Останніми днями вперше з початку активної фази бойових дій люди виходили на площі міст, незважаючи на війну, щоб висловити своє невдоволення владою. Здавалося, приводом для такого протесту мало б бути те, що Україна на сьогодні програє війну, бо виконуючий повноваження президента та верховного головнокомандуючого не може мобілізувати економіку, щоб вона працювала на перемогу, не може домогтися успіхів на фронті від армії і подолання безладу, що прогресує в ній (та й обидва призначені ним військові керівники – і Залужний, і Сирський – не продемонстрували здібностей виграти війну). Тому, відчуваючи, що його влада вже хитається, він і рветься на переговори з Росією, хоч, зрозуміло, що на сьогодні на них може обговорюватися лише умови капітуляції України. Але у олігархії, що стоїть за спиною Зеленського, проти капітуляції України немає ніяких заперечень. Їм головне – збільшувати свої статки, що Зеленський їм і забезпечує. І тут люди стали виходити на площі. Здавалося б цьому можна порадіти: прокидається «громадянське суспільство». Та привід, який на думку «громадян» провокує виходити на вулиці, не може викликати нічого, крім сумної посмішки. Привідом виявилося «позбавлення незалежності» для антикорупційних органів. Зрозуміло, що на такий протест вийшли ті, хто разом з «антикорупціонерами» мають зиск від доступу до відповідних витрат з бюджету. Зрозуміло, що до них приєдналися російські агенти, які охоче підтримують використання коштів бюджету на таких «антикорупціонерів», а не на збільшення виробництва озброєння, та й підтримують взагалі будь-які заворушення. Але до них доєдналися і багато людей, що не входять в ці дві категорії. Чому? Бо на викривлене сприйняття дійсності цими людьми наклалася істерічна маніпуляція з боку олігархічних ЗМІ. Саме вони істерічно волали, що реально прописаний в законі лише тонкий натяк на контроль за «антикорупціонерами» з боку прокуратури це кінець боротьби з корупцією в Україні. Але такий натяк все ж таки примусив НАБУ прозвітувати про свою діяльність. І навіть в складених на захист «антикорупціонерів» статтях можна прочитати: виявилося, що ніяких успіхів, тобто реально засуджених корупціонерів з вищіх ешелонів влади зовсім нема. Що й не дивно, бо працюють ці «антикрупціонери» під гаслом: «Вкради мільярд, поділись мільйонами – і покарання відступить». Ось і сумно, що є люди готові щиро протестувати, захищаючи роботу досить неефективних структур. І в той же час не виходить ніхто протестувати за скорочення бюрократичного апарату та обмеження платні чиновникам та «державним менеджерам». Чи за покращення роботи ППО та посилення відповідальності її керівників. Чи за посилення заходів покращення цивільного захисту. Чи за конфіскацію майна ворогів народу, які знищували та розпродавали озброєння української армії. Чи за скасування закону про «множинне громадянство», який, коли буде реалізований, знищить Україну. Чи за встановлення обов’язкової кримінальної відповідальності за незаконний перетин кордону. Чи за зняття з посад (а краще б арешт) Свириденко, Федорова, Шмигаля, Умєрова, Стефанішиної, міністрів Клименка, Лісового, Ляшка, голови Нацбанку Пишного. Чи за складення депутатських повноважень депутатами, що вже довели свою антинародну сутність, на кшталт Арахамії, Безуглої, Бойка, Гетманцева, Ташевої, Третьякової. Ось і навіває песимізм та хвороба на дурість і маніпульованість, яку ми спостерігаємо, як таку, на яку продовжує хворіти народ України. Причому у такій важкій формі, від якої не можуть вилікувати навіть регулярні удари ракетами та «шахедами».
