Найясніший цісар - Франц-Йосиф-І

Я виростав на вулиці львівського передмістя, що носила ім’я Моріса Тореза. Але в багатьох старших людей ця назва якось несамохіть вимовлялась як «Марії-Терези». Ім’я австрійської імператриці з ХVІІІ століття більше було на устах, ніж ім’я якогось чергового комуніста з Франції.
Епоха Австрійської імперії на Галичині досі сприймається дуже позитивно. Адже це була епоха «європеїзації» Галичини. Українці, що за Речі Посполитої трактувались, як кріпаки і не мали жодних громадянських прав, в умовах імперії Габсбургів отримали рівні громадянські права, поступово усвідомили і заявили про себе як про повноправну націю.

Звісно, найглибший слід залишив у пам’яті цісар Франц-Йосиф І.
Його портрет красувався не лише в офіційних установах, але й у приватних домівках, навіть у сільських хатах на покуті серед ікон і родинних святинь.

Наприкінці 1848 р. в розпалі революцій, що захитали усією Європою, у віці 18 років, він взяв на себе тягар управління величезною імперією. І правив нею 68 років.
Характеризував себе як «останнього монарха старого стилю», владарював над справді багатонаціональною державою, де імперський гімн можна було співати кожною з сімнадцяти офіційних мов, зокрема й мовою ідиш. був лояльним у національній політиці: …«моя політика – тримати всі народи монархії в збалансованому стані добре настроєного невдоволення».
Усвідомлюючи вагу своїх повноважень, був справжнім трудоголіком. Вставав о четвертій зранку, одягав генеральський мундир, випивав філіжанку кави і брався за папери. Особисто розглядав усі персональні справи урядовців вищого і середнього щабля по всій імперії. О десятій проводив міністерські наради і аудієнції. На прийом до імператора могли потрапити усі – від аристократів, до селян. Усього за час правління особисто прийняв бл. 100 тисяч підданих. Снідав о першій в кабінеті, щоб не відриватись від справ. О третій – кінна прогулянка з Шонбрунна до Відня, прогулянка вулицями столиці, часто без охорони. Повертався о шостій, після чого влаштовувався офіційний обід, що відбувався у товаристві запрошених персон. Цісар їв дуже швидко, запрошені не встигали скуштувати й четвертини страв, коли змушені були – згідно етикету – встати з-за столу разом з Його Величністю. Часто вставали голодні і йшли доїдати у ресторани Шонбрунна. А цісар о пів на дев’яту йшов у спальню.
Стиль життя цісаря – рано вставати, рано лягати передався у сучасні звички чехів, австрійців і мадяр.
Цісар користувався величезним авторитетом у війську. Під час бойових дій, нехтуючи небезпекою, з’являвся на бойових позиціях верхи і при шаблі, щоб піднести бойовий дух свого війська. Часто особисто виплачував борги легковажних офіцерів.

 

Все можна повернути
Отто начебто і не відмовлявся від титулу короля Галичини і Волині

 

Та не кепкуйте з теми! Зверніть увагу: сьогодні Австрія нормальна європейська країна без імперських амбіцій. Помер Франц-Йосиф - почалась нова доба.
Йдеться про культуру управління і про особисту відповідальність за розвиток суспільства.
А за цісаря - Галичина розвинулась до усвідомлення власної самодостатності і спробувала реалізувати власну державу.

 

Цісар у генеральській формі


Цісарева Єлизавета. Вийшла за Франца-Йосифа у віці 16 р. у 1854 р. Вважалась однією з найгарніших жінок Європи. Народила трьох доньок і сина. Загинула від рук анархіста-терориста у 1898 р.

 

А цісарю кіко років було, коли цісарева вийшла за нього заміж у свої 16?

 

Імператрицю Єлизавету в Женеві 10 вересня 1898 заколов трикутним пильником 25 – річний італійський анархіст. На суді він оголосив, що йому було все одно кого вбивати. Він хотів помститись багатіям і заодно прославитись. (тому я й не називаю імені). Для цісаря це була ще одна важка втрата (перед тим - смерть брата від рук мексиканських революціонерів, самогубство єдиного сина і спадкоємця – Рудольфа).
Подія звичайно сколихнула увесь світ. А ось як її сприйняли в «Рутенії»:
Як на східній Україні кобзарі, так і в Галичині інформацію в народ розносили лірники (грали на лірі).

Наша пані цісарева, цісарського роду
Поїхала ся купати в карелсбадську воду } 2 рази

Ще не встигла шати зняти, залізти у ванну -
Вже ся змова готувала на найсвєнтшу панну } 2 рази

Єден батяр нехрещений, в Парижу роджений
Запхав нашій цісаревій шпиндель затроєний } 2 рази

Як запхав він Їй той шпиндель, кровця сі поллєла,
Не минуло й zwei sеcund’і – ganz духа спустила } 2 рази

Була б тая ШвайцарІя під землю запала!
Була б наша цісарева в ній ся не купала } 2 рази

Була б Вона ся купала в меді і в молОці,
Була б Вона не терпіла шпиндель в лівім боці} 2 рази

А наш Тато – Франца-Йосиф – пішов воювати,
Узяв з собов штири доньки, як штири гармати } 2 рази

Одна Йому коня вела, друга осідлала,
Трета дала Йому шаблю, ще й поцілювала } 2 рази

А четверта – наймолодша – несла Му рушницю,
’Би си встрілив, як програє, у саму гудзицю } 2 рази

У пісні безбожно перекручено документальний фактаж, додано пікантних двозначностей, але суть події передано загалом достовірно. Ну а «стьоб» і насмішки з «найяснішої фамілії» кожен помітить неозброєним оком. Тим не менш, влада не переслідувала рознощиків такої інформації. Адже Найясніший Цісар теж залюбки читав анекдоти про себе, поміщені газетах. Наприклад такий: На полюванні цісар застрілив орла – і був щиро здивований, що у того не дві голови, а лише одна (герб Австрії – двоголовий орел).

 

Йому було 24 - і вже п"ять років правління. Він був страшенно в ню закоханий - і тому терпляче чекав до її повноліття.

 

Йой, яка романтика
А вірші він їй писав, як Ян ІІІ Собеський своїй Марисеньці?

 

Мушу Вас розчарувати
Пам"ятаєте фільм Формана "Амадео" про Моцарта. Там дуже переконливо виведений образ австрійського імператора, здається Йосифа (але то не має значення - загалом імператора).
Над ними тяжіє ВЕЛИКА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ. Вони не мають права на емоції і почуття. Вони зовсім нецікаві у живому спілкуванні, бо мусять виважувати кожне слово. Вони не належать самі собі.
Єлизавета рідко бувала у ВІдні, любила мандрувати Європою. Дітей у неї відбирали на виховання до свекрухи. Вона писала сумні вірші і нудилась, а чоловік не мав часу для неї, хоч і був однолюбом.
Між ними щастя не було - абисте знали.

 

Пардон. Ви мене не так зрозуміли. Я зовсім не кепкую. Австрійський період дав багато нашій Галичині.
Мені взагалі дуже симпатичне все, що пов'язане з періодом Франца-Йосифа, а ще більше - часами його попередників.

(Те, що Австрія не має імперських амбіцій - то ще півбіди. А те, що таких амбіцій позбулася вся Європа - то вже гірше).

 

А чому така жорстокість? Вона хіба ж, як імператриця, не могла сказати своє слово, що буде виховувати дітей сама? Не думаю, що свекруха (тобто, мама імператора) дійсно самостійно виховувала внуків; мабуть, що було багато нянь біля дітей чи ні? Як каже історія?

 

Есть замечательный немецкий фильм-трилогия об Елизавете, первый фильм - "Сисси", в главной роли Роми Шнайдер

 

Шкода, не бачив. Думаю, він найбільше сподобається PUKHNASTYK"у.
Я більше з літературою дружу. Наприклад, нелегку долю дружини короля описав Стефан Цвейг у "Марії Антуанеті".

 

Суперовий фільм! :vo:

І як Ви вгадали? Справді сподобалась ця кінострічка - гарно знята добра, романтична історія з чудовими декораціями і просто фантастичними пейзажами: Альпи взимку і влітку, Венеція, Відень, Баварія, Швейцарія; природа і замки, театри і вулиці європейських міст ...краса! Дуже гарна історія про імператорське кохання. :love:

Але взагалі-то з літературою я теж дружу.
І у Львові Франца-Йосифа любили, а особливо його чарівну дружину. Та й костел на вул. Привокзальній (а тепер церква УГКЦ свв. Єлизавети та Ольги) назвали саме на честь імператриці - св. Ельжбети (так її ім'я звучало польською, а в той час саме ця мова переважала у львівському середовищі).

 

Пухнастику! Так не мучте ж мене, я що прочитав, то й переповідаю. І - як би нам того не хотілось - історія вже відбулась і її годі змінити. Якщо Ви знаєте більше про Єлизавету, то розкажіть нам.

 

Та де ж я Вас мучу, прошу пана?

Та файно все Ви переповідаєте, люкс :vo:, цікаво буде почути ще якісь факти з життя імператорської сім'ї.

може...колись...тіко точно не зараз (бо зараз йду спати)

 

Не ставив собі завданням описувати життя імператорської сім"ї. Радше мені йшлось про роль цісаря в становленні "галицько-руського" народу і зокрема житті Львова.
Взагалі-то хочу опрацювати більше інформації.

Те, що подав досі, переважно узято зі статті Богдана Завітія «Катрусю, повернися до свого нещасного Франя» (Газета по-українськи, 24. 11. 2006 р),
Додам ще кілька абзаців з тієї статті:
«Ще за життя дружини майже 60-річний імператор познайомився з з 30-річною акторкою Катріною Тратт. Вона на першій же зустрічі зуміла розсмішити завжди суворого монарха. Біографи Франца Йосифа досі не впевнені, чи його зв’язок з Катріною перейшов інтимну межу. Їхні зустрічі тривали кілька років у раз і назавжди усталений час. Із Катрін бодай ненадовго він міг трохи розслабитися. Але 1900-го вона не витримує двірських інтриг і залишає Відень. Франц Йосиф дуже сумував. І якось в одній із газет з’явилось оголошення: «Катрусю, повернися до свого нещасного, покинутого Франя». Для віденців не було таємницею, хто його розмістив.

«Майже половину населення Австро-Угорщини становили слов’яни: поляки, українці, чехи, словаки, хорвати, словенці, серби. Потім ішли австрійські німці, угорці, румуни, італійці. Клаптикова імперія упродовж останніх років свого існування трималася купи передусім завдяки гнучкій національній політиці монарха.»

«28 червня 1914 р в Сараєві… убито Франца Фердинанда, що мав успадкувати престол. Франц Йосиф таки дозволив втягнути свою імперію у великий міжнародний конфлікт, з якого – був певен – вона не вийде цілою. «Якщо монархії судилося загинути, то вона повинна загинути достойно» - цісар промовив ці слова, коли в Європі вже пролунали залпи Першої світової війни. Через тягар років йому все важче було керувати державою. Увечері 21 листопада 1916 р. «останній монарх старої школи» помер у своїй резиденції Шонбрунн від запалення легенів.
А в листопаді 1918-го його імперія зникла з карти світу.»

Цитовану вище пісню почув з вуст відомого львівського мистецтвознавця Володимира Вуйцика.

 

Убили, значит, Фердинанда-то нашего,-- сказала Швейку его
служанка.
Швейк несколько лет тому назад, после того как медицинская
комиссия признала его идиотом, ушел с военной службы и теперь
промышлял продажей собак, безобразных ублюдков, которым он
сочинял фальшивые родословные.
Кроме того, он страдал ревматизмом и в настоящий момент
растирал себе колени оподельдоком.
-- Какого Фердинанда, пани Мюллерова? -- спросил Швейк, не
переставая массировать колени.-- Я знаю двух Фердинандов. Один
служит у фармацевта Пруши. Как-то раз по ошибке он выпил у него
бутылку жидкости для ращения волос; а еще есть Фердинанд
Кокошка, тот, что собирает собачье дерьмо. Обоих ни чуточки не
жалко.
-- Нет, эрцгерцога Фердинанда, сударь, убили. Того, что
жил в Конопиште, того толстого, набожного...
-- Иисус Мария! -- вскричал Швейк.-- Вот-те на! А где это
с господином эрцгерцогом приключилось?
-- В Сараеве его укокошили, сударь. Из револьвера. Ехал он
со своей эрцгерцогиней в автомобиле...
-- Скажите на милость, пани Мюллерова, в автомобиле!
Конечно, такой барин может себе это позволить. А наверно, и не
подумал, что автомобильные поездки могут так плохо кончиться.
Да еще в Сараеве! Сараево это в Боснии, пани Мюллерова... А
подстроили это, видать, турки. Нечего нам было отнимать у них
Боснию и Герцеговину...Вот какие дела, пани Мюллерова.
Эрцгерцог, значит, приказал долго жить. Долго мучился?
-- Тут же помер, сударь. Известно -- с револьвером шутки
плохи. Недавно у нас в Нуслях один господин забавлялся
револьвером и перестрелял всю семью да еще швейцара, который
пошел посмотреть, кто там стреляет с четвертого этажа.
-- Из иного револьвера, пани Мюллерова, хоть лопни -- не
выстрелишь. Таких систем -- пропасть. Но для эрцгерцога,
наверно, купили что-нибудь этакое, особенное. И я готов биться
об заклад, что человек, который стрелял, по такому случаю
разоделся в пух и прах. Известно, стрелять в эрцгерцога --
штука нелегкая. Это не то, что браконьеру подстрелить лесника.
Все дело в том, как до него добраться. К такому барину в
лохмотьях не подойдешь. Непременно нужно надеть цилиндр, а то
того и гляди сцапает полицейский.
-- Там, говорят, народу много было, сударь.
-- Разумеется, пани Мюллерова,-- подтвердил Швейк,
заканчивая массаж колен.-- Если бы вы, например, пожелали убить
эрцгерцога или государя императора, вы бы обязательно с
кем-нибудь посоветовались. Ум хорошо -- два лучше. Один
присоветует одно, другой -- другое, "и путь открыт к успехам",
как поется в нашем гимне. Главное -- разнюхать, когда такой
барин поедет мимо. Помните господина Люккени, который проткнул
нашу покойную Елизавету напильником? Ведь он с ней
прогуливался. Вот и верьте после этого людям!
С той поры ни одна императрица не ходит гулять пешком.

 

Але щось трохи не в'яжуться Ваші слова про імператорів тут:

і тут:

Таке хіба міг написати в газеті імператор, який мудро керував імперією і зважував кожне слово?

 

А Ви уявіть себе на його місці. Бачте, чим симпатичний цей образ. За офіційною ширмою, абсолютною владою і зовнішною напроникністю там вгадується - обтяжена непомірною відповідальністю - звичайна смертна людина, зі своїми сумнівами, симпатіями і трагедіями. Саме це в ньому і шукають зараз біографи. Мені до речі така тенденція в історії більше імпонує, ніж створення іконних образів непогрішних супер-героїв.
Не хочу бути зіпсутим телефоном, тому й подав епізод про Катрін у формі цитати.