Про душу або свідомість

ЩО Я РОЗУМІЮ ПІД ДУШЕЮ АБО СВІДОМІСТЮ І ЩО Я МОЖУ СКАЗАТИ ПРО ЦЕЙ ОБ'ЄКТ

0. ПОПЕРЕДНІ ЗАУВАЖЕННЯ

Те, про що я тут писатиму, я звик називати душею або свідомістю. Вживатиму слово "душа" (букв менше). Якщо читач вважатиме, що слово "свідомість" більше підходить, він може подумки замінювати слово "душа" словом "свідомість". Якщо ж читач вважатиме, що жодне з цих двох слів не підходить, то він може подумки замінювати слово "душа" будь-яким іншим словом чи словосполученням; пропоную варіанти: "чуттєва чаша", "ментальна точка", "хрюксбабук" (останній варіант має ту перевагу, що його, за свідченням Google'а, ще ніхто не вживав).

Хочу зауважити, що час від часу мені доведеться пояснювати такі речі, які начебто є простими, але не можуть бути чітко висловлені засобами мови. Я намагатимуся пояснювати якомога зрозуміліше. Щоб зрозуміти, рекомендується уважно вдумуватись у пояснення і припускати, що автор хотів сказати щось розумне.

Нарешті хочу зазначити, що з розділу 5 починається більш складна інформація, яка, мабуть, залишиться незрозумілою для значної частини читачів. Цілком доречною манерою читання цього тексту вважаю таку: дочитати до кінця розділу 4 і на цьому зупинитись. Але для бажаючих є ще два розділи, які можна спробувати зрозуміти.

1. ПРОЯВИ ІСНУВАННЯ ДУШІ

Візьмемо для прикладу якесь відчуття. Скажімо, я почув грім. Мабуть, це відчуття в принципі допускає чисто фізичне описання, яке виглядатиме приблизно так: електричний розряд блискавки поворушив повітря, що призвело до виникнення хвиль у повітрі, які досягли мого вуха; рух повітря передався барабанній перетинці мого вуха, після чого певний відомий механізм вуха передав цей рух до того місця, де знаходиться відповідний нерв; по нерву пішли електрохімічні імпульси до мозку, створивши у відповідній зоні мозку таку ситуацію, яка відповідає звуку грому. Подібним чином, у термінах різних фізичних явищ, можна описати і те, як мій мозок зрозумів, що це грім, а також як я повідомив комусь, що я почув грім. (Зрозуміло, що для ретельного, повного і справді чисто фізичного описання наука має вивчити мозок значно краще, ніж він вивчений зараз, але це вже деталі.)

А тепер я запитую: чи буде таке описання справді повним описання того факту, що я почув звук? Ні! Адже я конкретно РЕАЛЬНО ВІДЧУВ звук грому. Де в цьому описанні моє реальне відчуття? Можна відповісти, що відчуття зашифровано в тих фізичних процесах, які відбуваються в мозку. Але що з того? Ну, відбуваються там якісь процеси; але я РЕАЛЬНО ВІДЧУВ ЗВУК, а не якісь складні фізичні процеси в мозку. І тому, мабуть, вищезгадане описання ситуації слід доповнити такими твердженнями: внаслідок деяких законів природи, деякі об'єкти (наприклад, людський мозок) у певних ситуаціях породжують деякі реальні відчуття; в даному випадку була така ситуація, що породилося відчуття звуку.

Аналогічно можна міркувати не тільки про звук, а про будь-які відчуття (зір, нюх, смак, дотик, біль, оргазм тощо). І цілком аналогічно можна міркувати про думки та емоції - вони теж РЕАЛЬНО проходять через мене і не можуть бути зведені до тих фізичних процесів, які їм відповідають. Усі ці явища (відчуття, думки, емоції), які я узагальнено назву реальними відчуттями, якраз і є проявами існування душі. У наступному розділі стане зрозуміло, для чого вводити ще й поняття "душа", а не просто говорити про окремі реальні відчуття; а поки що приймемо без додаткових пояснень, що існує деяка субстанція, яку я називаю душею (або свідомістю) і яка є носієм вищезгаданих реальних відчуттів.

Для яснішого розуміння вищеописаного пропоную такий уявний експеримент. Уявіть собі, що з Вами відбулася така дивна подія: в якийсь момент Ви начебто знепритомніли, з цього моменту нічого не відчуваєте, не усвідомлюєте своїх думок та емоцій; але Ваше тіло продовжує поводитися так само, як раніше, включаючи навіть роботу мозку, так що інші люди не бачать, що з Вами відбулося щось особливе; адже Ви продовжуєте адекватно поводитися, відповідаєте на задані питання, в тому числі стверджуєте, що Ви щось відчуваєте. Ось така ситуація означала б, що припинила функціонувати Ваша душа, при тому що з Вами не відбулося нічого особливого з фізичної, біологічної і навіть психологічної точки зору. Ситуація, звісно, дуже дивна; але якщо Ви зуміли її уявити, значить Ви, мабуть, зрозуміли, про що я пишу.

 

2. НОСІЇ ДУШ. ДУШІ ЯК ОКРЕМІ ОДИНИЧНІ ОБ'ЄКТИ

Отже, я реально відчуваю свої власні відчуття. Але я не можу з такою ж упевненістю заявляти про існування реальних відчуттів інших людей, бо я не відчуваю чужих відчуттів. Проте гіпотеза про їх існування здається дуже розумною, адже люди подібні між собою біологічно, так що доречно вважати, що вони подібні між собою також існуванням душі.

Отже, будемо вважати, що в кожної людини є своя душа. Звернемо увагу на те, що кожна душа відчуває тільки свої реальні відчуття; і разом з тим, вона може відчувати одночасно кілька своїх відчуттів (наприклад, бачити пейзаж і чути звуки, а разом з тим про щось думати). Звідси потреба виділяти саме душі (а не окремі відчуття) як фундаментальні одиничні об'єкти; кожна душа оперує своїм власним набором відчуттів. Кожна людина має свою душу, яка є чітко окресленим зв'язним одиничним об'єктом, окремим від інших душ.

Далі будемо розглядати інші живі організми (крім людей), міркуючи про те, які з них мають душу. Слід підкреслити, що це питання неможливо дослідити надійними науковими методами. Наука може описувати відчуття живих організмів у тому сенсі, в якому ми можемо спостерігати ці відчуття, виходячи з поведінки організмів і процесів, які в них відбуваються. Питання ж про те, чи є ці відчуття реальними в тому сенсі, як я намагався пояснити в розділі 1, завжди залишатиметься туманним. Як уже згадувалося, навіть існування душі в інших людей, крім мене, легко може бути поставлене мною під сумнів; звісно, цілком аналогічно читач може поставити під сумнів існування моєї душі: навіть при тому, що я наполегливо роз'яснюю реальність моїх відчуттів, можна припустити, що це просто мій мозок так працює, що видає на публіку ці роз'яснення, а насправді я такий фантом, як описано в останньому абзаці розділу 1. Але, застосовуючи сміливу аналогію, ми домовилися вважати, що кожна людина має душу. Аналогічними методами вигадаємо якусь теорію про те, хто ще її має. У подальшому тексті цього розділу деякі місця виглядатимуть дуже ненауково, але, враховуючи роз'яснення цього абзацу, слід визнати це цілком нормальним.

Насамперед скажу, що мені видається дуже доречним визнавати існування душі в усіх ссавців, птахів, плазунів, земноводних і риб. Ці класи тварин мають дуже багато спільного з людиною, і їх мозок досить розвинений для того, щоб здавалося, що в питаннях реальності відчуттів ці тварини теж аналогічні до людини.

Тепер підійдемо з іншого боку, визначаючи, які живі організми, на мою думку, не мають душі. Я схильний думати, що необхідною умовою існування душі в живого організму є наявність нервової системи, тобто хто не має нервової системи, той не має душі. Зокрема, рослини не мають душі. Намагаючися заперечити, можна зауважити, що рослини багато що відчувають, просто механізм відчуттів у них такий, що не потребує нервової системи. Але я схильний думати, що відчуття рослин не є реальними (в сенсі, роз'ясненому в розділі 1). Чому? Бо в них нема нервової системи. Ось такий, якщо хочете, культ нервової системи; таке моє інтуїтивне уявлення, і воно цілком виправдане на тому рівні обґрунтувань, на якому ми змушені залишатись. Втім, трохи нижче я наведу ще деякі пояснення.

Тепер подумаємо про тих тварин, які мають нервову систему (а це всі тварини, крім одноклітинних, губок і деяких інших дуже простих організмів). Можна припустити, що всі вони мають душу. Але тоді виникають деякі неясності, пов'язані з тим, що деякі прості тварини мають дифузну нервову систему, тобто не мають мозку, а мають натомість багато нервових вузлів, жоден з яких не є головним. Прикладом такої тварини є гідра. Якщо розрізати гідру на дві частини, то кожна частина може вижити, функціонуючи як повноцінний організм. Якщо гідра має душу, то виходить, що при розрізанні гідри ця душа розщеплюється на дві окремі душі. Це виглядає дещо дивно. Адже ми вже обговорювали, наскільки чіткою є відокремленість душі від інших душ; так що повинен бути якийсь конкретний момент розщеплення душі розрізаної гідри. Чи розумно припускати існування такого конкретного моменту в контексті такого механічного процесу, як розрізання? В принципі можна щось придумати, але, по-моєму, це виглядає неприродно.

Інший вихід з положення - припустити, що гідра з самого початку має багато душ: у кожного нервового вузла своя душа. Але тоді виникають такі міркування: якщо окремі частини організму гідри можуть мати свою персональну душу, то, мабуть, у більш розвинених організмів тим паче окремі частини можуть мати свою душу. Наприклад, чому б у такому разі не наділити душею спинний мозок людини? Доведеться вважати, що мій спинний мозок - це така субстанція, яка окремо від мене теж щось реально відчуває. Не подобається мені така гіпотеза. Тому залишається зупинитися на припущенні, що все-таки в гідри нема душі; я заявляю це з меншою впевненістю, ніж про відсутність душі в рослин, але все-таки схиляюся до такої думки.

Тепер, як я обіцяв вище, знову повернемося до питання про рослини (а також про тварин без нервової системи, оскільки до них міркування цього абзацу так само застосовні). Міркування тут будуть схожі на міркування про гідру. Якщо в рослини є душа, то з якою частиною рослини вона пов'язана (у тварини - з мозком)? Якщо відірвати від рослини якусь частину, то чи з'явиться в цієї частини своя душа (а частина ж то може розростись у повноцінну рослину)? Легко бачити, що ці питання ведуть до такої ж парадоксальності, як і питання про розрізану гідру. Більш того, парадоксальність іще суттєвіша, бо нема ніякої нервової системи і тому нема до чого причепити душу; душа ніби розповзається по всій рослині, і при відпаданні від рослини навіть дуже дрібних частин ніби виходить, що душа вже розщеплюється.

Отже, претендентами на моє визнання наявності душі залишаються ті тварини, які мають мозок або хоча б головний нервовий вузол. На цьому етапі я припиню процес відсіювання претендентів і скажу, що якраз усі такі тварини, на мою думку, мають душу. Зокрема, сюди ввійшли комахи.

І нарешті, трохи замислимося про штучні (кібернетичні) організми. Розвиток комп'ютерної техніки може на якомусь етапі призвести до появи таких роботів, які поводитимуться справді дуже подібно до людей або інших тварин. Чи матимуть такі роботи душу? Який рівень досконалості комп'ютера чи робота потрібний для того, щоб у нього була душа? З цього приводу мені вже навіть не хочеться висловлювати жодних конкретних здогадок. Можливо, роботи не можуть мати душі; а можливо, можуть. Не зрозуміло, як саме діють ті закони природи, якими визначається, хто має душу. Можливо, це мають бути виключно білкові тіла, але також можливо, що такого обмеження нема. Це питання про роботів - іще один привід усвідомити, наскільки важко піддаються аналізу питання про існування душ у різних істот.

 

3. ІДЕНТИЧНІСТЬ ДУШІ В ЧАСІ

У попередньому розділі йшлося про те, що у світі існують різні душі, чітко відокремлені одна від одної. Кожні два реальні відчуття або належать одній і тій самій душі, або належать різним душам; але по суті досі ми вивчали це питання лише для випадку, коли згадані два реальні відчуття відбуваються в один і той самий момент часу. А зараз я стверджую, що про неодночасні два реальні відчуття можна сказати те саме. Це означає, що душа протягом часу свого існування зберігає свою ідентичність; якщо розглянути дві душі у два різні моменти часу, то ці душі є або різними душами, або однією й тією ж душею. При цьому не має значення, наскільки сильно душа змінилася з часом: її ідентичність є окремим фундаментальним поняттям, причому відноситься до таких понять, які неможливо чітко виразити словами (як і поняття "реальне відчуття"). Отже, почну намагатися пояснити, що це означає.

На перший погляд це дуже просто. Будемо вважати, що якщо душа належить одній і тій самій істоті, то це одна й та сама душа; а ідентичність істоти в часі начебто є цілком визначеним поняттям принаймні для істот, які мають мозок або головний нервовий вузол. Але це твердження не є означенням ідентичності душі; це просто одне з припущень, подібно до припущення про те, що кожна людина має душу.

Щоб спробувати виразити справжній зміст поняття про ідентичність душі в часі, скажу так. Я відчуваю своє існування і продовжую його відчувати. Наскільки б суттєво я не змінювався протягом свого життя, по всьому моєму життю проходить моя душа - субстанція, яка послідовно відчуває все, що відбувається зі мною, і це одна й та сама субстанція, вона не здає вахту іншим душам.

Може виникнути думка, що ідентичність душі в часі може бути означена за допомогою пам'яті. Справді, саме за допомогою пам'яті я відчуваю те, що написав у попередньому абзаці. Пам'ять є найкращим інструментом для дослідження питання про ідентичність душі в часі.

Але все-таки цей інструмент не гарантує безпомилкового з'ясування цих питань і не може бути покладений в основу означення ідентичності душі в часі. Пам'ять просто відтворює в даний момент події з минулих моментів (причому іноді з помилками), а ідентичність душі реально існує, проходячи крізь час разом з душею. Якщо я не пам'ятаю себе у віці до 2 років, то чи означає це, що в тому віці я мав іншу душу? Чи свідчить амнезія про зміну душі? На ці питання я відповідаю негативно і продовжую підтримувати гіпотезу, що одна й та сама істота має одну й ту саму душу протягом усього життя.

Зараз корисно буде розглянути такий уявний експеримент. Припустимо, що з якихось дивних причин сталося так, що двоє людей помінялися душами. Для конкретності уявіть, що Ви помінялися душами з Бараком Обамою. Тобто в якийсь момент часу читач цих рядків раптом, скажімо, прокидається вранці, вже будучи Бараком Обамою. Але разом з тим душа, яка недавно була зв'язана з тілом читача, тепер стає повноцінно зв'язаною з тілом Барака Обами: вона відчуває все, що відчуває Обама, має всі знання Обами й усі спогади Обами, відповідно до стану його мозку. Тому, прокинувшись Обамою, Ви не помічаєте, що відбулося щось незвичайне; Ви думаєте, що Ви весь час були Обамою. Тим часом Барак Обама опиняється у Вашому тілі і теж нічого особливого не помічає; його душа користується Вашим мозком і не підозрює, що колись вона належала Президентові США. Ніхто не помічає, що відбулося щось особливе, а на рівні душ воно відбулося, хоча душі й самі цього не відчувають, бо спотворено пам'ятають своє минуле. Ситуація, звісно, дуже дивна; але якщо Ви зуміли її уявити, значить Ви, мабуть, зрозуміли, що означає ідентичність душі в часі. А тим читачам, які продовжують наполягати, що ця ситуація повністю рівносильна ситуації, коли нічого особливого не відбулося, раджу ще раз уважно замислитися: прикиньте, Ви стали Обамою! Невже те, що Ви забули, ким були, робить нереальним сам факт перевтілення?

Цікаво зазначити, що в принципі можливо, що ситуації, описані в попередньому абзаці, час від часу відбуваються. Просто я вірю, що так не буває, продовжуючи підтримувати гіпотезу, що одна й та сама істота має одну й ту саму душу протягом усього життя. Слід визнати, що питання про минулі стани власної душі (а про майбутні - тим паче) є таким же примарним, як і питання про душі інших істот.

Тепер замислимося про початок і кінець існування душі. Одна з можливих гіпотез: душа з'являється разом з істотою на якомусь етапі ембріонального розвитку і зникає в момент смерті істоти. Інша не менш розумна гіпотеза - про перевтілення душ: після смерті істоти її душа згодом опиняється в якійсь іншій істоті, яка має народитись. Я не відкидаю жодну з цих двох гіпотез, хоча більше схиляюся до другої.

Розглянемо ще питання про можливе розщеплення душі на кілька окремих душ. Ми вже трохи згадували про таке, обговорюючи розрізану гідру, але тоді ми вирішили, що гідра не має душі. Однак не виключено, що колись люди навчаться роздвоювати й таких тварин, які, на мою думку, мають душу (може, навіть людей); варто обговорити детальніше, що при цьому відбуватиметься з душею. Насамперед уточнимо, про яке роздвоєння йдеться. Якщо хтось подумав про клонування, то поспішаю зазначити, що воно тут зовсім ні до чого: при клонуванні зароджується і вирощується новий окремий організм, хоч і дуже схожий на донора.

Ми ж повинні обговорити таку фантастичну ситуацію: скажімо, людина А піддається таким процедурам, у результаті яких замість неї з'являється дві людини Б та В, кожна з яких виглядає так само, як людина А, і володіє тим самим психічним досвідом, який був у людини А на момент процедури. Більш того, людина Б пам'ятає, ніби раніше вона була людиною А; і людина В теж пам'ятає, ніби раніше вона була людиною А. Що ж відбулося з душею людини А? Де тепер її душа - в людині Б чи в людині В? Може спасти на думку просте описання: мовляв, душа розділилася на дві, і обидві ці душі слід ідентифікувати з душею А в розумінні ідентичності душі в часі. Нібито все нормально. Ситуація не здається парадоксальною, якщо розглядати її з точки зору людей Б та В: обидві ці людини відчувають себе продовженням людини А.

Але погляньте на ситуацію з точки зору людини А. Уявіть собі, що це Ви були людиною А. Ким Ви відчуєте себе після процедури: людиною Б чи людиною В? Тепер Ви зрозуміли, що Ви відчуєте себе лише кимось одним із них? Хтось один - Б або В - успадкує душу А, інший же матиме якусь іншу душу (зовсім нову або втілену від якоїсь померлої істоти). Правда, неможливо буде з'ясувати, в кого чия душа, бо і Б, і В заявлятимуть, що відчувають себе продовженням А. Отже, ще одне фундаментальне твердження про моє розуміння ідентичності душі в часі: душа не може роздвоюватись.

Що ж до оберненої операції - злиття кількох душ в одну, то тут я вже не відчуваю парадоксальності; таку операцію я в принципі допускаю, хоч на сьогодні науці не відоме таке явище, щоб дві тварини з мозком (чи головним нервовим вузлом) могли об'єднатися в одну тварину З ОДНИМ МОЗКОМ (чи головним нервовим вузлом). Якби таке відбулося, природно було б вважати, що їх душі теж об'єдналися, так що кожна з них продовжила існувати у вигляді цієї об'єднаної душі. Можливі різні варіанти щодо пам'яті цієї об'єднаної істоти, але жоден з цих варіантів не заважає кільком душам продовжувати своє існування в одній і тій самій душі. Уявивши себе в ролі будь-якої з цих тварин, читач легко уявить, як він був однією твариною, а потім став іншою (об'єднаною) твариною.

 

4. ЯК ДУША СПІВВІДНОСИТЬСЯ З ФІЗИЧНИМ ПРОСТОРОМ І ФІЗИЧНИМ ЧАСОМ

Очевидно, душу неможливо описувати в рамках фізики, оскільки вона не є матеріальним об'єктом. Однак вона певним чином взаємодіє з матеріальним світом. Уявляється цікавим питання про те, як душа співвідноситься з такими фізичними поняттями, як простір і час.

Спочатку поговоримо про простір. У якомусь розумінні можна вважати, що душа знаходиться там, де знаходиться та істота, яка має цю душу. Це досить доречне описання, тим паче, що відчуття душі включають враження, пов'язані саме з даним місцем у просторі (наприклад, за наявності зору душа бачить обстановку навколо місця, в якому знаходиться її носій). Але все-таки на це правильніше дивитися не як на місце душі у просорі, а як на залежність відчуттів душі від місцезнаходження її носія. Фактично фізичний простір не відноситься до понять, потрібних для описання стану душі.

Стан душі описується сукупністю реальних відчуттів: яку саме картину вона бачить, які звуки чує, що відчуває, про що думає тощо. Звісно, важливим чинником для душі є її носій: якій саме істоті вона належить. Стан душі по суті повністю залежить від стану мозку цієї істоти. Само собою, що мозок у свою чергу за допомогою органів чуттів отримує інформацію про навколишнє середовище, і саме це призводить до опосередкованого зв'язку душі з якимось місцем у просторі.

Цікаво також звернути увагу на те, що коли істота спить і бачить сновидіння, то стан душі описується сюжетом цього сновидіння. Цей приклад робить іще зрозумілішою думку про те, що на душу не варто дивитися в такому плані, що вона займає якесь місце у просторі.

На цьому етапі варто ще раз обдумати гіпотези про те, що може відбуватися з душею після смерті істоти, якій належала ця душа. У попередньому розділі вже йшлося про дві з таких гіпотез. Тепер звернемо увагу на третю, яка полягає в тому, що душа потрапляє в деякий потойбічний світ. Внаслідок щойно роз'ясненої непотрібності використовувати простір для описання стану душі, відпадає потреба пояснювати, де знаходиться цей світ. Просто душа набуває певного стану, який можна трактувати як потрапляння в потойбічний світ. Це відбувається згідно з деякими законами природи, які навряд чи можуть бути пізнані людиною протягом її життя.

Інша гіпотеза - про перевтілення душ - теж виграє від розуміння думок, пояснених вище в цьому розділі. Деякі люди, чуючи гіпотезу про перевтілення душ, починають питати: а який, мовляв, механізм перелітання душі зі старого тіла в нове? Звісно, детально описати цей механізм ми не можемо, бо не знаємо відповідних законів природи. Але ми можемо сказати, що для перевтілення в іншу істоту душі зовсім не обов'язково летіти по фізичному простору між цими істотами і ця дорога зовсім не повинна описуватися на основі відомих фізичних законів.

Тепер перейдемо до питання про час. Читач може здивуватись: адже про душу в контексті часу ми вже багато говорили в розділі 3. Але чи про фізичний час там ішлось? У розділі 3 я не загострював увагу на тому факті, що насправді для душі існує свій власний час, який часто можна ототожнювати з фізичним часом. Зараз поговоримо про це детальніше.

Отже, однією з фундаментальних властивостей душі є той факт, що душа послідовно відчуває неперервну множину різних своїх станів, ніби рухається вздовж цієї множини. Протягом життя істоти, що має душу, цей рух душі, як правило, повністю відповідає плину часу. Душа спочатку відчуває те, що відбувається з її носієм раніше, а потім те, що відбувається з ним пізніше.

Але нема ніяких гарантій, що відповідність між часом душі та фізичним часом зберігається і при порівнянні таких двох станів душі, в яких душа мала різних носіїв. Припустимо, наприклад, що справджується гіпотеза про перевтілення душ. Тоді найприродніше припускати, що після закінчення життя істоти А її душа переселяється в таку істоту Б, яка народилася пізніше, ніж А померла.

Але можна припустити і зовсім інше. Скажімо, душа істоти А могла переселитись і в істоту В, яка жила одночасно з А. Це виглядає так: спочатку душа відчувала себе як А, а після смерті А почала проживати життя В з самого початку цього життя. Душа по два рази проходила через одні й ті самі моменти часу. Фізично обидва втілення існували одночасно, а душа прожила спочатку одне втілення, а потім друге. Істоти, що мають одну й ту саму душу, могли спілкуватися між собою, не розуміючи, що одна з них являє собою минулий стан другої з них. В усьому цьому нема логічного протиріччя. Так само, душа істоти А могла після смерті А перевтілитися навіть у таку істоту Г, яка жила за кілька століть до А.

Думаю, що щойно описане особливо легко сприймуть читачі, знайомі з теорією відносності, в якій навіть фізичний час поводить себе дуже незвично.

Варто також замислитися над таким питанням: що відбувається з душею, поки її носій спить без сновидінь? З одного боку, можна сказати, що на цей час душа припиняє функціонувати, не відчуває жодних реальних відчуттів. Але, з іншого боку, можна сказати, що питання про стан душі в певний період фізичного часу взагалі не зобов'язане мати відповідь: у душі свій час, і той період, поки істота спить без сновидінь, у цьому часі душі взагалі відсутній; після моменту входження в сон без сновидінь душа одразу потрапляє в момент виходу з такого сну.

У світлі роз'ясненого в цьому розділі зручно також обговорювати, чи перебуває душа в якомусь проміжному стані, коли перевтілюється з однієї істоти до іншої. Може, перебуває, а може, ні. І ми вже розуміємо, що час, який пройшов між смертю однієї істоти та появою другої, може зовсім не дорівнювати часу, протягом якого душа була в перехідному стані.

 

<Тут починається більш складна інформація.>

5. ПРОБЛЕМА БАЧИТЕЛЯ

Цю проблему я почав обдумувати в дошкільному віці. Її неможливо пояснити словами, але, може, вловити її зміст допоможе таке питання: чому я - це саме я? Ще можна сказати так: мені уявлялося, що з усіх реальних відчуттів, притаманних душам, найреальнішими є мої. Саме моя душа ніби є такою вибраною, що на неї, так би мовити, припадає світова свідомість. Для описання цієї властивості я придумав слово, яке в російській мові (якою я тоді найбільше користувався) звучало "видетель"; українською мовою я перекладаю це слово як "бачитель". Отже, я припускав, що я - бачитель. Можна було б також сказати "свідок", "споглядач", але для нового поняття краще взяти нове слово, так що я вважаю за потрібне залишити цей дитячий термін, вважаючи його досить вдалим (хоча, мабуть, ще вдаліше було б "відчувач"). Таким чином, бачитель - той, хто по-справжньому, найбільш реально відчуває (в тому числі бачить) навколишній світ.

Обдумування цього питання супроводжувалося різними гіпотезами щодо законів природи, які визначають, хто є бачителем. Хоч у ті часи я не вірив у переселення душ, але цілком допускав переселення властивості бути бачителем. Причому я допускав, що заміна бачителя може відбуватися як після смерті чергового бачителя, так і ще за його життя (останнє по суті є різновидом обговореного в розділі 3 гіпотетичного явища, коли люди міняються душами).

Коли я був десь у 7-му класі чи, можливо, на початку 8-го (за теперішньою системою освіти це відповідає 8-му класу чи початку 9-го), я раптом усвідомив нову лякаючу якість цієї проблеми. Неможливо пояснити словами, ЧОМУ я так вирішив, але можна чітко пояснити, ЩО я тоді вирішив: я вирішив, що різні душі не можуть існувати одночасно (в сенсі часу душі, але тоді я ще не розумів, що час душі може відрізнятися від фізичного часу); може існувати лише одна душа, і це і є душа бачителя. Іншими словами, я вирішив, що інші відчуття, крім моїх, не можуть бути реальними.

Цей висновок здавався настільки парадоксальним, що деякий час я вважав, що мені краще взагалі не філософствувати, а то виходить якась така муть, що можна з глузду з'їхати. Проте через деякий час я звик до цих думок і перестав вважати їх настільки лякаючими, тим паче що можна сформулювати непогані способи уникнення цієї парадоксальності (вони описані в наступному розділі).

Слід зазначити, що, мабуть, існують і інші люди, крім мене, яким спадає на думку ця проблема. З тих моїх знайомих, з якими я її намагався обговорювати, принаймні один заявив, що йому знайома ця проблема і що краще про неї не думати, а то стає так страшно, що температура підвищується. Цікаво зауважити, що обдумування проблеми бачителя, мабуть, завжди передбачає, що людина думає, що бачителем є саме вона; мабуть, ніхто не зможе зібрати навколо себе таких учнів, які визнаватимуть, що бачитель - це саме він, їх учитель.

6. ШЛЯХИ УНИКНЕННЯ ПАРАДОКСАЛЬНОСТІ У ПРОБЛЕМІ БАЧИТЕЛЯ

Я бачу три способи описати світ так, щоб проблема бачителя не здавалася парадоксальною.

Перший спосіб: просто визнати, що справді лише одна душа існує реально. Така концепція називається соліпсизмом. При бажанні можна також оснащувати соліпсизм різними гіпотезами про перевтілення цієї єдиної душі.

Другий спосіб: констатувати, що я помиляюся, думаючи, що різні душі не можуть існувати одночасно. Хоч я це певним чином відчуваю (і не можу пояснити словами), але просто це відчуття є хибним. Одночасне існування різних душ можна визнати деякою реальністю, яка є занадто складною для моєї уяви. Людина не може пізнати деяких речей, подібно до того, як мавпа не може освоїти диференціальне числення. З цієї точки зору можна ставити під сумнів навіть логіку. Тим паче легко поставити під сумнів якесь дивне переконання, яке я навіть не можу обґрунтувати мовними засобами.

Перераховані вище два способи, мабуть, спали мені на думку дуже швидко після усвідомлення парадоксальності проблеми бачителя. А тепер перейдемо до описання дуже дотепного третього способу, який спав мені на думку набагато пізніше: 1 березня 1993 р.

У цьому третьому способі суттєво використовується той роз'яснений у розділі 4 факт, що час душі може не збігатися з фізичним часом. Отже, пропонується така картина світу. Визнаємо, що існує тільки одна душа, але ця душа втілюється по черзі в УСІ істоти, що повинні мати душу. Ми вже знаємо, що одночасне існування багатьох істот не завадить душі побувати в усіх них. Таким чином, згідно з цією концепцією, мені доведеться поступово прожити життя всіх достаньо розвинених істот, які коли б то не було існували чи існуватимуть у Всесвіті (правда, частину цієї місії вже виконано, але невідомо, яку саме частину). Заморочлива перспективочка! Зате задовольняється як переконання про єдиність душі, так і бажання наділяти душами всіх людей і багатьох інших тварин.

Крім усього цього, можна також припустити, що до і після подорожі по істотах душа ідентифікується з деяким Богом. Можливо, це Він втілюється по черзі в різні істоти просто для інтересу.

Зазначу також, що третій спосіб було оспівано в одному моєму вірші. Цей вірш не належить до тих вибраних, які я опублікував в Інтернеті в кількох місцях. Якщо хтось захоче, можу опублікувати його тут.

 

мне трудно читать украинский
так в чем парадокс бачителя?

 

А предыдущие разделы прочитали?

Можете попробовать перевод "Гугла"; на авторский перевод я сейчас не хочу тратить время, а более коротко объяснить не сумею. Да и вообще, то, о чём Вы так сходу спросили, очень труднообъяснимо.

Настоятельно рекомендую учитывать написанное в нулевом разделе, а также читать подряд, не перескакивать к следующему, пока не поймёте предыдущее. С удовольствием отвечу на КОНКРЕТНЫЕ вопросы, касающиеся разделов 1-4.

 

я стараюсь стараюсь
кстати электронным переводом никогда не пользуюсь..

и все же непонятен мне в чем парадоксß ну скачут души с одного тела в другое.. и?

 

В мене з українською все гаразд.Але чесно там так багато інформації. Може, щось поменченьке?

 

Парадокс, конечно, совсем не в том, что они скачут. Разделы 1-4 не описывают никаких парадоксов (кроме тех, которые возникают при рассмотрении некоторых гипотез, которые я отбрасываю). А раздел 5 надо просто почитать; вряд ли я по второму разу лучше объясню, чем уже написал; кроме того, нормальный человек может это и вообще не понять, я предупреждал.

Маленькі пости в мене теж є. На жаль, іноді хочеться висловити і щось таке, що коротко висловити не виходить.

 

ну вот видимо я нормальный..

 

Наверно. Но заметьте: я не сказал, что это могут понять ТОЛЬКО ненормальные.

Ещё кстати. Если действительно внимательно читали, но просто спрашиваете, что именно там считать парадоксом, отвечаю: парадокс написан после двоеточия во втором предложении третьего абзаца 5-го раздела. Там написан определённый вывод (без описания, откуда он взялся, поскольку это не поддаётся словесному описанию). Этот вывод кажется очень странным и поэтому является парадоксом (не путать парадокс с противоречием!). Поскольку это именно парадокс, а не противоречие, то довольно легко отделаться от ощущения парадоксальности, что и обсуждается в 6-м разделе.

 

різні душі не можуть існувати одночасно (в сенсі часу душі, але тоді я ще не розумів, що час душі може відрізнятися від фізичного часу); може існувати лише одна душа, і це і є душа бачителя. Іншими словами, я вирішив, що інші відчуття, крім моїх, не можуть бути реальними.

is this?

 

Ja!

 

осторожненько... начем выяснять.

когда вы говорите "різні душі не можуть існувати одночасно", имеется в виду в одном и том же теле?

 

Нет. Просто не могут существовать одновременно, независимо от того, какие там у них тела. Солипсизм.

Кстати, Вы так и не ответили, прочитали ли предыдущие разделы. Всё ли там поняли? Как-то немного странно начинать такие предметные обсуждения с таких заумных вещей. Но если действительно всё предыдущее поняли, то я не против.

 

первое, я ничего не понял. это у меня стиль такой. тут надо мной посмеиваются уже.
ну шо поделать туповат.

далее.
т.е. существует всего ОДНА душа на все тела? так?

 

Эта одна из возможных гипотез, озвученная в 6-м разделе как третий способ (и там объяснено, в каком смысле она работает именно на все тела).

Тогда лучше сначала спрашивайте о том, что Вы не поняли в 1-м разделе. Иначе не интересно.

 

Ну, все, до зустрічі за тиждень.

 

я так полагаю это можно классифицировать как субьективный идеализм.
идея не новая, от нее уже как бы отказались уже лет 200 назад.

если ДМ сам до нее дошел, молодец. думает.