Андрій Іллєнко: Націоналізм ХХІ століття Андрій Іллєнко 22 квітня 2009 Що таке націоналізм ХХІ століття? Відповідь на це питання має дати сучасне покоління націоналістів, яким доведеться або перемогти у вирішальній битві зі світовим антинаціональним, смертоносним злом, або навічно відійти в небуття разом із самими націями. Саме через відсутність чіткого розуміння того, яким має бути націоналізм в умовах цієї жалюгідної сучасної епохи, ми і не можемо цю жалюгідну епоху подолати. В крові і дусі народу, в його мові, військових і трудових традиціях, націоналізм жив завжди. Це був той національний імунітет, який дозволяв народам виживати і відновлюватися після найбільших спустошень й знову йти до перемог. У ХІХ столітті націоналізм, сповнений романтичного пафосу повернення до глибин народної етнічності, творив великі національні держави і літературні мови. Націоналізм у ХХ столітті, зміцнівши та перехворівши дитячими хворобами демократизму, розпочинає тотальний наступ на самі основи антинаціональної та антилюдської ліберальної системи, вступаючи при цьому у безжальне протистояння із крайнім проявом деградації модерної епохи – комунізмом. Націоналізм у другій половині ХХ століття так і не зміг оговтатися від катастрофічної поразки цього тотального наступу, який би мав звільнити все людство від панування антинаціонального матеріалізму, а завершився комуно-ліберальною кабалою, яка охопила всі країни і народи. Антинаціональні комуно-ліберальні режими ведуть історію до кінця, а планету – до глобальної катастрофи. Націоналісти ж опинилися або на манівцях ліберальних політичних систем, де їм відвели пасивну роль захисників "національного", зведеного до примітивно-народницького фетишу, або ж їх розум охопили ілюзії, що можна перемогти, послуговуючись застарілою тактикою та не відповідаючи на нові виклики часу. В першому випадку отримуємо опортунізм, в другому – сектантство. Обидва ці шляхи ведуть в нікуди. Для того, аби зрозуміти, яким має бути націоналізм ХХІ століття, треба осягнути зміст сучасної епохи. Постмодерн, який ми переживаємо сьогодні – це час остаточної нівеляції всього, що раніше називалося етикою, естетикою, здоровим глуздом. Сучасна епоха стала тріумфом релятивізму і всеохоплюючого шизофренічного самозаперечення. Постмодерн ліквідовує всі ідентичності, які утримували людину в суспільстві і взагалі в житті, залишаючи її без жодного ґрунту під ногами. Найбільшого удару завдається по Ідеї Нації, бо саме її титанічна сила поки що не дає остаточно перетворити людину на ізольовану і відчужену "батарейку", з якої висмоктують усі життєві соки, а натомість годують інформаційними помиями та генетично-модифікованими продуктами. Людині, відчуженій від національної спільноти мертвих, живих і ненароджених, від Крові і Ґрунту, від повноцінного життя, нав’язується пластмасовий замінник життя, тотальний симулятор та всепронизуюча антинаціональна пропаганда. Націоналізм ХХІ століття повинен боротися за єдність і могутність нації, тим самим повертаючи людей до вічної національної спільноти, яка тільки і здатна в умовах тотальної ціннісної інфляції дати так необхідну повноту буття. Націоналізм ХХІ століття, повертаючи людину до її природної основи - Крові і Ґрунту, повертає їй втрачену справжність життя. В час духовної дезорієнтації треба повертатися до самих основ – до природності національного буття. Отже, націоналіст ХХІ століття повинен виривати своїх братів по крові з ліберального замінника життя і повертати їх у вічну спільноту - націю, яка здатна надати не тільки повноту життя, але і безсмертя. Головний ворог націоналіста, в тому числі і українського – це не націоналіст з іншої нації, якщо тільки він не зневажає нашу націю. Головний ворог будь-якого націоналіста в сучасну епоху – антинаціональні паразитарні спільноти, які мають на меті знищення всіх націй як таких, перетворення всього людства на різнокольорову масу покірних біороботів-споживачів, остаточний тріумф матеріалістичних сил світового зла. Антинаціональний дух сконцентрований у центрах мондіалізму, таких як Москва, яка прагне підкорити всі нації Східної Європи задля підживлення штучної імперської спільноти, на якій тримаються кремлівські паразити, таких як Вашингтон, керований спекулятивним фінансовим капіталом, який руками американців прагне досягти світового панування, таких як Тель-Авів, який тероризує весь Близький Схід, таких як брюсельско-гаагська євросоюзна бюрократія, що цілеспрямовано працює на розмивання основ європейських націй та європейської цивілізації. Отже, світ націй має перемогти світ антинаціонального, космополітичного паразитування. Коли нас питають, що таке націоналізм ХХІ століття, то ми впевнено відповідаємо – це повернення життю його повноти, це і є саме життя, це є кров в наших жилах і дух в наших серцях. Націоналізм ХХІ століття – це гордий виклик безвиході та радісна боротьба за перемогу націоналістичної революції, яка тільки і здатна надати сенс існуванню розрізненим індивідам, об’єднати їх у націю і дати їм величне, справжнє буття. Андрій Іллєнко Заступник голови Київської міської організації ВО "Свобода" http://www.svoboda.org.ua/dopysy/dopysy/010367/
Сегодняшний национализм часто довольно далёк от старого доброго национализма начала прошлого века. Слишком это явление что называют "национализмом" невнятное, смешанное, ультраправое. Многие так называемые националистические организации имеют с традиционным Украинским национализмом мало общего. Ведь как удобно назвать себя "патриот Украины" вывесить флаг УПА, и прочие Украинские атрибуты, а потом ходить по улицам показывая "зигу". Это вывеска, ширма, враньё и провокация маскирующая, рекламирующая и порочащая Украинское национально освободительное движение прошлого века. Не знаю, то ли у них нет грамотных идеологов, то ли мозгов. Но факт остаётся фактом. Фашиствующие молодчики с юго-восточной части Украины под флагами УПА, часто обыкновенные перекрасившиеся под национальную идею скинхеды. Если поговорить с ними о "кавказских" , "армянских", "жидовских" мордах то многое становится ясным. Склонность к расизму и ксенофобии, как лакмусовая бумажка проявляет их истинную сущность как бы они не маскировались.
