Один пример преследований за высказывания в учебных заведениях Украины

Думаю, вже пора розповісти на цьому форумі одну цікаву історію.

ЧАСТИНА ПЕРША. ПРОБЛЕМИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

З 2002 до 2008 р. я працював викладачем в одному державному вузі Житомира (викладав деякі математичні предмети). У цьому вузі (мабуть, як і в багатьох навчальних закладах України) досить суттєво відчуваються рудименти радянської "педагогіки". І, на жаль, факультет, на якому працював я, можливо, є одним з найгірших у цьому відношенні з тих пір, як у 2003 р. прийшов до влади теперішній декан, емоційний і крикливий.

Але найбільш мене дратує така річ, що від студентів вимагають протягом певної кількості днів під час літніх канікул безоплатно відпрацьовувати в господарстві університету. Це було б іще не так жахливо, якби існували законні підстави для таких вимог. Але виявляється, що таких підстав нема; такого висновку можна дійти різними способами юридичного аналізу. Я чув, що в деяких вузах України викладачі піднімали це питання в такому плані, що подавали запит у міністерство: поясніть, мовляв, на підставі яких правових актів ми маємо залучати студентів до таких робіт. Міністерство відповідало, що таких актів нема. Але вуз не наважувався скасувати це відпрацювання, вважаючи, що без праці студентів буде важко вирішити всі господарські питання. І отак з року в рік студентам продовжують морочити голову, роблячи вигляд, що вони зобов'язані до такої праці. Але якщо студент не відпрацьовує, йому за це нічого не мають права зробити і, залежно від ступеня злопам'ятності деканату, або справді нічого не роблять, або якось тиснуть, що фактично неважко, оскільки студенти - особи дуже залежні.

У певний момент я вирішив широко оприлюднити в масштабах університету свої міркування з цього питання (а заразом і з деяих інших питань) і послав до університетської газети певні дві невеликі статті, які були опубліковані навесні 2005 р. Наводжу тут їх тексти:

Перша стаття:

Друга стаття (яка розширює пункт 2 першої статті):

Після опублікування цих статей я почув схвальні відгуки від багатьох викладачів та студентів і несхвальні відгуки з боку деканату.

 

ЧАСТИНА ДРУГА. СПРАВА ПРО ЗАПИСКУ

Потім у грудні 2005 р. був іще один цікавий випадок. Я мав необережність прийти на факультетські збори, призначені фактично для студентів. В оголошенні було просто написано "факультетські збори", так що я подумав, що і викладачам там треба бути. На зборах в основному йшлося про різні недоліки в поведінці студентів, здебільшого в гуртожитку. При цьому з вуст декана лився суцільний потік емоційного негативу. Думаю, що більшість закидів декана були справедливими, але, на мою скромну думку, така злобна манера подання більшою мірою породжує проблеми, ніж розв'язує.

Але справа не в цьому, а в тому, що на якомусь етапі зборів декан висловив думку про те, що в гуртожитку забороняється займатися сексом (або принаймні я так зрозумів висловлену думку). Мені це здалося дуже дивним, і я написав у президію записку приблизно такого змісту: "Припустимо, що деякі особи А та В кохають одне одного, походять з різних районів і проживають в одному гуртожитку. То де Ви їм пропонуєте займатися коханням, якщо не в гуртожитку?" Слід зазначити, що перед цим декан закликав висловлювати питання яким завгодно способом, у тому числі в анонімних записках. І я вирішив, що мені більше подобається написати цю записку саме анонімно, але анонімність не настільки важлива, щоб змінювати почерк або писати друкованими буквами. Отже, так я і зробив: записка була написана моїм почерком, але без підпису.

Після того, як декан прочитав записку, то замість відповіді на поставлене питання він вихлюпнув обойму емоційних злобних фраз на адресу автора записки. Я був вражений маразматичністю обстановки і вирішив більше на такі збори не ходити.

Але виявилося, що ця записка так налякала деканат, що її продовжували обговорювати після зборів і з'ясували, що її написав я (тим самим грубо порушуючи задекларовану можливість писати анонімно). Роздули з цього цілу справу про записку, про що я дізнався від завідувача кафедри, який продемонстрував мені навіть ксерокопію цієї записки. І тоді я передав декану письмове звернення такого змісту:

Після цього декан розмовляв зі мною усно з цього приводу. Він наче стверджував, що він, взагалі-то, не заперечує категорично проти сексу в гуртожитку. Але з цієї розмови я так і не зрозумів: а) за якими саме правилами він визначає, в яких випадках секс у гуртожитку допустимий; б) який зміст мають ті твердження, які він висловлював на зборах; в) чому його так розлютило моє питання.

 

ЧАСТИНА ТРЕТЯ. АЛГОРИТМ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ

Надалі я намагався не дуже дратувати деканат і з гучними заявами не виступав. Але вже було пізно: тепер уже декан регулярно наїжджав на мене. Мабуть, у його плани входило "виховати" мене, і тому час від часу він перевіряв, чи не став я "кращим". Як правило, це виявлялось у тому, що він при нагоді задавав мені якісь питання про те, що я думаю з якогось приводу. Я, звісно, правдиво висловлював свої переконання, доходячи до якоїсь думки типу "я вважаю, що куратори не потрібні" або "я вважаю, що не варто офіційно вимагати від викладачів проводити виховну роботу". І це викликало в декана злість. Дуже показово, що злість викликали здебільшого саме просто мої думки; про якість моєї роботи при цьому не йшлось. Ну, якщо тільки злість, то це не страшно. Але відбувалося також планомірне переслідування, про яке я напишу нижче.

Окрім того, що це пахне порушенням основних конституційних прав, виникає питання: а чого декан від мене очікував натомість? Невже він думав, що я раптом поміняю свої переконання, в той час як не поступало переконливих аргументів проти них? Чи, може, він думав, що я почну брехати, ніби мої переконання є іншими, ніж насправді? Ми, вибачте, не в Радянському Союзі живемо. Для мене неприйнятне таке становище, щоб я змушений був брехати, ніби мої переконання є іншими, ніж насправді.

Також я припускаю (але не стверджую), що деяку роль для активізації переслідувань відігравав той факт, що я намагаюсь оцінювати студентів об'єктивно, ігноруючи різні "побажання", в тому числі такі, які йдуть від деканату.

Отже, нижче я опишу тактику боротьби зі мною, яку обрав декан. У її основі лежить той факт, що обрання викладачів на вакантні посади відноситься до компетенції Вченої ради факультету, яку очолює саме декан. Тут треба зробити деякий відступ, пояснивши цей порядок і практику його застосування.

Порядок обрання та призначення викладачів на посади регулюється ось цим Положенням: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0600-03

Відповідно до нього, спочатку Вчена рада факультету більшістю голосів приймає рішення про обрання певної людини на певну викладацьку посаду (це називається "обрання за конкурсом"), а потім ректор видає наказ про призначення на цю посаду. При цьому це може бути призначення на певний строк або на невизначений строк. І написано, що строк визначається за погодженням працівника та ректора.

Виникає питання: що робити, коли працівник і ректор не досягли домовленості про те, яким саме має бути цей строк? Відповідь залежить від того, як трактувати фразу про те, що рішення Вченої ради факультету є підставою для видання наказу.

Якщо вважати, що ректор зобов'язаний видати такий наказ, то ректор має йти на поступки, аж до того, щоб призначити працівника на невизначений строк. Причому зрозуміло, що якраз невизначений строк є найвигіднішим варіантом для працівника, так що за такого трактування працівники завжди не погоджувалися б на інші варіанти, крім невизначеного строку, і ректор призначав би всіх на невизначений строк. Керівництво профспілки того вузу, про який я розповідаю, активно пропагувало думку, що саме таке трактування є правильним і що всіх треба призначати на невизначений строк. (А профспілка там нормальна, не йде на поводу в адміністрації з тих пір, як у 2005 р. її очолив нинішній керівник.)

Але інше, теж досить природне, трактування полягає в тому, що якщо домовленості про строк нема, то ректор просто не призначить дану людину на дану посаду; при цьому ректор може на свій розсуд наполягати на будь-якому терміні, так що людина змушена погодитися з пропозицією ректора, якщо хоче бути призначеною.

На жаль, ні вищезгадане Положення, ні Кодекс законів про працю України (див. http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=1&nreg=322-08) не вносять ясність у це питання. І склалася така практика, що строк справді визначає ректор. При цьому часто адміністрація навіть не вважає за потрібне хоча б формально спитати, чи погоджується людина бути призначеною саме на такий строк. Щодо того, яким саме є цей строк, існують певні традиції. Останнім часом принаймні в тому вузі, який я описую, вони були приблизно такі, що якщо посада відповідає науковому ступеню та званню, то призначають на 5 років, якщо ж посада дещо крута в порівнянні зі ступенем чи званням, то на 2 роки; крім того, окремі правила для пенсіонерів, яких часто призначають на маленький строк типу 1 року; і ще от з'явились особливі традиції щодо строку, на який призначається D.M., про що я напишу дещо нижче.

Отже, для боротьби зі мною декан почав застосовувати такий алгоритм. Коли закінчується строк, на який мене призначено, і призначається засідання Вченої ради факультету, яка має здійснити обрання за конкурсом на відповідну посаду, декан активно агітує членів ради голосувати проти моєї кандидатури. Я припускаю (але не стверджую), що при цьому використовується адмінресурс, так що деякі особливо залежні від декана члени ради бояться проголосувати не так, як він хоче, навіть незважаючи на те, що голосування таємне. Далі, якщо я все-таки набираю достатню кількість голосів, боротьба переходить у площину строку призначення: декан підсовує ректору пропозицію призначити мене приблизно на 1 рік. А ректор цього університету має тенденцію дуже значну частину важливих рішень залишати на розсуд проректорів і деканів; і що підсуне декан, те ректор і підписує. Отже, я виявляюся призначеним лише на рік, і наступного року можна знову намагатися скинути мене на раді факультету. Як виглядає гілка алгоритму за умови, що я не набрав достатньої кількості голосів, я точно не знаю; нижче буде описано, що відбулося після настання такої ситуації, але я не знаю, чи входив у наміри декана саме такий розвиток подій.

 

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА. ХРОНОЛОГІЯ БОРОТЬБИ

Зараз коротко описуватиму по порядку відповідні засідання Вченої ради факультету та інші важливі події. Перше з цих засідань відбулось у червні 2006 р. Оскільки мені було відомо про наміри декана, я прибув на це засідання. Між іншим, присутність на засіданні кандидатів на вакантні посади є вимогою вищезгаданого Положення (див. http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0600-03 , п. 8, друге речення), хоча на практиці, як правило, обходяться без такої присутності. На засіданні також був присутній профспілковий лідер, який перед цим надихнув мене своїм способом трактування Положення. Мені в основному задавали питання про те, чи я все ще згоден з думками, висловленими у вищезгаданих статтях, і таке інше, і я відповідав, що згоден. Врешті декан дав зрозуміти, що така впертість йому не до вподоби, і почалося голосування.

Результати виявилися типу "перемогла дружба": 5 за, 5 проти. Було вирішено (як з'ясувалося потім, не зовсім правильно), що за таких умов треба провести повторне голосування. Мене знову щось запитували. Я висловлюваної позиції не змінив, але намагався висловлюватися м'якше і менш упевнено. У поєднанні з іще деякими психологічними прийомами деяких моїх прихильників це таки змінило остаточний результат на мою користь: 6:3 (ще один член ради достроково покинув засідання, причому невідомо, як він голосував перший раз).

Після цього декан підсунув ректору пропозицію призначити мене на строк приблизно 1 рік. Того літа ректор (можливо, під впливом вимог профспілки) викликав усіх, кого він призначає на черговий строк, і особисто повідомляв їм про строк, на який вони призначаються. Мій строк він мотивував тим, що він хоче, щоб через рік я перейшов на посаду доцента (а я був на посаді старшого викладача). Я не хотів сперечатися, тим паче, що якщо вже прискіпуватися до процедури, то до мене теж могли прискіпатися, що не було підстав проводити повторне голосування. Тому я змирився з таким строком, хоча й не висловив думки, що я на такий строк погоджуюсь.

Наступний розгляд моєї кандидатури на раді факультету був у червні 2007 р. Я подавав свою кандидатуру знову на посаду старшого викладача, оскільки на в.о. доцента було ще ранувато, виходячи з параметрів. Того разу я вирішив на засідання не приходити: подумав, що мої висловлювання зменшують мої шанси сподобатися більшості ради. Правда, як законослухняна людина, я мав би прийти, щоб виконати вищезгадану вимогу вищезгаданого положення (див. http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0600-03 , п. 8, друге речення). Але я скористався тим, що мене ніхто не запросив на засідання і я не знав, о котрій годині воно відбудеться. Мені потім розказували, що там говорив про мене декан. У дусі класичного злого начальника, він звинувачував мене не тільки в тому, про що йдеться, а вигадував ще й інші звинувачення, причому це виходило досить незграбно. А саме:

1. Декан заявив: "Жоден студент про нього нічого хорошого не сказав." ??? Припускаючи, що ця фраза може мати якесь значення для розглядуваного питання, можна дійти висновку, що студенти мають звичку негайно повідомляти в деканат усі свої позитивні враження про викладачів.

2. Декан звинуватив мене в тому, що, оформляючи певне відрядження, я не повідомив про це декана. Цікаво, чого б це я мав обов'язково повідомляти про це саме декана при тому, що декан не ввійшов у число тих, чиї підписи виявились обов'язковими для оформлення відрядження? Офігенний привід не обрати на наступний строк!

Результати голосування: 6:5 на мою користь. Схоже, що декан дуже розраховував отримати протилежний результат. Ходили чутки, ніби один з моїх щирих противників випадково не там поставив позначку. Після оголошення результатів голосування на засіданні почалися якісь дивні інсинуації, ніби для обрання на посаду потрібно 3/4 голосів; але це, звісно, повна дурня (див. http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0600-03 , п. 8, 2-й абзац), і ректор призначив мене на посаду. Але знову на рік. І цього разу навіть не обговорював зі мною це питання, що створило для мене непогані можливості оскаржувати такий стан речей у суді.

Але я вирішив спочатку написати певне звернення до ректора, а потім подати в суд у тому випадку, якщо звернення не подіє. Наводжу тут текст цього звернення, який я виробив після консультацій з профспілковим лідером (первинний текст, написаний мною до консультацій, був набагато різкішим і ультимативнішим):

У відповідь на це звернення зі мною зустрілися завідувачка відділу кадрів і якийсь працівник, посада якого мені невідома. Вони переконували мене в тому, що я таки неправильно трактую законодавство. Згодом до мене надійшла офіційна письмова відповідь на моє звернення такого змісту:

Як бачите, дуже коротка відписка без аргументації, яка до того ж цілковито ігнорує інші аспекти звернення, крім суто юридичних. Після її отримання я почав готуватися до можливого судового позову, і це надихнуло ректора на особисту зустріч зі мною. Під час цієї зустрічі ректор знову застосував цю відмазку, ніби він хоче, щоб я вже скоріше був в.о. доцента. Ну, і я врешті-решт погодився припинити боротьбу на цьому етапі. Я подумав так: якщо наступного разу не оберуть, то можливість оскарження в суді залишатиметься (між іншим, якщо добре почитаєте http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=1&nreg=322-08 (глава ІІІ, розміщена на сторінках 1-2), то побачите, як я міг би досить легко побудувати вимогу визнати мене призначеним на посаду на невизначений строк); якщо ж оберуть на посаду доцента, то можна сподіватися, що ректор призначить мене вже на більший строк, бо інакше неясно, як він мені це пояснить.

 

ЧАСТИНА П'ЯТА. ВИГНАННЯ

Отже, наближалося наступне засідання з розглядом мого питання. Ходили чутки, що цього разу декан знайде якусь альтернативну кандидатуру, яка претендуватиме на ту саму посаду, що і я. Але це в нього чомусь не вийшло. Отже, на вакантну посаду доцента претендував лише я, і Вчена рада факультету розглядала це питання в червні 2008 р.

На це засідання я вже вирішив прийти, оскільки так легше захищатися від можливих брехливих інсинуацій. Разом з тим, я подумав, що, коли мені задаватимуть питання про мої переконання, то я відмовлятимуся відповідати, посилаючися на те, що від моєї відповіді на це питання не може залежати доцільність обрання мене на дану посаду. Але це не мало значення, бо цього разу декан просто висловлював гнівну тираду, рідко щось у мене запитував і взагалі рідко надавав мені слово (на жаль, про необхідність надавати слово претенденту у вищезгаданому Положенні нічого не написано). До того ж, я припускаю (але не стверджую), що на те, хто як проголосував, абсолютно не впливало почуте на засіданні: кожен мав завчасно сформовану думку про те, як він вважає за потрібне проголосувати.

Нижче я коротко опишу і прокоментую це засідання. Можу також спробувати прислати бажаючим звуковий файл з записом засідання у форматі "amr" розміром менше 6 мегабайт, якщо я знатиму e-mail адресу цих бажаючих.

Отже, декан виголосив гнівну тираду, частина якої зводилася до обсмоктування тези про те, що яким D.M. був, таким і залишився. Були також спроби створити враження, що я відмовляюся займатися тими обов'язками викладача, які відносяться до виховної роботи (а не тільки висловлюю думки про їх непотрібність). А саме, згадувалося, що я не є куратором і що я в деяких випадках відмовлявся від чергування в гуртожитку. Ну, щодо кураторства, то не було такого, щоб я категорично відмовлявся бути куратором; я лише висловлював думку про недоцільність, щоб я був куратором, і ніхто не наполягав, щоб я ним був. Що ж до чергування, то це останнім часом пішла така дурня, що коли багато вихідних підряд, то морочать голову, щоб у ці дні викладачі відвідували гуртожиток. Навіть якщо вважати, що це частина обов'язкової роботи викладача (в чому я дуже сумніваюсь), то нехай хоча б чітко дотримуються законодавства про роботу у вихідні дні (див. http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=3&nreg=322-08 , ст. 71, 72); і ще нехай скажуть спасибі, що я ніколи не піднімав питання про недотримання належної процедури при призначенні, наприклад, екзаменів на неділю.

Знову не обійшлось і без притягування за вуха звинувачень на інші теми. Це було зроблено так. Наприкінці навчального року одну мою лекцію відвідала делегація у складі декана та ще двох осіб (причому з усіх трьох лише декан є математиком за фахом). Ця лекція пройшла прекрасно. Але в декана вистачило нахабства або упередженості стверджувати на засіданні ради факультету, ніби ця лекція пройшла погано. При цьому висловлювалися надумані судження, іноді протилежні до справжніх властивостей розглядуваної лекції. Цікаво, що з цього приводу мені вперто не надавали слова. Натомість надали слово одній особі жіночої статі, яка була у вищезгаданій делегації і є заступником декана. Вона вигадувала різні фрази, покликані створити негативне уявлення про мою лекцію. Намагаючися зрозуміти реальний зміст цих фраз, можна припустити, що ця особа вважає недоліком той факт, що, коли я на лекції задаю питання аудиторії, то звертаюся до аудиторії в цілому, а не до когось конкретного. Справді, я не вважаю за потрібне звертатися до когось конкретного; одна з причин у тому, що це було б схоже на контроль, а я займаюся контролем лише на контрольних роботах і екзаменах, чітко розмежовуючи, де контроль, а де навчання. І просто смішно вважати це серйозним недоліком у діяльності викладача. Навпаки, слід зазначити, що я все-таки спілкуюся з аудиторією, і це спростовує тезу, з якої декан почав висловлювати свою думку про цю лекцію: мовляв, "склалося враження, що викладач читає лекцію для себе".

Також декан висловив думку, що моє звернення до ректора було нечемним вчинком. Він намагався знову захищати тезу, ніби наказ ректора ну абсолютно законний, чим стимулював чіткі пояснення з мого боку того, про що я вже писав вище.

На засіданні виступив завідувач кафедри, на якій я працював. Він перерахував багато моїх позитивних якостей та досягнень і висловив думку, що на факультеті цілком вистачає людей, які займаються виховною роботою, а мене треба цінувати за інші аспекти роботи і він підтримує мою кандидатуру. Але декану все це було по барабану.

Результати голосування цього разу були проти мене з рахунком 4:6.

 

ЧАСТИНА ШОСТА. ВИХІД

Отже, що робити далі? Власне, я обдумав це ще до засідання, оскільки вважав цілком можливим такий результат. Як уже згадувалося, можна було б подати судовий позов. Але заради чого? У мене не вистачає ентузіазму судитися просто заради інтересу, як один з персонажів повісті "Собака Баскервілів". Я згоден подавати в суд лише для захисту значних цінностей. А чи є для мене значною цінністю дане місце роботи? Місце, де мені ось так морочать голову. Таке місце роботи можна було б вважати значною цінністю хіба що у випадку, якби довго не вдавалося знайти іншої прийнятної роботи; та й то треба було б ще добре подумати, яку роботу вважати прийнятною, бо деякі наче неприйнятні можуть бути навіть прийнятнішими, ніж ось така. Отже, я вирішив насамперед не в суд подавати, а просто шукати іншу роботу.

Ще був варіант: щоб ректор призначив мене на посаду, незважаючи на негативне рішення ради факультету (як не дивно, такий варіант теж, кажуть, не суперечить законодавству). Була інформація, що ректор на таке згоден. Але, знов-таки, заради чого цього домагатись? І знову терпіти тиск. Набридло! Так що я навіть відчув деяке полегшення після того, як дізнався про результати голосування.

І отже, я знайшов іншу роботу, де і працюю з вересня 2008 р. Тепер викладаю деякі математичні предмети в одному приватному вузі Житомира. Тут до мене, звісно, не чіпляються з такими заморочками, як на попередньому місці роботи. І цього нав'язування студентам якогось "літнього трудового семестру" тут нема, що мене найбільше радує.

Якщо ж аналізувати детальніше, то можна вказати багато як переваг, так і недоліків цього місця роботи в порівнянні з попереднім. І в цілому це не таке місце, де мені хотілося б залишитися на багато років. Так що я поступово вивчаю інші можливості майбутнього працевлаштування. Крім того, мої прихильники будують плани мого повернення на попереднє місце роботи, але видається сумнівним, що я на це погоджусь.

 

ЧАСТИНА СЬОМА. ЕПІЛОГ

На щастя, є люди, які демонструють більше ентузіазму боротися, ніж я.

У лютому 2009 р. надійшла інформація, що профспілковий лідер вузу, в якому я працював раніше, відмовився брати участь у черговому конкурсі на заміщення вакантної посади, оскільки, на його думку, оголошення такого конкурсу незаконне. В результаті його звільнили з посади викладача, а він оскаржив це звільнення в суді. (Слід зазначити, що профспілку він продовжує очолювати.) Отже, починається цікава справа, яка може стати важливим прецедентом.

 

Сьогодні я виступив як свідок на судовому засіданні у справі вищезгаданого профспілкового лідера. Мої свідчення були використані для обґрунтування думки, що в даному вузі визначення строків, на які призначаються викладачі, часто відбувається без узгодження з викладачами. Відповідаючи на питання, я стверджував, що зі мною відбувалося саме так.

Це було останнє засідання в цій справі. Уже відомо, що позов профспілкового лідера не задоволено, але оприлюднення мотивації очікується за тиждень. Цілком можливо, що головну роль у прийнятті рішення відіграє строк давності: він уже минув з того моменту, як було видано наказ про те, на який строк його призначили.

У будь-якому разі профспілковий лідер має ентузіазм продовжувати пов'язану з цим боротьбу різними способами.

 

Поступила інформація про те, як саме суд аргументував відмову в задоволенні позову. Кажуть, текст виглядає дещо туманно. Просто перераховано факти і написано: "враховуючи вищевикладене, в задоволенні позову відмовити". Позивач має намір оскаржити рішення в апеляційному суді.

 

Вищезгаданий профспілковий лідер влаштував прес-конференцію, про яку можна прочитати тут:

http://www.zhitomir.info/news_41861.html

 

Особисто я більше поки що ніде не бачив.

Я не дуже обізнаний з обстановкою на даний момент щодо позиції студентів ЖДУ та ступеню її висловлюваності. Можу тільки стверджувати, що принаймні один студент у приватному повідомленні на ресурсі vkontakte.ru написав, що він повністю підтримує мене та пана Виговського.

У зв'язку з цим можна також пригадати цікавий випадок, який відбувся влітку 2007 року. Під час святкування випуску декан звернувся до частини випускників з пропозицією відверто висловитися, чи не бачать вони в ньому якихось недоліків. Мовляв, ви все одно вже випускаєтесь і можете не боятися переслідувань. Ну, так деякі студенти так і зробили: висловили дуже негативне ставлення до нього, а також до однієї його заступниці. То декан потім усім розказував про цей випадок з великим обуренням: які, мовляв, погані в нас були студенти.

Можна припустити, що і під час цьогорічного випуску відбудеться щось трохи схоже. Але цілком можливо, що ні. І яка різниця? Все одно, поки навчаються, студенти бояться голосно виступати. У цьому набільша проблема.

 

Думаю, що інформація про місце моєї роботи до цієї теми не відноситься... Тому скажу, що по цій темі новин поки що нема. Створювати інші теми теж поки що не буду...

 

Выложите zip-архив.

 

Куда выложить? Zip-архив чего? И зачем?

 

Ціла історія про життя і боротьбу.
Міг би получитись яскравий сценарій для зймок фільму з драматичним сюжетом.

 

Я так розумію, виклавши посилання на прес-конференцію, пан Дмитро свідомо розкрив своє інкогніто. Як на мене, справа "мутная", як кажуть наші брати-росіяни. Цікаво було б послухати іншу сторону (ректора), а також викладачів, студентів. От тоді можна було б скласти більш-менш повне враження.

 

Так.

Згоден. Крім того, хочу сказати, що ця справа висвітлюється у ЗМІ набагато менше, ніж хотілося б; може, вона справді не дуже цікава. Але от якраз інша сторона ніби мовчить (принаймні я не бачив публічної відповіді).

Може, є сенс запросити когось з іншої сторони висловитися на цьому форумі? Ректор Петро Юрійович Саух є в "Контакті" (якщо це не підробка).

 

Днями я на прохання пана Виговського відповідав на питання якоїсь комісії (здається, з міністерства) про описану тут справу. Схоже, що ця комісія має настрої, близькі до позиції ректора.