Полтавська трагедія

Тема у розділі 'Історія', створена користувачем Прокіп, 8 жов 2012.

  1. Прокіп

    Прокіп Well-Known Member

    Як я вже раніше вказував, Україна була територією, де відбувалося найбільше військове тертя між Європою та спадкоємцями Золотої Орди. Нагадую, що Україна в складі ВКЛ звільнилася від монголо-татар ще після битви під Синє-водами в 1362 році. А на землях бувшої Золотої Орди йшла уперта боротьба за спадок Чингізидів між вигодованою ними Московією та коаліцією Криму з Туреччиною. Спочатку фаворитами в цій боротьбі були кримські Гіреї, які при підтримці Стамбулу тримали Московію в васальному становищі. Як приклад, було заборонено московітам називати свого правителя царем без згоди Стамбула, Москву було обкладено обов’язковими податями, хоча при цьому їй і була надана підтримка в боротьбі за північно-західні землі.
    В той же час українці попри колоніальне становище в складі Польщі поступово відвойовували в залишків Золотої Орди все більші території в зоні так званого Дикого поля, починаючи їх економічно освоювати. Ці землі на середину 17 століття офіційно визнавалися власністю Війська запорозького Кримом з турками, Варшавою так і Московією, хоча вони й робили спроби закріпитися теж на них, але далі короткочасних набігів на запорожців справа не просувалася. Після ідіотського вчинку Б.Хмельницького відносно договору з Москвою остання потихеньку почала закріплятися на наших землях. По суті спадкоємець Золотої Орди продовжував експансію на європейські землі. Вже були підкорені Москвою слов’янські Новгород та Псков, вже йшла при підтримці Криму боротьба за Смоленськ, а тут ще й видалася нагода закріпитися на території обезсиленої в війнах України, яка могла дати болотно-лісовим людям великі багатства.
    На кінець XVII ст. внаслідок поділу України на сфери впливу після польсько-московського Андрусівського зговору, загострення міжусобних сутичок, яким, здавалося, не буде кінця, українські землі були в тяжкому стані. Десятки великих міст і містечок, сотні сіл було зруйновано, а їх мешканці загинули чи змушені були залишити їх під натиском ворога. Українська автономія з кожним гетьманом, з кожною зміною протекторату від Польщі до Росії і Туреччини втрачала свої здобутки, завойовані в середині XVII ст. Авторитет гетьманської влади занепав, а значно зростала роль козацької старшини, яка легко могла скинути того, хто їй не догодив. Після анексії поляками Правобережжя та утворення автономії Війська Запорізького під безпосередньою зверхністю гетьманів залишалося лише близько третини території, що колись була підвладна Б. Хмельницькому. Цей лівобережний край українці звали Гетьманщиною, а Москва — Малоросією.
    Саме за таких складних і важких умов починалося гетьманство Івана Мазепи, постать якого — одна з найзагадковіших в українській історії. Це один з найвидатніших і найбільш суперечливих політичних діячів України. Його любили й ненавиділи, поважали й побоювалися, цінували й остерігалися, прославляли й оббріхували. Незважаючи на історичну правду, та думку, що склалася в Європі про І. Мазепу як видатного політичного і культурного діяча, царські, а за ними й офіційні радянські історики впродовж більш як трьох століть показували його переважно лише в негативному світлі, проклинали, обливали брудом, паплюжили. Триває таке й нині.
    Вочевидь, при оцінці І. Мазепи не слід принижувати його ролі в історії України, замовчувати, як це робиться й досі, його велику місію в розвитку української культури, а тим більше — не слід його відхід від царя Петра І — душителя українського народу — кваліфікувати як зраду. Але й не слід його ідеалізувати. Це діяч своєї епохи, якому не судилося здійснити потаємну мрію свого життя — створення незалежної української держави. Однак те, що він наважився не закрити, а поставити це питання з відповідною гостротою для наступних поколінь, — найголовніший його скарб — заповіт нащадкам.
    Походив І. Мазепа зі знатного українського шляхетського роду Білоцерківського повіту на Київщині. Природний розум і потяг до знань привели юнака в стіни Києво-Могилянської академії. Згодом, як гадають, було навчання в єзуїтській колегії у Варшаві. На кошти польського короля Яна Казимира здібного юнака послали в Голландію, Італію, Німеччину і Францію, де він вивчав основи фортифікації, гарматну справу та інші науки. Був усебічно обдарованим, грав на бандурі, добре знав літературу, військову справу, цікавився мистецтвом, колекціонував зброю, та предмети старовини. Уже в 12 років складав вірші латинською мовою. Він написав "Думу", пісню про чайку-небогу, псалом і ряд інших поезій.
     
    • Подобається Подобається x 4
  2. Прокіп

    Прокіп Well-Known Member

    У внутрішній політиці І. Мазепа спирався на старшину, дбав про її становище, намагаючись створити в Україні національну аристократію і з її допомогою вести боротьбу за повну автономію України. У його планах було також забезпечення надання дворянам європейської освіти. Водночас він дбав і про захист інтересів народних мас, обмежував апетити старшини, зокрема встановивши максимальну панщину Два дні на тиждень. У 1691 р. гетьман видав новий універсал, яким забороняв перехід козаків у селянський стан, а селянам дозволялося подавати до суду скарги на панів. Гетьманськими постановами скасував і найбільш обтяжливі податки. Коли внаслідок воєнних дій було сплюндровано Чигирин, Мазепа продав одне із своїх сіл і виручені гроші Передав мешканцям, котрі втратили свої житла і майно. Цей благородний вчинок, погодьмося, заслуговує на увагу хоча б через те, що гетьмана дехто виставляє як загребущого багатія-магната, котрий заради грошей міг піти на все. Не випадково поляк Еразм Отвіновський писав, що гетьман "в усього народу... був у шанобливій любові та побожній повазі". Це зазначав і французький посол Жан Балюз, котрий в одному чернігівському літописі залишив лаконічний запис: "Добре було життя за Мазепи. Най кості його святяться".

    Одним з важливих напрямів внутрішньої політики Мазепи була культурно-просвітницька діяльність. Як щедра і добра людина, Мазепа значну частину своїх особистих прибутків вкладав у розвиток української освіти, науки, мистецтва, архітектури, літератури, книгодрукування, справедливо вважаючи, що лише в такий спосіб можна зрівнятися з європейськими державами. Як покровитель православ'я, він будує по всій Гетьманщині за свої кошти близько 20 чудових церковних храмів, споруджених у пишному стилі, який часто називають мазепинським, або козацьким, бароко. Багато старовинних храмів княжої доби було реконструйовано. Серед них такі величні споруди, як церкви Миколи і Богоявленська в Києві. Значно оновив гетьман і славнозвісні Софійський собор у Києві, Успенський собор Києво-Печерської лаври та Михайлівський собор Видубицького монастиря. На добу гетьмана припадає розквіт і Києво-Могилянської академії, яку Мазепа взяв під свою опіку. Завдяки його підтримці споруджено нові корпуси і збільшено до 2 тис. чисельність студентів. Цариною культурницької діяльності Мазепи була друкарська справа. Видання мазепинської доби — одні з кращих українських книгодруків. Сам гетьман мав найкращу в Україні бібліотеку й обдаровував книжками монастирі, церкви, окремих осіб. Ім'я цього великого будівничого і мецената стало знаним навіть на Сході: його коштами надруковано арабський переклад Євангелія, а церкві Святого гробу в Єрусалимі він передав дорогоцінні дари. До речі, срібний вівтар з ім'ям Мазепи та його гербом і досі зберігається в Єрусалимі. Така цілеспрямована і всеохоплююча культурна діяльність І. Мазепи дозволяє говорити про неї не просто як про меценатство, а як про сплановану далекоглядну державну політику. Саме про це в нашій літературі з відомих причин, на жаль, писалося раніше дуже мало.

    У своїй зовнішній політиці Мазепа, незважаючи на союз Москви з Польщею, приховано й обережно, але виразно спрямовував вістря своєї політики проти Польщі, сподіваючись відірвати від неї Правобережну Україну. За єдину реальну основу тогочасної української політики Мазепа вважав союз з Москвою і забезпечення максимально можливої автономії України. І заради того, щоб здобути від Польщі Правобережжя, а від Туреччини і Криму степову смугу між Чорним та Азовським морями, він установив зв'язки з молодим царем Петром І, котрий у 1682 р. зійшов на трон, завоював його довір'я і зумів залучити царя до своїх планів. У свою чергу і Мазепа надавав активну допомогу Петру в походах на турків і татар. Згодом між ними зав'язалися добрі стосунки, які тривали майже 20 років. У 1702 р. на Правобережжі розпочалося антипольське повстання на чолі з популярним у народі фастівським полковником Семеном Палієм. Скориставшись цим, І. Мазепа переконав Петра І дозволити йому зайняти Правобережну Україну, щоб врешті реалізувати свою мрію про об'єднання її з Гетьманщиною. Знову обидві частини Наддніпрянської України було на короткий час об'єднано і заслугу здійснення цього міг приписати собі мудрий політик і досвідчений дипломат І. Мазепа.

    Щирим прихильником Москви гетьман залишався доти, доки Петро І на догоду своїм амбіціям і планам не почав ламати основи української автономії. У 1700 р. розпочалася велика Північна війна — Росія вступила у боротьбу зі Швецією за вихід до Балтійського моря, втягнувши до неї також Україну. Війна, яка тривала 21 рік, лягла страшним тягарем на Гетьманщину й вимагала від неї надзвичайних жертв. Замість того, щоб захищати свою землю від безпосередніх ворогів — поляків, турків і татар, українці повинні були воювати із шведами виключно за інтереси царя. І замість вдячності за це козаки не отримували за свою службу ніякої винагороди, а, навпаки, потерпали від утисків та образ московських воєначальників.
     
    • Подобається Подобається x 2
  3. Прокіп

    Прокіп Well-Known Member

    Пьотр І.
    Черговий персонаж по темі був типовим представником Московії, якій Герцен приписав манію загарбання чужих територій та багатств. Він отримав типову освіту для тодішньої еліти Московії - від дяка Зотова. "Главный предмет преподавания, кроме грамоты, заключался в чтении и учении Часослова, Псалтыря и Евангелия; обыкновенный курс учения царевича дополнялся под руководством Зотова так называемыми «Потешными книгами с кунштами» (картинами)". Далі було вчення з несистематизованих ухваток з Європи, включаюче поверхневе знання німецької та голландської мов. Те, що перебування в Європі цього напівазійського варвара шокувало його, не викликає сумніву. Він пробував паривести свою варварську країну до європейської культури, але його непідготовлений інтелект привів лиш до якихось несистематизованих мазків типу гоління борід, ялинки з новим літочисленням, обов'язкового танцювання мазурки з шаблею... Приїхавші на солідні гроші іноземні вчені в своїй масі були шоковані побаченим варварством та все ж гонорари своє взяли. Далі цей реХВорматор поліз в реконструкцію церкви, по московсько-монгольськи повністю підм'явши її під себе. Результат цієї реХВорми ми бачимо по цей день по Кірілах, Алєксіях, які мало чим відрізняються від їх Адама - А.Боголюбського.
    Та все ж цей невіглас почав зрушення в освіті хоч верхівки свого народу. Але, як і всякі варвари, побудову цієї освіти він почав з руйнування іншої. Так він по суті розорив Києво-могилянку, майже під конвоєм перевезши бібліотеку та викладачів її до Москви.
    Та головне зусилля він направив на реорганізацію головного інструменту Московії, яка більше половини свого існування провела в загарбницьких війна. Йдеться про армію. Це було його головне дітище, створене на ординській дисципліні та відсутності в її діяльності якихось цивілізованих на той час норм. Попри запозичені в Європи військові технології та структури, попри мавпування в обмундируванні це була по суті все та ж орда, з якої і почався підйом Московії.
    При Петрі І відбувся найактивніший перід загарбницьких акцій, від Балтійського напрямку до Чорного моря. Замавши під свій контроль частину України з її економічним, людським ресурсом, москаль інтесифікував свої загарбницькі дії. Цьому сприяли вже ментальні риси народу та відсутність достойних ворогів з півночі, сходу та частково півдня. Також страховкою безнаказаності були вже згадувані болотно-лісові хащі, в яких можна було сховатися від кари сусідів.
    Про відповідність цього ХЄроя культурі московітян, в якій "не ворует только ленивый" та "наглость - второе счастье" говорить його відношення до злодійкуватого Меншікова - "Осталась у меня одна рука, вороватая, но верная". Чим не прототип Януковичів?
     
    • Подобається Подобається x 3
  4. Прокіп

    Прокіп Well-Known Member

    КАРЛ ХІІ.
    Вольтер назвав цю людина «найдивовижнішою». Його талант, гонор, культура вплинули на майбутнє не тільки Швеції, а й багатьох країн навколо неї. На відміну від Петра це була досить освічена людина. Спектр оцінок їй був від хвалебних до зовсім принижуючих. Німецкий історик Роттек, для прикладу, признаючи, що «энергия и отвага Карла, если бы они управлялись разумом, сделали бы его величайшим воином, а если бы сопровождались гуманностью и любовью к гражданам — лучшим государем», прибавляв: «Нельзя, однако, отделаться от неудовольствия, даже отвращения к монарху, который ровно ничего не уважал и не любил так, как лагерь и победу, для которого государство было только арсеналом, а народ — жнитвой солдат, который был равнодушен ко всякому благоденствию граждан, чужд всякой гражданской добродетели, с негодованием относился ко всякой мысли о гражданской свободе и который не считал падение своего отечества, даже разорение целого материка, слишком дорогою ценою для удовлетворения солдатской похоти… При невыносимом военном разорении, которое он принес всему северу и востоку, при неизлечимом бедствии, в которое он поверг свое отечество, Карл сделался полезен человечеству только тем, что доказал особенно ярким примером, как гибелен абсолютизм и как плачевно состояние народа, рассматриваемого по имущественному праву как вещь и слепое орудие и не имеющего относительно своего государя ни голоса, ни самостоятельного права».
    Останнім часом до цієї точки зору примкнули і багато шведських істориків, які прийшли до висновку, що зміна вектору діяльності Швеції на помилках Карла від закордонного до внутрішнього привела цю державу в одну з найрозвинутіших в світі. Відмовившись від територіальних амбіцій з апломбом на імперію Швеція навела порядок на вже існуючій в неї території. А до цього Швеція йшла по шляху аналогічному Московії, який Герцен описав так: “Отчего наши руки не принимаются за большой труд, а все лезут с оружием на чужие земли?”.
    Я тут ще відмітив би дві головні характеристики Карла, якими він був схожий на Петра (гонор) і був діаметральною протилежністю (ціна даного слова, якому Карл не зраджував ніколи). Ще можна відмітити його недитячу одержимість армією, ради якої він до кінця свого життя прирік себе на добровільне утримування від жінок, спиртного, залишившись військовим монахом.
    Яка ж ситуація привела до зіткнення інтересів наших героїв? Московія, отримавши повний провал в Кримському напрямку, залишивши гнити побудований в тому напрямку флот, на який витратила стільки награбованого добра, що можна було би підняти хоч якось освіту забитого народу, не могла в силу своєї агресивної ментальності сидіти без звичної для неї справи нападати на сусідів. В цей час, на початку осені 1700 року Карл повернувся з Данії, де в юному віці зумів блискуче подолати свого головного ворога. Він віддав наказ про розброєння армії, збираючись відкласти похід проти Августа до весни. Але тут прийшла вістка про вторгнення московитів в шведські провінції без об’яви війни. Віроломство Петра визвало страшенний гнів Карла, який цінив дане слово, а три московитських посли клялися йому в непорушній дружбі! Це зробило для Карла в особі Петра смертельного ворога. Він відмінив наказ про розброєння та з 16000 піхотинців і 4000 кавалеристів відплив в Лівонію.
     
    • Подобається Подобається x 1
  5. Прокіп

    Прокіп Well-Known Member

    Продовження теми.

    На чолі козацьких полків Петро І поставив російських і німецьких командирів. З презирством ставившись до козацького війська, вони часто використовували його як гарматне м'ясо, кидали на найтяжчі й найбезвихідніші ділянки фронту, на яких воно зазнавало величезних втрат, що сягали 60— 70 % складу. Досить часто козаки використовувалися як дешева робоча сила на будівництві каналів, нових доріг, фортець та нової столиці Росії, усіявши своїми кістками болотисту землю. Із цих будівничих фронтів поверталося козаків ледве чи третина, а решта вмирали від нестерпних умов життя, епідемій, каліцтв тощо. Така політика Петра І прямо вела до поступового знищення українського генотипу, адже йшлося про смерть десятків тисяч людей.

    Цар висував перед українцями нечувані раніше вимоги. Він безнастанно вимагав постачання армії коней, худоби, хліба і всяких інших припасів, що вичерпувало господарство України. Величезний податок, який часто перевищував господарські можливості, ліг на плечі селян. "Звідусіль, — писав цареві Мазепа, — я отримую скарги на свавілля російських військ". Навіть сам гетьман Мазепа став відчувати загрозу, коли взнав про наміри царя замінити його іноземним генералом чи російським вельможею. Незабаром надійшов указ Петра І про майбутні реформи у козацькому війську. Цим указом передбачалося перетворення традиційних полків на драгунські. У 1707 р. цар у примусовому порядку наказав Мазепі віддати Польщі Правобережжя. А задля власної мети пішов ще далі. Він готовий був, як підтверджують нові дослідження, навіть віддати всю Україну за вихід до Балтійського моря. Усе це — переконливі докази того, яка величезна небезпека загрожувала українській державі.

    За таких умов серед української старшини, незалежно від планів і настроїв самого гетьмана, виникла опозиція царизму, яка обговорювала можливості відновлення Гадяцького договору з Польщею і союзу зі Швецією проти Москви. Ще 1706 р. полковники Горленко й Апостол писали гетьману: "Твою душу й кості діти наші проклинатимуть, якщо ти після себе залишиш козаків у такій неволі". Та Мазепа все ще надіявся, що цар змінить своє ставлення до України. І лише тоді, коли польський союзник Карла XII Станіслав Лещинський почав погрожувати нападом на Україну, Мазепа, звернувшись за допомогою до Петра І дістав відмову, почало все змінюватися. Цар тоді відповів: "Я не можу дати навіть десяти чоловік, боронися, як знаєш." і наказав йому йти на допомогу російській армії, в той час як вся Україна була окупована царськими військами. Це виявилося для старого гетьмана останньою краплиною. Адже Петро І відмовився від зобов'язання боронити Україну від поляків, що являло собою основу Переяславсько-Московського договору 1654 р. Іншими словами, цар зрадив домовленості. У цих умовах І. Мазепа опинився перед необхідністю вибору — залишатися надалі у сфері московської політики і навіть втратити автономію України чи спробувати звільнити її з допомогою нових союзників.

    Мудрий Мазепа при цьому спостерігав за протистоянням двох європейських агресорів, Петра та Карла. Коли Карл імпульсивно виступив проти Москви в відповідь на підступність останньої, гетьман почав обдумувати повернення до переговорів ще Хмельницьким зі шведами. для цього він ретельно готував далекоходовий план. При продовженні посилання козацьких військ та продовольства москвинам він почав готуватися до виступу проти Петра. В його плани входило виснаження останнього в протистоянні зі шведами, що зекономило б потуги українців. Свій план Мазепа тримав в великій таємниці, хоча деякі його кроки можна було й прорахувати. Для здійснення свого плану восени гетьман нагромаджував запаси зброї, боєприпасів та продовольства. В основному це сконцентровувалося в Батурині. Все нібито прорахував гетьман крім... результату імпульсивності та непрогнозованості шведського короля.

    Майбутні невдалі завойовники Москви, Гітлер і Наполеон, програють, бо стануть жертвами російських морозів. Адже вирушать на Росію запізно – в червні. Щойно досягнуть Москви – аж тут уже зима.
    Карлові XII теж здається, що він впорається до зими. Весну 1708-го його військо зустріло десь між Вільнюсом і Мінськом. Воно готове рушити на схід, але, по-перше, грузне в весняній білоруській багнюці. По-друге, здолавши довгий шлях із Саксонії, потребує поповнення гарматами, порохом, грішми, живою силою, а головне – продовольством і фуражем. Підготувати все це й скерувати обоз до головної армії має граф Левенгаупт, командувач військ у шведській провінції Ліфляндія (сучасні Латвія й Естонія).
    Проте неборака Левенгаупт виявився слабкою ланкою в геніальній стратегії свого володаря. Початок червня, а обоз ще не сформовано. Тим часом Карл уже марширує на Москву. 12-тисячний корпус Левенгаупта з обозом вирушив із півночі щойно через місяць. Він мусить наздоганяти головну армію. Бо військо короля нічим не обтяжене, рухається швидко – і по катету. А Левенгаупт спізнився з виходом, ще й ледве тягне зі собою обоз – по гіпотенузі, а вона довша.
    Московити в силу вже давно виробленої стратегії не приймають генерального бою, лише дратують шведів дрібними сутичками. Швидко відступаючи, залишають ворогові пустку. Палять хати, щоби не було, де ночувати, знищують продовольство, завалюють шляхи деревами. І все це при залишеному на поталу долі цивільному населенню.
    Нарешті під Головчином Карл таки піймав та розгромив московитів у відкритій битві й вийшов до Дніпра. Тут він місяць чекає на Левенгаупта, але марно – той ледве лізе.
    Військо короля відновлює рух на схід. Ось воно вже на кордоні Московії. Але майже весь простір до самої Москви, за стратегією Петра I, – випалена земля, де нема чим годувати людей і коней.
    Карл XII знову стоїть і чекає обоз Левенгаупта. Українські козаки, відряджені сюди гетьманом на вимогу царя, партизанськими наскоками вже допекли шведів до живого. Харчі закінчуються. А обоз десь там помалу суне.
    Оточення короля розділилося в думках. Одні радять іти на північ, до Західної Двини й триматися її. Рікою можна легко постачати припаси з берегів Балтики. Але тут – битий шлях на Москву, а там доведеться пробиватися крізь нетрі й болота.
    Інші переконують: ні, треба йти на південь. Це дозволить проскочити на Москву не навпростець, а в обхід, через Стародубщину – крайню північ України, яку росіяни ще не встигли розорити. Карл схиляється до цієї думки. 25 вересня 1708 року він розвертається на 90 градусів і рушає в бік Стародуба.
    Разом із ним різко розвертається й хід історії. Якби шведський володар залишався на місці ще зо два тижні, то дочекався би Левенгаупта з усім необхідним для війська. Відтак, маючи забезпечений тил, не залежав би від зовнішніх обставин і міг далі йти просто на Москву.
    Але сталося зовсім інше. Поки Карл стояв на крайньому сході Білорусі, біля Старишів, а граф Левенгаупт наближався до Дніпра в районі білоруського Шклова, військо короля прикривало корпус графа від зазіхань росіян (сама думка про близькість Карла змушувала їх до стриманості). Коли ж Карл залишив Білорусь і заглибився в Стародубські ліси, московити посміливішали. Левенгаупт перейшов Дніпро й наблизився до місця недавнього постою Карла. Але біля Лісної його атакували росіяни і знищили весь обоз. Шведське військо залишилося без запасу гармат, пороху, харчів, фуражу й усього необхідного. Петро I назвав Лісну "матір’ю Полтавської вікторії".
    Якщо Карл зайшов в Україну, лише шукаючи виходу на обхідний шлях Брянськ-Калуга-Москва (так пишуть шведські історики), то після загибелі рятівного обозу королю нічого не лишалося, як затриматись і шукати альтернативи в Україні.
     
  6. Прокіп

    Прокіп Well-Known Member

    Але чому Карл так різко розвернувся на південь? Чому не дочекався Левенгаупта?
    Військо біля Старишів виснажило всі околиці й не мало чим харчуватися? Але в Сморгоні те ж військо зимувало аж два місяці! А тут щедра осінь. У Могилеві стояло місяць – і якось вижило. Хіба обоз Левенгаупта не вартий був того, щоби трохи потерпіти?
    Є версія, ніби Карл отримав фальшиву інформацію, начебто Левенгаупт уже на підході. А отже, вже не треба стояти й прикривати його від можливого нападу. Насправді ж обоз тоді ще навіть не перейшов Дніпра. Питання: що ж це за розвідка була у Карла? Що ж це за геніальний полководець, який не перевіряє достовірності життєво важливої інформації? А головне – навіщо взагалі було повертати в Україну, якщо обоз з припасами нібито майже надійшов, а Москва – ось вона, поруч?
    Словацький пастор Даніель Крман, присутній у таборі Карла XII, згодом писав, що саме тоді шведський канцлер граф Піпер нібито отримав листа від Мазепи, яким гетьман буцімто запрошував шведів в Україну. Крман навіть по-своєму пояснював, чому Карл не дочекався Левенгаупта. Мовляв, шведський король терміново ломанувся в Україну, "щоб москалі не ввійшли до Козакії скоріше, ніж шведи". От тільки факти свідчать: більшість росіян не поспішали в Україну попереду шведів. Карл уже ввійшов туди, а вони ще в Білорусі громили корпус Левенгаупта.
    Чи словацький пастор знав справи шведського канцлера краще за самого Карла Піпера? Сам канцлер, потрапивши в полон під Полтавою, вже через кілька днів відповідав на питання самого Петра I, теж свято впевненого, що це Мазепа запросив шведів в Україну. Піпер власноруч писав у своєму щоденнику: "Запитав мене Й[ого] Ц[арська] В[еличність], чи не Мазепа дав причину до того, щоб ми завернули наш марш і пішли дорогою на Україну. Я запевнив, що ми з ним не мали ніякої, ані найменшої переписки до того часу, як ми прийшли так далеко в Україну, що Й[ого] К[оролівська] В[еличність] стояв йому майже над карком... і він піддався Й.К.В… Мазепа був нам цілком незнаний до тої хвилі, коли він… прислав нам свойого посла і через нього предложив Й.К.В., що хоче піддатися Й.К.В" [С.Томашівський. Із записок Каролинців про 1708/9 р. // Записки НТШ, т. XCII].
    Наш видатний історик Степан Томашівський писав: "Досі не знайдено ніякого документального свідоцтва про безпосередні зносини Мазепи з Карлом XII перед жовтнем 1708 р.".
    До речі, із союзником шведів Станіславом Лещинським козацький гетьман теж ніякої угоди так і не уклав. На це теж є дуже авторитетний документ – інструкція самого С.Лещинського Станіславу Понятовському, своєму амбасадорові (послу) при шведському королі, датована 18 вересня (за тиждень до того, як Карл вирушив в Україну). Лещинський пише, що від Мазепи має самі лиш обіцянки і, якщо гетьман їх не виконає, то хай начувається.
    Отже, з одного боку, авторитетно запевнено, що Мазепа шведів в Україну не запрошував, з іншого – далі незрозуміло, чому Карл не дочекався Левенгаупта.
    Певно, ми ніколи не дістанемо відповіді на це запитання. Той сам С.Томашівський назвав Карла "примхуватим королем". До його думок, пише він, "не мали доступу навіть найближчі міністри й ґенерали і ніколи не могли вгадати змін його волі та зрозуміти її проявів".
     
    • Подобається Подобається x 1
  7. Прокіп

    Прокіп Well-Known Member

    Здавалося, все було розраховано бездоганно. Ніщо і ніхто не міг зламати чіткої логіки передбачень мудрого гетьмана.
    Ніхто, крім непередбачуваного юнака Карла.
    Наприкінці вересня Мазепа несподівано дізнається, що замість Москви король іде в Україну. "Диявол його сюди несе! Всі мої інтереси превратить і війська великоросійські за собою внутр України впровадить на посліднюю оної руїну і на нашу погибель!" – у розпачі каже він генеральному писареві Пилипу Орлику.
    І справді – похід Карла XII в землю козаків супроводжують дві російські армії. Україна, яка восени майже без крові мала би звільнитися від московського ярма, тепер стає полем битви двох велетнів. А гетьман Мазепа, який планував стежити за битвою здалека, тепер мусить гарячково вираховувати, кого підтримати. І помилка в тих розрахунках може коштувати йому булави, а Україні – решток козацької волі. В цих передчасних "родах", які визвав непередбачуваний Карл Україна опинилася в страшному цейтноті, бо до виступу проти московитів не була підготовлені ні психологічно, ні організаційно і військо, і мирне населення. Тому гетьман вимушений діяти екстремально швидко і без підготовленої підтримки війська та народу.
    Мазепу вже кличуть у ставку московитів – разом планувати оборону від шведів. Він між жорнами. Приєднатися до росіян – назавжди відрізати собі шлях до Карла. Підтримати шведів – накликати помсту царя. Обережний гетьман вагається. Старшина штовхає його до Карла та відмовляє їхати до росіян.
    Гетьман тягне час, симулює смертельну хворобу, аби лиш не їхати. Це починає викликати в росіян підозри.
    Нарешті Мазепа на щось наважується. Він відправляє до Карла посланця – свого далекого родича, управителя гетьманських маєтків Івана Бистрицького. Той від’їжджає з одним-єдиним папірцем – проханням прийняти Україну під шведську протекцію. Мазепа просить Карла зайняти стратегічний пункт на Десні – Новгород-Сіверський – і таким чином прикрити Україну від наступу з боку Москви. А ще просить короля надіслати допоміжне військо й обіцяє організувати йому надійну переправу через Десну біля Макошина (це поруч з Борзною, де на той час була гетьманська ставка). Листа склав латиною Орлик, а аптекар Мазепи переписав його по-німецьки. Бистрицький дуже ризикує – якби потрапив до рук росіян, відповів би за все сам. Адже на посланні нема ні підпису Мазепи, ні його печатки. Та й шведи можуть визнати посланця за самозванця-шпигуна.
    Але все минає добре. Мазепин управитель передає листа шведам і того ж дня рушає назад з усною відповіддю: 2 листопада Карл XII буде на Макошинській переправі. Так про це згодом свідчив П.Орлик.
    Але треба заспокоїти й московитів. Тож замість Мазепи в ставку князя Меншикова в Горську їде небіж гетьмана Андрій Войнаровський – з байкою про важку хворобу дядька.
    Надходить 2 листопада, але шведів на Макошинській переправі нема. І не дивно. Адже головні шведські сили з Карлом XII справді наближаються до Десни – але ідучи не на південь, до Макошина, а на схід, до Новгород-Сіверського (там Десна тече в меридіанальному напрямку, а біля Макошина – в широтному). Так король виконує одне з прохань Мазепи.
    На південь іде лише аванґард шведів – два драгунські полки. Вони не поспішають і дуже спізняються.
    І тут із Горська в Борзну прилітає стривожений Войнаровський. У ставці Меншикова він підслухав розмову двох німців: мовляв, небіж Мазепи завтра буде в кайданах! Войнаровський запевняє, що Меншиков їде слідом за ним до гетьмана.
    Гаяння часу дорівнює смерті! Гетьман з усім штабом зривається з місця й негайно повертається в Батурин, козацьку столицю.
    Мазепа відсилає командира російського гарнізону полковника Анненкова назустріч Меншикову з вибаченнями за раптову втечу свого небожа. Залишившись без зверхника, російська залога не перешкодить діям Мазепи.
    А дії його такі: поспіхом вантажаться на вози гетьманська скарбниця, цінні документи й усе необхідне в поході. Разом із гетьманом з Батурина рушає й частина війська. Але 7 тисяч козаків з полковником Дмитром Чечелем і гарматним осавулом Фрідріхом Кенігсеком залишаються боронити Батурин.
     
  8. Chaldon

    Chaldon Well-Known Member

    Вот чёрт! Букв много. Влом читать.
    Кратко то о чём хоть?

    [​IMG]
     
    • Подобається Подобається x 2
  9. Прокіп

    Прокіп Well-Known Member

    Про бандитизм чалдонів.

    ---------- Додано в 14:46 ---------- Попередній допис був написаний в 14:39 ----------

    Тим часом полковник Анненков їде собі до Меншикова, а Меншиков – йому назустріч. При зустрічі "права рука царя" дізнається, що недавній тяжко хворий раптом видужав і мерщій повернувся до Батурина. До цих двох нагодився і третій – київський воєвода Голіцин, який із військом іде назустріч шведам. Росіяни радяться, розуміють, що з Мазепою щось не гаразд, і вирушають у Батурин.
    Мазепине військо переходить Десну й іде назустріч Карлу. А військо Карла теж підходить до Десни, але на 40 кілометрів північніше місця переправи Мазепи.
    Меншиков із Голіциним вже в Батурині. Брами фортеці зачинені й навіть засипані землею. Сотня гармат дивиться на росіян із замкових мурів. До замку їх не впускають.
    Біля села Орлівка Мазепа зустрічає авангард шведів – два драгунські полки під командою Ґ’єльма та Ґілленшт’єрни, які поволі прямують чи то на Макошин, чи то на Батурин. Шведські полковники не ймуть віри, що до них прибув сам козацький гетьман і підозрюють якийсь підступ. Справу рятує офіцер-італієць, що колись бачив Мазепу. Він підтверджує особу гетьмана.
    Через різні формальності аудієнція Мазепи у короля відбувається лише через два дні – в селі Горки. За урочистими обідами та переговорами час минув швидко. Мазепинці зустріли шведів 5 чи 6 листопада, а в дальшу путь армія короля вирушила лише 10-го.
    Що в цей час роблять росіяни? 5 листопада Меншиков і Голіцин уже знають, що Мазепа пішов до шведів, а Батурин готується до оборони. Почувши про поворот шведів в Україну, 7-го сюди прибуває Петро I. Тут чує вбивчу новину про Мазепу. Свою ставку розміщує в Погребках, на лівому березі Десни – майже навпроти Горок, резиденції Карла XII. Невдовзі сюди підходить армія фельдмаршала Шереметєва. 10 листопада прибувають Меншиков з Голіциним. Цар проводить військову нараду. Ухвалили: "Князю Меньшикову с частию войска итти доставать Батурин… Всех изменников не щадить, кроме старшин, для учинения им публично правильного наказания". Це Олександр Ріґельман, " Летописное повествование о Малой России…". Або у Костомарова: "Взять Батурин и, в случае сопротивления, истребить его как главный притон силы неприязненной царю Малороссии". Наступного дня війська Меншикова були під Батурином. Тиждень минув після відходу з міста Мазепи.
    Отже, ні шведи, ні московити не надто квапились у Батурин. До шведів ще повернемо, а чому барилися московити? Далася взнаки різка зміна ситуації? Треба було часу перегрупувати сили? Чекали на царя? Уникали різких кроків, бо не знали, як поведеться козацтво? Цілий тиждень розсилали маніфести з жахливими наклепами на Мазепу? Це та підготовча пропогандистська робота, яку не встиг провести Мазепа.
    Вздовж Десни
    Шведи рухаються на південь правим берегом Десни. На лівому російські редути – постарався шотландець Патрік Ґордон.
    Сліди тих укріплень вам покаже місцевий краєзнавець Василь Єлисеєвич Куриленко, засновник і директор Мізинського археологічного музею. Як і напіврозвалену церкву в Дігтярівці – першому селі на шляху короля і гетьмана після їхнього виходу з Горок. Фундатор храму – Іван Степанович. Він не встиг завершити будови до початку воєнних дій. А Карл у цих досить пологих краях шукає якогось підвищення, звідки міг би охопити поглядом панораму ріки, знайти місце для переправи. Висока церква в риштованнях – саме те. Розповідають, король і гетьман піднімалися на ті риштовання. І, здається, "Марс Півночі" побачив щось цікаве нижче за течією. Але туди ще треба дістатися…
    Між Гнатівкою та Курилівкою шлях шведам перетинає струмок Студенка. Це зараз тут майже твердий ґрунт, а тоді була розлога трясовина, яку треба оминати добрячим гаком. Хоча, каже В.Куриленко, в 1730-х роках ченці місцевого монастиря вже вимагали від селян лагодити "накот" – дерев’яну кладку через болото. Звідки він узявся? Що за багатирі попрацювали в цих безлюдних краях? Хто мав потребу й можливість загатити мочарі? Василь Єлисеєвич впевнений: ніхто, як шведи. Що це є для 30 тисяч нео-вікінгів – наскладати кілометр дерев’яних колод? Кожні двоє взяли по колоді – і так кілька разів.
    Інша річ, чи мали вони час ті дерева рубати та пиляти. Виявляється, і не рубали, і не пиляли. Зберігся документ про те, як ті ж нащадки вікінгів разом з козаками будували тут міст: "…пошел вчера к местечку Мезину, где делают мост, … и говорят, что шведы хотят идтит, перебрався через реку …, а лесов у Мезина мало; того ради для разоряют домы и с того лесу делают мост". Так і "накот" поклали.
    До речі, про міст. Вважають, що шведи форсували Десну біля Мізина. Правий ("шведський") берег був високий, лівий ("московський") – низький. Його боронив гарматами вже згаданий генерал-майор Ґордон. Ріґельман так розповідає про ті події: о 6-й вечора шведи поставили гармати на горі, де був їхній табір, в три ряди – "одни наверху, другие в пол-горы, третии на низу". Гарматна дуель тривала до 11-ї години ночі, після чого Ґордон втік, відкривши шведам шлях на переправу. Справді, посеред схилу Сірівської гори, що над Десною біля Мізина, досі видно зроблений колись рівний горизонтальний майданчик. Тут, мабуть і стояли ті гармати "в пол-горы". Костомаров каже про "установленные на крутом берегу 12 шведских орудий", які "осыпали русских картечью". Тож у кожному ряду їх мало бути по чотири, зокрема, і на тому майданчику.
    Пастор Крман пише щось подібне: "Кілька вояків… спустилися до ріки ставити міст, а з допомогою артилерії його щасливо завершили. Ворога били з мортирів, розставлених на горі за захисними кошами".
    Костомаров згадує про два мости, якими переправилися шведи. На думку Куриленка, другий був нижче за течією, у Псарівці (тепер Свердловка). І саме там була головна переправа, а в Мізині – лише "міст-обманка" для відвертання уваги росіян від псарівської переправи.
    Затятий археолог Куриленко справді знайшов біля Мізина рештки невідомого тутешнім старожилам моста. Але тут за Десною широчезна та пласка заплава, вся помережана старицями й болотами. Маневрувати нею шведській армії було би важко, зате легко стати доброю мішенню. І далі – лісове бездоріжжя. До того ж краєзнавець каже, що на тутешній заплаві жодних слідів військової переправи не знайшлося.
    Навпроти ж Псарівки замість майже відсутньої зарічної заплави з обов’язковими мочарами й старицями – вкрита лісом тераса урочища Дзвінкове. Й одразу ж за Десною – дорога (вона є й зараз), якою шведи й козаки згодом дійшли аж до Батурина.
    Біля Псарівки (Свердловки), каже археолог, лишилося найбільше шведських слідів. І не лише матеріальних (редути, гарматні ядра). Навпроти Дзвінкового досі є яр Шведівщина, де, за легендою, переховувалися шведи (мабуть, перед переправою). Якби шведи переправилися біля Мізина, то нижче за течією на правому березі (біля тої ж Шведівщини) їх взагалі не мало б бути.
    Зрештою, там чи тут, але 12 чи 13 листопада шведи з козаками були на лівому березі. Петро І відступає від Десни до Глухова. Але Карл не йде на Глухів, він іде на Батурин. Цар розуміє, що там шведи вдарять у спину Меншикову, полки якого облягають місто. Він пише листа, в якому підганяє свого фельдмаршала: "Нерадением генерала-майора Гордона шведы перешли сюды. И того ради извольте быть опасны… Ежели сей ночи к утру или поутру совершить возможно, с помощью Божией, оканчивайте". Якби Батурин протримався хоч до середини наступного дня, Меншиков спіймав би облизня й мав би швидко тікати до Глухова – перед самим носом у шведського аванґарду.
     
    • Подобається Подобається x 4
  10. Дальневосточник

    Дальневосточник Русскомовний

    Якби у бабцi був .... - вона б була дiдусем :)
    А в чому, саме, Полтавська "трагедiя"? Шведи не захопили Україну? I - пiднявши на штиках Мазепу - не пiдсадили його на "царство"?
     
    • Подобається Подобається x 3
  11. Тим22

    Тим22 Дуже важлива персона

    Почему то Меньшиков взял Батурин за два часа, а Карл 12 осаждал Полтаву три месяца, а потом швидко тікал от Меньшикова к туркам
     
    • Подобається Подобається x 2
  12. Прокіп

    Прокіп Well-Known Member

    Бій під Полтавою, що визначив долю України на наступні століття, виграв не Петро І з його 50-тисячним військом. До результату привела лиш одна мала людина без жодного війська. Як?

    І. Мазепа довго готував Батурин до війни. Він його добре зміцнив, заготував там багато зброї, пороху, харчів. Та не вирахував він в залишеному Батурині зрадників типу обозного (тиловика) І. Носа, який по суті і вирішив долю битви під Полтавою. Командували Батуринською залогою полковник Дмитро Чечель, генерал Фрідріх Кенігсек, сотник В. Нестеренко. Вони все ж виявили гниль деяких людей в Батурині, які почали призивати не піднімати зброю на «єдиновірців». Для нейтралізації цих декількох людей їх прикували до гармати в очікуванні наступного суду. Але прикований І.Ніс все ж зумів знайти ще одного прихильника та відправити його до московитів, які вже відвели свої війська від Батурина, бо надії на взяття його вони не побачили. Цей посланець виказав від І. Носа москалям таємний хід в фортецю, чим і скористалися загарбники. Ця зрада та неочікувана поява ворога в Батурині зробила свою чорну справу. Батурин, який міг витримати кількамісячну облогу ворога, ним був взятий, хоча Батурині й билися геройськи. Почалася варварська різня з катуваннями непокірних, включаючи жінок та дітей. Москалі діяли в стилі їх вчителів-монголів, даючих супротив знищували на смерть. Так захоплений в полон зукраїнізований прусак начальник артилерії Ф. Кенігсек вмер по дорозі до москальського штабу, але вже мертве його тіло москвини четвертували.
    А І. Мазепа запізнився прийти з військом лише на кілька днів. Москвини забрали в Батурині більше 40 гармат і багато пороху та харчів. Вже потім під Полтавою стріляли лише 4 шведські гармати, бо Карл ХІІ втратив ще перед тим майже ввесь свій обоз та гармати. Натомість москвини мали 72 гармати (з батуринськими) і багато пороху. Що цікаво, москалі з рогромленого Батурина вивезли не тільки зброю та припаси, але й величезний архів з гетьманської столиці, що потім давало можливість їм фальсифікувати історію.
    Ще долю полтавської битви визначила імпульсивність молодого Карла ХІІ, в якого часто гонор затіняв розум. Карл ХІІ сплутав всі карти мудрого Мазепи. Мазепа готував виступ проти Московії лиш з деяким часом. Для цього він збирався повернути свої полки з півночі, де вони застрягли в Північній війні. За цей час він збирався підготувати до війни з московитами не тільки військо, а й народ взагалі, провівши відповідну пропагандистську роботу. До того ж він розраховував на виснаження Петра в протистоянні з Карлом. Тому несподіваний поворот Карла в бік України після втрати своїх обозів в Білорусі поставив в тупик Мазепу. Далі пішла малопідготовлена зустріч імпульсивного Карла та Мазепи і їхній експромт в підготовці битви з московітами. По цій причині непідготовленості українські полки майже не брали участі в Полтавській битві, вони були далеко від цих подій чи зовсім розгублені несподіваним ходом Мазепи. Та й народ відреагував на появу голодних та холодних шведів не зовсім позитивно, бо виснаженому в війнах люду потрібно було годівати та зігрівати нових чужинців. Та й контрпропаганда москалів через контрольовану ними церкву зіграла свою роль. Так ціле місто Полтава стало на сторону москалів, вбивши свій невігласький цвях в майбутнє свого народу.

    Несподіване падіння Батурина визначило наслідок Полтав-ського бою не лише тим, що І. Мазепі забракло гармат, пороху, харчів, але й тим (а це найголовніше), що та московська перемога перелякала не тільки багатьох українських старшин, але й турецького султана. Полковник І. Скоропадський хоч і був до цього з І. Мазепою, але без бою здав Стародуб і приєднався до Петра (єдиний полк українців). Турецький султан, що погодився взяти участь у війні, після Батурина не відважився воювати з Московщиною. На стороні шведів та Мазепи теж було не густо українців. З ними виступив по суті лиш К.Гордієнко з запорожцями, за що москалі їх потім вирізали на переправі в Переволочній разом з козацьким населенням цього містечка під Кременчуком. При цьому шведів вони взяли лиш в полон. Ось таке було відношення «єдиновірців» до українців. З тих часів в українського народу пішла говірка - "гірше татарина може бути лиш москаль".
     
    • Подобається Подобається x 2
  13. Дальневосточник

    Дальневосточник Русскомовний

    Действительно - с чего бы это? А ведь судя по вашим исследованиям шведский король привел своих подданых - шведское войско - в Украину исключительно с целью положить своих воинов - а если понадобится - погибнуть и самому - за независимость Украины, за создание украинского государства пiд проводом Мазепы! :)


    Надо что-то делать с народом. Не тот! Вот и "свободу" поддерживают что-то не более 4%... :)))
     
    • Подобається Подобається x 3
  14. Прокіп

    Прокіп Well-Known Member

    Сказав суздальський Алєксій і при підтримці свого господаря, монгольського хана, став записувати мерян в крєстьянє.
    А український народ потрібно зараз виводити з культури "рашен", очищаючи ці постколоніальні реп'яхи.

    ---------- Додано в 11:27 ---------- Попередній допис був написаний в 11:24 ----------

    Щось я сумніваюся, що цей тип вміє не тільки аналізувати, але й читати. Він видно теж отримав сурогатний диплом про вищу освіту, не маючи середньої. Пане, ваше призвіще не Янукович?

    ---------- Додано в 11:53 ---------- Попередній допис був написаний в 11:27 ----------

    Угода, яка була укладена в 1708 році між Карлом та Мазепою
     
    • Подобається Подобається x 1
  15. Дальневосточник

    Дальневосточник Русскомовний

    Союзницький договір між Україною і Швецією був укладений дещо
    пізніше в Гірках на Новгород-Сіверщині. Оригінали його не збереглися.
     
    • Подобається Подобається x 1
  16. Прокіп

    Прокіп Well-Known Member

    Дивись Грушевський М. Ілюстрована історія України. – Донецьк: ТОВ «БАО», 2003, ст. 380.

    ---------- Додано в 13:49 ---------- Попередній допис був написаний в 13:48 ----------

    Невже і їх в Москві спалили, як архіви з Батурина та Бахчисарая?
     
    • Подобається Подобається x 1
  17. Тим22

    Тим22 Дуже важлива персона

    Архив из Батурина цел и хранится в Санкт-Петербургском институте истории РАН
     
  18. KLIBERN

    KLIBERN Status Quo

    А чем Иван Мазепа хуже для украинцев, чем Пётр Романов?:dntknw:
     
  19. Прокіп

    Прокіп Well-Known Member

    Невже в первозданному вигляді і без переробки Комісією Шувалова? То може вже пора повертати награбоване господарям, як і гармати з Батурина, які прикрашають донині Кремль, та мої винаходи, які злодії занесли до фонду РФ?
    Недаром кажуть - "Москаль і дня не проживе, не вкравши". А крали й такі речі:
    - назву "Росія" в Русі, до якої угро-фіни ніякого відношення не мали;
    - герб з Візантії?
    - прапор з Голландії через збудованого європейцями для варварів "Орла";
    - закони та порядки держави з Золотої Орди, в якій довго перебували;
    - базисну історію з Русі;
    - атомну зброю в американців та німців;
    - енергоносії в ханти-мансі;
    - водку в поляків та арабів;
    ...
    Одна рєпа та бражка їхньої ХВантазії.
     
    • Подобається Подобається x 1
  20. 48victor17

    48victor17 Well-Known Member

    Поговаривают, что и Великий Князь Киевский Владимир, в некотором роде, тоже угро-финн.
     
    • Подобається Подобається x 1
а де твій аватар? :)