Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Отаке просте слово, а таке важке та болюче...
І хто його придумав? Невже не можна без нього? А якщо не можна, то як з ним жити?

В Оттаві (Канада) я з вересня 2005. А здається, що набагато довше. Їхати сюди не хотілося. Причина проста: я однолюб, у всьому. Не можу я ще десь дити довше, ніж півроку. А тут мала застрягнути на добрих 2-3.

І от живу тут, намагаючись не дивитися на календар і не думати, скільки вже тут і скільки мені ще лишилося до повернення додому... І не дай Боже, щоб хтось мене назвав "емігранткою". Починаю протестувати і зразу плакати. І додому не пишу майже. Написала друзям, що ностальгія прибиває, як тільки почну писати листа (зразу реву і впадаю в депресію).
Вдома я взагалі не слухала української музики (окрім фольклору), а тут - постійно. І так на серці щемить...
Казали мені, що то пройде, як матиму заняття якесь, як матиму роботу. А не пройшло. Часу вільного не стало, а ностальгія тільки посилилася.

І за що мені любити цю Канаду? І як жити з ностальгією?..

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

В мене жорстокі напливи ностальгії на свята, коли багато людей їдуть додому і з екрана телека всі закликають їхати на свята додому, до родини, щоб святкувати з найдорожчими людьми, а ти сидиш в тому Техасі, де до церкви найближчої української пиляти 150 км. Думала, ялинка поможе. Не пройшов такий номер, бо її зразу скритикував мій брат, а потім і мій шеф. І після того вічуття свята пропало. Правда, до церкви я таки вибралась і таки стало легше. А потім - Новий Орлеан, краса Французького Кварталу і порожні вікна в будинках подалі. На деяких до сих пір видно мітки, які залишила вода. Після такої картини я зрозуміла одне - життя триває далі. І коли мені зовсім стане зле, то я зможу поїхати до Львова хоч на трошечки. Україна - вона не дуже далеко, всього через океан перелетіти треба і я буду ВДОМА.

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Liliyah Romanova, Mariya отак вас почитала, аж мурахи по спині почали бігати... Гарно написано, чути аж той біль що у вашім серці...
Але завше дивувалась вмінню наших громадян, особливо якскраво це видно коли то є лвів'яни: починають цінувати тую Батьківщину і любити теє осіннє місто тілько як втратять!!! То бісить! Бісить бо то є малозрозумілим...
А ностальгія... То власне згадки про щось завше симпатичніші аніж правда... То ще одне маленьке задоволення яке завше з тобою поруч з мріями, думками, спогадами...

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Я любила і до того, як сюди приїхала. Любов раптом не з'явилася. Вона була завжди. А без Львова взагалі жити важко.
Я перед тим, як виїхала, кілька днів ходила Львовом, їздила в маршрутках і трамваях, намагаючись на нього надивитися. Дивилася на обдерті будинки, відчувала ями на дорогах і думала: "Отакий той бідолашний Львів обдертий, а я його так люблю. Просто за те, що він є, що я тут народилася." Нью Йорк теж обдертий, брудний та смердючий. І живуть люди. Певно, і люблять його також. Так що не так вже й страшно, що Львів мало де має гарний вигляд.

Я ж сказала, що не хотіла сюди їхати. Поїхала, бо чоловік мусів їхати (він тут на студіях). Не лишати ж його самого? Перші 6 місяців у мене була така глибока депресія, що я навіть надвір не могла виходити. Закривалася в себе в кімнаті і намагалася не думати про те, де я і не звинувачувати чоловіка, що він мене сюди привіз. А як виходила на вулицю, то все у мені наїжачувалося. Здавалося, що тут всі на мене тиснуть: і люди, і будинки, і дерева...

Зараз мені всі кажуть, що я дурна, що не повинна хотіти додому, що повинна використати шанс і залишитися в Канаді, а мені тут не подобається. Моя мама все дивується, як я їй розказую за тутешні маразми та негативи, бо я єдина, хто ґанить Канаду. Інші, хто сюди виїхали тільки охають та ахають від хахоплення. А в мене тверезий погляд на все. Нема тут дуже від чого ахати. Є, звичайно, плюси, але не так їх уже й багато.

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Мені важко судити,бо я "там" не була, і не знаю наскільки об`єктивною може бути моя думка,але ж і "тут" хтось мусить бути... Я не розумію людей,котрі просто втікають звідси,бо "випав шанс"... І ніяка Ви не "дурна" лише через те,що хочете додому...
А щодо Львова, то я Вас чудово розумію...Я не так далеко від нього,як Ви, але дуже за ним скучаю. Я прожила у Львові останні 9 років,довго до нього звикала...Але,коли звикла, вже не можу без нього...За обставинами зараз я в Франківську, але при кожній зручній нагоді втікаю у Львів
Напевно є ностальгія за домом, а є ностальгія за Львовом,це якесь особливе відчуття...

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Час від часу доводиться приймати складні рішення в цьому житті. Деякі обставини змусили мене їхати сюди. І тому тепер я вчусь жити в цьому світі. Виживаю поки-що.

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Маріє,
ну, у вас благородна мета. В мене, здається, теж. Не пускати ж чоловіка самого на кілька років за кордон.

Щодо плюсів Канади, то мій загальний висновок такий, що це просто матеріальні блага, а от з духовністю ... Для мене матеріяльні блага - це не мета життя.

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Цілком з вами згідна. Я це вже давно відчула, ще коли їздила до бабусі в Заліщики на літо. Ніби недалеко, ніби не так і зле, а погано.
І взагалі, ну не було в мене у Львові відчуття, що мені чогось бракує. Усього було по трохи: і доброго, і поганого.

Порівняти з іншими країнами я могла вже й раніше. Ще в 14 років у мене виробилося тверде правило: "Нічому не дивуватися, це - Україна". :D Так що я ніколи не мріяла про виїзд із країни. І далі утверджуюся, що не хочу.
Своє довге перебування тут намагаюся сприймати просто як хороший (а місцями і поганий) досвід.

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Оин раз в мене була майже істерика. Скачала я з Інету Квітку Цісик (люблю її страшенно) і дійшла справа до "Чуєш, брате мій..." От тут я не роплакалась, я розревілась як корова. Оце "в чужині умру, заки море перелечу крилонька зітру" натиснули клавішу десь глибоко там, коло серця (пишу і знов сльози в очах стоять). Зранку я вирішила для себе одне - Україна недалеко, туди мені летіти 25 годин з пересадками і з добиранням до Х"юстона (стільки ж зі Львова до Донецька поїзд їде), якщо зовсім зле стане - поїду додому. Найдивніше, люди тут відносяться з розумінням до таких речей як ностальгія, маю на увазі моє керівництво, вони мене відпустять, ненадовго, звичайно, ж, але відпустять. Тому в мене нема відчуття того, що я в клітці з якої виходу нема.

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Рада за вас. А я мушу дочекатися кінця терміну, бо туди-сюди літати для нас задорого. Ех, добре хоч час швидко біжить...

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Воно і мені літати задорого, але як зовсім зле стане, то вибору не буде.

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Совершенно с Вами согласен, Мария! Время лечит...

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Про пісні:
Ми з чоловіком іноді, як в машині їдемо, пускаємо майже на повну потужність "Не спи, моя рідна земля" Мандрів. І обоє ледь втримуємося, аби сльозу не пустити...
Ось тут можете собі її стягнути.

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Мені не подобається жити в чужому суспільстві, де я не можу бути просто собою, спілкуватися своєю мовою...
От "Бояриню" Лесі Українки читали? То до мене якраз пасує.

А далі все просто, якби в Україні з'явилися ті плюси, що є в Канаді, то була би взагалі казка.
У Канаді люди довіряють урядові і поліції. Вони їх не бояться, а саме довіряють. Правда, через це тут сильно розвинулося вміння "доносити" та жалітися на кожного, хто здається підозрілим, або щось зробив не так. Позитивно те, що тут людина почувається безпечною і захищеною. І безпека тут понад усе! Для всіх. Ну, майже. Якось у нас в гуртожитку увімкнулася пожежна сирена, бо в когось тостер зламався і спалив грінки. Приїхали 3 пожежні машини, всі вийшли з гуртожитка. Всередині залишилися лише троє українців, які вийшли на коридор, понюхали, що чути лише палений хліб і більше ніц, та й вернулися до кімнат.

правила тут виконуються беззастережно. Ніхто не проситиме проїхати "одну зупинку" задурно. Але людина як особистість тут дуже поважається, понад усе є інша людина. Протилежна сторона медалі: твоя свобода закінчується там, де починається моя. Наприклад, якщо у школі якась дитина занадто активна і вчитель мусить щось придумувати, аби дитина мала чим зайнятися, то такій дитині починають давати заспокійливе.
Тут все зроблено для того, щоби люди, котрі мають вади, могли нормально жити і почуватися повноправними членами суспільства. З іншого боку, на вулицях купа людей, які самі до себе говорять, дивно поводяться, бо уряд економить гроші на божевільнях.

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Лілю, мене зацікавило ось що: як це дитині можуть дати "заспокійливе"?:confused: В Чехії (точно ще не знаю, оскільки не маю практики з дитсадочками та школами) для таких дітей призначено або інший клас зі спеціальною програмою навчання та кваліфікованими вчителями, вихователями, або школи, де у класах є мінімум дітей: група складається з 5-6 дітей, бо коли б їх було більше, тоді би неможливо було за ними доглянути.
А от що стосується отих "дивних", самих із собою розмовляючих людей на вулицях - то я таке ж явище бачила в Австралії. Але мені здалося, що це стосується більше наркоманів, а ніж просто душевно хворих.

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Я про це довідалася 2 тижні тому.
Просто в мене малий дуже активний. Нормальна дитина, непосидюча, цікавська. В нього немає проблем з концентрацією, може спокійно сидіти і вчитися, але якщо швидше щось зробить, то не може на місці всидіти. І десь було, що однокласника штовхнув. Мені сказали йти до психолога. Коли про це почули знайомі, то в один голос закричали, аби я лікареві в першу чергу сказала, що я не по ліки прийшла, а по раду.
Просто тут вчитель може піти до шкільного психолога (який навіть не є медиком) і вони обоє призначать дитині заспокійливе, аби вона нікому не заважала. І це цілком реально. Такі діти є. І законопослушні батьки "садять" своїх дітей на заспокійливе, бо так вчитель і психолог порадили. Отак.

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Як на мене, це знущання над дитиною.
А про таких "непосид" є термін - гіперактивна дитина. Тут інші методи потрібні. Якрaз такі, щоб з дитиною займатися та забавити її, а не "заспокоювати" ліками та вбивати її темперамент.

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

От про те і йдеться. Суспільство хворе. Тільки й чуєш: "ми в Канаді так не робимо".

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Ой дівчата, дівчата - ваші плачі аж за живе беруть... :o Скопіюйте і збережіть собі цю гілку, за пару літ, якщо таки додому вернетесь, цікаво вам буде її ще раз перечитати. Думаю, тоді вектор ностальгії зміниться в діаметрально-протилежному напрямку, і пізно буде шкодувати, шо маму не послухались...