Период полураспада П'ять років тому вздовж наметів на Хрещатику серед інших транспарантів можна було побачити і такий: "Український наш народ робить євроремонт держави. Вибачте за тимчасові незручності!". Гасло було дещо кострубате, але від того здавалося ще більше щирим. Сьогодні вже всім, здається, зрозуміло, що спроба ремонту призвела до прискореного руйнування "помешкання". Під час звичайного ремонту таке може трапитись у двох випадках. По-перше - коли ремонтники вважають замовників за цілковитих лохів і розраховують просто "зрубати бабло", будучи впевнені у свої безкарності. По-друге – коли ремонтники просто уявлення не мають, як насправді робиться ремонт. У нашому випадку одночасно наявні обидва варіанти. До того ж, хай там як це звучить, треба визнати очевидний факт: "замовники ремонту", вони ж "мешканці" - тобто ми, народ – таки дійсно виявились лохами. Інакше кажучи, демократія у її первісному значенні – тобто "влада народу" - виявилась лише фікцією за умови відсутності народу як суб'єкта, що усвідомлює себе таким у відносинах із владою. На це, звісно, були об'єктивні передумови. Як любили стверджувати за Леоніда Кучми, "народ не доріс до демократії". Відтак, як і в багатьох інших суспільствах у різні часи, демократію в Україні могла започаткувати тільки еліта – але, як і в багатьох інших суспільствах у різні часи, українська еліта початку ХХІ сторіччя виявилась до цього завдання категорично не готовою. Що відбулось натомість? Повернімось до аналогій. Як відомо, перед тим, як почати ремонт – тобто конструктивну роботу з покращення і впорядкування – необхідно спочатку здійснити певні деструктивні дії. Обідрати старі шпалери, http://www.pravda.com.ua/ru/news/2009/3/6/89450.htm
Поки що "обдираємо шпалери" ... А що? Скільки демократія в тих же західних країнах будувалась? П'ять років? Десять? Або століття??? Можна й швидше - гляньте на північ або схід... Подобається? Мені особисто - не дуже.
