Поділене горе - півгоря, поділена радість - подвійна

Думаю, суть із назви зрозуміла.
Схожа на ті "мені сьогодні найгірше" та "мені сьогодні найкраще", але з певною відмінністю:
знаємо, кому вдячні в першу чергу, і хто нас підтримує, коли нестерпно важко.

як така тема непотрібна, кажіть

 

Що цікаво поспівчувати вам завжди щиро поспівчувають, а от порадіти щиро за іншого рідко хто вміє.....

 

підпункт - і як часто ми це робимо без задньої корисливої думки?

 

Тоді ще підпункт - як часто вишуковуємо корисливу думку?

---------- Додано в 10:59 ---------- Попередній допис був написаний в 10:57 ----------

Радіти легко за близьку людину, з котрою щирий. А з тим часто маємо проблему. Близьких завжди мало.
Нє?

 

Дійсно...
Радістю ще треба вміти ділитися. Для цього в момент ррадості треба пам'ятати не лише про себе.
От дивлюся на тутешніх людей, то в них і на смертному одрі усмішка на лиці й одна відповідь: усе чудово. Натомість нашим людям чомусь нарікати легше. Не всім, звичайно, але багацько люду цим грішить.

 

Краще ділитись радістю...
Нехай краще заздрять ніж мають шкодувати ...

 

А хіба радістю діляться для того, аби інші заздрили?

 

Стараюся не ділитися нічим. Я, звісно, ніяк не претендую на істинність, просто вважаю, що назовні треба завжди бути таким стримано-позитивним, але без яскравих проявів радості і, звичайно ж, без пригніченості.

Бурхливі виливи моєї радості можуть бути неприємні людині, яка має не найкращий день. Аналогічно не годиться проявляти назовні свою пригніченість, сум і поганий настрій, щоб не переносити це на інших, чи взагалі, щоб інші почувалися винними, що от в них добрий настрій, а тут людина страждає. Коли важко, пам'ятаю, що в цей сам час комусь іншому може бути в сто разів важче, тому мені гріх нарікати.

Ділитися підставами радості чи горя вважаю припустимим, якщо очікуєм якийсь конструктивізм, наприклад, хочемо попросити про допомогу.

 

Горя в мене ше, тьфу-тьфу, не траплялося, а от проблемами ділитися можу.

Раніше частіше ділився проблемами, тепер - радістю. Видать чого в мене більше - тим і частіше ділюся

Недавно заходив на свою першу роботу. Всі розпитували як я і шо і де і так далі.
Було дуже приємно розказувати шо все в мене дуже добре. Більшість раділи за мене. А були і такі шо аж дивувалися мол "як так? файно все? у всіх якісь проблеми, а в нього файно". Дивно і сумно мені було бачити людей, які не розуміють і не вірять шо в когось все може бути добре (але то певно був поодинокий випадок).

 

Максиме, ви мені нагадали книжку "чоловіки з Марса, жінки з Венери".
Там власне й говориться про суттєву відмінність між чоловіками й жінками. Жінка не шукає відповідей, розв'язків, зазвичай їй просто треба виговорити проблему зі своєї голови, аби їй стало легше. Чоловік натомість буде говорити про проблему лише тоді, коли не може знайти вирішення сам і потребує сторонньоі думки, конструктивізму, як ви сказали.

 

Ну я б так не сказав. Кожен буде говорити про якусь свою проблему/біду, якшо вона для нього важлива і він тим переймається. Ми (чоловіки) просто менше переймаємося .

І ше про діління емоціями:

В мене воно буває різне.
З близьким я можу поділитися якимись своїми переживаннями особистого плану.
З друзями можу поділитися якимись буденними проблемами.
З людьми, які мені не приємні вообще нічим ділитися не буду. Хіба шо можу обломати їх якимсь своїм успіхом в чомусь шоб не ви....сь переді мною і іншими.
Радістю треба ділитися з тим кому моя радість буде не в заздрість чи озстройство.
Себто не варто на радостях розказувати шо купив машину тому хто дуже хоче її купити, але ше не може чи тому хто свою розбив недавно. Себто розказати то можна, але без лишнього восторгу.
Є люди які майже завжди будуть тішитися за твої успіхи. Наприклад батьки, любляча жінка. Чо б з такими не поділитися.

 

Це правда. Дуже гарний приклад цього гамериканський бойфренд моєї племінниці. Він постійно усміхається. Ми його беремо на українську забаву, він в житті ніколи не знав що таке вальс чи полька але він не боїться вчитись. Кілька разів і він вже танцює польку, нехай він просто переступає з ноги на ногу але він це робить з посмішкою на устах. Він не ниє як наші люди.

Ну чому українці мають бути такі мурґи???

Спішу не погодитись. Ви переймаєтесь але ви не такі емоційні як жінки і не спішитесь видати всі емоції на верха. Чи то так склалось історично чи що, але тому що мужчини не плачуть і не танцюють тому ви і стараєтесь триматись і робити вигляд що вас воно не зачіпає.

---------- Додано в 15:02 ---------- Попередній допис був написаний в 14:58 ----------

І тут не завжди правда. Часами ваша успішність може різати їм око і нагадувати про те що вони свій шанс упустили. Звичайно що вони це роблять не навмисне але не у всіх батьки вміють радіти і тішитись з досягнень їх дітей.

Я особисто не можу всім ділитись з батьками чи родиною. Я свої досягнення і щастя розказую друзям, форуму і просто інтернету. Часами чужі люди більше за тебе радіють.

 

Виділи би ви як моя сестра вчила швагра танцювати вальса перед весіллям.
Нє, ясно шо вийшло далеко не ідеально, але вони упорно працювали над тим питанням і таки того весільно вальса танцювали, а не медляк якийсь.

Власне він мені і до того подобався (швагєр мій), але як я ся подивив шо він вчиться і не ниє шо воно йому не вийде і він того не зможе і робити не буде...... короче аж приємно стало мені з того всього. Такий певне не пропаде в житті.

 

Ой! Я така відкрита і довірлива як дитина, що ділюсь і радостями і горем однаково, може навіть часами незважаючи на те чи той кому я розказую хоче мене слухати.
Тішусь як дитина з кожного маленького досягнення. Нині в мене був вдалий день - я на підскоки побіжу до машини і всім буду усміхатись на вулиці і вітати перехожих.

Ой, пригадую як на мене дивились як на чокнуту коли я бігла Личаківською надолину до Галицького базару в 8-ій ранку і всім казала добрий день. Народ так легонько від мене шарахався. Ну що поробиш якщо я така дитяча.

 

та власн тому і написав шо "майже". То стосувалося шо "майже у всіх батьки і жінка будуть тішится" ю Ясно шо не всім повезло з найближчими людьми.

 

Я вмію.

Хвали мене губонько, бо я тебе годую.

Кума підтвердить.

 

Всі не мусять бути однаковими. Однак, якщо жінка,

якій ви на її розповідь про якусь неприємну ситуацію на роботі почнете говорити, що вона має робити з цією ситуацією,

раптом вам скаже, що ви ніколи її не слухаєте - не дивуйтеся.

---------- Додано в 10:37 ---------- Попередній допис був написаний в 09:56 ----------

Тому скорше вмираєте й частіше маєте хвороби серця.
Я тут з кумою згідна, що чоловік менше емоційний. Хоча знову, то є узагальнення, але бувають винятки.

 

може скажете, що мені не просто живеться...
Бо радістю залюбки "бризкаюся", але проблемами ні з ким, крім Бога, не ділюся. Допомоги ні в кого не прошу. Взагалі звикла покладатися лише на себе і на Бога ( хоча знаю, що є батьки, які мене люблять, і може тому я така гонорова? )