраді чи повній бездарності, яка привела до катастрофічних наслідків. Відкинемо останнє як пережиток середньовіччя, хоча в цей критичний період я залишив би і його. А "попіл на голову" однозначно потрібно вводити, тому що маса пройдисвітів після продирання на керівне крісло зовсім не реагує на "електорат" і, натворивши там неприємностей, безкарно покидає цю посаду. Всі держслужбовці (від Президента до самого дрібного) повинні мати чіткі публічновідомі обов'язки. Також при них потрібно завести загальнодоступні "книги скарг", в яких можуть відмічатися всі випадки невчасного і не по суті реагування на звернення громадян згідно своїх обов'язків. З цих «книг» після певного аналізу і просіювання ці факти потрібно реєструвати в "ПАСПОРТ ДЕРЖСЛУЖБОВЦЯ". Крім цього закон "Про державну службу" повинен врегулювати дієвість цієї оцінки по змісту вказаного "паспорта". Це стосується можливості продовження цієї служби, кар’єрного росту, накопичення для різних державних заохочень і нагород вже девальвованими попередніми правителями «Ярославами» та «Ольгами». При цьому законодавство повинне відійти від ліберальності відносно покарання за корупцію. Та і всяке інше порушення закону держслужбовцем повинне каратися більше ніж відносно рядового громадянина. При калькуванні з Європи законів нам потрібно шукати аналоги не тільки сучасні, а й з часів, наприклад, Бісмарка чи Наполеона, коли тодішні проблеми Європи більше відповідали теперішнім українським. Отже, чиновник повинен залежати не тільки від начальника, а, в першу чергу, від реакції народу на його службу через вказані «книги скарг». Тільки подібним чином нам вдасться позбутися безтолкових, безвідповідальних і злочинних елементів на цих посадах. Президент, кожний депутат, голова району, області, міста, прокурори та голови судів повинні вибиратися народом по їхніх програмах дій та змістом їх службових "паспортів", які характеризуватимуть моральний та професійний портрет претендента. При цьому виборець не тільки вибирає наступника на посаду, а й ДАЄ ОЦІНКУ ПОПЕРЕДНИКУ відміткою (+ чи -) в бюлетені, кінцевий результат якої відмічається в «паспорті держслужбовця». Не потрібно боятися перевантаження електорату виборами. Хай напружує мозок наш «толерантний та працьовитий», будуючи свою державу. Це буде для нього легше ніж лаяти владу безперестанку від виборів до виборів. Але подібними зусиллями він приведе цю «кляту» владу в залежність від себе. І лиш тоді представник її вимушений буде більше думати про наслідки невиконання своїх обов'язків ніж про дивіденди від посади. ПРЕЗИДЕНТ. Що ми маємо на цій посаді до цих пір? Попереднім підкреслюю – не «кого», а «що». А маємо поки що новітній варіант совкового Генсека, який хоче всім і вся командувати, але ні за що не відповідати. Нормальний Президент (гарант наших конституційних прав) після констатації «суди у нас корумповані» повинен відразу піти в відставку, тому що через оте, підкреслене ним, він не може виконувати свої обов’язки. А наші псевдокерманичі і в цих умовах продовжують з «завумним» виглядом «керувати» некерованою спільнотою. Тому подібний паразитизм мусимо викорінювати, починаючи з цієї посади. На даний час Президент (означає - «перший», «ведучий») нам край потрібний, при цьому він мусить бути вибраний лиш народом. Ця гілка влади повинна з підпорядкованими їй прокуратурі, МВС, СБУ, армії відповідати за дієвість Конституції і безпеку держави. Безпека держави повинна бути узгоджена з виробленою разом з народом через референдум стратегією внутрішнього та зовнішнього розвитку країни. Згаданих функцій (без всякого втручання в управління економікою) достатньо для інтенсивної роботи глави держави. Я, навіть, не впевнений, що в даний час знайдеться хоч декілька відповідальних людей, які б зголосилися іти на ризик бути осипаним на цій посаді "попелом", тому що Президент ПОВИНЕН НЕСТИ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ за кожне порушення прав і свобод громадянина, за відчай отих обездолених людей, які зараз без надії штурмують кабінети паразитичної влади. Кожна відповідь на звернення громадян в його адресу повинна мати його підпис, хай навіть через факсиміле. Президент повинен раз в півроку випускати бюлетень стану справ в державі, де необхідно відображати кількість скарг громадян до держави, результати їх вирішень, а також стан нашої екології. Це дзеркало буде показувати ефективність діяльності «гаранта» наших прав, після якої в нього вже не буде енергії воювати з урядом по економічним питанням. Тому потрібно остерігатися тих претендентів, які самовпевнено лізуть на цю посаду в даний час, бо п.Ющенка, як і двох попередніх "правителів", треба давно пропускати через "попіл" імпічменту за нехтування своїх обов'язків "гаранта" Конституції (всупереч ст. 106 Конституції вони передали свої повноваження «гарантування» якимось безвідповідальним консультантам) з позбавленням всіляких державних пільг та привілеїв. Також цих трьох гореправителів потрібно позбавити права на звання Президент, як не справившихся з цими обов'язками. Тут можна обійти те правило, що закон не має зворотної сили, тому що потрібно ввести прецедент цього "попелу" для майбутніх претендентів на обговорювану посаду.
Все написано правильно, как должно быть, но так не будет. Потому как, автор уже акцентировал, что мы сами неправильные и поэтому правильно поступать не можем. Лично я вижу две реалии для Украины, это волевой рукой нас тащат или в Европу или в Азиопу. Сами мы будем еще триста лет как бараны на мосту стоять и ждать пока переродимся в правильных людей.
Якби ви уважно читали мною написане, то нам Бог вже не дає цих 300 років. Тому повторюся. [FONT="] "З цього виходить два напрямки нашого подальшого руху – починати напружувати мозок і набиратися енергії для ривка в напрямку до лідерів чи продовжувати плентатися вмираючи з "завумним" виглядом і в реп’яхах в хвості цивілізаційної колони." Вмирати нам при такій інертності залишилося небагато. При таких обставинах не більше ніж через 100 років на цій землі буде господарювати більш енергійний народ. А нас з росіянами, як і беотійців, доб'є ліниве паразитування на природніх ресурсах. [/FONT]
Продовження УРЯД І ВИКОНАВЧА СТРУКТУРА. Тільки згадуваний «ідіот» може спокійно спостерігати на той абсурд в нашій сурогатній державі, коли обласний голова «не хоче» приїжджати на наради по економічних питаннях до Кабінету міністрів. Це жлобство по перетягуванню владних повноважень, започатковане експарторгом Кучмою, не припиняється до цих пір. Недолугі гравці змінюються, а деструктивна суть їхніх ігрищ продовжується. Дійшло до того, що київський голова «плював» на укази Президента. Чи Прем’єр не звертає увагу на «соціальність» нашої Конституції і загарбницьки хоче обібрати «люблячого» нею пенсіонера транспортним збором (при катанні останнього в 1000км на рік) нарівні з тим київським жлобом, який вже й в туалет готовий заїжджати на своєму крутому авто. Чи звертає увагу хтось з цих виконавчих структур, що в центрі столиці неможливо дешево і якісно людині поїсти. І оці недолугі по інтелекту і совісті люди подумки зачисляють себе в ранг «державотворців». Отже виконавча служба в державі є, ось тільки чиї задуми вона виконує. Візьмемо для прикладу всім відому тему – взаємовідносини власника житла і ЖЕКу. В 2005 році вийшов закон «Про житлово-комунальні послуги», який зобов’язав ЖЕКи перезаключити договори з нами на нових засадах. В зв’язку з тим, що ці засади ЖЕКам не вигідні, останні ігнорують вимоги закону. І ось на все це не звертає уваги в Києві КМДА, відповідний міністр в уряді, не реагують суди й прокуратура. І при цьому всі імітують службову діяльність. А як вони не будуть лиш імітувати, коли, для прикладу, експарторг Кучма затвердив таке «Положення про Мінпромполітики», по якому чиновникам з вказаного міністерства тільки й залишається що безвідповідально паразитувати. Тож чи потрібна нам така сурогатна влада? Для відмежування сфер діяльності цей виконавчий орган в державі мусить займатися всім тим, що залишиться від обов’язків судової системи та Президента. Головний напрямок його дій на майбутні 10 років є, крім управління поточним життям в державі, продукування реформ для піднят-тя ефективності та цивілізованості життя в ній, а також впровадження їх в дію. По суті сказаного уряд разом зі справжнім Президентом і Верховною Радою повинні почати будувати нову державу, не дуже тужачи за край потрібними поломками нинішнього, сурогатного витвору. Лише латання нинішньої неефективної державної машини концептуально цієї сурогатності не змінить. Потрібна не модернізація, а новий проект з заміною "найкращої" нинішньої Конституції, яка не робить ніякого впливу на пливучу по течії невігластва Україну. І починати зміни потрібно з реформації самої виконавчої структури, зменшуючи неефективну кількість і, відповідно, збільшивши якість. Кожен чиновник і колектив цієї гілки влади повинен мати чіткі обов’язки з вказаними правами та відповідальністю і відповідний документ про це мусить бути загальнодоступним разом з вказаною попередньо «книгою скарг». Оцінювати діяльність виконавчої влади народу потрібно: кожного чиновника – через контроль за «паспортом держслужбовця», фіксуючим факти з «книги скарг» і оцінки начальника, а команди (партії) – політично, через вибори. ВЕРХОВНА РАДА повинна стати також генератором та аналізатором вказаних вище реформ. Поки що вона не є представницьким органом по суті, тому її повинен «підпирати» певний час діючий Майдан. Доки у нас не з'являться справжні партії, які об'єднувалися б навколо ПРОГРАМ розвитку держави (на відміну від зграйного об'єднання навколо амбітного вожака чи грошового мішка), потрібно відмінити вибори на суто пропорційній основі, а «закриті списки» взагалі викинути з вжитку. Кожен виборець повинен мати можливість знати програму, за яку він голосував би, і особу, яка представляла цю програму. При цьому ми вимушені віддати десь половину (чи третину) мандатів мажоритарщикам, серед яких є толкові люди, але які не хочуть бути під чоботом вожака якоїсь політичної зграї. І в цьому випадку кожен "герой" повинен по закінченні строку засідання в ВР отримати в бюлетені свої "попіл чи славу". Критерієм визначення оцінки повинна бути дієвість виконання обіцяної програми. Якщо програма була виконана, але виявилась хибною по якості, то "ПОПІЛ" повинні розділяти в рівній мірі автори її - ДЕПУТАТ і ВИБОРЕЦЬ, який затвердив цей непотріб. Отже виборець повинен теж відповідати за свій вибір через якість свого життя. І тут я підкреслюю ще раз, акцент політики ми повинні ставити не на особистості, а на програмі дій. Кожне голосування депутата зобов’язане відбуватися під важелем майбутньої оцінки виконання обіцяної програми виборцем. І ця оцінка мусить бути вагомішою за пропоновані підпільні лоббістскі гроші чи інші корупційні принади. Звіт депутата перед виборцем повинен бути по результатах справ, а не словесною половою типу тих, якими нас тішить на своїх «шоу» пан Шустер і подібні йому. ЗМІ. Як я вже згадував, цю проблему варто поставити навіть на перше місце. Ці «засоби» повинні по суті цивілізаційного задуму стати оком громадянського суспільства, бо в силу сурогатності нинішніх ми залишаємося бути сліпими. В 2006 році при розмові з п. Ющенком я охарактеризував «демократичність» виборів в Україні таким чином. Якийсь дядько вирішив підштовхнути свого 30-річного сина до одружування. Коли молодий зауважив, що ще не має контингенту для вибору дружини, старий відповів так: «Я цим вибором тебе забезпечу». Дійсно в певний час він привів (для права вибору) криву, сліпу та горбату претендентки і помістив їх в темному підвалі. Ось там і «вибирав» всліпу молодий, про результат чого ми можемо здогадуватися. Таким же чином і наш «електорат» вимушений вибирати кращого серед непідходящих. А все тому, що підбір претендентів повинен пройти через досконале сито ЗМІ і лиш тоді з відповідними «бірочками» характеристик постати перед виборцем. Ми цього не маємо, як і наглядових функцій служачих НАМ ЗМІ за відповідністю діяльності вибраних законам і обіцянкам. Для виправлення подібного потрібно почати з аналізу ефективності по суті та дієвості законів про ЗМІ. Далі ми мусимо поставити на службу державі (не плутайте з владою) так званого "Першого національного", який своєю неприкритою малоінтелектуальністю, лінню та "дисциплінованістю" перед владою ганьбить нашу націю. На базі цього каналу (розігнати потрібно всіх, тому що справжній профі не витримав би це болото) потрібно поступово робити новий, який би почав працювати на дійсні потреби (не плутайте зі жлобськими забаганками) суспільства. Взірець - Бі.Бі.Сі. Проблема не стільки в грошах, як в дефіциті достойних кадрів. Постсовкові Вузи штампують напівфабрикат з малоінтелектуального та аморального жлоба в ролі журналіста. Тому починати й тут потрібно не з кількості випущеного журфаком непотрібу, а з якості. Ця якість поступово повинна витісняти масову "поп-сірість", яка заполонила наш екран, а поки що цей «перший» витісняється якоюсь, працюючою як флюгер від вітру власника, «Ерою». Перший дійсно мусить стати першим по інтелекту, професіоналізму та моралі. Він зобов'язаний бути тим черв'яком, який прориває всі ділянки ґрунту нашого життя, поперед навіть МВС чи СБУ. ЗМІ повинні перенести акцент зі слів особи, яка є в центрі уваги суспільства, на її дії та справи. Журналіст повинен відчувати потребу суспільства, працювати на це, і не йти на стежку жлобської (жовтої) кон'юктури ради дешевого ефекту. Він повинен бігати за інформацією, потрібною споживачу, а не за тією, яка підсовується владою чи грошовим мішком. Ще цей професіонал (в цивілізованих країнах медійний інтелект стоїть часто вище подібного у політика) мусить бути аналітиком, який би не допускав на вуші споживача дезінформаційну "локшину". І це все стосується не тільки державно-громадських ЗМІ, а і суто комерційних.
Продовження Отож і ці комерційні "засоби заробляння на рекламі" повинні стати також залежними від споживача їхньої продукції. Зворотній зв'язок мусить бути затверджений і висунутий як ультиматум Майданом цим "майстрам" перепродажу закордонного ефірного непотрібу. Ефір ми повинні віддати своєму ВИРОБНИКОВІ якісної національної продукції, витіснивши з нього жлобського малоінтелектуального паразита, який напихуючи нас сумішшю з закордонного мила та реклами, живе по принципах торгівця наркотиками – «не хочеш, не вживай». При цьому вони навіть не бояться через свою недолугість та паразитизм позбутися прибуткового національного каналу (вже встигли вбити в свою голову, що цей ефір навіки їхній). Наші ЗМІ-герої вільні допускати критику на всіх і вся крім ... себе. Майдан повинен дати сигнал, що ця жлобська «лафа» закінчилася. Ось тут непочатий край роботи Нацраді з радіо та телебачення, яка мені поки що нагадує Мовчана з його теперішньою "Просвітою". Замість того, щоб приводити для достойної конкуренції в порядок інтелект і професійність своїх, вони воюють з іноземними зайдами. Так що вказаний сигнал попередження повинен бути посланий народом як безпосередньо ЗМІ так контролюючим державним органам. Суть нашого теперішнього невігластва ще й в тому, що ми поряд з пікетами до Президентів, урядів, Рад ніколи не задіювали подібні до ІІІ і IV гілок влади, тому ці ЗМІ і суди так безкарно себе відчувають. А тим представникам «5-ї колони», які галасують за децентралізацію влади в Україні, я скажу наступне. Я вас підтримаю обома руками, але тільки після того, коли в тому ж Луганську чи Євпаторії з’являться достатні по суті і незалежні від влади і грошових мішків місцеві ЗМІ та запрацює в повну силу закон через судову систему. А зараз подібна децентралізація лиш приведе до незалежності місцеві управлінські мафії з подальшим руйнуванням державності взагалі. Цим я хочу ще раз підкреслити значимість проблеми ЗМІ.
