Коли пише чи говорить Видатна людина, То у неї кожне слово - Дорога перлина. Такі люди в світ приходять Не часто й не густо, їх історія шанує, Вони - златоусти. Сам Сократ, мудрець великий, Не писав нічого. Записали вірні учні - Хто що чув від нього. А коли мудрець потрапив У жахливу скруту, Від учення не відрікся І прийняв отруту. Жив достойно муж великий І загинув славно. А тепер про те згадаєм, Що стряслось недавно. Мав Данилович, наш гетьман, Хлопця-охоронця, Що завжди до нього тягся, Як трава до сонця. На парадах і в нарядах Він спинавсь на плечі, Щоб почути і збагнути Президентські речі. Так хлопчину чарувало Президентське слово, Що фізично розвивало Й навіть розумово. І осяяла ідея Молоду голівку Мудрі речі президентські Записать на плівку. Він кишеньку потайненьку Вшив у гімнастерці, Щоб тримати ту касетку При своєму серці. Мав він доступ до найвищих Тайних кабінетів. Там від нього, охоронця, Не було секретів. Приладнав він мікрофончик В кріслі чи в дивані - Хай коробочка фіксує Мислі незрівнянні. Вів розмови Данилович, Збори чи нараду, А тим часом коробочка Крутилася ззаду. Вечорами і ночами, У будні і в свята Все писала, фіксувала Коробочка клята. Через місяць охоронець Поїхав додому, Щоб піднести подарунок Батькові старому. - Оце, тату, коробочка, А на цій касеті Розмовля Данилович В своїм кабінеті. Зачиняйте, тату, вікна. Двері - на замочок! Умостились біля столу Батько і синочок. Син натиснув обережно Кнопочку біленьку. Зашипіла коробочка, Крутить помаленьку. Гудуть чиїсь голосочки Якісь невеселі, А Данилович гукає: - Ви, бл..., оборзєлі?! - Не дай Боже, - шепче батько, - Почує онучка... А Данилович питає: - Ну што ти, бл..., с..чка? Син і батько заніміли, Поблідли від страху, А в коробочці заїло: - Наху-наху-наху... Не будемо розказувать, Що сталося далі, Бо то уже подробиці, Відомі деталі. Експертиза показала, Що все це - підробка, А хто вірить у ці штучки, Той дурний, як пробка. І давайте більш не будем Згадувать Сократа. Куди йому, нещасному, До нашого брата? Він же міг би заявити Відверто і строго, Що ніколи і нікому Не казав нічого, Що Платони й Ксенофонти Його оббрехали, - І ми б з вами про Сократа Нічого не знали, І не тямили б нічого В етиках-культурах. Спали б собі у печерах На ведмежих шкурах.
