Мудрість і дотепність ченців

Я обіцяв шановному товариству форумчан, що запропоную дещо інший церковний гумор. Виконую обіцянку і викладаю смішні, але водночас і повчальні історії, а також висловлювання монахів, які жили в епоху Раннього християнства у різних відлюдних місцях. Джерело цієї добірки – писемна святовітцівська спадщина.


Мудрість і дотепність ченців

“Не вірте у твердження, що монахи не мають почуття гумору. Це смішно…”


Розділ I
“Господь дає мудрість, із Його уст виходить знання і розсудливість… Коли мудрість увійде в серце твоє, тоді знання стане відрадою твоєї душі” (Прип. 2: 6-10).


Якось абба Ісая висловив таку сентенцію:
– Якщо Церкві не вистачає наполегливості відстоювати свої погляди, то не через брак мужності, а через відсутність поглядів.
•••••

На адресу олександрійських богословів абба Сисой сказав:
– Якби Господь Бог доручив їм укласти заповіді віри, у нас була би тисяча заповідей.
•••••

Якось абба Вісаріон висловив таке оціночне судження:
– Чим менше розумний священик, тим більше глупою йому здається його паства.
А на адресу олександрійських душпастирів, чия поведінка була далеко не бездоганна, сказав:
– Багатьом священикам варто піти у пустелю, щоби врешті стати людиною.
•••••

Один старець провів довгі роки в духовній боротьбі. І ось, одного разу, з його душі вирвався крик розпачу:
– Господи, якщо Ти є всюди, то як же воно стається, що я так часто опиняюся деінде?
•••••

Про якогось філософа, що постійно докучав аббі Макарію недоречними питаннями про сенс чернечого подвижництва, старець сказав:
– Його присутність ніколи не зрівняється з його відсутністю.
•••••

Коли аббу Поемена попросили розповісти, який спосіб молитви є найкращим, він сказав:
– Не знаю, чи хтось може говорити про молитву, якщо він не молиться. А коли молиться, у нього нема бажання про це говорити.
•••••

Один святий старець сказав:
– Я не вмію молитися. Я тільки дякую Богові.
•••••

Одного разу до єгипетського старця прийшов якийсь філософ поговорити про духовне життя. Побачивши, що в того немає нічого, крім Біблії, він подарував монаху свій власний біблійний коментар. Через рік той же філософ знову прийшов до старця і запитав:
– Отче, чи моя книга допомогла тобі краще розуміти Біблію?
– Навпаки, – відповів старець, – мені довелося звертатися до Біблії, щоби зрозуміти твій коментар.
•••••

Один чоловік, що вважав себе філософом, мав звичку приходити до блаженного Йоана і допікати йому недолугими питаннями. Якось він прийшов, аби заперечити достовірність одного з біблійних фрагментів.
– Невже й насправді, – поцікавився той філософ, – такий розумний чернець, як ти, вірить, що Йона міг вижити, провівши три дні у череві кита?
– Не знаю, – відповів старець, – але я його запитаю, коли побачуся з ним у Раю.
– А раптом він у пеклі?
– Тоді ти його запитаєш.
•••••

Якийсь мудрець відвідав аббу Зенона.
– Отче, – запитав він, – чи можеш сказати мені, що таке філософ?
– Філософ – це сліпий, що шукає чорну кішку в темній кімнаті, коли її там нема, – відповів старець.
– А хто ж тоді богослов?
– Богослов – це такий самий філософ, який іноді таки кішку знаходить…
•••••

Якось абба Филимон сказав:
– Ті філософи, що вірять в абсолютну логіку, мабуть ніколи не мали нагоди посперечатися з жінкою.
•••••

– Отче, – запитав один брат великого старця Антонія, – чому ти не відкидаєш похвалу, якою тебе прославляють?
Отець чернецтва відповів:
– Тому що часто ми відкидаємо похвалу не зі смиренності, а щоб отримати ще більшу.
•••••

Один підлабузливий монах якось намагався улестити великого Антонія:
– Ти, отче, без сумніву є найкращим ченцем на всьому Сході!
– Диявол уже мені це казав, – відповів Антоній.
•••••

Той же Антоній одного разу сказав:
– Люди поділяються на три категорії: заздрісників, гордих та інших… Але інших я майже не зустрічав.
•••••

Великий Антоній так говорив про смиренність:
– Коли принижуєш себе на десять сантиметрів, то піднімаєшся на сотню.
•••••

Коли великий Антоній вже лежав на смертному ложі, він почув, як один із братів сказав про нього:
– Він був таким же великим, як і Мойсей!
Тоді Антоній ледь відкрив одне око й промовив:
– Який ти далекий від істини, брате! Адже на тому світі Господь не поцікавиться: “Чому ти не був, як Мойсей?”, а запитає: “Чому ти не був Антонієм?”
•••••

– Гріховна природа людини така, – говорив один старець, – що навіть тоді, коли вона вбила іншу людину, то найбільше страждає від того, що своїм вчинком їй небезпечно хвалитися.
•••••

Один молодий чернець запитав у старця:
– Як можна довідатися, чи є я мудрим, розумним і доброчесним?
– Якщо людина знає, що варто робити – вона мудра; якщо знає, як робити – вона розумна, а якщо і робить – вона доброчесна, – відповів старець.
•••••

– Хочу навчитися наслідувати тебе у святості, – сказав один чернець великому Йоану.
Той відповів:
– А я дуже хотів би, щоби мене випереджували, а не йшли за мною услід…
•••••

Молодому ченцеві, що вирішив стати самітником на все життя, абба Макарій порадив:
– Не поспішай зводити стіну, доки остаточно не усвідомиш, що хочеш помістити всередині неї, а що – назовні.
•••••

Один старець висловив таке переконання:
– Як багато людей знають усе, але нічого не розуміють! І навпаки: мало є таких, що не знають нічого, але розуміють усе!
•••••

Про монаха, який ходив усюди і розповідав, що на світі нема нікого гіршого за нього, абба Димитрій сказав:
– Цьому братові нема потреби аж так себе принижувати, він не настільки великий.
•••••

Один монах якось хизувався своєю “досконалістю”:
– Якщо чернець говорить про себе: “У мене є смиренність”, то нема сумніву, що її в нього немає. Якщо ж він говорить: “У мене нема смиренності”, то очевидно, вона в нього є. Ось я, наприклад, зовсім не маю смирення.
•••••

 

(Продовження)

Отці-пустельники любили прославляти Господа, співаючи псалми. Абба Іларіон якось сказав про одного ченця:
– У цього монаха голос настільки солодкий, що на нього навіть мухи злітаються.
•••••

Одного старця якось запитали:
– Отче, чому кожного разу, коли брат, що живе з тобою в келії, співає псалми, ти виглядаєш у вікно?
– Аби ніхто не подумав, що я мордую його!
•••••

Ченця, який журився про своє грішне минуле, старець повчав:
– Минуле подібне на розбите яйце, а майбутнє – на яйце, яке ще потрібно висидіти.
•••••

Один чернець запитав аббу Амонія:
– Навіщо люди, які живуть у світі, так бездумно гасають туди-сюди.
– Вони, – відповів старець, – бігають по світі вздовж і поперек зі страху, щоби не довелося зустрітися з ним віч-на-віч.
•••••

Молодому ченцеві, який, повернувшись з Олександрії, розповідав про велику метушню жителів цього міста, старець сказав:
– Я не знаю куди вони, врешті-решт, прийдуть, але не сумніваюся, що йдуть вони прямо туди.
•••••

Чарівникові з Антіохії, який міг викликати дощ і вітер, і цим вихвалявся, абба Іларіон сказав:
– Ти можеш стати ще могутнішим, але ніколи не зумієш сісти вище власного заду.
•••••

Якомусь ченцеві, який говорив, що хоче застосовувати свої природні здібності на шляху подвижництва, абба Іларіон сказав:
– Своїми здібностями добре послуговуватися лише тоді, коли вони справді провадять до неба!
•••••

Одному чоловікові, який часто богохулив, абба Сисой сказав:
– Якщо ти у гніві плюєш в небеса, твій плювок все одно впаде тобі на голову!
•••••

Ченцеві, який погано висловлювався про одного брата, блаженний Йоан сказав:
– Перше, ніж кого-будь глузувати, приміряй його взуття!
•••••

Один старець, дивлячись на собаку, подумав: “У собаки так багато друзів, тому що вона набагато частіше махає хвостом, ніж язиком”.
•••••

Ченцеві, що не міг подолати труднощів самотнього життя, великий Даниїл порадив:
– Стань приятелем для себе самого, тоді й зможеш жити на самоті!
•••••

Один старець констатував:
– Як багато людей не вміють витрачати свій час наодинці!
•••••

Монахові, який постійно скаржився, що добрі часи вже минули, абба Сирахід заперечив:
– Дні завжди стають гарними, коли проминуть.
•••••

Один чернець оплакував гріх хтивості, як раптом почув внутрішній голос:
– Це з тобою трапилося, тому що на галявині ти прип’яв козу, щоби вона стерегла траву.
•••••

Абба Йоан говорив:
– Не те, що ми їмо, нас живить, а те, що ми перетравлюємо. Не те, що ми заробляємо, нас збагачує, а те, що ми жертвуємо. Не та віра, яку ми сповідаємо, нас освячує, а та, яку ми втілюємо в життя.
•••••

Молодого ченця, який аж надто вихваляв якогось старця, абба Макарій застеріг:
– Послухай, брате, часто ми вихваляємо інших у міру тієї пошани, яку і самі від них очікуємо.
•••••

Бачачи, як мало користі принесло йому навчання у молоді роки в Олександрії, абба Гермес сказав:
– Якби я народився вдруге, то став би вчитися, як бути неосвіченим.
•••••

Бажаючи утішити молодого ченця, засмученого своїм каліцтвом, старець сказав:
– Каліцтво має велику перевагу над красою: воно постійне!
•••••

Коли аббу Памбо запитали, чому він так рішуче уникає навіть дивитися на гроші, той відповів:
– Тому що гроші можуть бачити і сліпі!
•••••

Священикові, який готувався виголосити свою першу проповідь, старець порадив:
– Запам’ятай, брате, проповідь ніколи не буде поганою, якщо вона буде коротшою, ніж очікували присутні…
•••••

Якось один ігумен виголосив доволі довгу проповідь про створення світу, яку завершив словами: “Кожен паросток трави – це проповідь для того, хто вміє розуміти”. Через кілька днів старець, проходячи біля печери ігумена, побачив, як той підстригає траву, що виросла навколо його оселі.
– Як приємно, – сказав старець, – бачити тебе, отче, за вкороченням твоїх проповідей!
•••••

Один чернець якось сперечався зі старцем:
– Не завжди можна зрозуміти, в чому полягає твій обов’язок.
– Навпаки, дуже легко, – відповів старець. – Твій обов’язок – це те, що тобі хочеться робити найменше.
•••••

Один із братів якось запитав у старця:
– Що насправді означає: “Не вимовляй надаремно імені Господа Бога”?
– Це означає, що не можна займатись блюзнірством просто так, – відповів старець.
•••••

Одному ченцеві, який звинувачував себе у багатьох дрібних гріхах, блаженний Йоан сказав:
– Це звикла справа – займатися самозвинуваченням у маленьких прогрішеннях, аби переконати самого себе, що не маєш великих гріхів.
•••••

Молодий чернець скаржився старцеві:
– Як важко, отче, любити ближнього!
– Справді! Ми одержали повеління Господа возлюбити ближнього свого, як самого себе, а ближній робить усе, щоби ми не могли цього не виконати.
•••••

– Сьогодні всі так роблять, – сказав молодий чернець старцеві стосовно якогось звичаю.
– Усі моральні хиби, коли вони в моді, вважаються чеснотами, – відповів старець.
•••••

Абба Вісаріон сказав про одного олександрійського вельможу:
– Він показує на людях все, окрім власного обличчя.
•••••

Один святий пустельник, що здійснював подвижництво в Нітрійській пустелі, на питання якогось подорожнього, чи він щасливий у чернечому житті, відповів:
– Вибач, брате, але мені не вистачає часу над цим замислитися.
•••••

– Світ настільки поганий, – скаржився один чернець старцеві, – що часом я сам собі здаюся поганим…
– Навіщо нарікати на дзеркало, якщо пика незугарна, – спростував його нарікання старець.
•••••

– Отче, яке в мене обличчя? – запитав один чернець в абби Паладія.
– Твоє, – відповів старець. – А чому ти питаєш?
– Тому що в багатьох людей мені доводилося бачити будь-які обличчя, тільки не їх власні!
•••••

– Чи повинні люди бути вдячними за те, що ми для них робимо? – запитали якось ченці аббу Макарія.
– Зовсім ні, – відповів старець. – Дайте сліпому очі, і він негайно зажадає брів.
•••••

– Чому на світі є так багато невдячних людей? – запитали в абби Сисоя.
– Тому що після обіду ніхто не цінує ложки, – відповів старець.
•••••

– Я не щирий, – звірився старцеві один чернець.
– І до якої міри? – поцікавився старець.
– До такої, що я не щирий навіть тоді, коли говорю тобі, що я не щирий.
•••••

Якийсь мирянин все допитувався в абби Макарія, чому той багато місяців дотримується мовчанки. Врешті абба, аби відвідувач відчепився, промовив:
– У закритий рот не залітають мухи.
А коли мирянин став наполягати на поясненні, то почув у відповідь:
– Якщо ти нічого не говориш, тебе не просять повторити.
•••••

Монаха, який постійно скаржився на життєві труднощі, абба Макарій розрадив:
– Ти нещасливий? А подумай, як буде жирафі, якщо в неї занедужає горло, або стонозі, якщо в неї з’являться мозолі!
•••••

Один молодий чернець якось запитав аббу Макарія:
– Я знаю, що багато-хто говорить про тебе погано. Чому ти ніяк не реагуєш на це?
– Тому що, якби ті, хто говорить про мене погано, знали, що я насправді про них думаю, вони б почали ще затятіше лихословити, – відповів старець.
•••••

В абби Сисоя було безліч книг у келії і багато мудрості в серці. Якось один молодий чернець запитав його:
– Отче, чи дуже важко читати?
– Читати – це дрібниці, – відповів старець. – Важко забувати прочитане.
•••••

Один чернець сказав старцеві:
– Я чув, що абба Філомен, якому вже більше вісімдесяти років, вирішив написати спогади про своє життя. Що ти про це думаєш?
– Я думаю, що писати спогади про себе – це найкращий засіб говорити правду про інших.
•••••

 

Розділ II
“Хто ходить з мудрими, сам стає мудрим; хто приятелює з глупими – той зледачіє” (Прип. 13: 20).

•••••
Якось великий Пахомій диктував монаший Статут молодому ченцеві. Наприкінці звелів йому прочитати написане і ледь стримав свій гнів.
– Аббо, чому ти раптом став таким суворим? – запитав молодий чернець.
– Я диктував тобі одне, ти зрозумів щось друге, а написав третє, – відповів старець.
•••••

Блаженний Даниїл Скитський, який в юності довго сумнівався, чи присвятити себе науці, чи служінню Господу, втік у пустелю в день, коли почув з уст відомого вченого Олександрійської школи таку сентенцію:
– Від тепла фізичні тіла розширюються. Ось чому літом дні довші, аніж зимою.
•••••

Коли абба Вісаріон вирішив піти в пустелю, група молодих ледацюг оточила його, насміхаючись:
– Куди ти біжиш, Вісаріоне? Хіба ти не знаєш, що диявол уже помер?
– Прийміть мої співчуття, бідні сирітки, – відповів той.
•••••

Один молодий чернець запитав у старця:
– Отче, чи колись я зумію цілком зректися потягу до принад цього світу?
– Не турбуйся, – відповів старець, – якщо твоє життя насправді буде християнським, світ сам тебе зречеться.
•••••

– Отче, – запитав молодий чернець блаженного Арсенія, – чому ти дозволяєш усім мирським новинам проникати в монастир?
– Це найкращий засіб, щоб у братії не виникло бажання знову туди повернутися, – відповів старець.
•••••

Молодий чернець, що оселився у чернечому поселенні Келії, написав лист до своєї родини: “Я знайшов чудове місце для тих, хто, як і я, шукають самотності. Їх тут тисячі…”
•••••

У печері, на березі Червоного моря, один чернець знайшов сувій папірусу, на якому невідомий монах вів свій щоденник. Серед іншого там було написано: “Понеділок: привести до ладу свої думки… Вівторок: відвідати єпископа… Середа: відновити лад у своїх думках…”
•••••

“На цьому я закінчую свій лист, – писав якось абба Даниїл одному братові, – мої ноги так змерзли, що вже в руці не можу тримати перо”.
•••••

Молодий послушник, що недавно вступив у монастир, побачив, як настоятель на порозі келії чистить своє взуття.
– Отче, – здивовано запитав послушник, – ти сам чистиш своє взуття?
– З того часу, як мене обрали настоятелем, я вже не можу чистити чуже, – відповів той.
•••••

У поселенні Келії молодий чернець рубав дрова. Старець, що проходив поруч, зупинився, дивився якийсь час, а тоді сказав:
– Твоя сокира, брате, нагадує мені блискавку.
– Це тому, що я так вправно рубаю? – запитав задоволений чернець.
– Ні, тому що вона ніколи не б’є двічі в те саме місце.
•••••

Один старець якось лагодив дах своєї хатини. Молодий монах, що проходив стежкою, зупинився і став дивитися.
– Ти хочеш навчитися, як забивають цвяхи? – запитав старець.
– Ні, я хочу дізнатися, що говорить старець, коли молотком поцілить по пальцях...
•••••

Якось старець дорікав молодому ченцеві:
– У твоєму віці я в день працював по десять годин, а ще десять проводив у молитві.
Той відповів:
– Я подивляю твою колишню юнацьку хвацькість, отче, але ще більше мене захоплює твоя теперішня зрілість, завдяки якій ти облишив ці крайнощі.
•••••

Один чернець прийшов до старця, що жив на березі Червоного моря. Тихенько постукавши в двері його хатинки, він був наляканий грізним гавкотом собаки. У той же час з-за дверей почув голос старця:
– Та заходь вже, брате!
– А собака?…
– Ти хіба не знаєш приказки: гавкаючий собака не вкусить?
– Я таке чув, але чи знає її твій собака?
•••••

Молодий послушник мив листя салату. До нього підійшов монах, який уже кілька років провадив чернече життя. Бажаючи показати свою зверхність над молодшим співбратом, він запитав:
– Чи можеш повторити те, що сьогодні вранці говорив старець у своїй проповіді?
– Я не пам’ятаю, – зізнався послушник.
– Тоді навіщо ти слухаєш проповідь, якщо відразу її забуваєш?
– Подивися, брате: ось вода миє салат, але не залишається на його листочках. Однак салат стає чистим.
•••••

Отці-пустельники працювали багато, але часом і серед них зустрічалися ледарі. Так, одного разу блаженний Даниїл сказав ледачому ченцеві:
– Прошу тебе, брате, якщо побачиш когось із братії, хто відпочиває, допоможи хоча б йому…
•••••

У Келіотській пустелі жили двоє ченців. Один чернець був працьовитим, а інший – схильним до ледарства. Якось перший чернець сказав другому:
– Робота, брате, є насолодою нашого життя.
– Але не кожна насолода усім до смаку, – відповів той.
•••••

Один старець висловив власне бачення:
– Робота для ченця – це щось добре. Ось чому монах завжди повинен залишати хоча б трохи роботи на завтра.
•••••

Якось після довгих місяців мовчання двоє старців зі Скитської пустелі розговорилися про одного молодого ченця, який був винятково ледачим.
– Він нагадує мені півня, що був у мене колись, – сказав перший. – Цей півень був таким ледачим, що ніколи не піяв на зорі, а чекав, коли запіє інший півень, а тоді схиляв голову на знак згоди.
– А мені він нагадує мого собаку, – сказав другий. – Цей пес був до того ледачим, що блохам доводилося самим себе вичісувати.
•••••

Настоятель Нітрійського монастиря написав настоятелеві монастиря в Єгипті: “Отче, брат, якого звати Евлалій, що колись був у тебе, поселився тепер у нашому монастирі. Повідом, чи у подвижництві він непохитний?”
Відповідь була лаконічна: “Цілком нерухомий”.
•••••

Один старець сказав:
– Ніщо так не дратує братів у монастирі, як бездіяльний настоятель. Але ніщо так їх не турбує, як настоятель, що вирішив прийняти рішення.
•••••

В одному монастирі, розташованому на березі Червоного моря, настоятель якось сказав:
– У нашій обителі розвелося занадто багато папуг.
Брати здивовано переглянулися і попросили пояснень.
– Серед нас є багато таких, які говорять про те, що думають, тільки тоді, коли довідаються, що саме говорять інші, – відповів той.
•••••

Один старець якось обурювався і скаржився ігуменові:
– Не розумію, навіщо в монастирі розклад, якщо ченці увесь час запізнюються?
Ігумен резонно зазначив:
– А як би ти знав, що ченці запізнюються, якби не було розкладу?
•••••

Один молодий монах постійно спізнювався на десять хвилин на Вечірню. Одного разу, коли він спізнився лише на п’ять хвилин, старець йому сказав:
– Вітаю тебе, брате! Ти вперше спізнюєшся із таким випередженням.
•••••

В Олександрії жив дуже багатий чоловік, який щодня молився Богові за полегшення життя бідняків. Довідавшись про це, абба Макарій надіслав йому записку: “Я хотів би володіти усім твоїм майном”.
Здивований багатій відправив до старця одного зі своїх слуг запитати, що той став би робити з таким багатством? Абба Макарій відповів:
– Перекажи своєму господарю, що я негайно виконав би його молитву.
•••••

 

(Продовження)
Один із сильних світу цього якось прийшов у Скитську пустелю, щоби порадитися зі старцем, який мав дар пророцтва. Подивившись на нього, старець сказав:
– Я нічого не візьму з тебе за те, що розповім тобі про твоє майбутнє. Але тобі доведеться збудувати церкву для нашого монастиря, якщо не хочеш, щоб усі дізналися про твоє минуле.
•••••

Той же старець сказав якось одному мирянину:
– Найближчі п’ять років у тебе буде дуже важке життя.
– А потім? – схвильовано запитав той.
– А потім ти звикнеш.
•••••

Якийсь старець, що не мав жодного майна, вирішив якось провідати одного співбрата й позичити посуд.
– Приятелю, – звернувся він до господаря келії, – у тебе випадково нема старого глечика для вина?
– По-твоєму, я схожий на людину, що п’є вино? – сухо запитав брат.
– Вибач мені, насправді я так не вважаю. Але глечик для оцту в тебе напевно знайдеться…
•••••

Двоє отців якось зустрілися посеред пустелі. Привітавшись, один із них запитав:
– Вибач мою нескромність, брате, чи не жив ти раніше в Антіохії?
– Мені ніколи не доводилося навіть бувати в цьому місті, – відповів той.
– Мені теж. Мабуть, це були двоє інших ченців.
•••••

Одного разу абба Пресонцій отримав урок. Коли він молився у своїй келії, хтось постукав у двері:
– Вибач мене, аббо, – сказав перехожий. – Чи ти не міг би вказати мені дорогу в Алеппо?
– Ні, – відповів абба, – але я знаю дорогу до неба.
– Чи я можу повірити, що хтось знає шлях, який веде так далеко, якщо він не знає доріг у своїй околиці? – запитав перехожий.
•••••

Якогось дня старець тлумачив Писання. Раптом він помітив, що один брат спить.
– Я продовжу, коли цей брат прокинеться, – сказав він.
Але один із ченців порадив:
– Я думаю, що брат прокинеться, коли ти закінчиш…
•••••

Молодий чернець зупинив старця, який читав свою проповідь із сувою папірусу:
– Отче, ти хочеш, щоб ми запам’ятали те, про що ти проповідуєш? Але ж ти сам це читаєш, аби пригадати.
•••••

В одному монастирі, коли братія зійшлася, щоби поговорити про поточні справи чернечого життя, настоятель солодко задрімав.
– Замовкнемо, браття, – сказали ченці, – дамо настоятелеві поспати.
Але той, підвівши голову, сказав:
– Як же мені спати, якщо ви не будете говорити?
•••••

Один юнак вирішив стати ченцем. Він прийшов у Скитську пустелю – в один із найбідніших та суворих монастирів, і старець повів його показувати келію.
– Тобі доведеться самому зробити собі ложе, – сказав старець.
– Зрозуміло, отче.
– Що ж, ось тобі цвяхи і чотири дошки.
•••••

Один чернець попросив старця:
– Отче, я чув, що брат, який жив разом з тобою, помер. Чи я можу зайняти його місце?
– Не заперечую, – відповів старець. – Але ти, начебто, огрядніший за нього. Навіть не знаю, чи помістишся у його склепі?
•••••

Старець показує послушникові його майбутню келію.
– У цій келії, – говорить він, – жили відомі отці: Памбо, Сисой, Архинт, Деодат і Климент.
– Не може бути! – вигукнув здивований послушник. – Стільки отців помістилося у такій маленькій келії!
•••••

У Скитській пустелі брати Тимофій і Павло мали обов’язок стригти ченців, отож роботи в них було чимало. Одного разу до них прийшов старець, який десять років не голився і не стригся. Брат Павло в цей день був трохи втомлений працею. Тому наприкінці стрижки і гоління в старця було три порізи: на підборідді, на щоці та на голові.
– Отче, – запитав його брат Павло, – чи ти вже раніше бував у мене?
– Ні, брате, запевняю тебе, – відповів старець. – Вухо мені відрізали розбійники в пустелі.
•••••

Декілька братів, які жили на краю Скитської пустелі, якось знайшли кошик неподалік свого скиту. В кошику плакала чорношкіра дитина, яку підкинули з ефіопського каравану, що напередодні проходив неподалік. Розчулені таким непередбаченим дарунком небес, брати стали ретельно піклуватися про дитину.
Минав час. І ось, один із братів якось заклопотано сказав:
– Потрібно, щоби хто-небудь із нас вивчив ефіопську мову.
– Навіщо? – запитали здивовані брати.
– Тому що незабаром дитині виповниться рік, вона почне говорити, а ніхто з нас не знає її мови.
•••••

Одного скитського ченця привели на суд за те, що він вилами проколов собаку.
– Так ось брате, як ти подаєш приклад лагідності й смирення? – дорікнув йому суддя. – І потім, хіба ти не міг ударити цього собаку руків’ям, а не зубцями?
– Я б так і зробив, – відповів чернець, – якби собака намагався вхопити мене хвостом, а не зубами!
•••••

Молодий чернець, що жив у Келіотській пустелі, прибіг, ледве переводячи дух, до абби Серапіона.
– Що я пережив, отче! – вигукнув він. – Я побачив на землі суху гілку і подумав, що це змія…
– І через таку дурницю ти так розхвилювався? – запитав старець.
– Я розхвилювався тоді, коли взяв цю гілку в руку, а це і справді виявилася змія…
•••••

Абба Серапіон Скитський спав у своїй хатині разом із кількома козами, курми і кроликами. Якось один брат сказав йому:
– Отче, хіба ти не знаєш, якщо спати разом з тваринами, то можна занедужати?
– Ось уже скільки років я так живу, але жодна з них не захворіла! – відповів старець.
•••••

– Де мені знайти аббу Стаціяна? – запитав якось подорожній у ченця із поселення Келії.
– Він у свинарнику. Ти впізнаєш його по капелюсі на голові.
•••••

У монастирі Габала новий ігумен встановив порядок, що послушникам потрібно митися раз у місяць. Старець Ермон, довідавшись про це, сказав:
– У мій час послушники не були нечупарами!
•••••

У тому ж монастирі, під час трапези, молодий чернець помітив сарану в своїй тарілці з юшкою.
– Заміни її, – попросив він брата-кухаря.
– Спробую, – відповів той, – але в цю пору року сарану нелегко знайти.
•••••

Якийсь мандрівний чернець прийшов у трапезну монастиря. Сівши за стіл зі своєю мискою з юшкою, він здійняв неймовірний галас своєю розмовою. Один із братії монастиря підійшов до нього і сказав:
– Брате, чим можу допомогти тобі?
– Мені не потрібна твоя допомога! – відповів чернець.
– Вибач мене, – сказав старець, – але ти здійняв такий галас, тож я подумав, що ти потопаєш.
•••••

В одному монастирі, що знаходився на березі Червоного моря, під час трапези виникла жвава дискусія. Нарешті один старець сказав:
– Браття, давайте замовкнемо. Неможливо зрозуміти, що ми їмо.
•••••

Старець, перебуваючи в гостях у співбрата, запитує його:
– Отче, у тебе те саме вино, що і минулого разу?
– Так, брате, те саме…
– Тоді дай мені склянку води.
•••••

 

(Продовження)
Один олександрійський єпископ, що не звик до суворого чернечого життя, якось був змушений провести ніч у монастирі Енатон. Перед тим, як влягтися на убогому чернечому ложі у відведеній йому келії, єпископ помітив на підлозі трьох блощиць. Він покликав одного з братів і сказав:
– Ти бачиш?
– Не тривожся, владико, – відповів той, – адже це лише блощиці. І потім, дивися, вони ж мертві…
Наступного дня, вставши спозаранку, єпископ побачив того брата і сказав:
– Три вчорашні блощиці насправді були мертві, але який натовп співродичів зібрався на їхній похорон!
•••••

Одного разу доволі вимогливий єпископ прибув з візитацією в монастир, що знаходився у Фіваїді. Коли його запросили до трапези, він сказав:
– Мені достатньо буде двох яєць, але засмажених на камені, а не на бляшанці, ніжних, не пересмажених, в міру посолених, але без перцю, присмачених чвертю ложки вершкового масла, а головне – дуже гарячих.
Брат-кухар вклонився єпископові й сказав:
– Усе буде зроблено згідно твого бажання, владико. Курку, що знесла ці яйця, звуть Сизіна. Чи її ім’я тебе влаштовує?
•••••

Якось у Терефінський монастир прибув з візитацією єпископ. Брати аж “зі шкіри лізли”, щоби належно його вшанувати і приготували достойну трапезу. Наприкінці трапези, коли настоятель із трепетом запитав єпископа, чи сподобався йому обід, той відповів:
– Якби риба не була така же черства, як і корж, а корж не таким солоним, як козлятина, а козлятина не такою твердою, як фініки, а фініки не такими кислими, як вино, тоді ми пообідали б на славу.
•••••

У монастир абби Вісаріона, чия хлібосольність і делікатність була відома, прибув з візитацією єпископ. Абба Вісаріон, бажаючи догодити єпископу, чия схильність до трапези була відома, старався приготувати для нього гідний обід.
– Аббо, – запитав єпископ, підозріло приглядаючись до запропонованої трапези, – сподіваюся, ти не став убивати кішку, щоби приготувати цього зайця?
– Ні, владико, я знайшов уже здохлу.
•••••

Очікуючи на візит єпископа, абба Макарій пішов на ринок у сусіднє село. Там він незадоволено розглядав худих курчат, що лежали на прилавку, коли почув, як торговець вкрадливо шепоче йому на вухо:
– Купуй, купуй, отче! Повір мені, ці курчата прибувають сюди кожного дня з Олександрії.
– Охоче вірю, брате. Ось тільки даремно ти змушуєш їх чалапати пішки.
•••••

В одному селі поширилась чутка, що в сусідньому великому монастирі змінився настоятель. Відразу ж до воріт монастиря прийшов якийсь жебрак і, спитавши настоятеля, підійшов до нього.
– Отче, – сказав він, – я добре знав колишнього настоятеля. Він був дуже щедрим до мене. Сподіваюся, що і ти будеш таким…
– Зрозуміло, брате, – сказав чернець, – але бачиш, старий настоятель – це я, а новий з’явиться днів через десять…
•••••

Один мирянин прийшов до абби Макарія. Келійник старця сказав йому:
– Я дуже засмучений, брате, але сьогодні абба Макарій зайнятий, він не зможе поговорити з тобою.
– Не турбуйся, брате, я не залишу йому і найменшої можливості говорити!
•••••

Один старець зі Скитської пустелі ділив келію з докучливим ченцем. Якось ранком старець сказав:
– Сьогодні вночі, брате, мені приснився сон, що я знаходжуся в раю.
– І я теж там був? – поцікавився чернець.
– Ні. Тому я і був упевнений, що знаходжуся в раю.
•••••

Один чернець, що занадто довго гостював у абби Памбо, сказав йому на прощання:
– Дозволь мені, отче, зробити одне зауваження: для такого літнього старця як ти, оті пальми, що ростуть біля твоєї хижі, надто короткі.
Абба Памбо відповів:
– Запевняю тебе, брате, до твого повернення сюди вони дуже і дуже виростуть.
•••••

Один чернець прийшов поскаржитися старцеві.
– Отче, – сказав він, – у цьому монастирі ніхто, воістину ніхто не звертає на мене увагу! Отче, чи ти чуєш мене?
– Вибач, брате, я думав про інше… Так що ти говориш?
•••••

Один юнак вирішив стати послушником у монастирі Енатон. Старець став розпитувати його, бажаючи випробувати, чи серйозно той налаштований стати на чернечу стезю.
– Якби в тебе було три золоті монети, чи ти пожертвував би їх жебракові?
– Від усього серця, отче!
– А три срібних монети?
– Охоче!
– А якби в тебе було три мідяки?
– Ні, отче.
– Чому ж? – здивовано вигукнув старець.
– Тому що в мене і справді є три мідних монетки.
•••••

Юнак, що залишив світ, аби поселитися в пустелі, одержав від своєї родини такого листа: “Не женися за неможливим, повертайся додому. Єдине справжнє благо – це родина”.
Але на зворотній стороні була приписка: “Коли вирішиш повернутися, попередь нас заздалегідь, тому що твою кімнату ми здали у винайм”.
•••••

Один молодий хлопець якось запитав у старця:
– Як на твій погляд, отче, чи я шляхетний?
– З таким хлопцем як ти, я не дозволив би тобі товаришувати, – відповів старець.
•••••

Молодий монах запитав аббу Даниїла:
– Скажи мені, добрий отче, чому в мене так багато хтивих мрій?
– Мрії кішки повні мишей, – відповів абба Даниїл.
•••••

– Чи правда, – якось запитали старця, – що абба Серапіон не хоче більше жити з тобою в одній келії?
– Правда, – відповів той, – і я з цього дуже радий. Захотіли б ви жити разом з ченцем, який постійно теревенить і скаржиться?
– Звичайно, ні!
– Ось і абба Серапіон не захотів.
•••••

Одного разу вночі в келію прокрався злодій. І коли він там нишпорив, не помітивши старця, почув голос:
– Приятелю, навіщо ти шукаєш у темряві те, чого і при світлі не знайдеш?
•••••

– Коли один з нас помре, – сказав чернець своєму співбратові по келії, – я повернуся в Скитський монастир.
•••••

Один брат, відвідавши аббу Евлогія, спершу привітав його з тим, що той дотримувався обітниці мовчання впродовж трьох років. Потім він зобов’язав його говорити, і абба Евлогій промовив:
– Моє мовчання недорого коштує. Так, і справді, немовлята – кричать, миряни – теревенять, ченці – мовчать, а ось святі – співають!

 

Робіне...
Вам що, тексти нема де зберігати?

 

Ой, а можна сюди ще й текст "Декамерону" кинути? :girl_claping:

Якось посперечалися між собою різні монаші ордени та устави, хто з них кращий та більш любий Богові. Згоди не дійшли, тому вислали запит до небесної канцелярії, звідки надійшла відповідь:
- Всі монаші ордени та устави РІВНІ.
Підпис: Господь Бог ТІ

*хто не знає, ТІ - Товариство Ісуса, або єзуїти

 

Новела друга

(моя улюблена)

Еврей Авраам, вследствие увещаний Джианнотто ди Чивиньи, отправляется к римскому двору и, увидя там развращенность служителей церкви, возвращается в Париж, где и становится христианином.

Новелла Памфило, вызывавшая иногда смех у дам, в общем была одобрена. Ее выслушали со вниманием, и когда она была окончена, королева велела Неифиле, сидевшей рядом с Памфило, рассказать и свою новеллу, следуя установленному порядку развлечения. Неифила, отличавшаяся столько же приятностью обхождения, сколько и красотой, весело отвечала, что сделает это охотно, и начала так:
- Памфило в своем рассказе показал нам, что благость божия не взирает на наши заблуждения, если они исходят из причин, ускользающих от нашего ведения; я же хочу своим рассказом показать, что эта благость, терпеливо перенося недостатки тех, которые должны были бы всеми своими действиями и словами свидетельствовать о ней истинно, а поступают наоборот, тем самым дает нам доказательство своей непреложности, дабы мы с тем большей твердостью духа следовали тому, во что веруем.
Мне рассказывали, любезные дамы, что в Париже жил один богатый купец и хороший человек, по прозванию Джианнотто ди Чивиньи, ведший обширную торговлю сукнами. Он был в большой дружбе с одним очень богатым евреем, по имени Авраам, также купцом и очень честным и прямым человеком. Джианнотто, зная его честность и прямоту, сильно сокрушался о том, что душа этого достойного, мудрого и хорошего человека, по недостатку веры, будет осуждена. Поэтому он принялся дружески просить его оставить заблуждения иудейской веры и обратиться к истинной христианской, которая, как он сам мог видеть, будучи святой и совершенной, постоянно преуспевает и множится, тогда как, наоборот, его религия умаляется и приходит в запустение, - в чем он сам мог убедиться. Еврей отвечал, что он не знает более совершенной и святой религии, чем иудейская, и что он в ней родился, в ней намерен жить и умереть, и нет ничего, что бы могло отвратить его от этого намерения. Это, однако, не остановило Джианнотто, и через несколько дней он снова обратился к нему с подобными же речами, доказывая ему попросту, как это умеют делать купцы, по каким причинам наша религия лучше иудейской. Хотя еврей был большим знатоком иудейского закона, тем не менее, по большой ли дружбе, которую он питал к Джианнотто, или повлияли на него речи, вложенные святым духом в уста простого человека, только ему стали очень нравиться доводы Джианнотто, хотя, продолжая упорствовать в своей вере, он не позволял обратить себя. Как он упорствовал, так и Джианнотто не переставал убеждать его, пока, наконец, еврей, побежденный этой настойчивостью, сказал: "Хорошо, Джианнотто, ты хочешь, чтобы я сделался христианином, и я готов на это, но с тем, что сперва отправлюсь в Рим, дабы там увидать того, кого ты называешь наместником бога на земле, увидать его нравы и образ жизни, а также его братьев кардиналов; если они представятся мне таковыми, что по ним и из твоих слов я убеждусь в преимуществе твоей веры над моею, как это ты старался мне доказать, то я поступлю, как тебе сказал; коли нет, я как был, так и останусь евреем".
Выслушав это, Джианнотто был крайне опечален, говоря про себя: "Пропали мои труды даром, а между тем я думал употребить их с пользой, воображая, что уже обратил его. И в самом деле, если он отправится к римскому двору и насмотрится на порочную и нечестивую жизнь духовенства, то не только не сделается из еврея христианином, но если бы и стал христианином, наверно перешел бы снова в иудейство". Затем, обратясь к Аврааму, Джианнотто сказал: "Друг мой, зачем хочешь ты подвергать себя такому труду и большим издержкам, сопряженным с путешествием в Рим? Не говоря уже о том, что для такого богатого человека, как ты, каждое путешествие, морем или сухим путем, исполнено опасностей, - уже не думаешь ли ты, что здесь не найдется никого, кто бы окрестил тебя? Если у тебя есть сомнения по вопросу о вере, которую я тебе разъяснял, где, как не здесь, найдешь ты больших ученых и более мудрых людей, которые растолкуют тебе, что пожелаешь, или то, о чем спросишь? Вот почему, по моему мнению, это путешествие излишне. Представь себе, что там прелаты такие же, каких ты мог видеть и здесь, И даже лучше, потому что ближе к верховному пастырю. Итак, по моему совету, прибереги этот труд до другого раза, для какого-нибудь хождения к святым местам; тогда, быть может, и я буду тебе спутником". На это еврей отвечал: "Я верю, Джианнотто, что все так, как ты говоришь, но, сводя многое в одно слово, скажу тебе (если ты хочешь, чтобы я сделал то, о чем ты меня так просил), что я окончательно решил ехать; иначе я не сделаю ничего". Видя его решимость, Джианнотто сказал: "Поезжай с богом", а в то же время подумал про себя, что, если он увидит римский двор, никогда не сделается христианином. На этом он успокоился, так как теперь ему делать было нечего.
Еврей сел на коня и поспешно отправился ко двору в Рим. Прибыв туда, он был с почетом принят своими единоверцами евреями и жил там, не говоря никому о цели своего путешествия, осмотрительно наблюдая образ жизни папы, кардиналов и других прелатов и всех придворных. Из того, что он заметил сам, будучи человеком очень наблюдательным, и того, что слышал от других, он заключил, что все они вообще прискорбно грешат сладострастием, не только в его естественном виде, но и в виде содомии, не стесняясь ни укорами совести, ни стыдом, почему для получения милостей влияние куртизанок и мальчиков было не малой силой. К тому же он ясно увидел, что все они были обжоры, опивалы, пьяницы, наподобие животных, служившие не только сладострастию, но и чреву, более чем чему-либо другому. Всматриваясь ближе, он убедился, что все они были так стяжательны и жадны до денег, что продавали и покупали человеческую, даже христианскую кровь и божественные предметы, какие бы ни были, относились ли они до таинства, или до церковных должностей. Всем этим они пуще торговали, и было на то больше маклеров, чем в Париже для торговли сукнами или чем иным. Открытой симонии они давали название заступничества, объедение называли подкреплением, как будто богу не известны, не скажу, значения слов, но намерения развращенных умов, и его можно, подобно людям, обмануть названием вещей. Все это вместе со многим другим, о чем следует умолчать, сильно не нравилось еврею, как человеку умеренному и скромному, и потому, полагая, что он достаточно насмотрелся, он решил возвратиться в Париж, что и сделал.
Едва Джианнотто узнал, что он приехал, он пошел к нему, ни на что столь мало не рассчитывая, как на то, чтоб он стал христианином. Они радостно приветствовали друг друга, а когда еврей отдохнул несколько дней. Джианнотто спросил его, какого он мнения о святом отце, кардиналах и других придворных. На это еврей тотчас же ответил; "Худого я мнения, пошли им бог всякого худа! Говорю тебе так потому, что, если мои наблюдения верны, я не видел там ни в одном клирике ни святости, ни благочестия, ни добрых дел, ни образца для жизни или чего другого, а любострастие, обжорство, любостяжание, обман, зависть, гордыня и тому подобные и худшие пороки (если может быть что-либо хуже этого) показались мне в такой чести у всех, что Рим представился мне местом скорее дьявольских, чем божьих начинаний. Насколько я понимаю, ваш пастырь, а следовательно, и все остальные со всяким тщанием, измышлением и ухищрением стараются обратить в ничто и изгнать из мира христианскую религию, тогда как они должны были бы быть ее основой и опорой. И так как я вижу, что выходит не то, к чему они стремятся, а что ваша религия непрестанно ширится, являясь все в большем блеске и славе, то мне становится ясно, что дух святой составляет ее основу и опору, как религии более истинной и святой, чем всякая другая. А потому я, твердо упорствовавший твоим увещаниям и не желавший сделаться христианином, теперь говорю откровенно, что ничто не остановит меня от принятия христианства. Итак, идем в церковь и там, следуя обрядам вашей святой веры, окрести меня". Джианнотто, ожидавший совершенно противоположной развязки, услышав эти слова, был так доволен, как никогда. Отправясь с ним в собор Парижской богоматери, он попросил тамошних клириков окрестить Авраама. Услышав требование, они тотчас же это и сделали. Джианнотто был его восприемником и дал ему имя Джьованни. Впоследствии он поручил знающим людям наставить его вполне в нашей вере, которую он скоро усвоил, оказавшись потом человеком добрым, достойным и святой жизни.

 

бой!... такі довгі тексти варто або картинками розбивати, або абзацами.... або короткий зміст, мораль та лінк..

 

Розділ III

“Глупому шлях його здається простим, а мудрий – слухає пораду” (Прип. 12: 15).

Абба Геразій приходив раз у рік в Антіохію, щоби там проповідувати Боже слово. Послухати його збиралося багато мирян. Один із братів якось запитав:
– Отче, чи ця суєта не спокушає тебе, коли бачиш навколо себе так багато людей?
– Ні, брате, – відповів Геразій, – я переконаний, якби мене вирішили стратити, їх би зібралося ще більше…
•••••

Один чернець, який тяжко згрішив, прийшов до старця:
– Я вже не зумію випросити прощення в Бога за такий тяжкий гріх, – сказав він.
– Зможеш, – відповів старець. – Адже Господь більш покірний, ніж ми.
•••••

Одного разу аббу Феокрита запросив до себе дуже багатий мирянин, щоби показати свій сад.
– Бачиш ці кущі, аббо? Я одержав їх з Антипалеї, і кожний з них обійшовся мені в триста динарів… А ці чудові дерева… вони з Аттики. Я заплатив за кожне по три тисячі динарів. А подивися на ці рідкісні квіти, вони коштують аж тридцять тисяч динарів кожна.
Тут старець його перервав і сказав:
– Я ось подумав, які дивні речі зробив би Господь під час створення світу, будь у Нього стільки ж грошей, скільки в тебе!
•••••

До одного старця, який мав авторитет серед ченців, прийшли кілька отців-пустельників і розповіли, що один із їхніх співбратів мав необережність поселитися у південній частині Скитської пустелі. Там його впіймали канібали і з’їли. Старець, щоби розрадити їх у скорботі, сказав:
– У такий спосіб, принаймні, ці нещасні дикуни вперше пізнали щось із нашої святої релігії.
•••••

Не раз отцям-пустельникам доводилося мати справи з кочовими племенами. Один із вождів такого племені прийшов якось до абби Ісаї і заявив, що бажає стати християнином.
– Ти сповнив радістю моє серце, – сказав йому старець. – Але в тебе є дві дружини. Потрібно, щоби ти відмовився від однієї з них.
– Я так і зроблю, якщо ти, отче, вкажеш мені хоча б одне місце в Біблії, де осуджується двоєженство.
– “Ніхто не може служити двом панам”, – відповів йому старець.
•••••

Один огрядний бедуїн прийшов якось до абби Сисоя.
– Отче, – сказав він, – дай пораду, як мені схуднути?
– Я не даю таких порад, – сказав старець. – Але спробуй довше їздити на верблюді. Можливо, це тобі допоможе…
Через деякий час абба Сисой знову зустрівся з цим бедуїном і запитав його, як справи.
– Прекрасно, – відповів бедуїн. – За два тижні мій верблюд схуд на сорок фунтів.
•••••

В Олександрії був один єпископ, який більше віддавав перевагу навчанню, ніж пастирському служінню. Якось до нього прийшов із пустелі хтось зі старців за порадою, але секретар єпископа сказав:
– Отче, вибач, але сьогодні єпископ не може тебе прийняти, він вчиться.
– Не дуже мудро мати єпископа, який ще не закінчив навчання, – відповів старець.
•••••

Один із отців-пустельників був відомий своїми порадами, які давав мирянам. Хтось прийшов до нього за порадою і розповів, що має неврівноваженого сина, якого хотів би позбавити спадщини, але не знає як це зробити, щоби не викликати його гніву.
– Є чи у твого сина собака? – запитав його старець.
– Так.
– Отже, скажи своєму синові, що ти позбавиш його спадщини, якщо він не зуміє за рік навчити свого собаку читати.
Чоловік втішився такою порадою, подякував старцеві і відійшов. Але ранком він знову повернувся засмучений.
– Що сказав твій син? – поцікавився старець.
– Він сказав: “Добре, батьку. Але за рік багато що може трапитися. Може статися, що я помру, можливо помреш ти, але швидше за все – здохне собака…”
•••••

Головним недоліком одного молодого ченця була неуважність. Якогось дня старець вирішив послати його в Олександрію:
– Підеш до аптекаря Ереста і скажи йому, щоби він дав тобі фунт пам’яті.
Через кілька днів молодий чернець повернувся з нічим.
– Отче, – сказав він, – в аптекаря не залишилося більше пам’яті, але він просив передати, що спеціально для тебе приберіг пуд терпіння!
•••••

Один ігумен прийшов до старця за порадою:
– Отче, якою повинна бути проповідь?
– Проповідь, – відповів старець, – повинна мати гарний початок і змістовний кінець. А потім тобі потрібно якнайбільше наблизити їх одне до одного.
•••••

Один брат прийшов до абби Сисоя.
– Я такий задоволений! – сказав він. – Здоров’я в мене прекрасне і душа моя перебуває у радості!
А старець його повчав:
– Бувають моменти, коли все вдається і дме попутній вітер. Але не варто аж надто покладатися на такі обставини, вони швидко минають…
•••••

Великий Арсеній повчав, що гнів – це завжди поганий порадник. Якось один старець розгнівався на свого молодого співбрата по келії і вигукнув:
– Ти що, старший у цій келії?
– Ні, отче!
– Тоді не мели дурниць!
•••••

Молодий чернець прийшов за порадою до абби Мойсея.
– Отче, – сказав він, – я розумію, як можна згрішити руками, очима, вустами або вухами. Але як можна згрішити носом?
– Якщо встромляти його в чужі справи, – відповів старець.
•••••

Абба Іларіон розповів таку притчу про гріх підозрілості.
Двом ченцям із різних монастирів якось довелося провести ніч в одному придорожньому притулку. Один із них, поглянувши на свого співмешканця, відніс господареві притулку свою невелику поклажу і сказав:
– Заховай це в себе, тому що той монах не викликає у мене довіри.
– Я покладу це разом з його речами, – відповів господар. – Він тільки що був тут і про тебе сказав те саме.
•••••

– Отче, – сказав одного разу старцеві молодий чернець, – мені здається, що абба Касіян страждає підозрілістю.
– Так і є, – відповів старець, – але це шляхетна підозрілість, тому що він з десяток разів у день вибачає тобі помилки, яких ти і не думав робити.
•••••

Аби вирішити суперечку, що виникла якось у монастирі в Келіях, один чернець пішов за порадою до абби Даниїла:
– Як мені стати безстороннім, аббо, в цій суперечці? – спитав він.
– Стань безстороннім, і ти відразу станеш підозрілим, – відповів старець.
•••••

Один чернець запитав якось старця:
– Отче, я ніяк не можу второпати, яка різниця між всепаленням і жертвою?
– Я розповім тобі невелику притчу, – сказав старець. – Так ось, одного разу свиня і курка прогулювалися разом подвір’ям ферми. Проходячи біля дверей кухні, курка сказала: “Судячи із запаху, там смажать яєчню з шинкою. Як бачиш, у нас з тобою одна доля”. “Не зовсім це так, – не погодилася свиня. – Стосовно твоїх яєць, то мова йде лише про пожертвування, тоді як стосовно мене – про справжнє всепалення”.
•••••

Молодий чернець прийшов до старця за порадою.
– Отче, – сказав він, – я живу в пустелі ледь більше року. За цей час уже п’ять або шість разів з’являлася сарана. Ти ж знаєш, що це за напасть: вона проникає усюди, навіть і в нашу їжу. Що мені робити?
Старець, який жив у пустелі вже понад сорок років, відповів:
– Коли сарана потрапила в мою юшку вперше, я її вилляв. Потім, вдруге, я викинув сарану, а юшку з’їв. Утретє я з’їв усе: і юшку, і сарану. А тепер, якщо сарана намагається вибратися з моєї юшки, я занурюю її в миску.
•••••

Один молодий чернець запитав аббу Філарета:
– Чому ти дозволяєш цьому братові так довго говорити з тобою?
– Я дбаю про його здоров’я. Якщо базіка не знайде хоча б одного співрозмовника в день, він захлинеться у своїх емоціях.
•••••

Олександрійський вельможа, щирий приятель абби Іларіона, якось прийшов до нього й сказав:
– Ти знаєш, отче, тепер я переживаю доволі успішний період у моєму житті. Але це не приносить мені задоволення. Навпаки, мені дуже важко бути люб’язним і милосердним з тими, з ким зустрічаюся, бо їх так багато…
– Ніколи не забувай, – сказав старець, – що ті самі люди, з якими ти зустрічаєшся у період твого успіху, зустрінуться тобі і під час твоїх невдач.
•••••

Один старець запитує іншого:
– Як вважаєш, брате, до чого краще прислухатися: до розуму чи до серця?
– До серця, – відповів той.
– А на якій підставі?
– На тій, що серце вказує нам на обов’язок, а розум шукає причини, щоб ухилятися від його виконання.
•••••

Один освічений чернець, виходець з Антіохійської школи, якось запитав аббу Симеона:
– Отче, як ти думаєш, що таке реальність?
– Це прекрасна річ, і вона була би дуже проста, якби люди не взялися пояснювати, що це таке.
•••••

Одного разу молодий чернець запитав у старця:
– Отче, що таке гордість?
– Гордість – це коли думають так: “Доводити, що я правий, означало би припустити, що я можу і помилитися”.
•••••

Молодий чернець запитав старця:
– Отче, чи потрібно бути обережним?
– Дуже потрібно, але ще потрібніше, аби наша обережність не перетворилася у страх, що крадеться навшпиньки.
•••••

Один скитський чернець запитав великого Панаса:
– Зі мною усе ще трапляється, що я впадаю то в одну пристрасть, то в іншу. Що ти про це думаєш?
– Я думаю, – відповів Панас, – що той, хто хоче бути собакою, завжди знайде ошийник.
•••••

 

(Продовження)

Один молодий чоловік прийшов до абби Арсенія за порадою.
– Я хочу бути лікарем, отче, але я ще не вирішив, що вчитися лікувати: очі чи зуби.
Старець йому сказав:
– Займатися медициною – це справа шляхетна. Але не забувай, що людина має лише двоє очей, а зубів…
•••••

– Я піду за порадою до абби Поемена, – сказав якось один чернець старцеві.
– Пам’ятай, – застеріг його старець, – питатися поради, це майже завжди означає вимагати від інших, щоби вони поділяли нашу думку.
•••••

Один старець зі Скитської пустелі мав дар пророцтва, тому до нього приходило багато людей. Але ось, одного разу, він замкнувся у своїй келії, не бажаючи більше нікого бачити, і став проводити свої дні в цілковитому мовчанні. Через рік і один день абба Ісарій запитав його:
– Брате, чому ти вирішив перестати пророкувати?
– Я зрозумів: для того, аби бути пророком, достатньо бути песимістом, – відповів старець.
•••••

Один олександрійський купець часто докучав аббі Даниїлові порожніми балачками. Одного разу він запитав:
– Аббо, чи не маєш наміру відвідати мене в Олександрії?
І почув у відповідь:
– Бачиш, сину мій, коли ти провідуєш кого-небудь, то виграєш час, я ж його втрачаю.
•••••

Кілька мирян прийшли до абби Сисоя за порадою.
– Ми ось тут проходили поруч… – почали вони, і надовго замовкли.
Так нічого і не сказавши, вони вирішили нарешті піти. Тоді старець промовив їм на прощання:
– Наступного разу, коли будете проходити поруч, то проходьте, проходьте…
•••••

Одного разу абба Филимон зрозумів, що йому ще бракує досконалості, коли дивився, як на сільській площі весело забавлялися місцеві діти. Він запитав їх:
– У що ви бавитеся?
– Ми бавимося, хто зуміє збрехати краще усіх.
– Ох, – сказав старець, – у мій час діти не бавилися у такі ігри!
– Молодець, отче, ти виграв! – закричали хором хлопчаки.
•••••

Серед отців-пустельників, як і всюди, були брати, які занадто переймалися своїм здоров’ям. Один із них, якого звали Діоскорид, мав звичку кожного тижня провідувати аббу Іллю. Цей старець, будучи людиною терпеливою і схильною до співчуття, щоразу цікавився станом його здоров’я. Діоскорид же постійно скаржився:
– Мій шлунок немов поїдає тисяча хробаків…
Або:
– У моїх мізках ніби хмара піску…
Або ж:
– Мої кості стали тендітними, наче тростина.
Абба Ілля утішав його і радив уповати на Господа.
Одного дня Діоскорид зник на цілий місяць.
Абба Ілля став не на жарт турбуватися. Коли, нарешті, Діоскорид з’явився, абба Ілля кинувся його розпитувати:
– Брате, я так турбувався про тебе! Що трапилося з тобою?
– Нічого серйозного, – відповів той, – я просто хворів.
•••••

Філарет, дуже скупий олександрійський багач, якось перебував цілий день біля хатинки абби Сильвана. Завершивши молитву, старець вийшов на поріг і запитав:
– Філарете, ти так уперто живеш у скупості, щоби померти в багатстві?
•••••

Одному мирянинові, відомому брехунові, абба Іларіон сказав:
– Прошу тебе, брате, хоча б зі мною не розмовляй, маючи в роті два язики!
•••••

Один чернець був незадоволений монастирським верблюдом. Старець розрадив його:
– Хоча цей верблюд і ледачий, а проте він працює цілий тиждень і нічого не п’є. А скільки людей п’ють, а потім не працюють увесь тиждень!
•••••

Ченцеві, який постійно скаржився на своє життя, абба Вісаріон сказав:
– Послухай, можливо, це твоє життя незадоволене тобою? Життю подобається бути з тим, кому воно робить приємність…
•••••

Один із старців якось запросив свого співбрата до себе в гості, щоби розділити з ним хліб-сіль. Бачачи, що гість якось відсторонено споживає їжу, старець доброзичливо зауважив:
– Брате, якщо ти їси без бажання, то чи не будеш і без бажання виконувати важливіші обов’язки?
•••••

Старець помітив у своїй келії якусь кульку.
– Звідкіля вона тут узялася? – запитав він молодого келійника.
– Її загубили, а я знайшов, – відповів той.
– А як ти довідався, що її загубили?
– Я бачив хлопця, який її шукав…
•••••

Один чернець похвалився:
– Я зберігав цілковите мовчання упродовж семи років.
– А я, – сказав старець, – дотримувався цілковитого посту впродовж семисот днів.
– Отче, але ж це неможливо!
– Чому, брате, ти не віриш, що я міг постити сімсот днів, якщо я вірю тобі, що ти міг мовчати навіть сім років?
•••••

Якогось дня до блаженного Йоана прийшов чоловік, що хотів стати монахом.
– Чому ти хочеш стати ченцем? – запитав його великий старець.
– Тому що я багато страждав.
– Тоді заходь в мою келію і розкажи докладно про все.
Той чоловік увійшов, але незабаром вийшов і поспішно пішов геть.
– Цей чоловік, – сказав великий Йоан, – не може стати ні ченцем, ні навіть людиною. Він із тих, хто собі уявляє, що багато страждали, тому що чимало лиха заподіяли іншим.
•••••

Молодий чернець сказав старцеві:
– Ти знаєш, отче, що в Олександрії я займався політикою, а в пустелю прийшов, щоби забути про неї. І все ж таки, мені й досі цікаво, чому політики такі мінливі?
– Тому, – відповів старець, – що їхня мудрість полягає в тому, щоби не відповідати на питання, а мистецтво – щоби не дозволяти ставити собі запитань.
•••••

Один чернець допустив, причому не вперше, гріх прелюбодійства. Він розповів про це аббі Ісаю, однак, схоже на те, не надто переймався своїм гріхом, а навіть заявив:
– Зрештою, аббо, для людини властиво грішити!
– Воно так, – відповів старець, – але якщо стирачка зношується швидше від олівця, тоді виходить, що хтось впадає у крайність…
•••••

Аббу Арсенія запитали:
– Брате, чому ти став пустельником? Адже людина не може жити без собі подібних…
– Але водночас і серед них також не може витримати, адже людям стає нестерпно, якщо хтось подібний на них.
•••••

Молодий чернець прийшов до великого Йоана.
– Отче, – сказав він, – багато хто творять нам похвалу. Яку пораду ти дав би мені стосовно цього?
– Хіба що таку, – відповів старець. – Якщо хтось тобі лиже п’яти, зупини його, поки він не почав тебе кусати.
•••••

– Отче, чому ти завжди такий мовчазний? – запитав молодий чернець аббу Серапіона.
– Насамперед через внутрішню дисципліну, – відповів старець. – До того ж, і без мене є надто багато людей, які говорять і говорять, не маючи при цьому, що сказати.
•••••

Абба Макарій і абба Вісаріон якось обмінювалися думками про поведінку одного ченця.
– Я ніколи не чув, щоби він говорив погане про кого-небудь, – сказав абба Макарій.
– Це тому, – уточнив абба Вісаріон, – що цей монах тільки про себе й говорить.
•••••

Один чернець прийшов до Елія-пустельника і сказав:
– У світі я зустрів людину, що мала про себе дуже гарну думку.
– Будь упевнений, – відповів йому Елій, – якщо в когось є гарна думка про себе, то це, можливо, єдина гарна думка, яка взагалі є про нього.
•••••

– Я знаю, що деякі брати говорять про мене погано, – сказав один чернець старцеві.
– Втішайся думкою, що люди хоча б за спиною у тебе говорять те, що вони насправді про тебе думають, – розрадив його старець.
•••••

“Чеснота знаходиться точно посередині”, – сказав диявол, вмощуючись поміж двох молодих монахів, які осуджували свого співбрата.
•••••

Абба Даниїл був відомий своїм м’яким характером і милосердям до грішників. Одного разу, прийшовши до хворого вислухати сповідь, він побачив, що той вагається.
– Я не наполягаю, щоби ти висповідався, – сказав старець. – Я не хочу, щоб під тиском страху ти прийняв поспішне рішення. Засипай спокійно, а якщо завтра ранком прокинешся, поклич мене.
•••••

Один із отців Скитської пустелі, хоча і був дуже старанний у молитвах, все ж таки дуже боявся смерті. Якось він звернувся за порадою до старця, а той розрадив його:
– Чи така вже велика різниця між смертю і виходком? Якщо ти вже змушений туди йти, треба іти!

 

Ээээээ!
Я думал, что опять про Чечню.....
А тут.....
Эхха, сказал я Иван Иванычу....

 

Робіне, будете продовжувати такими кілометрами постити, закрию гілку.

 

Здається хтось писав: "Тут такі дискусії серйозні, аж душно. :D
Треба трохи розрядити атмосферу, тільки прохання обережні жарти писати."
Якщо вже провітрилось і атмосфера розрядилась, припиняю.

 

Робіне, ваш спам - це не розрядка атмосфери, це просто "бездумне" скопіював-запостив.
Я думала, що ви зрозумієте, нащо я вам "Декамерон" сюди кинула. Не дійшло. Цікаво, чи ви читали ті цитати. Чомусь впевнена, що ні.

Або ваша гілка виглядатиме, як гілка гумору, або я її закрию за спамність. Киньте людям лінк, звідки ви то все копіюєте і вони собі, коли захочуть, почитають.

 

Ти то ще й читаєш???
Я от можу з рукою на серці сказати, що частини з "Декамерону" перечитала під час обідньої перерви на роботі. А це... Я більше люблю "хасидські історії" читати.

 

Я теж намагалась.
Але он скільки людей ВСЕ прочитали.

А мені хасидські історії цікавіші таки. А ще хороший гумор на сайті Кротова. Зрештою, я багато що цитувала на гілку з хохмочками саме з його сайту.

Ну, але то гумор не для всіх...

 

Цікава логіка: якщо копіювати від Кротова - це інтелектуально, а якщо сканувати з книжки - це вже бездумно.

Нє, не доходит.

Вірно, я не читаю, а тіко пишу.

Та будь-ласка. Якщо є влада, чом би не скористати.
Не буду більше викладати на ту тему, раз таке упереджене сталення до цієї теми.

Кидаю:
Книга "Мудрість ченців". - Львів, Видавництво "Українські технології", 2007. - 68 с.
Якщо це комусь допоможе, радий прислужити.