Незвичне-ностальгічне...

Є. Вже була така тема, я там описував.

 

три огромных дерева, растущих возле дома моего прадеда - инжир, шелковица и хурма. когда бы мы не приезжали - всегда что-то из них плодоносило.
и ежевика, оплетающая все заборы.
этого уже нет и никогда уже не будет...

 

Є. Але говорити про це - сумно. Тому що не повернеш, не зміниш, ще раз не проживеш. Я не визнаю таку ностальгію. Ностальгію духовну. Тільки серце надривати.
Інша справа щось таке, що ти можеш внаслідок ностальгії якось зробити. Ностальгія так би мовити більш практична. Наприклад, якийсь фільм визвав ностальгію і емоції. Знайшов - передивився. Або визвав ностальгію якийсь аромат. Пішов знайшов такий самий або схожий - купив. Або якась страва, пов'язана з чимось, яку давно не готував. Або якісь місця, куди знову захотів поїхати.

 

угу

мого дідуся ніхто не поверне, як не крути.. а спогадів, пов"язаних з ним є дуже багато... і вже ніколи такого не буде...

 

Певні події, люди, враження, які були в моєму житті в 1989-1993 роках, а надто в 1991-1992.
Так сталося, що це були важкі кризові часи для моєї країни і "плАтинові" (навіть не золоті!) роки для мене.
З кожним прожитим роком усвідомлюю, що таких часів у моєму житті більше не повториться.

Єдине, що б хотілося конкретизувати - липень, наш балкон і запах маминого компоту. Я сиділа на балконі і читала книжку, а той насичений фруктово-ягідний запах розносився повсюди, заполоняв усе довкола і, здавалося, проникав у свідомість...

І мені мого дідуся так бракує...

 

ой, нагадав мені!!!
Я насправді дуже люблю запах осіннього листя тополі. От ніщо так не пахне осінню, як воно. І коли чую десь цей запах, одразу пригадую сквер біля бабусиного будинку, де ми з нею гуляли кожного дня після школи, коли я там жила. Такий рідний-рідний запах!!!!

 

Йой, багато чого люблять)

Про "дуже цікавий сон, де мені приснилося, що я літаю" (сон снився давно, а дитина пам"ятає дотепер).
Точно буде згадка, як ішли з татом по вулиці і підібрали напівздохле кошеня, яке мама вИходила і яке перетворилося на цілком пристойну котицю)))
Про Н.Є. - нелюбиму вчительку, яку можна не любити на 50, 100 і навіть на 200 відсотків (таких у класі більшість).

А що за проект?

 

Я ностальгую за приготуваннями до Різдва, коли я була маленька, коли ще була жива моя бабуся, як гарно пахло в хаті випічкою, за тим пересвятковим настроєм у хаті, я пам"ятаю, що любила сидіти з мамою на кухні, поки вона щось робила і не йшла спати, щоб чогось не пропустити. Зараз така сама моя середуща доня - без неї ніщо не обходиться
Мої дівчатка будуть пам"ятати, як ставили з татом намет на березі моря і варили макарони по-флотськи на вогні, як ходили в похід в Карпатах і варили на вогні юшку, помішуючи її ложкою прив"язаною до палки, як розказували казки братику в маминому животику, як він народився і вони приїжджали, щоб першими його побачити...

 

А я ностальгую за морозивом - таким, яким воно було у дитинстві. Памятаю, їла його по 5 порцій за день, тому нескінченно хворіла ангіною, але морозово просто обожнювала. Зараз у морозива зовсім інший смак, взагалі відмовилась - не можу їсти цю синтетичну суміж з незорозумілим смаком.

 

А не знаю, за чим будуть настольгувати мої діти, бо вони ще замалі, щоб щось таке запам"ятати Років через 10 може скажу!

 

ну не знаю, тоді... В нас звичайне життя. На жаль, в умовах нашого практично "виживання" в нашій країні, ми не можемо дати своїм дітям аж чогось такого незабутнього. Розважаємо їх як тільки можемо, і маємо на це можливість. Цирк, кіно, театр, мінімальні подорожі в Карпати або на море, просто прогулянки... Але, мені здається, що так проводить час переважна більшість сімей. Це є систематичним в нас, не ексклюзивом, тому не впевнена, що діти будуть за цим ностальгувати в зрілому віці...

 

ну, я це й так розумію. Але маю на увазі те, що наше життя звичайне. Бачу, зо в більшості незабутнє пов"язане з їхніми бабусями-дідусями. Можливо, і мої діти будуть за цим настольгувати. Особливо моя Саша за моєю мамою. Вона для неї як друга мама, бо практично винянчила її. В них якісь свої секретики є, телефоном щодня щось там їй шепоче, й мені не зізнається...