"... Опустело поле боя, Вышло слонце из-за туч. Да с такого перепоя Разве можно делать путч ?" ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ Пропоную на цій гілці поділитися особистими враженнями про події 19-21 серпня 1991 року. Може хтось із дописувачів - громадян Росії був на вулицях Москви, або зберігає якісь цікаві матеріали. Нажаль я зараз не маю вільного часу, щоби подати впорядковані матеріали, тому прошу вибачити за наведення висмикнутих цитат різними мовами. ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ АВГУСТОВСКИЙ ПУТЧ 19 — 21 авг. 1991, попытка антиконституционного переворота, осуществлявшаяся консервативным крылом руководства СССР и КПСС. Был направлен на восстановление в полном объеме власти партийно-государственной номенклатуры. Мятеж возглавил Государственный комитет по чрезвычайному положению (ГКЧП) в составе: * О. Д. Бакланов, (член ЦК КПСС, первый заместитель председателя Совета обороны СССР) * В. А. Крючков, (голова КГБ; заплямувався кров”ю під час придушення повстання в Будапешті, 1956) * В. С. Павлов, (бывший министр финансов, экс-премьер Советского Союза, доктор экономических наук ) * Б. К. Пуго, ((19 февраля 1937 — 22 августа 1991) — министр внутренних дел СССР (1990—1991 ). Єдина порядна людина – після провалу путча застрелився. Вихований бабусею – латишкою) * В. А. Стародубцев, (председатель Крестьянского союза СССР ) * А. И. Тизяков, (президент Ассоциации государственных предприятий и объектов промышленности, строительства, транспорта и связи СССР ) * Д.Т. Язов (последний Маршал Советского Союза (1990) и предпоследний министр обороны СССР с 1987 по 1991) * Г. И. Янаев. (вице-президент СССР, председатель ГКЧП) Типовий “комсомолець”. Зловживав алкоголем. Народна творчість про нього – див. епіграф. (...)Для придания своим действиям видимости легитимности путчисты заявили, что президент СССР М. С. Горбачев не может исполнять свои обязанности по состоянию здоровья. Его функции были возложены на вице-президента Янаева. В Москву были введены войска, а Горбачев блокирован на даче в Крыму. Запрещались деятельность оппозиционных КПСС общественных объединений и выпуск демократической прессы, восстанавливалась цензура. Сопротивление мятежу оказало руководство Российской Федерации во главе с президентом РСФСР Б. Н. Ельциным, опиравшееся на поддержку россиян, прежде всего населения Москвы. В столкновениях с войсками погибло 3 человека. Путч окончился провалом. Его результатами явились падение коммунистического режима и ускорение распада СССР. В 1994 арестованные по делу ГКЧП были амнистированы Государственной думой Российской Федерации.(...) (...)У руководителей ГКЧП не было ни плана действий, ни конкретных задач. Ввести войска в Москву, например, они решили лишь накануне, без какой-либо предварительной проработки. Более 4500 солдат, свыше 300 танков, около 270 БМП, 150 БТР: все они, войдя в город, не знали, что делать. Со стороны выглядело это трагикомично. Колонны бронетехники останавливались на красный свет, пропуская потоки городского транспорта.(...) Путин наградил участника ГКЧП Дмитрия Язова орденом Почета Язов Д.Т. 18 августа 1991 г. вошел в состав ГКЧП, был арестован, год спустя, по решению руководителя следственной группы, уголовное дело в части "измена Родине" было прекращено. Кавалер многих советских и иностранных орденов. Колишній міністр оборони ссср. Прославився тим, що протягнув закон про призов студентів стаціонарних відділень вузів – ніби для “відновлення соціальної справедливості” глава КГБ СССР Владимир Крючков Ну КГБ є КГБ – тут нема місця для характеристик бывший министр финансов, экс-премьер Советского Союза, доктор экономических наук Валентин Павлов. Помер у 2003. Прославився «павлівською реформою» – на початку 1991 року. Скасував купюри 50 та 100 рублів, заморозив вклади в ощадбанках. Народна творчість про Павлова: «К моей груди приставил ножик Мешок, подстриженный под «ёжик» Заговорщики ГКЧП (слева направо - Тизяков, Стародубцев, Пуго, Янаев, Бакланов). Дача М.С.Горбачова у Форосі . . . Апофеозом беспомощности ГКЧП стала пресс-конференция, на которой Янаев с компанией мычали что-то несуразное. Он старался выглядеть уверенным, но трясущиеся, дрожащие руки - то ли от страха, то ли с перепою - свидетельствовали совсем об обратном. На фоне бодрого Ельцина, бросавшего рубленые фразы с танка, заикающийся Янаев выглядел жалкой карикатурой. (...) . . . Лебедь планировал штурм Тем временем по приказу Грачева к «Белому дому» выдвигается десантный батальон во главе с генералом Лебедем. Лебедь, как и положено исполнительному служаке, беспрекословно выполняет все приказы командования; приказали бы начать штурм - рванул в бой, не колеблясь.(...)
Відповідь: Незабутній серпень 1991 А що поробляють ГКЧПісти зараз ? Ось знайшов веселеньку статейку. Вона так і називається: Декабристы на букву "м"
Відповідь: Незабутній серпень 1991 Серед «лідерів» ГКЧП не вказано генерала Варенникова. Але саме він прилетів до Києва «пресувати» Кравчука в присутності Гуренка. Треба віддати належне витримці Кравчука, який висунув вимогу показати йому оригінали документів ГКЧП та письмове розпорядження – ввести надзвичайний стан в Україні. Варенников згодом виявився мазохістом – після того, як його «таварісчі» виповзли із СІЗО по амністії, цей «пєтух гамбурзький» зажадав судового процесу над собою. А потім написав мемуари під назвою «Неповторимое. Часть IХ Трагедия отечества 1985-2000 гг.» Ось деякі цитати звідти: «То, что не смог сделать Гитлер в 1941—1945 годах, сделали Ельцин, Кравчук и Шушкевич в Беловежской Пуще... Сдал и предал Союз его президент, его Верховный Главнокомандующий». После этих слов, видимо, не только у меня, но и у всех присутствующих логично возник вопрос: какую кару должен понести предатель народа и государства? Крючкову, Язову и Шенину довелось пройти весь «курс» судебного следствия. Они дали показания, ответили на вопросы, полностью прошли этап допроса свидетелей. И везде действовали по-боевому. Мы радовались за своих товарищей и на их опыте строили в общих чертах прогноз в отношении исхода судебного следствия и возможного вердикта. Ведь они все-таки реально относились к верхушке той пирамиды сопротивления горбачевской политике, которая выросла в руководстве за последнее время. Мне довелось выступить четвертым — вслед за О. С. Шениным. Точнее, после того, как вся процедура с ним была закончена, в том числе допрошены свидетели по той части дела, которая касалась его лично. Цитирую: «Дошло до того, что из их обихода (т. е. украинцев) преднамеренно исключается само понятие Великая Отечественная война. На Украине полным ходом идет реабилитация старост. Встал вопрос о том, чтобы уравнять в правах ветеранов войны и бандеровцев. Они, мол, тоже воевали... Политическая реабилитация Организации украинских националистов (ОУН) и Украинской повстанческой армии (УПА) на Украине уже завершилась. Стоит только включить телевизор — обязательно услышишь откровения бывшего бандеровца о его борьбе с партизанами. Газеты пестрят воспоминаниями об их доблестных победах над москалями». Конец цитаты. Хочу добавить, что в 1993 году на Украине было широко отмечено 50-летие так называемой Украинской повстанческой армии, в составе которой была дивизия СС «Галичина». Очевидно, комментарии здесь излишни. Но то, что я в оценке обстановки на западе Украины в августе 1991 года не ошибся, это факт. А события развивались совершенно иначе: 1. Начальник штаба флота Гуринов показал (том 50, л.д. 11) — цитирую: «Во второй половине дня 19.8 (обращаю внимание — 19.8) комфлота Хронопуло предложил для охраны аэродрома Бельбек роту морских пехотинцев. Перед этим мне звонили: из штаба корпуса ПВО из Киева и просили оказать помощь в охране аэродрома Бельбек (поясню — объявлена с утра 19.8 повышенная боевая готовность, отсюда и просьба; она законна — это предусмотрено планами). Далее Гуринов продолжает: «Я об этом сообщил Хронопуло. Вопрос рассматривался 20.8. Я отдал команду начальнику береговых войск Романенко — выделить роту для охраны аэродрома. Рота убыла вечером». Таким образом, еще до нашего разговора с командующим Черноморским флотом уже все было решено и 19, и 20 августа. 2. Командир бригады морской пехоты Кочетков (том 50, л.д. 119) говорит: «Командующий флотом удивился об использовании на аэродроме разведывательного батальона, считая, что роты Онуприенко было достаточно» (т. е. той роты, которая прибыла на аэродром еще днем 20.8.). 3. Постановление Лисова — заместителя Генерального прокурора от 23.12.91 г. (том 51, л. д. 248 и 250), цитирую: «21.8 с места постоянной дислокации на аэродром Бельбек убыли две сводные роты морской пехоты. После их прибытия на аэродром выяснилось, что зам. командира бригады по вооружению направил эти роты на аэродром ошибочно» (конец цитаты). То есть ни о каком разведбате и противотанковом дивизионе с полным вооружением и речи нигде не было... Далее цитирую. «Постановил: уголовное дело в отношении Хронопуло, Романенко, Кочеткова и Нецветаева прекратить. Лисов». Конец постановления. Ну, а в отношении Варенникова в части этого вопроса? А в отношении его дело продолжать, т. к. он якобы «отдал указание об усилении охраны и обороны аэродрома Бельбек (как записано в этом же постановлении) с целью предотвращения возможной посадки самолета с группой захвата». Хотя об этом никто и нигде не говорит. Но если бы об этом и говорилось, то ничего преступного в этом нет. Военные должны уметь оборонять свои объекты, как и страну в целом! Какие, на мой взгляд, можно сделать разъяснения Генеральной прокуратуре и какие выводы напрашиваются по этому разделу? Во-первых, никакой флот, в том числе Черноморский, Главкому Сухопутных войск не подчинен. И какие бы распоряжения и указания этот Главком флоту ни отдавал, они не имеют никакой юридической силы. Кроме того, в Уставе внутренней службы, в статье 12 четко и ясно записано, что генерал армии, как и другие генералы и адмиралы, «а также полковники и капитаны 1-го ранга являются начальниками для всех младших офицеров, прапорщиков, мичманов, сержантов, старшин, солдат и матросов, состоящих на действительной военной службе», и только! В данном случае были даны лишь рекомендации с благими побуждениями, и именно адмиралу, который ни по каким каналам мне не подчинен. Во-вторых, Черноморский флот (как и все флоты и военные округа), еще до моего с Хронопуло разговора, обязан был по повышенной боевой готовности, объявленной в Вооруженных Силах с утра 19.8, без указаний усилить охрану всех важных военных обектов, находящихся в оперативных границах, в том числе и аэродромов. В-третьих, в штаб флота еще с утра 19.8 обращались, как уже говорилось, штабы корпуса ПВО и 8-й армии ПВО из Киева с просьбой усилить охрану аэродрома Бельбек. И эта задача, по показаниям начальника штаба флота, была решена, т. е. далеко до моего разговора с Хронопуло. В-четвертых, ни о каких самолетах у меня с Хронопуло вообще не было разговора, и в показаниях этого нет. В-пятых, никакого отношения к содержанию распоряжений внутри флота, в том числе по определению сил и средств для охраны аэродрома, задач этим подразделениям я не имел. Это их служебная обязанность. Но самое главное: налицо очередное позорное действие Генеральной прокуратуры РФ — это гнусная ложь! Как можно опуститься до такой фальсификации, раболепствуя перед своими начальниками? Ведь служители Фемиды! Слуги Закона! Борцы за истину! Фактически же — все наоборот! Я же ведь из Киева вообще с Черноморским флотом не говорил. И это известно. А как все преподнесли?! Наконец, о моих шифротелеграммах из Киева в Москву. Да, я действительно, находясь в Киеве и наблюдая за вакханалией в районе Красной Пресни, направил телеграммы в адрес ГКЧП с настоятельной просьбой пресечь беспорядки, которые таили в себе тяжелые последствия, принять меры к авантюристам, разжигающим страсти. Подчеркиваю — к авантюристам! Меня на допросах следователь Леканов упрекал, что я, как он выразился, активно-инициативный (том 102, л.д. 86). Я тогда ему ответил и сегодня это подтверждаю — да! Когда речь идет об интересах народа, я веду себя активно. Мне реально довелось встречаться с тяжелейшими ситуациями, каких не видел в таком объеме, пожалуй, никто. Когда речь идет о жизни и смерти людей, когда на глазах убивают, а я это видел не только в годы Великой Отечественной войны, войны в Афганистане, Анголе, Эфиопии и других районах, но и у нас в Баку, Нагорном Карабахе, Южной Осетии — для меня эти переживания были не только свежими, но и крайне тяжелыми. Я мог и должен был писать в шифровках еще более жестко, чем написано. И сожалею, что этого не сделал. Учитывая, что вопрос с шифротелеграммами имеет прямое отношение к моему делу, я прошу суд взглянуть на меня хотя бы глазами январских 1990 года событий в Баку и трансформировать все это на августовские события 1991 года.
Відповідь: Незабутній серпень 1991 В той самий час як М.Горбачов "сидів у заточенні" на власній дачі, я відпочивав в пансіонаті біля Ялти. Ніяких ознак "блокади" або "силової ізоляції" ПБК не бачив. Ну, двічи-тричи на день вздовж берега літав гелікоптер, так на то вони й прикордонники щоб туди-сюди снувати. З тих часів про московські події пам'ятаю лише приказку (з пісні): "Забъём снаряд мы в тушку Пуго"
Відповідь: Незабутній серпень 1991 1. Мій молодий родич разом з другом в ті дні відпочивали неподалік Форосу ("дикунами"). Була в них ВАЗ-2108 червоного кольору з київськими номерами, маски, ласти та 2 підводні рушниці. 18 (!) серпня місцеві мешканці порадили їм поїхати такою-то дорогою під знак "цегла" - там добрі місця для підводного полювання. Раптом з кущів вилітають силовики, розкладають поперек дороги "скорпіон" (стрічку з вертикальними лезами) - хлопці ледве змогли в розвернути тачку на 90 градусів. "Ноги на ширину плечей, руки на капот, віддати ключі!" І по радіо - перший, я п"ятий - ти-ди-ди! Встановили особи, довго допитували, для чого їм підводні рушниці. Покружляв над ними гелікоптер, під"їхали ялтинські кгбісти (*), хлопців виматюгали і супроводили до населеного пункту, де вони винаймали кімнату, наказали мовчати. (якби хлопці знали, ЩО буде завтра і вчасно розповіли комусь - о. мабуть були би героями!). 1993 рік. Київська турагенція продала мені путівки до Криму - через дивного "посередника" - фірму "Віза". Виникло непорозуміння з директором пансіонату (він ніяк не міг врубитися, в яку цінову категорію ми потрапляємо). Приїхали "Візівці" на Таврії - відразу видно, що кагебісти. Це колишня "дев"ятка" (управління охорони ВІП-персон), яке "володіло" в т.ч. пансіонатами, санаторіями і почало продавати путівки з накруткою 33-66%. Розговорилися. (*) Один з них - (оцініть мою пам"ять) - Віталій Серафимович Заходякін - особисто був при затриманні наших хлопців. Пам"ятає червону "вісімку". Ще, каже, порадив їм застрелитися зі своїх підводних рушниць. У той же рік один з тих хлопців провідав нас в Криму на Dodge Colt (фурор серед дівчат!), дуже хотів зустрітися з тим кагебістом (на Таврії), спитати, як той почувається. Ну то якось негарно писати про людину, що застрелилася з міркувань честі. Не хочеться вірити, що йому "допомогли".
Відповідь: Незабутній серпень 1991 Звісно негарно, але з пам'яти не викинеш. Здається така була промовка серед маніфестантів у Москві. А що застрелився сам чи ні, справді дуже спірно, дуже вже якось у "зручний час" для когось пішов він з життя. З іншого боку - людина просто змушена була жити за обставинами, уявіть Борисе, якби Пуго не погодився бути разом з іншими заколотниками і не приймав в цьому участі - цілком ймовірні були б зутички між МВС і рештою силовиків. Але помер як офіцер, і не зганьбив себе політичними маневрами як Язов. За то - повага.
Відповідь: Незабутній серпень 1991 Ну а тепер дозвольте трохи особистих спогадів. Вибухових деталей не буде Тиждень до путчу ми з дружиною відпочивали у Литві. Під час поїздки до Вільнюса побачили багато чого цікавого. Зруйнований телецентр. (Росія «допомогла» в січні 1991). Майже поруч – Парламент, навколо якого – бетонні блоки, протитанкові «їжаки». Далі, через вулицю – КГБ. А перед КГБ – безстрокове мирне пікетування з приводу розстрілу невідомими особами литовських митників у містечку Мєдінінкяй. В Україні таке пікетування було би більш “драйвовим”, з криками “Геть! Ганьба!”. А в Литві – стоять літні пані та панове, мовчки тримають плакати. Іноді звертаються до охоронців-бовдуряк (солдатів строкової служби), чиї писки в каски не влазили: “Алёша! А гле твоя мама ? А ты к маме не хочешь ?» Перед фасадом Парламенту – стенди з плакатами, просто написи аерографом на паркані. Російською мовою було лише два: “Ельцин, Литва с Вами!” “Литовцы, простите нас!” Ще був “ганебний стовп” – вертикальна колода з такою “спідничкою” з дощок, де були прибиті цвяхами військові квитки, комсомольські квитки, совєтські паспорти. Поруч – літній фотограф із триколорною стрічкою замість краватки, в “тірольському” капелюсі з пір”ям. Поговорили про події в Києві. Щодо “стовпа” він сказав “у кожного народу – свої засоби висловлювання думки. Нібито в нас, литовців – дуже коректні”. Звичайно, на туристичній базі публіка була з різних місць. Багато білорусів, були навіть узбеки. Говорили в тому числі й про політику, причому були носії полярних думок. А ще я запримітив літнього грузина, який відпочивав з двома маленькими онуками і весь час фільмував їх камерою VHS. 19.08 я пішов зранку продовжити термін проживання ще на тиждень, а дружина – пішки через містечко – на автостанцію, взяти квитки на день від”їзду. Раптом до кафе під”їжджає таксист, в якого був ввімкнутий приймач і оголошує, що в Москві-путч, Горбачова ізольовано і т.п. Відразу “носії не тих думок” почали патякати, що “демократам-капєц”. На що я спокійно відповів, що скоро побачимо заколотників на шибеницях. А дружина спостерігала таку картину: люди стоять на площі біля гучномовця, де різними мовами оголошують новини. Як в день початку ВОВ2. В основному літні люди, усі розгублені. А по ТВ – “Лебедине озеро”. У відповідь на масовану путчистську пропаганду, протягом дня литовські зв”язківці місцями почали вибірково відрубати ретранслятори московських каналів – щоби поберегти нерви своїх співвітчизників. Мушу сказати, що й до путчу по “дротовому радіомовленню” працювало “Радіо Незалежної Литви”. Якість була невисока, але мовлення велося крім литовської, ще російською (2 блоки по 30 хв). білоруською, польською. А студія була розташована в апаратній звукопідсилення парламенту. Ось тоді я ближче познайомився з тим грузином. Його звали СимОн, він мав відношення до кінематографу і погодився на мою пропозицію використати його камеру для певних цілей, в тому числі для можливої організації прямого ефіру (якщо, звичайно, така ідея матиме попит у литовців).
Відповідь: Незабутній серпень 1991 Хроніка подій. Литва. 19 серпня 1991 року (з архівів преси): ================ Я добре пам"ятаю заклик Ландбергіса, який він сам зачитав литовською та російською мовами - "акция гражданского неповиновения". У тому містечку, де я перебував, номінально існував осередок КПСС, але, за свідченнями мешканців - "півтори каліки з числа російських відстаників". Проте у сусідній Латвії комуняки латвійського походження дозволили собі один раз гавкнути:
Відповідь: Незабутній серпень 1991 Цікаво наскільки тихо всьо відбувалося в Україні. Пам'ятаю Кравчук по телебаченню сказав приблизно таке: "Байдуже що там в Москві коїться. Нам не до того. Треба збирати врожай." Який там врожай, коли у ВР така колотнеча, та і в решті-решт, доля України вирішується. А от в Дніпрі ніяких мітінгів не було (я повернувся 21-го). Люди ходили купками навколо тих щасливців, що мали працездатний приймач (бо батарейки тоді були в дефіциті) і слухали засідання ВР. Володарі ж "наворочених" приймачів (наприклад я) ще слухали ще й ВВС та WoA. По місту, у зручних для розташування місцях організовувалися цілі слухаціькі групи, які починали жваво дискутувати підчас перерв в засіданнях. Настрій був переважно за незалежність. "Переважно" бо не всі висловлювалися відкрито, ще не зовсім звикли, або мали причину мовчати. До речі, я й до цього у Дніпрі не часто міліцію помічав (робота у них така), то в ті дні навмисне намагався знайти, але їх щось не було. Подейкували що танковий гарнізон у Гвардійському (передмістя) стоїть на повній бойовій, але ніхто не знав напевне. Наприкінці серпня у нас завжди перекривали водогін на профілактику, дні на 2-3, а тоді й того не зробили, мабуть щоб не здіймати паніки. Якої, до речі, зовсім не було. А 23-го я вже приймав участь в невеличкому заході, в ході якого вперше в Дніпрі було здійнято український державний прапор на Театральному бульварі. Там наразі меморіальна дошка висить.
Відповідь: Незабутній серпень 1991 Там, де зараз Міністерство Зовнішніх Справ (Михайлівська площа), тоді був міськком партії та комсомолу. Звичайно, міськком партії було блоковано, але через "комсомольські" під"їзди лихоманково виносили папери та оргтехніку. І не тільки звідти. Про це розповідали працівники "комсомольских" фірм (типу різних НТТМ-ів), які тоді повним ходом завозили оргтехніку до Союзу та відмивали/рятували гроші КПСС. Власне, я не дуже шкодую, що був тоді поза межами України. Навпаки ! Доторкнувся. відчув енергетику іншого народу, який я завжди поважав і почав поважати ще більше.
Відповідь: Незабутній серпень 1991 Неможливо не пригадати симпатичну московську журналісточку газети із щокуючою на той час назвою “Независимая” – Таню Малкіну. Саме вона запитала у п”янючого вдрабадан комсомольця Гени Янаєва: «Вы - то понимаете, что совершили государственный переворот?» Ось як склалася її доля: Віталій ПОРТНИКОВ http://www.dt.ua/3000/3150/29537/ ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ Таня Малкина, задавшая в свое время вопрос о государственном перевороте на пресс-конференции ГКЧП. Таня Малкина получила тогда дивиденды немалые (*) и пользовалась ими без особенной застенчивости - но надо признать и тот факт, что она-то действовала в согласии со своими убеждениями и всерьез при этом рисковала. Дмитрий БЫКОВ sobesednik.ru ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ (*) Татьяна Малкина Издатель и главный редактор "Отечественных записок", URL: http://www.strana-oz.ru/ Її чоловік: Мартін Гілман, представник МВФ в Россії.
Відповідь: Незабутній серпень 1991 Так, тому Лансбергісу ще поставлять пам'ятник, видатна постать. А от Кравчуку, навряд чи... Я тоді просто дивився телевізор, та радів змінам, а ГКЧП сприймав як купку політичних небіжчиків, невдах, нездібних вже ні на що, окрім страшних наказів армії проти свого народу. Дякувати долі, такого не сталося. За виключення трьох людей у Москві. А які були надії на краще життя. Дещо вони здійснилися, але не всі напевно...
Відповідь: Незабутній серпень 1991 Я б і в Україні поставив пам"ятник Ландсбергісу. Саме він був ініціатором самої ідеї про вихід зі складу ссср на союзному рівні. Важливий прецедент! Пригадую ще один указ Ландсбергіса в прямому ефірі. справа в тому, що з білоруського напрямку летіли в бік країн Балтії транспортні військові літаки, можливо десантні. Тоді Лансбергіс наказав: "Усім авіадиспетчерам Литви - цивільним та військовим. Хто проведе над територією Литви будь-який совєтський літак (крім рейсових за чітким списком) - буде засуджений за законами військового часу !" Ще пригадую, як реагувала публіка на виступи Єльцина. 19.08 Єльцин вживав словосполучення "Державний переворот". А 20.08 - "Спроба державного перевороту". І оце одне слово - СПРОБА - заспокоїло людей і налаштувало на оптимістичний лад. Оскільки я торкнувся авіаційної теми, мушу розповісти ще одну цікаву історію (дізнався тільки в 1992 році). Але трохи пізніше - треба їхати.
Відповідь: Незабутній серпень 1991 Продовжу обіцяну - авіаційну тему. Відомо, що Литва завжди була серйозною авіаційною державою (до 2 світової війни), а потім - визнаним лідером в авіаспорті. Усі тіпа знають про перельоти совєтських пілотів через Атлантику. На ці рекламні акції совєтське керівництво грошей (наших з вами) не шкодувало. Литовські пілоти Стяпонас Дарюс і Стасіс Гіренас самостійно виїхали до США, де кілька років працювали механіками на аеродромі, заробляючи гроші. Литовська діяпора теж допомогла коштами і пілоти придбали літак Bellanca CH-300 Pacemaker, який назвали Lituanica. 15 липня 1933 вони розпочали безпосадочний переліт Нью-Йорк - Каунас (7 186 км) Після вдалого перельоту над Атлантичним океаном, (37 годин 11 хвилин), літак вночі 17 липня о 0:36 за берліським часом був помилково збитий німецькими зенітниками (територія Польщі, село Пшчельник під Мислібожем). Реальною причиною було те, що вони пролітали над секретним об"єктом - концентраційни табором "Берлінхен". Портрети Дарюса і Гіренаса можна побачити на поштових марках Литви та на купюрі 10 літів. Тепер їхніми іменами названо аероклуби та спортивні комплекси. Повернемося до серпня 1991. Тодішній аероклуб ДОСААФ, розташований неподалік від Каунаса, був зайнятий совєтською жандармерією. Пальне було злито, літаки опломбовані, виставлені караули. Однак два литовських пілота-інструктора змогли реально підготувати до вильоту два літаки (а самі постійно перебували в кабінах) – щоби у випадку окупації Литви та початку терору вивезти до Польщі В.Ландсергіса та К.Прунскене (і можливо, інших осіб). У Вільнюсі було підготовано два майданчики для посадки-злету. Один з них разом із литовцями, охороняло двоє українців – волонтерів (про них згодом писали в українській пресі). Слава Богу, евакуювати нікого не довелось. До речі, деякі джерела (не литовські) намагалися приписати підготовку цієї акції колишньому президенту Литви Роландасу Паксасу, між іншим, відомому спортсмену, майстру спорту з акробатичного пілотажу. Але Р. Паксас, який в серпні 1991 очолював інший - Вільнюський аероклуб, здогадувався про факт підготовки такої акції, але особисто участі в ній не приймав. (декому слід замислитися: чи варто воювати з країною, народ якої навіть "голими руками" здатний робити такі подвиги, миттєво консолідуватися в небезпечну хвилину ?)
