Легендарному Чернігівському полковнику - звання героя!

герой Сіверщини та Пінська

Мартин Небаба з’явився на історичній арені 1648 р. як то кажуть, нізвідки — його довоєнна біографія являє собою майже суцільну білу пляму. Його сучасник, польський історик Я. Рудавський з погордою назвав Небабу «людиною без роду, без ймення», очевидно, натякаючи у такий спосіб на його посполите походження (якщо, звичайно, це не банальна риторична фігура). Невідомий польський автор кінця 60-х, працю якого на початку 70-х рр. XVII ст. видав К. Вуйціцький, стверджував, шо Небаба був «родом з Коростишева», що на Житомирщині (Щоправда, він навів інше ім'я — Антон, і це згодом плутанину і численні непорозуміння. Відтак, ше й досі на історичних досліджень співіснують два Небаби Мартин і Антон. поділяємо думку В. Липинського, який вважав, що анонімний хроніст ( видавець?) схибив і помилково назвав Мартина Небабу Антоном. ). Принагідно зауважимо, що в «Актовій книзі Житомирського гродського уряду 1609 р.» згадуються піддані панів Проскура Юська та Мишка Небабичів з містечка Корнина, розташованого неподалік від Коростишева. Приналежність Мартина Небаби до міщанського стану або міської спільноти опосередковано підтверджує зображення на його гербовій печатці (1649) поруч з полковницьким перначем жезла Меркурія символу торгівлі, який міг бути запозичений з так званого міщанського гмерка — своєрідного аналога шляхетської геральдичної, емблеми.

Спойлер

Як відомо, початковий етап Визвольної війни вкрай схематично й фрагментарне відображено в історичних документах, і достеменно відстежити перебіг подій, діяльність окремих підрозділів козацького війська та їх керманичів досить важко, а часом просто неможливо. На цей аспект проблеми на прикладі життєпису героя своєї відомої праці* звернув увагу В. Липинський: «Де знаходився в тому першому періоді боротьби Кричевський? Тогочасні джерела, на жаль, не дають нам повної відповіді на це питання. І не треба цьому дивуватися. Це ж була доба, коли навіть найбільш героїчні подвиги сучасників в першій мірі приковували до себе не постаті керівників, але титанічні рухи мас, які вони за собою вели». Тим часом, поодинокі й часом суперечливі згадки про Небабу (здебільшого у наративних джерелах) дають підстави гадати, що він належав до числа тих ватажків, яких Б. Хмельницький влітку 1648 р. «розослав... на всі сторони: на Білую Русь, на Сіверщину, на Поліссє, на руську Подолію, на Волинь з козаками, до которих навенцей хлопства вязалося». Загін Небаби разом з іншими підрозділами, очевидно, діяв під загальною орудою П. Гловацького, а потім М. Гладкого терені Полісся, від Стародуба на сході до Пінська на заході. Тамтешня українська і білоруська людність також повстала проти шляхетського панування й допомогла козакам оволодіти Гомелем, Лоєвом, Брагином, Мозирем та іншими містами і містечками. Згодом, ймовірно, Небабу звідки було відкликано, і у вересні він брав участь у Пилявецькій битві а потім за наказом Б. Хмельницького вирушив навздогін за невеликим загоном польських вояків. Не виключено, що в цих боях його було поранено — принаймні тоді кружляли чутки буцімто «Небабу порубан». За даними Г. Грабянки, він був присутній на старшинській раді, щ0 зібралася в другій половині вересня під Старокостянтиновом й ухвалила рішення про похід на Львів. Після цього гетьман одразу ж направив козацькі загони на Волинь і Галичину, аби підготувати ґрунт для просування головних сил. Д. Бантиш-Каменський стверджує, що Небаба вирушив у напрямку на Дубно. Але загальна ситуація на півночі України серйозно ускладнилась — у вересні виступило в похід литовське військо, що мало на меті приборкати повстання в Білорусі й витіснити звідти козацькі загони. З «легкої руки» М. Костомарова, який сприйняв на віру і довільно скомпонував непевні відомості з джерел польсько-литовського походження, в історичній літературі набула значного поширення версія про загибель Небаби під час оборони бунтівного Пінська на початку жовтня.

Гіпотетичне він міг знову опинитися в цьому регіоні, щоб з іншими козацькими ватажками зупинити або хоча б затримати переможний наступ литовської армії. Однак невідомий автор докладної реляції про «пінську катастрофу» (за деякими даними, тут загинуло близько 14 тис. чоловік) взагалі не наводить імен козацьких керманичів, а добре поінформований А. Коялович згадує лише одного з них — М. Гладкого. Наприкінці жовтня загони, що вели боротьбу на українсько-литовському порубіжжі, приєдналися до війська Б. Хмельницького, який з-під Львова прямував до Замостя. Взятий у полон козак Ясько виказав на допиті, що гетьман «Небабу вперед послав, а з ним Тугай-бея з татарами». Бачили його, як, доречі, і П. Гловацького, і М. Гладкого й під мурами Замостя.

Подейкували, що Небаба «наполягав, аби Хмельницький як скоріше оволодів Замостям і довів ворогу, що значать козаки». Втім, перемогла інша точка зору. Невдовзі гетьман припинив облогу, розпочав переговори, а після укладення перемир'я повернув до Києва.

Під час нетривалого мирного перепочинку прискореними темпами зводилися підвалини Української держави, що постала в полум’ї Визвольної війни. На звільнених теренах поволі стабілізувався новий адміністративно-територіальний устрій. На думку В. Сергійчука, одним з перших на Лівобережжі було створено Борзенський (Борзнянський) полк, який очолив Небаба. Привертає увагу той факт, що в документах першої половини 1649 р. його називають не тільки борзенським, а й батуринським та почепським полковником. На відміну від Борзенського Батуринський і Почепський полки являли собою не військово-адмінстративні, а суто військові (можливо, тимчасові) формування, що перебували, під орудою Небаби.

Тим часом, литовський гетьман Я. Радзівілл продовжував каральні акції на півдні Білорусі, маневруючи в небезпечній близькості від умовного українського кордону. З огляду на це у березні вздовж лівого берега Дніпра до гирла Сожу було підтягнуто значні сили на чолі з Небабою та А. Гаркушею. Було вжито також запобіжних заходів, аби унеможливити ймовірний обхідний маневр литовського війська через порубіжні російські території. Того ж таки березня за дорученням Небаби сотник К. Прокопович звернувся до брянського воєводи з проханням «коло границі под Рославлем заставу поставити». Наприкінці квітня «з 2500 козаків і з великим числом досвідченої піхоти» Небаба зайняв Гомель. Обійшлося навіть без збройної сутички. Як засвідчував сучасник, козаків до Гомеля запросили тамтешні міщани, відмовившись постачати проовольство литовському війську. Однак невдовзі гомельську залогу довелося евакуювати, бо в травні — червні Я. Радзивіл помітно активізував свої дії в Білорусі. Козаки І. Голоти та Гловацького зазнали відчутних поразок під Загаллям і Річицею. Можливо, на цьому ж фронті перебував і Небаба — у всякому разі «Історія русів» містить розповідь про те, як його загін під час форсування Прип'яті литовською армією потопив велику кількість обозів з припасами.

У цей відповідальний момент Б. Хмельницький зробив несподівану рокіровку. Наприкінці червня Небабу було відкликано під Збараж, а його місце заступив київський полковник М. Кричевський, якому асистував чернігівський полковник С. Пободайло. За даними М. Костомарова, під час тривалої облоги Збаража Небаба здійснив рейд на Волинь, де козаки оволоділи Острогом і Заславлем. Напевне, він брав участь і в Зборівській битві, після якої гетьман «одпустив татар...і проводжати їх послав двох полковників... Небабу та Нечая». Тим часом ціною значних втрат і власного життя М. Кричевський ще наприкінці липня зупинив подальше просування Я. Радзивілла, який здобув у битві під Лоєвом справді піррову перемогу і відмовився від наступу вглиб України.

Після укладення Зборівського миру гетьманська адміністрація заходилася навколо складання 40-тисячного козацького реєстру. Водночас сталися зміни в адміністративно-територіальному устрої, відбулися нові кадрові призначення. Як гадає В. Сергійчук, саме тоді Борзенський полк було приєднано до Чернігівського, який очолив Небаба. (Цікаво, шо С. Пободайло зберіг особливий статус — його прізвище стоїть другим у полковому реєстрі 1649 р.) Власне, саме з цього моменту і розпочинається «історичний», тобто засвідчений автентичними джерелами, період у біографії Небаби. Треба зазначити, що він виявив неабиякі організаторські здібності. Особливого значення він надавав фінансовій справі, поповненню військової скарбниці. У Чернігівському полку було запроваджено уряд полкового підскарбія, який у 1649 обіймав Я. Федоренко (до речі, уродженець Борзни). Небаба, зокрема, стимулював виробництво і продаж поташу. Полковник знайшов спільну мову і з чернігівськими міщанами. Приклад у цьому відношенні подав Б. Хмельницький, який у листопаді 1649 р. закріпив своїм універсалом за міським урядом кілька навколишніх сіл. У березні 1650 р. Небаба, в свою чергу, «ведлуг упадку мішан чернігівских» надав «на порятунок усему місту» кілька млинів на річках Стрижні та Білорусі.

повністю

 

Чого цей герой поліз на Гомель? Дурі видно було більше ніж розуму.