Статус - ваше все! В то время как в Европе "элитность" уже давно считается дурным тоном, на постсоветском пространстве желание продемонстрировать свой статус окружающим доходит до абсурда, пишет в своей колонке британский журналист Эдмунд Харрис. В русском языке есть несколько слов, которые вызывают у меня особую антипатию. Но среди них есть одно ключевое, вызывающее у меня не просто раздражение, а лютую ненависть. Это нечто больше, чем банальное прилагательное - это целое понятие. Когда я слышу слово "элитный", рука тянется к пистолету... Во-первых, это неграмотно, (что само по себе, между прочим, показательно, но об этом позже). Эрудированный московский приятель настаивает на том, что слово на самом деле должно писаться "элитарный", как это делалось до 1917 года. На первый взгляд слово, пусть сейчас и вездесущее, но вроде бы безвредное. Любой иностранный гость в Москве, овладевший азами русского языка, не может не обратить внимание на то, что везде рекламируется элитная недвижимость, элитная одежда и т. п. Порой доходит до смешного. Извиняюсь за отступление, но не могу обойти вниманием рассказ бывшего однокурсника, несколько лет прожившего в Петербурге, о том, как один его приятель, читавший меню в кафе в центре города, обнаружил, что там подают не просто чаи и не просто элитные чаи, но еще и суперэлитные чаи для тех, кому всего остального мало. Тем не менее попытка попросить официантку подать к суперэлитному чаю суперэлитную салфетку не увенчалась успехом... "А что в этом такого? - возразит наш гость столицы. - Разве "элитный" не значит просто высшего сорта?" Он поймет, насколько коварно это слово, только столкнувшись с одним из его конкретных проявлений, показывающим, до какой степени расходятся кривая, обозначающая качество, с кривой, обозначающей цену. "Элитный" означает "намного дороже". Вот и все. И вовсе не значит, что цена соответствует качеству. Народ в элитных ресторанах тратится не потому, что яства и питие того стоят (такой публике по барабану, что в других странах то же самое стоит в разы дешевле), а потому что может, а еще и желает это делать в видном месте. Имидж - наше все! Заоблачные цены рассчитаны на то, чтобы отгонять всех, кто не относится к элите, и способствовать созданию замкнутой среды. Причины, на мой взгляд, следует искать в пропасти между товарами, выпускавшимися для партийной элиты и для широких масс в Советском Союзе. Это суть тоталитарного общества, но к тому же - увы! - и суть общества, являющегося его наследником. Элита на нас плюет, зато другого образца для подражания амбициозными господами не дано. В результате, существуют только два полюса - дешевка и элитный. Недаром английское слово bargain не поддается адекватному переводу на русский язык, ибо понятие качественного товара (или услуги), продающегося недорого, чуждо российскому обывателю, который относится с подозрением к дешевизне как таковой, опасаясь подводных камней. Халява - совсем другое дело. Факт получения элитного товара на халяву не уменьшает его элитность. Возник извращенной формы общественный договор, по которому те, кому удалось взобраться на верхние ступеньки общественно-политической иерархии, считают нужным тыкать носом всех, кто не достиг этого возвышенного статуса. Им мало просто ездить на элитной машине: надо еще и пробрести мигалку и постоянно сигналить гудком, чтобы тебе уступали дорогу - словом, чтобы их элитность не ускользала ни от чьего внимания. Я живу в Лондоне и понятия не имею о том, на чем ездит королева Елизавета или премьер-министр. Но зато как выглядит автомобильный кортеж даже мелкого российского чиновника известно всем, уж не говоря о российском аналоге мистера [премьер-министра Дэвида] Кэмерона... Дальше - хуже. Народ без принуждения вступает в садомазохистские отношения с элитой, охотно позволяя ей тыкать себя носом. Ничем другим не могу объяснить успех элитных московских клубов с фейс-контролем и готовность людей подвергать себя возможности унизительного отказа во входе. Все-таки светит заманчивая перспектива, что тебя - в отличие от твоих друзей - пустят вовнутрь, а не заметить твоего успеха они просто не смогут. Для англичанина самое непонятное заключается в том, что элитные заведения любят щеголять своим статусом. Поймите, в Великобритании, "элитный" - точнее, производный от этого прилагательного термин "элитизм" - это почти ругательное слово. Упаси Боже, чтобы какое-либо британское заведение обвинили в элитизме! Тогда все хватаются за голову, пытаясь придумать, как бы им спуститься до уровня маленького человечка и искупить свою вину перед народом. Сказали в СМИ, что опера является элитной формой искусства, и все - поднимается вопрос в Палате общин: а не лучше ли сократить финансирование Королевского оперного театра? Как ни странно, насколько я помню, такие упреки ни разу не прозвучали в адрес аналогичных российских культурных заведений. Конечно, большей частью это объясняется тем, что они и так еле-еле сводят концы с концами, но в то же время поклонники искусства в России - это, как правило, люд небогатый, хоть и верный своим идеалам, которого завышенные цены будут отталкивать. Поэтому приобщиться к прекрасному можно в определенных заведениях за несколько сотен рублей. В начале статьи я говорил, что тот самый факт, что слово "элитный" – это безграмотно, весьма показателен. Культура и элита - две вещи, несовместные в сегодняшней России. Элита не пойдет на концерт классической музыки, какими бы блестящими ни были исполнители, разве что в том случае, если цены на билеты исключают возможность присутствия обычных консерваторских завсегдатаев, тем самым превращая концерт в светское событие. Иначе не круто. Но зато она охотно будет слушать бездарную, полузабытую звезду-однодневку 90-х годов, при том условии, что та выступает в излюбленном заведении "не для всех", и билеты стоят не меньше 10 тыс. рублей. Вот он - залог элитности. Что ж, господа, наслаждайтесь: мы же знаем, где найти по-настоящему элитАРное...
Аналіз британця - це круто. Як в шевченковому про німця та "моголи ми, моголи". А ще краще аналіз цього зсередини учасником цього процесу. Тому і публікую завчасно відповідний уривок з теми "сурогатність нинішньої держави". [FONT="] ЕЛІТА. [/FONT] [FONT="]Роль цього прошарку в розвитку суспільства загальновідома. Але йдуть великі розбіжності в трактуванні кого визнавати за представника цього прошарку. В бджолиному рої це безумовно матка, причому не навічно. Якщо вона втрачає свій хист, то позбавляється своїх лідерських привілеїв. А як же в людей? В різних суспільствах по різному, залежить від культури. Євреї, для прикладу, не прийняли І.Христа, навіть піддали його гонінням та смерті. А багато інших народів підняли його на найвищий п'єдестал. Справа вибору і відповідно різниця в результатах. Еліта - це талант, при цьому кожному народові потрібно мати мірило його. А що ж ми маємо? Повну спотворену хибність в голові відносно цього. В оцінці таланту ми себе ведемо як компас на залізному родовищі. Для прикладу наведу два наших самородки - Марусю Чурай та Володю Івасюка. Ми їх зуміли оцінити, співаючи до цих пір їх пісні, але чи вберегли ми їх. Ні, ми спокійно дивилися як їх обох знищували. Це називається пасивним відторгненням таланту, але інколи суспільство і активно виштовхує чи знищує потрібні йому самородки (сіренькі Кос-Анатольські не менше опричників з КГБ доводили до відчаю В. Івасюків чи Л. Бикових). А нам, все таки, потрібно знати, що не всякому генію до снаги подолати нашу інертність чи, навіть, ворожість суспільства. Розвинуте суспільство саме відшукує їх, добряче оцінює, а потім дає їм оберігаюче клеймо типу "сер". А яких ми собі знаходимо "серів"? Який у нашого сьогоднішнього жлоба ідеал? Повернемося до витоків нашого теперішнього жлобства - в 60-і роки. [/FONT] [FONT="]Існував в той час популярний кіножурнал "Фітіль". В одному з його випусків показують наступний сюжет. Сидять коло під'їзду двоє чоловіків - один з них товстий та пихатий, а другий худенький, старенький і в поношеному костюмі. Всі, хто не проходить мимо цієї пари, здоровкаються: "Добрий день, Іване Івановичу". А стояча поряд старенька каже іншій: "Як у вас поважають професора". Інша відповідає: "Це всі здоровкаються до нашого м'ясника з гастроному - товстого, а до професора їм байдуже". Ось і вся мораль нашого жлоба в виборі кумирів (дефіцит м'яса в той час зробив свій акцент). Він поважає тих, хто по його "понятиям" може жити, а всі інші - "лохи". Так на Донбасі вибрали Януковича, тому що він - "свій пацан". Він по донецьких мірилах "сер" і неважливо, що відносно недавно цей "сер" зривав шапки з прохожих. На протилежному кінці України зациклилися на інших "героях". Неважливо, що він не може відрізнити культуру від менталітету, зате "як він москалів лає". Ось так в нашій "еліті" з'являється цілий набір культурного мотлоху, який сам себе зачисляє до «бомонду», крутить свої пики постійно для нашого зору на подібних собі телеканалах. Отак ми "вклепалися" з хорунжівським "сером", записали в ранг «видатних українців» пройдисвіта Ульянова-Лєніна. Відносно останнього – це вже можна занести не до культурного, а до психічного відхилення нації. При цьому і одному відсотку українців невідомо нічого, наприклад, про Василя Капніста, грека по національності і патріота України. До того ж ще одним прикладом доведу нашу деградацію, тому що згадуваний з 60-х професор теж вже навчився, як і м’ясник, наживатися на своїй посаді продажем оцінок. [/FONT] [FONT="]Немає в українця тієї «клепки в голові», яка б дозволила йому відсівати культурне зерно від полови. Та ще й жлобські так звані ЗМІ підсовують нам своїх "героїв". Ці телеаферисти, наприклад, підсунули нам дрібненьких (по суті аналізу) Кличків, В.Лобановського чи А.Шевченка, за возвеличуванням яких ми майже нічого не знаємо про справжнього спортивного героя - В.Голубничого (і він не один в такій штучній тіні), який готував свої олімпійські медалі в болоті примітивного сумського стадіону. Перші в спортивні "сери" не годяться, тому що любили гроші більше ніж спорт. А Голубничий - це дійсно спортивний "сер", бо віддавався спорту від душі. Відносно А.Шевченка ми знаємо, що цей витвір київських Нивок назвав свого сина Джон (круто для нашого жлоба), а ось відносно багаторазового олімпійського чемпіона Голубничого невідомо чи взагалі він живий. Мої рідні жлоби, скажіть мені, що ви знаєте про Л.Костенко по зрівнянню з "розкрученим" на ТБ Ф.Кіркоровим. Ви ліниві самі пізнавати світ, ви просто вживаєте ту полову, яку вам майже силоміць підсовують різні там "Факти" чи "Інтери". І після цього ви маєте нахабства подумки зараховувати себе до інтелектуальнонасичених, хоча насправді ви є папугами з набором примітивних фраз від жовтих "засобів масового одурачування". Земляки, не жалійтеся, що вами керують недостойні люди. Це результат вашого особистого невігластва з суміші невміння і ліньок аналізувати та перебільшеного гонору відносно свого "я". Доки ви не зрозумієте користь Дон Кіхотів в вашому житті, по справжньому САМІ не оціните "маршала-м'ясника" Г.Жукова чи патріотизм Р.Шухевича, не навчитесь відокремлювати зневагу до В.Ющенка від пам'яті по загиблих в Голодоморі, ви будете в вічному пошуку поводиря між самозванцями-невігласами місцевого клепання чи будуть "керувати" знову вами прийшлі зайди типу Романових чи Рюріковичів. А для початку навчіться відрізняти хоча би ціну "слів" і "справ". А не пройшовши це осмислення ви будете продовжувати називати Харків «першою столицею», що є проявом повного невігластва, ставити пам’ятники тому ж Жукову, вибирати в міські голови відвертих шахраїв та авантюристів. Далі я хотів дати більш детальні характеристики деяким представникам нинішньої псевдоеліти, яка своїм егоїзмом дорозтерзує Україну. Йдеться про таких як Ющенко, Янукович, Тимошенко і тому подібних хуторянських "державотворців", які вже і самі почали вірити в свою велич. Але вирішив поберегти післяінфарктне серце. Вони того не варті. Цих недоучок ґатунку "із грязі та в князі" в одному Києві зараз "перебір". Просто одним жлобам більше повезло, а іншим - менше. І ось серед цього смітника нам, як курям, потрібно знайти щось корисне. А без наявності справжніх ЗМІ, які потрібно ще нам створити і використати в ролі відсіюючого сита, задача це майже непосильна. Тому над вами ще довго (при вашій громадянській інертності) буде висіти надумана політична значимість отих розбещених паразитизмом пик, які безперестанно нам нав’язують «засоби вішання локшини на вуші», так як в свій час вам нав’язали пройдисвіта Лєніна чи «значимість» Суворова. Еліту повинен вибирати мозок, а не мода частого показу на жлобському екрані чи повторюванні в ваші уші. [/FONT]
Про нинішнє культурне середовище [FONT="]З афішованої вже книги "Історія українського невігластва" [/FONT] [FONT="]Соціально-культурний спектр населення України має на даний час менший шар інтелігенції ніж, навіть, сто років назад. Ще в цьому спектрі є невелика частина постсталінських рабів, а основу складає примітивне міщанство (основна частина цих сучасних Голохвастових помилково вважає себе за достатньо цивілізованих людей) та вирвавшийся на волю жлоб, який мріє стати вказаним Голохвастовим. Цей малоцивілізований стан українського суспільства штучно контролювався бувшою метрополією, яка нещадно глушила паростки нашої інтелігенції і підтримувала "сірість" нашого культурного середовища. Так для цього був зміщений П.Шелест, який спробував реанімувати нашу культуру, і замість нього поставлений "сіренький" В.Щербицький. Українські таланти Москва навіть не завжди вбивала напряму як Курбаса в 30-х роках, а також глушила по єзуітськи, наприклад, простим переводом в Москву, відірвавши від національного середовища (О.Довженко, Ф.Прокопович та багато інших). Я навіть не уявляю масштаб таланту того ж Тичини, який був змарнований в вгамівній сорочці від тієї ж метрополії. [/FONT] [FONT="]Але Москва робила подібне не тільки в галузі культури. Маса талановитих вчених, інженерів, господарників прямо виривалися з України навіть для штучного занепаду за її межами. Приклад цьому - зачахання в Москві так потрібного для свого народу П.Шелеста, який вимушений пройти стежкою примусового забуття в Нечорнозем'ї слідом за П.Дорошенком. Якщо останній лишив по собі хоч примітивний слід в вигляді Н. Гончарової (дружини А. Пушкіна), яка була нащадком великого гетьмана, то П.Шелест просто зник в московській ізоляції. Подібними прикладами ми лишній раз вкажемо на справжнього «надкушувача яблук», згадуваного раніше, бо вказані особи були насильно законсервовані в Московії для перешкоди їх діяльності на благо України. Навіть в наш час ми маємо масу прикладів, коли українець служить розвитку чужої культури, тому що в свій час імперія створювала умови для розкриття таланту лиш в Москві, а в Україні залишалася полова. Ось така “полова” і брала участь в фальсифікації твору М.В.Гоголя на користь Росії, яку геній не дуже полюбляв. Йдеться про свіжий фільм “Тарас Бульба”, в якому цей завершений яничар Бортко (він вже стовідсотковий Бортков) набрався нахабства додавати до думок Гоголя його міфічну любов до російських культури та народу. Але що з яничара візьмеш, а ось з наших “великих” типу обох Ступок, О. Сумської та Сердюка потрібно здирати за жлобство три шкури, бо вони за гроші і свої оголені сідниці готові показувати. Цим горе-артистикам так і не дійшла суть зрадництва Андрія. А це був свій персонаж, то чи зрозуміє ця фахова та духовна полова тонкощі психології якогось принца датського. [/FONT] [FONT="]Отже наш народ не знайшов в собі сили захистити свою еліту, тому й був вихований імперською "сірістю", яка зробила з нас те, що на цивілізованому Заході в цей час зневажливо називають "рашен". Так ми "русские" по своїй відсталій, аморальній культурі, від таджика до білоруса, тому що без масового опору варилися в тому багні, яке цивілізованому світу до цих пір "умом не понять". Тому, не маючи достойної еліти, ми "маємо те, що маємо". А далі трохи розшифруємо суть свого теперішнього”я”. [/FONT] ... [FONT="]ЖЛОБ. Є такий вираз - "Із грязі та в князі". Цим сам народ показав майже неможливість швидкої культурної трансформації людини з низів. Життя показало нам лиш унікальні винятки, коли генна жадоба до знань та благодійне навколишнє середовище прискорювало цей процес. Але прикладів типу Т.Шевченка чи М.Щепкіна історія нам надала мало. Тому, щоб з раба перетворитися в цивілізовану людину зазвичай потрібно пройти проміжкові етапи. На них можна застрягти протягом багатьох поколінь (і ніякі бірки типу "коренной киевлянин" не прикриють цього), а можна (при наявності хорошого оточення і впертості в досягненні мети) пройти цей шлях прискорено. І ніякі нинішні дипломи не прикриють цього статусу, бо вихованням в ВУЗах нікому займатися. Тому серед робітників можна зустріти більш цивілізованих людей ніж власники дипломів. Все залежить від самого пацієнта – ким він хоче бути. Яскравий приклад цього нам надала англійська література в образі продавщиці квітів, яку талановиті й наполегливі вчителі досить швидко вивели в леді. Але проблема в тому, де найти такого сумлінного учня, а ще більше - таких вчителів. [/FONT] [FONT="]Отже йдеться про черговий щабель виходу з рабства. Цей соціально-культурний прототип мало чим по суті відрізняється від свого аналога ХІХ століття. На відміну від раба він вже пробує сам побудувати своє життя. Але, маючи мізерний світогляд, він по мавп'ячому просто старається лиш копіювати більш "просунутих". Своє невігластво наш герой пробує прикрити прибамбасами типу вживання малознайомого йому іноземного суржика, на яке він проміняв рідну мову. Він вже відгороджується від свого рабського прошлого з батьками чи дідами та їх культурою, соромиться цього. Хоча при цьому у першого покоління жлобів часто виникає туга за рабським дитинством з вишневим садочком. Не маючи достатнього розуму, він не може знати суть шляхетного способу життя та оцінити його ефективність, тому замінює його хитрістю, підлістю та іншими рисами своєї моралі. Звідси в нього весь час напоготові гострі і енергійні лікті. [/FONT] [FONT="]Якщо в раба життєве кредо "вижити", то в цього нашого "героя" інше завдання на життя - пробитися любим шляхом хоч трошки "наверх" (подивіться склад наших "керівників"). Хоч він і любить напитися на Великдень чи Різдво, але в нього відсутнє навіть уявлення про християнську мораль. Жлоб любить показуху в вигляді нового жупана, подачки на церкву чи щеголяння в "мерседесі". Дітей своїх він хоче "вивести в люди", маючи для прикладу досвід сусідського міщанина. При цьому він все ж приділяє їм менше уваги ніж собачці, яку він замав, щоб "було як і у людей". Ремесло його відносно обмежене: десь щось вкрасти; купити дешевше – дорож-че продати; якщо і виробляти продукцію, то по злодійськи фальсифіковану. Він не погребує і вбивством для потреб свого "его", а також марить грошовитою посадою з тим, щоб його боялись і "поважали". Ради грошей він готовий принижуватися, поміняти свою релігійну віру чи, навіть, знову повернутися до вживання рідної мови, хоча йому і далі "удобно думать на суржике". [/FONT] [FONT="]Любиме його культурне середовище - це так звана "поп"(жлобська) культура, хоча "для понта" через силу він може відвідати музей чи театр. А ще він обожнює показушні "тусовки" подібних собі. Рабів і шляхетних людей він називає "лохами" за їх невміння жити по його правилах. Цей сурогатний індивідуум, не створивши нічого корисного за своє життя, користуючись збудованим німцем "мерседесом" чи американцем Інтернетом, вже причисляє і себе до цивілізованих людей, але в силу свого обмеженого інтелекту не може оцінити свою справжню нішу в сучасному світовому суспільстві. Це все тому, що в школі його намагалися вчити, а не він сам вчився (мається на увазі пасивний і активний спосіб сприйняття інформації) , а оцінювали його знання через витвір його культури - шпаргалку. Хоча він може вже вникнути в якийсь підрозділ знань людства, але обширність інтелекту його не цікавить. Тому, щось знаючи з якогось правового кодексу, яким його напихнули в університеті, він абсолютно не цікавиться роллю професійної етики в суспільстві. Тому основне його чтиво – детективи та останні історії з життя подібної йому Пугачової. До Шекспіра чи історії Давнього Риму у нього "руки не доходять", хоча він уже може мати "для показухи" на полиці подібні видання. Далі "дванадцяти страв на різдвяному столі" вивчення основ християнства у цього "віруючого" справа не пішла. Тому, видаючи себе за православного, він хреститься, вибігаючи на футбольне поле, як його бабушка вчила (справа – наліво), але потім по мавпячому (так модно) цілує по-католицьки собі руку. Він, як і його давній попередник (плебей) з Риму, взяв для життя тільки дві складові - хліба та розваг, не цікавлячись багажем, залишеним давніми греками чи італійським Відродженням. Не знаючи своєї вітчизняної історії та культури частина з них живе під скопійованою назвою "новый русский", не розуміючи свого справжнього імення –УКРАЇНСЬКИЙ ЖЛОБ. Ще його можна назвати старим грецьким словом "ідіот", що 2500 років назад означало - "той, хто живе не для суспільства, а виключно навколо себе і для себе". Ось такий наймасовіший в Україні герой і створив далі описувану сурогатну державу під свої "понятия", бо йому так "удобнее жить". [/FONT] [FONT="]Єдиний шлях оцивілізувати цього культурного недоросля - це через його любиме мавпування привити йому моду "бути шляхетним" і вдовбачити в його голову, що крім моди шляхетність ще й може бути ВИГІДНА, як йому особисто так і суспільству. ... [/FONT]
