Предлагаю в этой теме поговорить о мифах и легендах народов мира, помогать в поиске информации и их источников. Додано через 4 хвилини Если кто может, просветите и помогите , ищу легенды Венгрии, найти не могу ничего ни в сети, ни в магазинах, ни в библиотеках , может я не правильно ищу? Думал о легендах и мифах угрофинов, но мне нужны легенды и мифы хотя бы средневековья, а в идеале 16, 17, 18 столетия.
Відповідь: Мифы и легенды народов мира От собі зразу згадав один міф. До того ж міф з початку до кінця. Називаєсі "Історія срср" Не читали?
Відповідь: Мифы и легенды народов мира Ну легенди та міфи взагалі важко знайти, потрібно шукати на тематику етнографії то мої враження).
Відповідь: Мифы и легенды народов мира "The Hungarian Legend of the Wondrous Stag is one of the oldest legends of the nation..." http://www.stavacademy.co.uk/mimir/hungariancreation.htm The Hungarian-Hebrew Connexion
Відповідь: Мифы и легенды народов мира Спасибо!!!:radist: Осталось найти хороший переводчик, прагма чето все не тянет:shutup:
Відповідь: Мифы и легенды народов мира в мене є міфологія Європи та Азії якщо треба можу потрохи викладати і писати для вас
Відповідь: Мифы и легенды народов мира Це швидше легенда нашого краю,але не без участі венгрів: Говерла. Барон Янош Нодь з далекого міста довідався, що ніхто з мадярів ще не побував на найвищій тоді ще безіменній горі в Карпатах. Він і надумав собі першим вийти на вершину і назвати її своїм імям. Взяв із собою дванадцятеро дужих слуг, кожен зі слуг взяв двох коней – дляф себе і для харчів та спорядження – і рушили в дорогу. То було якраз серед літа. Вся Угорщина знала про похід Нодя, який мав принести славу не тільки покорителеві гори, але й державі. А про те, що на вершині цієї гори вже не раз побували прості селяни ніхто й не згадував. Дні поволі минали. Аж через два місяці доїхав Янош Нодь до якогось невеликого села що загубилося в горах, і дивується. Чи справді на ту гору так тяжко вийти? Та ж рукою подати до її вершини. Літнє сонце нещадно пекло. Але йти було приємно. Хвойні праліси охолоджували людей і коней. Та довелось потратити ще два дні, щоб дійти до самого підніжжя гори. Там барон отаборився, щоб перепочити, набратися сили. Два дні тривав перепочинок. Залишивши трьох чоловік та коней у таборі, барон з іншими ще на світанку вирушив на гору. Небо було чисте чисте на небі не хмарини. Довго йшли, в декого і взуття розбилося. Пробивались крізь густі хащі, через колюче каміння, через товсті колоди, повалені бурею. Знемагали, падали. Гордого пана це починало сердити. Одного боязливого слугу, що хотів повертатися, пан з пересердя пристрелив. Уже вечоріло, коли змучені люди вийшли з лісу. Перед ними простяглася широка полонина, яка ніби сягала неба. Не відчував утоми тільки Нодь. Побачивши перед собою за кілька сот метрів вершину, він аж летів до неї, щоб тільки першим стати над Карпатами. Ніхто й не помітив, як небо затягнули тяжкі хмари. Отямилися тоді, коли посипав лапатий густий сніг. Подув холодний вітер, від так взялася хуртовина й розігрався буран. Рятуючись від стихії, люди розбіглися хто куди. Даремно Янош Нодь їх зупиняв, ніхто не чув. За ніч намело багато снігу, люди ледве тягнули ноги від замету до замету. Лише третина людей повернулась до табору. Вони були, змучені, голодні, перемерзлі. Інші загинули в бурані. Не повернувся й барон Янош Нодь. - Говерло! Говерло! – розповідали ті, що повернулися. Це по – мадярські означало, що вершина вся у снігу. Такого дива люди, які прийшли сюди з далекої мадярської рівнини, ще не бачили: щоб серед літа- і сніг. Відтоді й гора названа Говерлою – сніжною горою. А вона і справді сніжна. Великі купи снігу можна щоліта знайти в западинах, урвищах. Та й погода тут часто міняється: сніг на Говерлі серед літа – не дивина. 15 ст.Записав В. Піпаш-Косівський
Відповідь: Мифы и легенды народов мира Ги купила сьогодні книжечку собі таку класну не буду розкривати секрету, що це за книжка, тому напишу один міф щодня буде по 1-2 міфа Кому поклонялись Вікінги? Міфи скандинавських та германських народів "Люті від природи" На початку нашої ери найбільшим державним утворенням на планеті була Римська імперія. Римляни хазяйнували на всіх землях довкола Середземного моря. Прокладені легіонерами прямі, як стріли, дороги перетинали з півдня на північ усю Галлію - майбутню Францію - і вгороджувалися в Рейн, що плавно ніс свої води. Перебратися через Рейн і загарбати північніші землі, де жили германські племена - сакси, дани, шведи, норвежці, - римлянам забракло сміливості. Цими дорогами дорогами подорожував якось знаменитий історик Корнелій Тацит. Він діставався до Рейну і довго вдивлявся в похмурі ліси на іншому боці цієї річки. Він записав розповіді про племена, які жили на правому березі річки й далі на північ, навколо холодного Балтійського моря, на скелястих берегах фіордів Норвегії. Германські воїни, за його словами, були люті від природи. Вони беззаперечно підкорялися своїм вождям і, не вагаючись, йшли на вірну смерть. Озброєні вони були короткими мечами, списами та гострими сокирами з довгими держаками. Захищалися круглими щитами із зображеннями страхітливих богів та звірів. Боги їхні були такі ж люті й войовничі, як і самі вони. Народи, що жили на берегах холодних річок і морів, мали потужний флот. Судна їхні - дракари з квадратними вітрилами та з високими носами, на яких вишкірялися дикі кабани і дракони, - були швидкохідні, і їх важко було потопити. Ворогуючі супротивники зчіплювалися бортами своїх дракорів, і палуби перетворювалися на криваве бойовисько. Племена воювали між собою, але купців із далеких країн не чіпали. Купці привозили на північ товари із Багдада і навіть з Індії, а повернувшись додому, також розповідали про життя сіверян. Виявляється, в них були власні міста, оточені захисними валами, а в тих містах жили не лише воїни та владарі - конуги, але й чудові майстри. Сіверяни мали свою писемність - руни. Влада конунгів була обмеженою. Найважливіші справи вирішували загальні збори-тинги, і конунги виконували волю народу. Варвари, що зажили слави нещадних грабіжників, були чесними у себе вдома й карали злодіїв та вбивць. Мешкали вони у великих довгих будинках цілими родинами, молилися й приносили жертви ідолам богів. А човнами-дракарами виходили в море не лише заради грабунку. Морські мандрівники вирушали у, здавалося, безмежний океан і відкривали там нові землі: спочтаку Ісландію, потім Грендандію, Північну Америку...Плавали їхні дракари на схід. Спускаючись Дніпром, вони добувалися до Греції, а Волгою - до Каспійського моря. На сході їх називали варягами, на заході - норманами, вікінгами. Вікінги обожнювали свої човни-дракари і називали їх "кінь моря", "морський птах", "поглинач вітру". Вони не боялись океану, називаючи його "рівниною бур", "дорогою лебедів". І навіть присягалися вони не іменами богів, а "бортом дракара й краєм щита". Поки римська імперія була ще сильною, нормани не зважувалися нападати на її землі. Та ось під ударами варварів велика держава почала стискатися немов шагренева шкіра...і, зрештою, перестала існувати. Згодом у її колишніх північних володіннях виникла й розпалася імпері Карла Великого. Карта Європи стала нагадувати клаптикову ковдру. І ось тепер вікінги спрямували свої гостроносі судна на південь - до берегів Британії, Франції. І майже триста років наводили жах на європейських королів, князів, графів та баронів. Вони кидалися в бій, зневажаючи чуже життя й власну смерть. Тому що для вікінгів смерть була лише кроком із війська земного до війська небесного, конунгом якого був бог Одін(а ще називали його Вотаном). Одін буй Той, Хто Перший Метнув Спис і Розпочав Першу Війну... Во такий міф сподіваюсь, що сподобався до завтра до ноаих міфів Додано через 2 хвилини 2Coffe13 - так швидко прочитали... швидкі ви
Відповідь: Мифы и легенды народов мира Не гнівайтесь, але хіба то легенда чи тим більше міф?! Якийсь стислий коротенький переспів історії північних народів з підручника для дітей старшого шкільного віку... Пи.Си.: для любителів історії норманів рекомендую "Походи вікінгів" Андерса Стриннґольма... ....................................................................................................... Якщо вже за германців мова пішла, то от, на мою скромну думку, непоганий міф-легенда... Старий савєцкій мультик про Нільса, який в дудочку грав і щурів в річку вивів, всі дивилися?! Так от, в Тевтонії на річці Веза стоїть місто Гамельн. В середні віки дуже потерпало від щурів. І от 1284 року одного разу в мерію заявився невідомо звідки дивакуватий чужак і пообіцяв, що виведе всіх щурів. І запросив за то певну суму. Мер сказав, що заплатить втричі більше, лиш би той знищив гризунів... Наступного ранку той чувак з"явився на вулицях міста, граючи на сопілці. Всі криси і щурі повилазили, стали в чергу і пішли за ним. Так він їх всіх і спровадив в річку. Пішов до мера, а той його попросту киданув, нічого не заплативши... Бо буцім робота виявилася не пильною і легенькою... Чувак-крисолов пригрозив і забрався собі... Наступної неділі, на Петра і Павла, коли всі були в церкві, він знову прийшов до міста, почав грати на сопілці, але цього разу за ним гуськом з хат повиходили діти і пішли десь в ліс. Так і пропали невідомо куди вроді 130 дітей з міста, крім одного глухого хлопчика і сліпої дівчинки. Більше їх ніде не бачили. Потім цю історію пересказали вроді братани Ґрім. Легенда, міф це чи правдива історія - вже й не знає ніхто. Був я два рази в тому Гамельні. На деяких будинках меморіальні таблиці висять, мало не з іменами виведених з нього дітей. Місто живе цією історією і за рахунок цієї історії... Всюди щурі, купа туристів, різні щорічні щурячо-крисоловські фестивалі, навіть дорога до річки намальована на асфальті, кудою буцім той чувак гризунів вивів. Зовсім недалеко від Гамельну є містечко Боденвердер. Воно, в свою чергу, зараз "живе за рахунок" іншої історичної особи - барона Мюнхаузена і його знаменитих міфів і оповідань. Це його батьківщина.
Відповідь: Мифы и легенды народов мира Ну що поробиш....як навчили так і читаю....якщо потішить,то пишу я значно помаліше...
Вторник. 11 ноября. 22.50. Московского времени. Телеканал "Россия" (вторая кнопка). Если у кого ловит - давайте посмотрим.
