Мій чоловік - Вомбат! (містичний трилєр) Серiя 1 Мене звати Марiйка. Одного разу я пiшла в магазин i не повернулася… Серiя 2 …бо заночувала у Леськи. Серiя 3 Мама з татов пiшли мене шукати, перше по лiкарнях, тодi по моргах, а на кiнець аж по цвинтарах. Вернулися з якимось чуваком. Сказали менi, що як я така дурна, то мушу вже виходити замiж. Серiя 4 …i тепер той чувак у нас живе, бо вiн зi мною розписався. Вiн гарний пацан. Тiльки троха дивний. Якось так дивиться странно. Серiя 5 Щось i тяжко, i важко, i крутиться в головi. Чоловiк косо дивиться на мене i все мовчить. Видно, хоче борщу. Серiя 6 Пройшло три роки. В один день десь пропали мама з татом. Не верталися два тижнi. Я вже дзвонила панi Iрi, i цьоцi Зосi, i вуйку Степану, нiде нема. Видно, мама з татов поiхали на село. Серiя 7 Зовсiм хора. Лежала весь день, не годна була встати. В лiжку видiла, який мiй чоловiк волохатий. I якi в нього зуби страшнi. А ранiше я й не помiчала, що вони у нього такi страшнi. Серiя 8 Видiла-м галюцинацiю. В ваннiй на трубi лежало десять гривень. Я хотiла взяти, але вони пропали. Мiй чоловiк все десь ходить по ночах. Як iде ввечерi, то каже, що пiшов на футбол. Як повертаeться рано, то вiд нього дуже смердить. Напевно, вiн бреше про футбол. Серiя 9 Нинi рано збудилася з переляку, бо замiсть чоловiка побачила в лiжку страшного звiра. Я хотiла закричати, але вiн сказав, що він є мiй чоловiк, i ще сказав зробити йому каву. Я тодi заплакала, а вiн почав злоститись, i каже, щоб я замовкла, бо буду там, де мама з татом. Я спитала:“На селi?” Вiн тодi так страшно засмiявся, i каже: “Так, на селi!” Серiя 10 Теперка маю того звiра за чоловiка. Вiн каже, що тепер називаeться "Вомбат". Я дуже боюся того Вомбата, хоч вiн i каже, що є мiй чоловiк. Вiн часто злоститься на мене i гризе страшними зубами. Я вже вся погрижена. Весь час вiн каже, що як я буду погано вестися, то вiн вiдправить мене на село до батькiв. Але я йому не вiрю… Я ЗНАЮ, де мої мама i татко… Пiсля того, як вiн рано п'є каву, я веду його гуляти в намордніку. Сусiди кажуть, що нiколи ще не видiли такого пса. Iнодi вони питають, де всi мої рiднi. Я тодi їм кажу, що всi вони поiхали жити НА СЕЛО. 1997 р, (c) bibrka
Відповідь: Мій чоловік - Вомбат! (містичний трилєр) Чудово! у мене тепер буде хороша асоціація з селом )
Відповідь: Мій чоловік - Вомбат! (містичний трилєр) bibrka-city Ліценціат:Кондзяку моногатарі (несерйозне японське оповідання) Сусаноо-но-Мікото був японський бог. Ну, правда, не зовсім бог, а насправді культурний герой, щось на зразок Івана-Побивана. Він жив у просторому й міцному будинку з найкращого рисового паперу. Тоді, в ті стародавні часи, Японія ще не була заселена так густо, як тепер. Сусаноо-но-Мікото навіть поговорити не мав із ким. Крім демонів, поруч із ним жив лише слуга. Він мав хатинку в лісі. Одного разу Сусаноо-но-Мікото подумав: “Пора мені прославити себе якимсь Подвигом! Хто я взагалі - Культурний герой, чи Васабі, Японський Хрін?!” Найперше він закликав слугу й наказав: "Негайно роби мені зачіску!” Сім днів слуга робив зачіску Сусаноо-но-Мікото. На восьмий день герой взяв Великий Японський Меч і пішов на схід, шукати слави. Слуга непомітно рушив за ним. Довго йшов Сусаноо-но-Мікото. Години чотири. До моря прийшов. Постояв, погукав – пусто, тільки море шумить. Навіть дрібного демона не зустрів. Не знайшлося нагоди Сусаноо-но-Мікото показати свою силу – повернувся він ні з чим додому. Наступного дня, після череди ритуальних омивань, вирішив Сусаноо-но-Мікото рушити на захід. Раптом саме там вдасться знайти гідного супротивника й перемогти його? В західній стороні – непролазні хащі карликових дерев, і демонів повно велетенських, найкрупніші навіть розміром із собаку! А за лісом, годин так сім йти – знову море. Слуга, як і минулого разу, тихо йде за ним. Хорошу дорогу протоптав Сусаноо-но-Мікото в Диких Хащах! Але на цьому всі його західні подвиги скінчились. Демони виявились страшенно боягузливим плем'ям, Сусаноо-но-Мікото навіть не побачив жодного з них. Постояв герой на морському березі, подивився на безкраїй пустий горизонт, і рушив із важким серцем назад. Три дні сидів Сусаноо-но-Мікото на порозі свого дому у великій печалі. На четвертий день йому знову прийшов на гадку Японський Хрін Васабі, і вже не міг герой далі лишатися вдома. Треба йти на південь! Взяв герой свій Великий Меч, і пішов шукати свій Подвиг. Повторю, що люди в ті часи на землі зустрічалися уже рідко. Звірі - білки, їжаки, щурі – цього добра скільки завгодно, але жодного гідного супротивника. І жодного приводу для Подвига. Так що з кожним кроком настрій у Сусаноо-но-Мікото все гіршав. І він майже не здивувався, коли за добу знову вийшов на морський берег. Коло моря старий сидить, рибу ловить. Як уздрів прекрасного витязя з величезним мечем і з бойовою зачіскою – рота розкрив, остовпів… Говорить йому Сусаноо-но-Мікото громовим голосом: “Скажи, чоловіче, який Подвиг вчинити іменем Твоїм???” Старий на землю кинувся, голову руками закрив, тремтить з переляку, ані слова не говорить. І тут Сусаноо-но-Мікото розсердився. Меч підняв, кричить: “Я зараз вб'ю тебе, тупа скотино! Не вчиниш із вами жодного подвига!!! Моє життя пропало намарно!!!” Хотів уже старому голову рубати. Але в цей момент слуга із кущів вискочив, завис на руці у Сусаноо-но-Мікото, слізно благає не вбивати діда. “Та я зараз вас обох приб'ю, засранці!!!"” – кричить герой, але гнів його спадає. Розвернувся Сусаноо-но-Мікото, плюнув собі під ноги, і пішов додому, строго наказавши, щоб слуга надалі не з'являвся без поклику перед очі. Пройшло півроку, настала зима. Минула гіркота в душі Сусаноо-но-Мікото. І тоді він згадав, що в пошуках слави не ходив іще на північ. Взяв він меч, став на лижі й пішов. Але з кожним кроком герой усе глибше переконувався - поки його Японія все ще пуста й безлюдна, час для Подвигу не настав. І коли на горизонті знову з'явилося море, Сусаноо-но-Мікото остаточно вирішив зачекати із Подвигом. Поруч як раз була прекрасна висока гора – ну так метрів десять-п'ятнадцять. Сів Сусаноо-но-Мікото під засніжене дерево, і ну милуватись, як це у них, японців, за звичай. Білий сніг там, сакура… Дійсно, пречудово виглядає.
Відповідь: Мій чоловік - Вомбат! (містичний трилєр) Ну, може, ще типу X-files Мертві не вмирають Звучить страшна музика. Сцена #1 Американський тiнейджер один вдома, без батькiв. Батьки поїхали на американське село. Надворi нiч. В кiмнатi засунуто штори. Маленький магнiтофон розривається, телевiзор працює без звуку. Тiнейджер сидить у крiслi серед кiмнати, дивиться нiме телешоу та пожирає чiпси, час вiд часу пiдвиваючи Курту Кобейну. Раптом вiн чує з-за вiкна сильний удар, бачить iскри та полум'я. Одночасно гасне свiтло. Хлопець кидається до вiкна, але там вже не видно нiчого. В темнiй кiмнатi телевiзор починає дивно свiтитися голубуватим свiтлом. Каструлi на кухнi пiдскакують. Хлопець, вже трохи наляканий, обертається i бачить на екранi страшну потвору, трохи схожу на Майкла Джексона, але ще страшнiшу. Хлопець дико кричить. Сцена #2 Похмурий день. Наряд полiцiї, вiдгородивши стрiчкою частину тротуару вiд цiкавих, по шматочку збирає в одну купу страшне криваве мiсиво, що розкидане по вулицi в радiусi 10 метрiв. З реплiк полiцiї зрозуміло, що вони не в змозi вiдтворити картину злочину. З'являються Агент Малдер та Агент Скаллі. Агент Малдер: – Iстина, як завжди, за межами реального? Агент Скаллі: – Любий, а чого б нас тодi сюди викликали? Агент Малдер: – А хто нас взагалi сюди кликав? Агент Скаллі: – Не знаю… Агент Малдер i агент Скаллi довго мовчки дивляться одне на одного. Нiма еротична сцена. Пiдходить Комiсар Катанi: – Тут сталося дещо жахливе, хлопцi. (Вказуючи на страшну криваву купу) – Таке враження, нiби перед нами жертва сильного вибуху. Але шмаття не розкидане аж надто далеко, та й жоден iз мешканцiв сусiднiх будинкiв нiчого пiдозрiлого цiєї ночi не чув. Чи є у вас якiсь думки з цього приводу? Агент Малдер здвигає плечима i у роздумах пiднiмає очi догори. Раптом його обличчя набуває осмисленого виразу. Вiн бачить те, чого не помiтив нiхто. …Так, агент Малдер побачив те, чого не помiтив нiхто. До балконної решiтки другого поверху була прикрiплена телевізійна антена. Зараз вiд неї мало що залишилося, але слiди кровi на балконi та понiвеченi залiзнi рештки явно вказували, що Малдер на вiрному шляху. Агент Скаллі, дивлячись разом з ним : – Малдер… Агент Малдер, не вiдриваючи очi вiд балкону : – Скаллi, в тебе знову вiдкритий рот. Туди можуть потрапити ворожi еманацiї. Скаллi, бережи себе. Агент Скаллі: – Дякую, Малдер. Негайно обшукайте квартиру на другому поверсi! Сцена #3 Сходова клiтка. Полiцiя дзвонить у дверi. Безрезультатно. Агент Малдер вибиває дверi. Лампи свiтять, екран телевiзора блимає. На пiдлозi лежить хлопець, абсолютно мертвий. Агент Скаллi накриває тiло простирадлом. Сцена #4 Лабораторiя моргу. Криваве шмаття з тротуару лежить пiд фiрмовим скляним ковпаком. Агент Малдер тупо дивиться на нього. Заходить Агент Скаллi. Агент Скаллі: – Малдер. Я хочу тобi дещо сказати. Тiльки що я отримала результати аналiзу клiтинного матерiалу цих решток, що лежать перед нами… Агент Малдер: – I що ж? Агент Скаллі: – Малдер… Це була не людська iстота! Страшна пауза. Агент Скаллі: – Малдер, ЦЕ не було людиною. Подивись на ланцюжки ДНК, що докорiнно вiдрiзняються вiд людських. До того ж, благаю тебе, будь обережний бiля цих решток. Вiд них iде сильне радiацiйне випромiнювання! Ти можеш стати iмпотентом. Агент Малдер: – Дякую. Скаллi, а що показали результати розтину? Що стало причиною смертi хлопця? Агент Скаллі: – Дивно, але нiяких видимих причин смертi патологоанатоми не знайшли. Цiлком здоровий труп. (…i знову агенту Малдеру доведеться ночувати в трупарнi. Адже це останнiм часом єдиний спосiб про щось довiдатись. Загалом усе цiкаве та важливе вiдбуваеться вночi й на кладовищi). Довгий-довгий погляд, в якому вiдображається повне взаєморозумiння. У агента Скаллi нестримно вiдвисає нижня губа. Агент Скаллі: – Я принесу тобi бутербродiв, Малдер. Сцена #5 Нiч. Трупарня. Яскраве люмiнiсцентне свiтло. Агент Малдер сидить у залi коло скляного ковпака, похиливши голову на руки. Раптом шмаття пiд ковпаком починає злегка свiтитися червоно-гнилуватим свiтлом. Малдер пiдводить голову. Кривавi друзки пiдповзають одне до одного i творять якусь подобу химерного напiвлюдського тiла. Тiло поволi обростає мерзенною шкiркою. Перед Малдером пiд скляним ковпаком лежить потвора. Малдер зачаровано дивиться на неї. Потвора вiдкриває очi. Агент Малдер iз незворушним виглядом робить в штани (деякi глядачi також). Потвора сичить: – Фокссе!!! Агент Малдер, тремтячим голосом: – САМАНТО?!!!
