Поляки об УПА

Інститут Національної Пам’яті Польщі: «Доведено, що геноцид польського населення на Волині був спланований і підготовлений політичними та військовими колами ОУН-УПА»



У ці дні в Україні та Польщі відбуваються сумні заходи по вшануванню пам’яті найбільшого геноциду за етнічною ознакою на території України в 20-му столітті – так званої «Волинської різні» - знищення від 60 до 200 тис. мирного польського, українського та єврейського населення західної України фашистами з так званих «Організації Українських Націоналістів та Української повстанської армії». Пік етнічних чисток на західній Україні припав на 11 липня 1943 коли нацистські бойовики напали одночасно на 150 населених пунктів. Разом з тим в Україні продовжуються псевдоісторичні дискусії найманих істориків спровоковані попередньої владою з метою відбілювання ОУН-УПА і їх лідерів від страшної правди співробітництва з фашизмом та геноциду польського, єврейського, ромського народів; братовбивчого знищення українців і представників інших національностей, що не розділяли їх нацистського світогляду.
8-10 квітня 2010 року в м. Києві, в приміщенні національного виставкового центру «Український Дім» було відкрито виставку «Волинська різня: жертві ОУН-УПА» на якій були представлені фотокопії оригінальних фотографій і документів з державних польських архівів і приватних колекцій. Зібрання з понад 4 000 документів (загальна кількість наявних документів понад 20 000), 59 планшетів, а також карти обґрунтовано доводять факти геноциду і злочинів проти людяності, вчинені ОУН-УПА проти польського, єврейського, українського, ромського і інших народів. Дана виставка стала першою в Україні, що надала можливість ознайомиться з історичною правдою про трагічні події «Волинської різанини», на основі справжніх історичних і архівних документів, отриманих з державних архівів Польщі та приватних колекцій.
Організаторами виставки, яка вже встигла побувати в 12 містах України і яку відвідали понад 100 гостей, виступили ВОО «Правозахисний громадський рух», а також Товариство Увічнення Пам'яті Жертв Злочинів Українських Націоналістів (Польща).
У березні 2011 року польське Товариство Мешканців Порубіжжя «Підкамінь» звернулося до Начальника Люблінського Відділення Комісії Переслідування Злочинів проти Польського Народу Інституту Національної Пам’яті Польщі, прокурора Яцека Новаковскі з проханням висловити офіційну позицію Комісії Переслідування Злочинів проти Польського Народу щодо предмету злочинів, скоєних українськими націоналістами стосовно польського цивільного населення у 1939-1945 роках
Відповідаючи на лист заявників проінформували, що Відділення Комісії Переслідування Злочинів проти Польського Народу у Любліні досліджувало та зараз веде слідство у декількох справах, що пов’язані із предметом листа.

В усіх цих справах юридична кваліфікація злочину встановлена відповідно до Ст. 3 Закону про Інститут Національної Пам’яті – Комісію Переслідування Злочинів проти Польського Народу (повний текст – «Щоденник Законів» за 2007 рік, № 63, п. 424 із наст. змінами), тобто злочини кваліфікуються як геноцид.

Однією із пріоритетних справ, що ведеться Люблінським Відділенням Комісії Переслідування Злочинів проти Польського Народу є карна справа стосовно злочинів геноциду, скоєних українськими націоналістами на території колишнього волинського воєводства у 1939-1945 роках; зокрема йдеться про вбивство кількох десятків тисяч чоловіків, жінок і дітей польської національності, про фізичне та психічне знущання з членів в/в національної групи, знищення або крадіжку їхнього майна, а також застосування інших репресій та нелюдських вчинків з метою створення таких життєвих умов, які загрожували б біологічним винищенням чи змушували б залишити свою землю та спричинили б втечу з території волинського воєводства.

У світлі того, що досі вдалося встановити, не підлягає сумніву, що антипольські акції, які мали на меті фізичне знищення (геноцид) польського населення на Волині, були сплановані і підготовлені політичними та військовими колами ОУН-УПА; вищенаведені дії виконали підлеглі їм озброєні формування та підпорядковані групи української самооборони, а також селяни, стосовно яких було проведено відповідну агітацію. Катування та ліквідація цивільного населення Волині проводилися з метою винищення поляків як етнічної групи, котра стояла на перешкоді утворенню «Великої України». Організація катувань, їх перебіг, розміри, територіальне поширення, а також мета та мотиви цієї акції дозволяють сформулювати тезу, що на території Волині у 1939-1945 роках скоєно злочин геноциду.

Однозначно доводять цей факт: організація катувань, перебіг, обсяг та розміри, територія, а також мета і мотиви акції. Тієї оцінки не змінять можливі побічні мотиви, якими могли керуватися окремі кати, наприклад, мотив помсти, зиску чи переконання, що це єдиний шлях до незалежності, тобто свого роду патріотична мотивація.

Ймовірно, що рішення про усунення (винищення) поляків було прийнято на ІІІ Конференції ОУН у лютому 1943 р. До сьогоднішнього дня не знайдено жодного документа та не одержано жодного доказу, який би однозначно вказував на те, що під час конференції було прийнято якісь важливі рішення щодо долі поляків чи навіть проведення на Волині широкомасштабних партизанських дій. Михайло Степаняк (один з учасників конференції) 25 серпня 1944 р., під час судового процесу, пояснював, що на ІІІ конференції ОУН велася дискусія стосовно практичної діяльності УПА під проводом «Клима Савура», який керував масовими вбивствами польського населення. Мова була також про роль УПА у створенні «Незалежної Української Держави». Степаняк засвідчив, що, оскільки на захист «Клима Савура» виступило майже ціле Бюро Командування, Великий Збір позитивно сприйняв його діяльність попри те, що це не вказано у офіційних документах Конгресу. Інший член ОУН, Збіґнєв Камінський, у нотатці, написаній від руки для Служби Безпеки ПНР стосовно Служби Безпеки ОУН, стверджував, що найбільш ганебним наказом СБ був наказ 3 1, виданий Миколою Лебідем, який виконував обов’язки провідника ОУН-Б (від ІІІ до IV Великого Збору ОУН), а також був референтом СБ. Цей наказ стосувався проведення масового знищення польського населення, яке проживало на території Західної України. Дещо пізніше, тобто наприкінці 1943 р., наказ було поширено на інші відділки УПА.

Окрім цього, Збіґнєв Камінський ствердив, що не може широко описувати наслідки цього рішення з огляду на відсутність даних, але з приводу його прийняття загинуло «багато осіб польської національності». За оціночними даними, на Волині було вбито більше 80 тисяч осіб польської національності.

 

До сьогоднішнього дня не вдалося однозначно встановити, хто з керівництва ОУН-УПА несе відповідальність за прийняття рішення про масові вбивства польського населення на території тодішнього волинського воєводства. З усією впевненістю можна ствердити, що за керівництво акціями проти польського населення відповідають провідник ОУН-Б на Волині Дмитро Клячківський («Клим Савур»), Василь Івахов, псевдоніми «Сом», «Сонар», Іван Литвинчук, псевдонім «Дубовий», Петро Олійник, псевдонім «Еней» та Юрій Стельмащук, псевдонім «Рудий». На це вказує, наприклад, структурний поділ ОУН-УПА на Волині у липні 1943 р. З висновків слідства виникає, що неможливо притягнути до кримінальної відповідальності провідників ОУН-УПА, які причетні до керування вбивствами; ці провідники вже померли. Результат антипольської акції на Волині не викликає сумнівів – більшість населення польської національності було вбито або змушено до залишення цих земель. Різню було організовано під гаслами вільної України, яка була б етнічно чиста, тобто України для українців. Нищили та палили усе, що було пов’язано з Польщею, щоб майбутнє повернення поляків було неможливе. У міжнародному законодавстві злочин геноциду вважається особливим видом злочину проти людства. Під час Другої світової війни мали місце жахливі дії, що відображалися у масових вбивствах мільйонів людей з расових чи етнічних причин. З цього приводу вбивства розглядалися Міжнародним Військовим Трибуналом у Нюрнбергзі, який визнав злочинний характер цих дій. Статут (Хартія) Міжнародного Військового Трибуналу від 8 серпня 1945 р. («Щоденник Законів» за 1947 р., № 63, п. 367) був інтегральною частиною порозуміння, укладеного у Лондоні між урядами чотирьох великих держав. Відповідно до ст. V Порозуміння, до якого могла приєднатися кожна союзна держава, польський уряд приєднався до нього 25 вересня 1945 року. У Статуті було вжито термін «злочин проти людства». Термін «геноцид», авторство якого приписують Рафалу Лемкіну, з’явився у акті обвинувачення поруч із описами злочинів, які формально кваліфікувалися як злочини проти людства або воєнні злочини.

Розвиток нюрнберзького законодавства спричинив ухвалення 9 грудня 1948 р. Конвенції з питань запобігання та карання злочинів геноциду. Згадана Конвенція була пов’язана із ухваленою Генеральною Асамблеєю ООН у грудні 1946 р. резолюцією № 95/1, яка підтверджувала засади нюрнберзького права, а також резолюцією № 96/1, у якій стверджувалося, що геноцид є запереченням права на існування цілих груп людей і є злочином у світлі міжнародного права. У Ст. I сторони Конвенції підтверджують, що геноцид, скоєний у мирний час, а також під час війни є злочином в аспекті міжнародного права; конвенція не створила нового злочину, а внесла його у письмове законодавство.

До актів міжнародного права, які формулюють поняття злочину геноциду і є основою до переслідування цього злочину, належать також: Статут Міжнародного Карного Трибуналу стосовно колишньої Югославії, створеного 25 травня 1993 р; Резолюція 827 Ради Безпеки ООН (ст. 4 Статуту); Статут Міжнародного Карного Трибуналу стосовно Руанди, створеного ООН у 1994 р. (ст. 2 Статуту), а також Римський Статут Міжнародного Карного Трибуналу, ухвалений 17 липня 1998 р. (ст.. 6 Статуту). Постанови усіх перелічених Статутів, визначаючи злочин геноциду, посилаються на запис у Конвенції від 1948 р.

Злочини геноциду знайшли своє відображення у Ст. 118 § 1-3 Карного Кодексу. Предметом захисту, визначеним у. Ст.118 КК є людство у широкому розумінні цього слова, людський рід, а також життя і здоров’я окремо взятої людини. Ст. 118 КК аналізує усі способи поведінки, спрямовані на винищення окремих груп людства з приводу їхньої національної або етнічної чи політичної окремішності. Вказані групи мають право на розвиток та збереження окремого побуту та пов’язаних з ним традицій.

За Ст. 118 злочин геноциду може скоїти кожна людина. Скоєння злочину виключно навмисне, він має забарвлення (лат. dolus coloratus). Дії, визначені у § 1 Ст. 118 полягають у скоєнні вбивства або приведенні до тривалого погіршення стану здоров’я осіб, які належать до визначеної групи, щодо якої застосовується критерій національності, раси, віросповідання, світогляду, етнічного походження чи політичних переконань. Дії складу злочину, визначеного у § 2 полягають у створенні особам, що належать до вищевказаних груп, таких умов життя, які загрожують біологічним знищенням, у застосуванні заходів, що призводять до затримки процесу народження у даній групі (це можуть бути фармакологічні, хімічні засоби тощо), може також відбуватися примусове забирання малих дітей. Склад злочину, визначеного у § 3 полягає у підготовці до скоєння злочину, вказаного у § 1 i 2. Ця підготовка може мати форму змови чи заохочення до скоєння злочину геноциду, проводиться його планування, накопичення засобів та інформацій, які необхідні для втілення злочину у життя.

Конвенція від 9 грудня 1948 р. з питань запобігання і карання злочину геноциду у Ст. VI передбачає два способи засудження осіб, які скоїли злочин геноциду. Обвинуваченні можуть бути засуджені Державним Трибуналом країни, на території якої скоєно злочин або Міжнародним Карним Трибуналом. Це правило не обмежує карної юрисдикції, що діє на інших засадах , ніж засада території, однак зобов’язує до проведення відповідного процесу державу, на території якої скоєно злочин. Вона вказує також на пріоритет цієї держави щодо засудження злочинця, а це може мати важливе значення у вирішенні питання екстрадиції.

У реаліях предмету слідства проблематика переслідування злочину геноциду на Волині може розглядатися лише у контексті судочинства нашої держави, а також організацій, відповідальних за передачу злочинців, їхнього переслідування та екстрадицію. Розгляд справ, що є предметом проведення слідчих дій, не належить до компетенції жодного з існуючих міжнародних карних трибуналів. Перешкодою є компетенції ratione loci (рації місця) у випадку Карного Трибуналу для колишньої Югославії та Карного Трибуналу для Руанди або ratione temporis (відповідно до Ст. 11 Римського Статуту Міжнародного Карного Трибуналу його юрисдикція поширюється лише на злочини, скоєні після ратифікації Статуту).

Відповідно до Ст. VII Конвенції від 1948 р. геноцид не вважатиметься політичним злочином, якщо йдеться про те, чи допускається екстрадиція.

Беручи до уваги те, що деякі учасники антипольських дій можуть ще проживати на території України, слід додати, що Україна визнає ратифіковану СРСР Конвенцію 1948 р., а Кримінальний Кодекс України має статтю 442, текст якої фактично тотожній Ст. 118 польського Карного Кодексу. Відповідно до Ст. 6 Закону «Про спадкоємність України» вона підтвердила зобов’язання, що виникають з міжнародних угод, підписаних Українською РСР до дня проголошення Незалежності України. Йдеться, зокрема, про Конвенцію про те, що воєнні злочини та злочини проти людства є безтермінові. Цю Конвенцію ратифіковано на основі Розпорядження Президії Верховної Ради УРСР від 25 березня 1969 р. Відповідно до Ст. 54-55 Угоди між Республікою Польща та Україною «Про юридичну допомогу та юридичні відносини у цивільних та кримінальних справах», яку було укладено у Києві 24 травня 1993 р., Україна, на вимогу польської сторони, зобов’язана виконати відповідні дії, що слугуватимуть затриманню громадян України або іноземців, які мають на Україні місце постійного проживання і підозрюються у скоєнні злочину на території Польщі. Територіальне обмеження – щодо місця скоєння злочину – не стосується воєнних злочинів та злочинів проти людства. Передача українській стороні процедури затримання осіб, які підозрюються у скоєнні геноциду, а зараз проживають на території України, видається єдиним реальним способом їх притягнення до кримінальної відповідальності. Ймовірно, не можна буде застосувати екстрадицію, тому що з Угоди виникає, що їй не підлягають громадяни держави, з якою укладено Угоду, або громадяни, які користаються у цій державі правом притулку (Ст. 61 Угоди).
Резюмуючи, Комісія у листі зазначила. що Прокуратура Інституту Національної Пам’яті виконає усілякі юридичні дії, спрямовані на з’ясування обставин злочинів, що мали місце на Волині. Це відбувається незалежно від об’єктивних труднощів, що зараз накопичуються і стосуються доказів, і тому на даному етапі не може поінформувати суспільство про ймовірний термін завершення слідства.
Источник

 

Организаторами тенденциозной выставки были: Партия регионов и одиозный нардеп-украинофоб Вадим Колесниченко.

 

Хто з мечем до нас приходить,від меча і гине! (с)

 

Дело не в том, кем организована выставка. Меня это вообще не интересует. Хоть Васей Пупкиным. Важно всегда лишь одно - правда или ложь.

 

Тобто усе вище наведене - брехня?

 

Правда, но не вся. По аналогии: Красная Армия вторглась на территорию Германии, началось насилие, убиство и грабежи мирного немецкого населения, а советское командование либо прямо это поощряло, либо смотрело на это сквозь пальцы.

Вот и вся история ВОВ и больше ничего не было.

 

[OFFTOP]Блин. Долго писал а при отправке сообщения сбой.:ireful:[/OFFTOP]

Це все маячня. Черговий раз комусь хочеться очорнити не ОУН-УПА а українців. До цього був Дем'янюк. І весь час підкреслюволось що він українець. І де це проводилось? В серці гітлеризму - Німетчині. Тепер знову підняли питання Волинської трагедії. Але в цьому питанні вже поставлена крапка. На вищому державному рівні.

 

Уже писал про причины конфликта.

ОУН и польское подполье диаметрально противоположенно видели послевоенное будущее западноукраинских земель.

Принципом для поляков было: восточные границы Польши по состоянию на 1 сентября 1939, и если хотите независимую Украину, делайте ее на восток от Збруча.

Для членов ОУН, которые практически все были из ЗУ это было неприемлемо.

И после войны, если на землях ЗУ не будет поляков, это будет козырем, для того, чтобы они вошли в состав нового государства. Угрозами, террором ли, но очистить территорию от поляков.

Ни поляки, ни украинцы не знали тогда, что все будет решено без них и за них.

Кровавый и бессмысленный конфликт.

 

Ерунда, нельзя ставить знак равенства между всеми украинцами и ОУН-УПА. Ну а зачем очернить хотят это вопрос, может пшеки оттяпать что нибудь от Украины хотят, румынам же удалось.

 

Та нет. Это скорее юз прошлого. Живут же большинство украинцев (я имею ввиду граждан) мозгами в союзе а телом в независимой Украине. Увы...это не только у нас. Научимся смотреть в будущее а не в прошлое а в будущее и даст Бог у нас все наладится...

 

У всех достаточно скелетов в шкафу и если какой нибудь пытаются достать значит для чего то это нужно.

 

А если бы это сделал не проходимец колисниченко вам было бы легче. Вы делаете мне смешно (кажется так пока ещё гутарят в Одессе).

 

Что удалось оттяпать румынам? Если про шельф, то не надо. Украине он не принадлежал, и если бы его еще при Совке поделили, (согласно советским предложениям), то Украина бы имела сегодня практичеки то же, что имеет сегодня.

В польском сейме сегодня нет ни одной партии, которая бы ставила вопрос о территориальных претензиях к Украине.

 

Я тоже не раз писал: в конфликте виновата третья сторона, та, которой все это было выгодно.

 

Правильно. Но там так все запутано, что бы хотя бы мало мальски ориентироваться в той исторической ситуации надо иметь не то что доступ а желание узнать побольше о том времени. А эта выставка рассчитана на эмоциональное восприятие. На восприятие простого обывателя для которого источник информации это то что приподнесли на блюдечке...разжевали...положили в рот и протолкнули в желудок. При том все это удобрили идеологическими фурментами для лучшего усвоения. А то что от этого потом будет язва или стошнит, обыватель не сильно думает...