В силу свого географічного становища та миролюбивої ментальності українці походили по руках різних іноземних зайд протягом багатьох століть. Таке підневільне становище трансформувало колись непокірного древлянина в подобу раба, який покладається тільки на себе в своєму малоконструктивному житті. Суспільне його життя піднімається рідко вище укладу сім'ї. Періодично в українця все ж просинається той дух древлянина, але далі неефективної гайдамаччини справа не йде. Такими були Хмельниччина, Махновщина, спалахи стику 80-х та 90-х років та Майдан. Все закінчилося поразками, тому що "гайдамаччина" не має стратегії і більше покладається на емоції ніж на розум. Подивіться навіть на цей сайт. Тут стільки критики, іронії, сарказму, але майже зовсім відсутній конструктивізм. Відсутність цього здорового зерна й привела цей форум до звичного - "потріпалися, потріпалися та й розбіглися". Це мені нагадує життя давніх трипільців, які, виснажуючи одні землі, кочували на інші. Але ж нам кочувати немає куди, бо землі вже зайняті і ми ТАМ чужі. Тому пропоную не шарахатися в пошуках іншого місця для наших відходів життя, а створювати належне існування на вже встановленому місці. Цю тему я подаю не для якихось глобальних аналізів, а хоча би для маленького конструктивізму відносно форуму та нашого українського життя взагалі. Давайте змістимо акцент з вини Яників, "русских" чи вічної нашої "невістки"-євреїв та зупинимося на нашій недолугості, включаючи кожного з нас особисто. Бажаю вам і собі дійсно бути СВІДОМИМИ та самокритичними без дрімоти чи "піни коло рота".
