Цей випадок зробив мій вчорашній вечір. Вертався вчора ввечері маршруткою з центру, сівши в останньому ряді біля дівчини. "Ну вже не їдь за мною, їдь додому" - каже вона до когось в телефон. Рушаємо і я помічаю, що за автобусом їде хлопець на ровері. Поки їдемо центром, він зупиняється на кожній зупинці навпроти задній дверей та маше їй рукою. Автобус рушає і хлопець знову не відстаючи мчить за ним. - За вами слідкують. - кажу я до попутниці. - О, так. - посміхається вона, озираючись на ровериста, що мчить позаду маршрутки. - Це мій хлопець, він, мабуть, ще трохи мене проводить та поїде, бо йому треба додому в іншу сторону. Хоча він може і всю дорогу так за нами проїхати. - Насправді це дуже мило. Хоча на підйомі на Кн. Ольги йому буде нелегко витримати наш темп. Але роверист продовжує іхати за нами, не відстаючи ні на бруківці на Вітовського, ні на Сахарова. В цей момент вже пів-автобуса весело обговорює кого переслідує цей роверист і чи не зібрався він когось вкрасти - Дівчата, не бійтеся, він їде за мною! - і всі сміються. Як виявилося, ми виходили на одній зупинці. Секунд за 10 під'їжджає велоескорт - на затяжному підйомі автобус таки трохи відірвався. "Ти просто зірка маршрутки!" - каже вона йому. "Це було круто!" - кажу я і тисну йому руку, вже починаю йти, але повертаюся: - Ви не проти, якщо я вас сфотографую? - Для інстаграму? - Скоріш для фейсбуку Всім хорошого дня Оригінал публікації...
Супер, дуже сподобалось,згадалось як тридцять років тому, мені п'ятнадцять років і я зустрічаю свою першу дівчину на першому побаченні, а ввечері проводжаю її додому пішки по затишними вечірніми вуличками Львова, я жив на Любінській,вона на Вірменській
