Виникло у мене декілька питань стосовно релігійних обрядів, хто відповість - буду дуже вдячний. 1.як людина померла, то відзначють '9 днів'. Що це таке? 2.Також відзначають '40 днів', річницю. Що це значить для нас та для померлої людини?
Гм... треба книгу Левітів почитати, думаю, що то звідти, про 9тий та 40вий дні. А от про горох я взагалі вперше чую.
Це дні переходу душі померлого, тому в цей час особливо потребує вона молитви. Здається, св.Макарій, описав, що перші три дні після смерті душа перебуває там, де небіжчик найбільше любив бувати за життя. До 9-го дня Бог показує душі небо, але вона не може туди увійти. До 40-го дня душа бачить пекло. Де вона перебуватиме надалі, залежить від того, як прожито життя і яким є вердикт Божий. А після похорону чи заупокійної Служби Божої родина та друзі збираються, щоб пом'янути небіжчика.
Наскільки я знаю то мене вчили що 40 днів душа ніби ще перебуває на землі, а вже потім відходить на небо. А євреї мені пояснили що в їх релігії дають людині (жінці/чоловіку померлої(го)) аби належно його пом*янути. В ті 40 днів жінка повинна відвідувати родичів, кудись ходити, гуляти а не сидіти вдома оплакувати чоловіка. Цікаво, нє? Там воно певно щось ще є. Треба переглянути їх закон.
Таак, не багатоми знаємо про такі обряди. А думка Марусі-Мами цікава. От бабтисти католіки теж, як євреї. Померла людина -зібралисьу церкві, по'мянули та й усе. Навіть рідні на другий день вже гасають по гостях.
теж таке вперше чую. У нас на другий день після похорону, несуть сніданок померлому на кладовище.У вас теж так?
моя бабця з волині... на похороні принесли горох та пиріжки.. я запитав: чому?... мені відповіли: бо завжди приносять... тому я і питаюся тут.
Е, ну Волинь то окремий регіон. Думаю, в кожному свої традиції. Опис поминок у Коцюбинського пам"ятаєте? Танцювали гуцули так, що покійник трясся.
Горох для того, щоб покійник не міг вселитись в тіло людини, а пиріжок для ущільнення, щоб підвищити внутрішньочеревний тиск, як пиж в патроні.
У Церкві Христовій, вже з перших років її існування, був започаткований звичай (традиція) поминати померлих. Спочатку, ще в апостольських часах, таке поминання відбувалося в м’ясопустну суботу – на пам’ятку про Другий прихід Ісуса Христа. Про цей звичай є згадка у «Синаксарі» М’ясопустної суботи. Потім звичай поминання був доповнений 3, 9 і 40 днями. 3 день – на згадку про воскресіння Ісуса Христа. 9 день – на згадку, що після Воплочення, дев’ятого місяця, Богородиця народила другу Особу Пресвятої Трійці – Ісуса Христа, Який прийшов у світ, аби врятувати людство і знищити наслідки первородного гріха. 40 день – на згадку, що сорокового дня Спаситель вознісся на небеса, і щоб так само душа покійного вознеслася і була прийнята до Царства Небесного. У часи св. Івана Золотоустого і св. Амвросія Медіолянського ієрархія Церкви запровадила поминання померлих у вівторок після неділі св. Томи. Мета цього поминання – сповістити душам, що перебувають у Чистилищі, про торжество воскресіння Спасителя світу та утвердити їх у надії на Царство Небесне. Ще згодом Церква впровадила традицію поминання небіжчиків у: – суботу, перед неділею Зіслання Святого Духа (П’ятидесятниці); – перші три суботи Великого посту; – Заупокійну суботу. Головна мета усіх поминань – допомогти душам небіжчиків спокутувати провини, які вони допустили під час життя на землі. А суботу обрано тому, бо того дня Спаситель зійшов до Аду, щоби визволити душі праведників, які перебували на лоні Авраама, та разом із ними зійти до Небесного Отця. До часу акту Відкуплення всього людства на Голгофі праведники Старого Завіту не могли увійти до Царства Божого, бо над ними тяжів первородний гріх наших прародичів – Адама і Єви.