А війна мені і досі сниться, Хоч минуло вже немало літ З того дня, як бомбами фашистів В пекло перетворений був світ. І не гояться глибокі рани, Як на тілі, так і у душі – Хоч і помирать, здається, рано, Але так несила вже і жить. Може б я і склав, як кажуть, крила, Щоб, мов беркут, впасти з висоти І не бачить, що то натворили Можновладні “жирнії коти”. Та одне мене з життям цим в’яже Й руки не дає мені зложить: Хто нащадкам про усе розкаже, Що нам довелося пережить!
