Мы проиграем...

Сегодня у нас во дворе побывал кандидат в депутаты от Партии Покрашчення. Обещал дать рабочие места зачем-то пенсионерам, рассказывал, как он хорошо управляет государственным предприятием "Фиолент" (51, почему люди обязаны платить большие налоги и прочее. Монолог длился довольно долго, до тех пор, пока я (в грубой форме, по мнению некоторых стариканов) не прервал его вопросом, который интересовал многих собравшихся: будет ли в этом столетии вода? Ответа так и не получил. Собрать 10 млн гривен (чуть больше млн долларов) жители не желают, ведь "всё и вся должно делать большое Государство, ведь мы же налоги платим!"

Поинтересовался я и тем, что можно сделать дабы уйти наконец от статей ЖКХ (за уборку двора, к примеру) и начать в частном порядке предоставлять услуги (без отмены статей эта з
атея бессмысленна, к сожалению - законы защищают монополию). Оказывается, по закону нужно набрать 100% подписей жильцов двора, которых, разумеется, набрать просто нереально (один протестующий и труба - люди продолжать платить монополисту).

Из диалога с будущим депутатом:

- Вам нужна работа! Я вам её дам, молодой человек.
- Да мне не нужна работа - я о себе сам позабочусь. А вы хотите за меня решать, что мне нужно?
- Разумеется решать нужно. И я буду это делать. Поверьте, так будет лучше. Или вы полагаете, что работа людям не нужна? Почему вы думаете только о себе?
- Да мне всё равно, кто и где работает. Почему вы решаете за людей? Вы полагаете, что лучше людей знаете, что им нужно?

Апофеозом шоу была фразы одной мамки:
"А вы думаете, что мы должны сами всем заниматься, молодой человек?"

 

До 2010-го року ми вважали, що саме наші політики-це виродки, негідні нашого народу. Скільки разів ми чули пафосне ствердження: "Країну-люблю, державу-ненавиджу"? Так просто було обпльовувати 20 років всіх підряд, при цьому навіть не намагаючись хоча б інколи дивитися в дзеркало.

2,5 роки правління Януковича показали, що ніякі вони не виродки, наше суспільство їх дійсно обирає, бо саме хронічно хворе. Після 2010-го прийшло усвідомлення того, що вони дійсно гідні українського народу, ну або скажімо так, його переважної більшості, яка в даний час і формує владу в країні.

Це усвідомлення прийшло, звичайно, не до всього народу, а лише до його активної частини, яка в будь-якій країні складає меншість, але саме вона, а не купка олігархів та кримінал, якщо суспільство здорове, створює ті правила, по яким і живе пасивна більшість.

Цій більшості ніколи про подібні речі навіть думати, не кажучи вже про якісь дії. "Ікс-фактори", серіали, кредити, хочу нову мобілку і т.п. Тут явно не до формування громадянського суспільства, а політика-це взагалі "брудна справа" (с)

Тому головне досягнення цих 2,5 років-це те, що активна меншість усвідомила: політика і сама країна, а точніше зміни в ній, починаються не з Віть, Юлі, Юри, Васі, Пєті & Со, а саме з тебе. Тому в арешті Тимошенко та Луценка (найяскравіших політиків Помаранчевої Революції) бачу також і позитив: роль "вождя" нації після цього ні Яценюк, ні Турчинов, ні будь-який інший опозиційний політик, не кажучи вже про Януковича & Co, "не потягнули". А "природа не терпить порожнечі". І ця роль сама собою розподілилася між багатьма громадськими активістами по всій країні. Серед них зараз вже навіть розпочалася конкуренція і тепер лише питання часу, коли вся ця сила "з низів" виступить як альтернатива владі в масштабі району, міста, області, країни. А покищо влада ще по старій схемі (фантомні болі, якщо хочете) когось з них кидає до вязниці, когось-просто тримає під кримінальною справою, комусь просто погрожує, але вона все ще не розуміє, що країна після 2010-го змінилася назавжди.

Думка "Всі політики-виродки" все частіше замінюється вислівом "Все залежить лише від мене, країна-це перш за все я".

І вибори зараз-не головне, головне-це цей процес, який відбувається в головах людей по всій країні. Ми дійшла до дна, щоб усвідомити, хто ми є на даному етапі існування української держави, прийняти це, а також зрозуміти, якою точно ми не хочемо бачити нашу країну. Без цього неприємного глибинного аналізу неможливий рух вперед.

Україні-21 рік і вона бере відповідальність за своє життя на себе. Це складний та болісний процес, але він необхідний для переходу на новий етап "дорослення" її як держави.

Гряде зміна поколінь в українській політиці, а отже і в державі загалом. Ми готові до цього?

 

в каком смысле?

 

В смислє до 2100 року.

 

Нормальный вопрос.
Надо было ответить: заниматься должен депутат, а решать чем ему заниматься - мы.
Он же слуга народа?
Значит хозяева должны приказывать.

 

Ну надо же! Откуда такое неверие в себя, в друзей и в окружающих?

 

А все тому, що народ пішов грати зі злодіями їх міченими картами. Вибори ВЖЕ НАРОД ПРОГРАВ. Вихід тільки один - ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ МАЙДАН.

 

Досвід майданів підприємців, афганців та чернобильців доводить що без лідера майдан не може бути всеукраїнскім, тобто він буде нічого не вартий.

 

А істина насправді така - не "пасічник" з Юлею Майдан створив, а Майдан - їх.

 

Мы?

 

Будем надеяться.

 

Это все, что тебе остается. Впрочем, тщетно.

 

ответ не нормальный. совсем. депутат не должен решать чем должны заниматься люди. человек САМ это решает. государство только создает условия и защищает граждан.

 

Ну правильно, люди должны решать чем должен заниматься депутат, а не наоборот. Я ж о том и говорю?

 

Ну видимо национальное желание постоянно наступать на грабли:rolleyes:

Не намайданились?

 

конечно нет. сколько было во Франции революций столько Майданов будет и у нас.

 

Да ради бога....Только пардон...причем тут Франция?

Неужто с агитки 90х о 2 Франции?

 

на том и договоримся

 

А Франция?%-)

 

не поеду.