Критика, розбір польотів.

Для запобігання перетворення однієї з тем у поетичний клуб, пропоную розбір одного з творів:

Сорок пустелею. Триста в ярмі.
Ті, що боролися, гнили в тюрмі.
Ті, що змирилися, важко жили.
Ті, що вслужилися, зрадні були.
Кажуть: минулося. Знаю: дарма.
Тим, що проснулися - місця нема.
Поле засіяли. Де той врожай?
Мрія — осміяна. Віра — чужа.
Душі — руїнами. Плакать — не смій!
Над Україною — Волі застій.
Іншого виходу, мабуть, нема:
Сорок пустелею вже без ярма...

Ганна Чубач

якщо коротко і традиційно - то: Моісей водив євреїв 40 років по пустелі, поки не вмер останній, хто жив за рабства.

як на мене - прозою краще.

Можна порівняти з Шевченком:
Сум за зникненням козацтва, невблаганність історичного плину, але певну приємственність часів (та ще багато чого) у Шевченка висловлено просто: МИНУЛОСЯ

Тщательней надо, тщательней...

 

Я відповів там.
Поезія це не лише сюсі-пусі про любоффмаркофф і бабочек.
І обличчя нації,народу,країни таки визначають творчі люди:поети,письменники,митці,вчені - всі ті,кого Ви зневажливо обізвали інтелігенцією.
Зрештою,Ви лиш повторили совєцький ярлик.

 

по перше: силою обставин моя робота - є саме "інтелегентською"
по друге: не думаю, що у Шевченка ось цей уривок
СВЯТО В ЧИГРИНІ
Гетьмани, гетьмани, якби то ви встали,
Встали, подивились на той Чигирин,
Що ви будували, де ви пановали,
Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали
Козацької слави убогих руїн;
Базари, де військо, як море червоне,
Перед бунчугами бувало горить,
А ясновельможний на воронім коні
Блисне булавою, море закипить.
Закипить і розлилося
Степами, ярами,
Лихо мліє перед ними...
А за козаками...
Та що й казать... минулося.
А те, що минуло...
Не згадуйте, панибрати...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

про любовморков.
Суттєва різниця між цим уривком і наведеним Вами римованим твором полягає у тім, що у Шевченка є поєзія, а в тому творі її немає... Є рима, є знаки пунктуації, а поезії катьма... (як у Нєкрасова )
От і все.
Поезія може бути про що завгодно (хоч про горілку з салом) - головне що б вона була.
І у цілому відповідь на те чому не читають сучасну українську поезію полягає у тому, що її просто нема, а є римоване графоманство.
Дякуючи Богу все потрошки змінюється: поволі з*являються і твори і цікавість (самі цитували самашадшего )

 

Це питання,виключно смаку.
Для декого і Стус не є поетом.
А Ганна Чубач...на мою думку поет від Бога.

 

Прочла цитату из Лины Костенко по Вашей ссылке.
Разочаровалась.
Ожидала большего.
Имхо, слишком многословно и немного банально.
Но возможно я не права.

 

В чім?
В тому,що

 

Давайте врешті розбирати поезію та "поезію". Що саме є суттєве, поетичне в наведених рядках - це завдання критики. А створення безумовного "поету" - це вже до різновидів релігії.
Ніхто не заперечує те чи інше дарування, але стосовно цього твору - це дуже слабка поезія. коньюктурна, банальна, нічого не відкриваюча. Таких творів сотні. І якщо для починаючого - це нормально, то для митця(мова про певний рівень) - халтура

 

Що ж Ви такого коньюктурного і банального побачили в цьому конкретному творі?
Чи у Вас апоголетичний крен(с) Костенко?

 

що?

саме оце.

І скільки можна "ліпити" Костенко ?

 

Вона для мене авторитет.

Щось не так?

Чи цвіли і пахли?

Маєте заперечення?

таки нема.

Нема врожаю.
Смердячий совдеп ніде не дівся.

 

Я же говорю, имхо, очень многословно.
Пару абзацев можно заменить одним этим тезисом.

И потом, она перечислила множество знаковых имен для иных стран, а Украинских - никого. Или я не внимательно читала?

Мне интересно было бы прочесть, кого именно она причисляет к тем, кто определяет лицо Украины...

 

явний контраст з наведеним для розбору твором.
Ще контраст з тим, що Ганна Чубач по-перше Радянський поет, збірок якої вийшло набагато більше за СРСР, ніж за часів незалежності. Тоб-то про ярмо... якось фальшиво.

 

Ліна Костенко теж жила і видавалась за совєтів.
І я там жив.І що?

Хм...і правда...
Навіщо взагалі література?
Скажім любовний роман можна висловити одною тезою.
Зустрілися двоє.Потім,разом тойвово...і все.
Те ж саме і детектив.

 

Romko правий, коли довге оповідіння, та щей римою можна замінити двома рядками, які виявлються більш інформативними, то така література не потрібна

 

А ось інформативна і лаконічна картина нинішньої України.

Євген Маланюк

ЧОРНА ЕЛЛАДА


Руїна. Руїна. Як фатум, як вирок.
Назавше. Навіки. Крізь вир поколін.
І жадного сенсу, і жадної міри
На тричі покараній, клятій землі.

Пригноблені, вбогі, непевні будівлі, -
Розхристаний вітром зів"ялий барок.
Над простором квилить княгиня в Путивлі
Та небу кидає погрози пророк.

Вітрам на поталу - руїна, руїна.
Вікам на загладу - зомлілий простір...
Ні-ні, не Христос, не Христос, Україно, -
- Злочинець Варрава харчить на хресті!

 

емоційно - цей твір набагато вищий за наведеній на початку. (чи щось з орфографією, чи то так задумано? поколінЬ, І жадного сенсу, і жадної міри та т.п. часть звісно так епатують публіку).
Інша справа, що все пізнається у порівнянні. і запевняю вас, до такої "руїни" ще багатьом народам , як до Київа рачки...
Я не схільний поділяти традиційні соплі до колін (якось це не по-чоловічі), особливо враховуючи, що напевне автор нічого ефективного не пропонував для зміни "руїни". Але тут мова про вірш. Тут вже є, як я казав, емоційна сторона, яка коротко не завжди передається.

 

Точку зрения определяет место сидения(с)
Недавно розмовляв з журналістами з "Дзеркала тижня".
Стаття про отих "волонтерів" має вийти в наступному випуску.
Врізалась в пам"ять фраза:
- Зараз це рутинна ситуація...нікого це не вразить...
Гірко...за наше суспільство....
Тому й...

Країна без назви

Країна без назви і без перспективи…
Там всі однакові: що юні, що сиві,
Вони лише бидло для тих всіх, що зверху,
Там жити не можна — там можна померти.

Там все продається — і совість, і душі,
Там вільно всім дихать, як рибі на суші.
І нації ще в тій країні немає —
Хто ким себе хоче, той тим називає.

Біжать з неї люди, як воші від дусту,
Красунь продають у будинки розпусти.
Там все для людей — щоб не вчились читати,
Щоб швидше забули хто батько, хто мати,

Щоб з пам’яті витерлось слово «родина»,
А з ним «родовід», «патріот», «батьківщина»,
Там влада говорить, що всіх забезпечить,
І тих особливо, хто їй не перечить.

І той, хто отримав окраєць і пиво,
Вважає себе незбагненно щасливим.
А щоб оте щастя було ще й барвистим,
Щотижня гримлять феєрверки над містом.

Там влада всіх слуха й нікого не чує,
Собі лиш палаци та вілли будує.
Під себе гребе, що до рук попадає,
Чуже поділила — й своїм називає.

Там з всіх, хто живе, три відсотки жиріють,
Мільйони ж у голоді й холоді скніють.
Там слово так люблять і так поважають,
Як хтось не так скаже, то просто вбивають.

Там влада вся чиста, морально здорова,
У неї все є, а немає лиш… мови.
Навіщо ж вона? Є посади і слава,
За них продали і народ, і державу…

Якщо ж хтось з чужинців оце прочитає,
То скаже, що в світі такого немає.
А я відповім їм, що знаю країну,
Де все оте є, бо вона…

Олександр Афонін



І ще по темі....

Хай Божий Дух і розум зійдуть
На влади нашої чоло...
Вона завжди була дурною
Але такої - не було!

 

Я от тільки не можу зрозуміти: чому на 1 нормального (просто нормального - не героя, не над-сміливого) 99 сцикунів і полудурків ? (включаючи "поетів").
Як ви гадаєте чи може хоч щось бути в країні, в якій інтелігенція (може варто говорити: так звана, інтелігенція - і це буде цілком слушно) може городити тільки "а-ля сльози". Один за все життя ні разу не заглянув до орфографічного словника, інший ШМАРУ на півтори сторінки випльовує - і обидва туди ж: ПОЕТИ, *******@#&***
і головне і "поетів" і їх творчості - як гімна.
Ну що означає "Країна без назви", якщо в контексті розуміється Україна. От якщо "поету" стешуть морду об стіну(і цілком слушно) - то таки так - то буде поет без морди, бо якщо є претензії на назву УКРАЇНСЬКИЙ ПОЕТ, то будь люб*язний поважай цю країну!
"без перспективи" - можу засмутити, але перспектива така річ, яка завжди є. Вона може бути поганою, гарною і т.п. але вона є. Ну припустімо, це "образно" - піпл схаває.
"Там всі однакові: що юні, що сиві,
Вони лише бидло для тих всіх, що зверху,
Там жити не можна — там можна померти. "
зверху - померти у даному випадку не римується ... просто немає рими.
далі:
"Там все продається — і совість, і душі,
Там вільно всім дихать, як рибі на суші.

"суші" - це в контексті японської страви?

І нації ще в тій країні немає —
Хто ким себе хоче, той тим називає."

цікава теза - то б то, коли "з*явиться нація", то буде сформований чіткий алгоритм визначення хто є хто. Ну хто чатланин, хто - паццак. Так, автор правий - з самоідентифікацією у нас ще багато недоробок... недопрацьована ця, безумовно найважливіша, сторона життя...

Ну і так далі... пєрл за пєрлом

Саме цікаве, що кожний з "поетів" б*є себе в груди, що він "хвилюється за Україну" та таке подібне... НЕ ВІРЮ!!!

 

Я не перший рік на форумі.
Мене ще пам"ятають на Одеському.
І не треба закидати мені те,що я не люблю України.
Але тішитись тим багном,тою зливною ямою,в яке перетворили Україну совдепівські вилупки Кравчук-Кучма- Ющенко- Янукович з присними,може хіба той,хто ту Україну ненавидить...
Або той,кому бракує клепки в голові
А вірші....
Так.Погоджусь з Афоніном.
Погоджуюсь з Ліною Костенко:

Доборолися! Добалакались!
Досварилися, аж гримить!
Україно, чи ти була колись
незалежною хоч на мить:

від кайданів, що волю сковують,
від копит, що у душу б»ють,
від чужих, що тебе скуповують,
і своїх, що тебе продають?!

І,як і їй

І щось таке в мені велить
збіліти в гнів до сотого коліна!
І щось таке в мені болить,
що це і є, напевно, Україна.

Країна без назви.
Країна без перспективи.
Країна У.

Країна моїх снів, кошмарних снів,
Країна моїх днів, безглуздих днів,
Країна моїх слів, дешевих слів -
Країна У.

Країна цвинтарів зруйнованих,
Країна вівтарів сплюндрованих,
Країна прапорів обпльованих -
Країна У.

Країна ворогів заручених,
Країна співаків замучених,
Країна брехунів закінчених,
Країна крикунів нелічених,
Країна трударів збезчещених,
Країна матерів нехрещених,
Країна байстрюків заплаканих,
Країна віслюків неляканих,
Країна шандарів муштрованих,
Країна тайняків вгодованих,
Країна У... Країна У...
Країна У... Країна У...

Країна моїх снів, кошмарних снів,
Країна моїх днів, безглуздих днів,
Країна моїх слів, дешевих слів -
Країна У... Країна У...
Країна У... Країна У...

Ту пісню Андрій Панчишин написав ще у 88-му....
Нічого не помінялось...

 

І ще одного барда згадав:

Найгірше - це своя орда...
Свої безрідні яничари,
Потворство,заздрості і чвари...
І вся Вкраїна молода,немов невістка у жидах.
Найважче - вольності даються...
Всіх обпліткують...переб’ються...
З чужим сміттям у власну хату...
І,нумо язики чесати
Ділити власну каламуть...
Жиди ж бо красти не дадуть...
У кого красти?
Та - у себе ж..
Хрестами поділили небо
Хто в православні,хто куди...
Де Бог?
Привласнили жиди...
Отож - підкинуть голу кістку
І на невістку...на невістку..
і знов...дівує Україна...

О.Смик