Болиш? – Боли ж! Дорогі львів’яни! Шановні колеги у без-цáринні літератури! Намагався щиросердно вчитатися у Ваше хаотичне звернення до Секретаріату Ради НСПУ /раніше так називалося, хоч Ви пишете "до Секретаріату Національної спілки письменників України, м. Київ", - мабуть, відтоді - ось уже понад чотири роки - коли я працював у апараті НСПУ, сталися зміни у називанні!/; не тямлячись на інтернетах, бо досі користуюсь олівцем, пером та друкарського машинкою, здогадуюсь, що йдеться про той відкритий лист Марії Якубовської, тож і її статтю в "Українській літературній газеті" під гаслом "Україна, яку ми обираємо". Читав саме це послання голови Львівської організації НСПУ. Ще за мого секретарювання, а недовгий час і "заступництва" – у супрязі з Петром Осадчуком - зачалася не найгіршого повіття традиція обирати на голів обласних організацій НСПУ письменників-жінок; так-от "ожіночилися" - Дніпропетровська, Рівненська, Полтавська, Волинська, Львівська… Не скажу, чи це була данина гендерній "політиці", чи - може - письменники у різних землях /не областях!/ України втомилися од чоловічої сваволі /…/ але знаю напевне, що такий /така/ письменник, прозаїк, як голова Рівненської організації НСПУ, шанована "мною" ще задовго до "голововіства" - прозаїк такої потуги, що /люблене "мною" тоді порівняння, - хто-зна чому!/ Франсуазі Саган і не снилося! Але читайте її повісті і романи; припам’ятовуйте, як вона, вже у поставі голови, подала до секретаріату проект літературно-театральної студії, і я обстоював цей проект, (не вдалося!) адже усе мало співпадати з Планом основних заходів НСПУ, себто й фінансуванням, що складало на той час чи й не мільйон гривень! (Голова НСПУ, благословляючи одною рукою ту чи ту ідею і жартома називаючи мене – на секретаріатах – «директором» Інституту Молодого письменника, а іншою рукою – секретаря з економічних питань Ан. Іс. Крима – врізав кошти на будь-які проекти). Таким чином здох Тернопільський книжковий форум, "президентом" котрого по трьох роках проведення я став, - а й далі чути волання, що нема де спродати книжку, - був би форум, а затим і книгарні, і розпродаж, і слава! /; і – Голова НСПУ, кажу не лукавлячи, благословляв чимало проектів, аж доки – не "увірвалося", - і таким робом щезли з Основних заходів НСПУ і Міжнародний конкурс "Гранослов", і Тернопільський книжковий форум, і молодіжна газета "Гранословіє", й ін., що рокували несумнівні зрушення у діяльності НСПУ. Але я не збираюся зоходжуватися довкола своїх проектів та ідей, - Ви, цілком можливо, й не підозрювали про їхнє існування…бо, - адекватнили своє існування не за чином "робіт і днів" / як перекладав Ів. Франко славетне Ѓесіодове/, а за якимись іншими спонуками: Р. Іваничуку – чом би й не стати Героєм України / що героїчного в його писаннях останніх десятиліть?! /; Мих. Косіву – триматися депутатства; Н. Бічуї – лишатися простісіньким членом НСПУ, як і щиро шанованому "мною" Р. Дідулі; Б. Стельмаху – з. д. м. України; а от про кого жаль говорити, то це про своїх друзів. І. Гургулу та Р. Кудлика, - що один секретарював "економікою" НСПУ певний час і був "усунений" з посади, а інший – стараючись коло виживання "Дзвону" – замість лишатися бідовим редактором і видавцем – і чудовим письмаком, - спокушається на "ювілейні" учти, радіючи "посильній фінансовій допомозі, яка уможливила проведення ювілейних урочистостей "Дзвону" / інф. "ЛУ"/. Але спершу годилося б покінчити з "гендерним" питанням, а вже далі – доштовхнутися до "підписантів". Належить визнати: з приходом "до влади" жінок-письменників аж нічого такого, щоб аж дуже, аж надто у нашім письменницькім бутті не змінилося; навпаки, - і не мені одному здавалося! – жінки-письменниці виявилися не менш вірно підданими служительницями Банковій, 2, аніж "узурпатори"- чоловіки; бо – пригадую - "колючий" голова Полтавської організації НСПУ М. Костенко неоднораз бунтував на Президії й навіть демонстративно виходив із зали засідань / "ми з вами ніколи ні про що не домовимося!" – на адресу Голови НСПУ /; не кажучи про криваві бої довкола створення ДУМу / як "централізованої" бухгалтерії НСПУ/, коли один із заступників Голови НСПУ П. Осадчук виступив в "ЛУ" з цілою програмою шкідливості такого задуму! Знати було й давніше, як львівські "патріархи" противилися постанню М. Якубовської на головування, але… є Статут, є Положення обласних організацій, згідно яких обирає письменницька громада, і жоден Яворівський, жоден Крим, жоден Медвідь тут не вказ! Якраз на ту пору мені вдалося "звербувати" П. Осадчука / двоє нас було заступників Голови НСПУ – Осадчук і Медвідь/ подати заяви про звільнення з посад заступників, на що мудрий і назнаний на глобальних культурних і політичних баталіях "патріарх", на мій подив, погодився / на Шовковичній, у кав’ярні, неподалік Фонду культури, яким опікується Б.І. Олійник/, хоча й допікував здогад: а раптом Петро Ілліч запідозрить мене у хитруванні. Моя позиція-застанова була проста: якщо не можеш, не маєш сили противитися небажаним "тенденціям", то відступися, визнай свою поразку, аби згодом не показували пальцем: він там був (хоча й : що ті жалюгідні потуги Медведя – бігати ув "Еней", де гіпсокартоном зашивали малювання Базилевича, й вимагати залишити "для нащадків" бодай одну стіну!). Доречно тут запитати: де ви були, давніші завсідники "Енея", чому наїжджали на Банкову хіба заради себе-презентації, заради "побратимства", помаранч-революції, спротиву Околітенко-опозиції?/ Та останні чотири роки, вже як "рядовий" член НСПУ, лише з преси довідувався: видавництво "Український письменник" ледь животіє; поліклініки - катма; те - в оренді; інше - продано; завітати до Банкової, - куди поткнешся? хіба в бібліотеку, де щиросердно зустрінуть; люба й шанована /щоб там не казали!/ "Літ. Україна" присиротинилася десь на Суворова і заходилася несамовито піарити керівників НСПУ; скандальні "процеси" довкола позову Г. Тарасюк; сором’язливе звернення молодих і не дуже літераторів під гаслом "Маємо право знати" й т. ін. /До речі, письменник Гр. Штонь в одному з інтерв’ю оповідає, як хотів стати на облік, як післяінфартник, в нашу рідну поліклініку; не кажучи вже про чудового прозаїка Вал. Ляхевича, що він хотів безоплатно, як і було раніше, здати аналізи, і як нові владці поліклініки "літфонду" телелефонували Ан. Іс. Криму: до робити? тут якийсь пісатєль... Та годилося б врешті перейти до "текста" львівських "патріархів", що вони уповають до Секретаріату НСПУ. Од першого й до останнього речення - стилістичні незграбності, плутанина понять, сум’яття недосформованого сумління, розгубленість у формуванні думки, совдепівського гатунку уповання, самопринизливі рефлексії, вірнопідданська "філософія" провінціалів. Й аби не розтікатися мислію по древу, - до чóго це все ведеться: "яка нині прагне очолити всю Національну спілку письменників, про що знаємо з розповідей колег з інших областей"; "Секретаріатові НСПУ необхідно вирішувати, чи авторка такого хаотичного й сумбурного листа може й надалі очолювати численну письменницьку організацію Львівщини". Важко уявити, що львівський патріарх, себто – всеукраїнський пан Роман Іванович. попри працю над майстровитою проозою останніх років і десятиліть, безнастанно встигає спілкуватися ще й з "колегами з інших областей" ув інтернетівський спосіб; як також важко уявити, що йому, письменнику, Героєві України, не болить те ж, що й Марії Якубовській - звернення "чи не до всього українського народу - від письменників починаючи та Президентом і міліціонерами кінчаючи". Годилося б насамкінець запитати: Ви, поважніші за віком і від мене, тим більш від Марії Якубовської - письменники, депутати, Герої, ті, що вибороли для нас, молодших, і Конституцію, і демократію /кажу це без іронії/, чомусь раптом сполошилися, коли жінка-письменниця, навіть якщо вона "нині прагне очолити всю Національну спілку письменників", взялася нагадувати /це вже цитата з її статті в "Українській літературній газеті"/, що "питання достойного соціального, матеріального, психологічного та ін. буття сучасного письменника - це найголовніше питання національної державної безпеки"? Ви, маючи змогу / й бажання/ одержувати інформацію "з розповідей колег з інших областей", не мали часу /чи бажання/ обміркувати й обговорити "широким загалом львівських письменників" інтернетівський варіант "необгрунтованих інспірацій" своєї колеги - голови Львівської організації НСПУ?! Кажете, що "лист цей, як нам відомо, був зачитаний на засіданні ради ЛО НСПУ", - але ж рада будь-якої організації /також і тієї, що на Банковій/ є керівним органом межи з’їздом /зборами письменників/, президією та секретаріатом… І шкода,що Ви, авторитетні люди не тільки у своєму краї, але й у всій Україні, не є членами ради такої поважної /здавен - найбільшої за кількістю членів НСПУ/ письменницької організації. Вважаючи публікацію "відкритого листа" Марії Якубовської "безадресним", Ви самі так і не пояснили, в чім полягає Ваша претензія і Ваша тривога, - ті ж "пояснення", над якими я намагався поміркувати, виглядають насправді "хаотичними й сумбурними", і такими, що викликають не так іронію, але – глузливу посмішку. В’ячеслав Медвідь, член НСПУ,колишній секретар Ради НСПУ, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, Заслужений діяч мистецтв України, нагороджений Почесною Грамотою Кабміну України
