покинути все...

я слабкодуха надто,щоб не думати "а що буде далі" і зробити те,про що часто думаю.

хочу втекти з міста і жити десь в хатинці, у селі, працювати на землі, і бути подалі від "цивілізації"(яка тільки й знає як винаходити нові способи саморуйнації).

у вас буває таке бажання?

 

Ні. Я "цивілізована". :biggrin: Не можу собі уявити, як би я милась в ставку замість душу, в туалет ходила кудись "під кущик", чи в кращому випадку у таку хатинку - туалет, яка стоїть по селах,:biggrin: і готувала на вогні м'ясо, здобуте чоловіком на полюванні, замість того, щоб розігріти щось у мікрохвильовці. :biggrin:
Спрощую, звісно, але без благ цивілізації я б гірко плакала... Інша справа, будиночок десь на березі океану, чи хоча б моря. :rolleyes: Але з усіма перевагами цивілізації! :girl_in_dreams:

 

Як правило, у більшості таких "втікачів" це бажання зникає після кількох годин проведених прополюючи картоплю "раком" в полі під палючим сонцем... Хоча є й винятки.

 

В мене часто так буває ... От тільки куди тікати - місце не означене,проте точно знаю від чого хочу втікати ...

 

моя доця безперервно твердить, що не житиме в монстрі-мегаполісі, а обовязково облюбує якусь провінцію, так, десь... під Парижем...

це я про те, що вам, Маюнко, з вашими здібностями, освітою, навряд чи вже світить перспектива хутірної господині..Ілюзія чистої води. Та й де нині знайти неторкнутий цивілізацією клаптик землі?..

 

я в селі жила ен один день. і знаю,що таке робота. це мені приносить значно більше задоволення - фізична втома від праці,аніж інтелектуально-моральне виснаження.

це сидить всередині мене - бажання вирватись із залізних обіймів міста. я його люблю по-своєму,але постійно таке відчуття, що я не на місці.

 

Може причина не в тому місто чи ні?....а в чомусь іншому...

 

Як то де?
Тіко в АНТАРКТИДІ!

 

:girl_curtsey::girl_curtsey::girl_curtsey:
P.S.: (Не сваріть за офтоп) з своїм горщиком звичайно що раді

 

Помагати батькам на городі - то одне, а "вкалувати" на землі так щоб прогодувати сім"ю - то є абсолютно інше. Наглядний приклад - гляньте на натруджені, покручені тяжкою працею руки сільських бабусь (честь їм і хвала) і запитайте себе, чи така доля Вас влаштовує.

 

Ні, в Антарктиду-жалко! Уявила нашу Маюнку, самотньо полюючу на рибку на березі фьорда... і від тої туги самій захотілося поколупати краєчок айсберга...

 

Там, де має місце "прогодувати сімю", без цивілізації не обійтись!..

 

Напевне, Ви давно вже в селах не бували.
Та і село - це не обов"язково ванна в ставку, а туалет - під кущиком
Я от, наприклад, в міському житті не бачу нічого ідеального...
Саме слово "квартира" клаустрофобію викликає.

 

О-o-o, тут я з Вами незовсім згідна. Я теж львівська але на канікули мене віддавали в село, до бабусі. Вмію: жати, косити, садити, полоти, корову доїти і т.д., все що треба вміти для життя в селі. Мені бабця завжди говорила, що треба вміти все робити, бо незнаєш що завтра буде (їх освободітєлі залишили голими-босими). От коли повернусь додому, побудую собі хатку далеко від Львова... це теж моя мрія і вірю що так буде.

 

Місто - то не конче квартира. Щодо праці на землі, то тут напевно треба теж мати якесь покликання. Скажімо, моя мама обожнює в землі копатись, каже, що для неї то відпочинок. А мені як прийдеться дві клумби з квітами доглядати, то аж шляки трафляють. Краще вже перемити купу посуду, чи прибирати цілий день. Не моє то - праця на землі і все. Що ж тут вдієш.