Козаки

З метою освіжити тематику загляньмо трошки в історію.
Зі згадуваної книги «Історія українського невігластва».
[FONT=&quot] КОЗАЧЧИНА [/FONT]
[FONT=&quot]В цей час наростаючого поневолення наш гречкосій (бездумний порпач в землі) на рівні підсвідомості почав вирощувати генні елементи самозахисту від цього. З маси працюючих на загарбників напіврабів почали виділятися особи, які були здатні противитись поневоленню. Цьому сприяв дохліборобський, більш вільний духом, спосіб життя наших предків. Спочатку це були стихійні гурти з людей, які тікали від рабського життя. В боротьбі з кочівниками вони відстоювали свою дещо анархічну вольницю. Це тривало до тих пір, поки серед них не почали з'являтися освічені люди. Одним з таких був легендарний Д. Вишневецький, який в середині ХVІ століття почав вводити якусь централізовану організованість для цього стихійно виниклого осередку непокори. Найближче, на кого були схожі козаки, являлися корсари західної Європи. Та ж відчайдушність, неприхотливість, відчуття ліктя товариша і любов до цього способу життя. Поєднувало також те ж саме в подальшому використання коронами Англії, Польщі та інших держав цих формувань в своїх інтересах. Як корсари допомагали Англії завойовувати світовий океан, так і козаки освоювали бувші володіння татаро-монголів – Євразійський степ. Але українське козацтво виділило і свої неповторні риси, які так дивували навколишній світ. Багато чого було запозичено у бувших кочівників, з якими наші земляки постійно стикалися в степу, воюючи та співпрацюючи. Звідси з'явилися у нас шаровари, слова типу "майдан" чи назви населених пунктів (Кременчук - син каменю). Та й самі наші призвіща подоби Іванчук взяли ту ж саму тюркську приставку "чук". Тікаючи на волю, в степ, козаки вимушені вступати в боротьбу з його володарями - кочівниками, що в решті-решт призвело до тривалого протистояння від Дніпра далеко на схід, куди розповсюдилося започатковане на наших теренах козацтво (Єрмак був вже дещо спотвореним клоном нижньодніпровського родоначальника). Вплив козацтва на освоєння бувшої території Золотої Орди величезний. Ось тільки використав це народ, який по своїй суті був далеким від цього витвору людства. Мається на увазі Московія. [/FONT]
[FONT=&quot]Та повернемося до організації козаків. Основою закладеного статуту стало правило - "або плуг, або шабля". Несумісне по темпераменту зайняття гречкосія і воїна ради якості змішувати не дозволялося. Це дало змогу створити хоч невеликий прошарок з вільним духом все більш схильного до рабства народу. Ця частина вже могла вибирати якісь шляхи буття, а не пливти по течії невігластва в напіврабстві. Це був нелегкий шлях - відірватися від землі, яка вже як наркотик тягла до себе наш люд. До того ж, ще був розрив у воїна з сім'єю, що також нелегко давалось, бо, як попередньо вказувалося, українець цінував цей інститут суспільства . Саме тому в той час все більш утверджувалась традиція української сім'ї, коли в хаті і коло дітей майже повним господарем ставала жінка. За відсутності чоловіка вона привчилася самостійно давати раду в сім'ї. Не було б козаччини, ми були б зараз щось на шталт білорусів з повною відсутністю історичної пам'яті та ідентичності. Ми б в подальшому не виростили Т. Шевченка, хлопчаків під Крути, В. Стуса і багатьох інших патріотів свого краю. Найбільшу користь з козаччини, на мою думку, зумів направити народу П. Конашевич-Сагайдачний. Він беріг козацьку кров, вміло і ефективно маніпулював цією військовою потугою, поступово у Варшави відвойовуючи права козаків та й всього народу і служачи щитом від татаро-турецької агресії. Для прикладу наведу його похід на Московію в 1618 році. Без особливих зусиль розбивши місцеві війська під командуванням Пожарського і Волконського, він відмовляється брати беззахисну Москву для поляків. Цей достойний політик розумів, що цим лиш підсилить вже й так нездоровий гонор Речі Посполитої. Тому всупереч тиску Варшави повернув свої війська назад. Але, навіть після цього, побоюючись та поважаючи Сагайдачного, поляки задовольнили його вимоги, які він виставив до них (гроші з польської казни та збільшення реєстрового війська). [/FONT]
[FONT=&quot]Коли теперішні росіяни гоноровито святкують 300-річчя свого флоту в Севастополі, який за своє існування майже ніде не перемагав, то просто для порівняння згадуються походи по Чорному морю того ж Сагайдачного на початку ХVII століття. Результати цих походів - розбиті десятки турецьких галер, взяті Перекоп, Сіноп, Кафа, Варна. Це в той час, коли пре- дки нинішньої кримської "5 колони Москви" мало знали взагалі про існування Криму. Ну а про перемогу П. Сагайдачного (разом з поляками) турків під Хотином навіть малоосвіченим людям відомо. [/FONT]
[FONT=&quot]Та найбільший внесок в розвиток України Сагайдачний зробив не військовими потугами. Цей освічений провидець (пройшов школу Острожської академії з її граматикою, риторикою, діалектикою, геометрією та астрономією) довірив велику частину козацької казни для відновлення Київської метрополії і фундації освітянських закладів. Ці гроші також було виділено для будівництва церков, але при умові, щоб при кожній церкві була школа. Результат такої дії стало те, що вже в кінці ХVII століття іноземці дивувалися грамотності українського населення. Навіть більшість жінок могла хоч якось читати та писати, що було недосяжно, наприклад, для Франції на той час. Цей важливий крок зробив величезну опору для підтримки української культури в подальшому поневоленні. На мою думку, потуги Сагайдачного, розумного і несхильного до не прогнозованих емоцій, виявилися набагато кориснішими ніж подальші дії Б. Хмельницького. Сагайдачного я привів як приклад, бо можна згадувати багато яскравих і талановитих особистостей того часу. Це був також період багатьох історичних подій, які формували майбутнє України. Були й неефективні яскраві особистості, які бездарно потратили свій талант лиш собі на втіху, не приносячи майже ніякої користі українському суспільству. До таких я відніс би І. Сірка. Цей відважний і талановитий "характерник" (вища стадія козацької майстерності) провів все своє дієве життя в переможних боях (навіть воював разом з Б. Хмельницьким в складі загону на боці французів в війні з іспанцями), але його наймитування по різних господарях мені дещо нагадує результат дій також талановитого, але малоефективного Н. Махна. Типова для українця відсутність стратегії життя руйнувала дієвість багатьох інших талановитих ознак наших земляків. [/FONT]
[FONT=&quot]Причини руйнування козаччини, цього доказового елементу незламності народу в період поневолення, різні. Найпростіше звинуватити в цьому біснувату німкеню, відому під москальським ім'ям Єкатєріна. Але все набагато складніше. Я впевнений, якби в цьому середовищі продовжували діяти правила, закладені Д. Вишневецьким, то ніякі б москалі з турками не змогли б подолати це бойове суспільство. Порушення навіть одного правила "плуг або шабля" внесло паростки гнилі в цю організацію. Старшина почала приділяти вже більше уваги своїм багатствам в вигляді землі ніж своїм прямим обов'язкам. Вже й середній прошарок замав хутори, які роздвоювали особистість воїна. Також підточила основу козацтва так звана "реєстрація", яка примушувала за певні гроші їх виконувати "чужу" волю. Якщо до цього додати ще й руйнівну силу перебільшеної військової демократії, яка вводила елементи анархії, руйнувала дисципліну, а також відсутність чіткої централізованої стратегії дій, то такий інститут захисту інтересів народу був вже неефективним. Ментальність "одноосібника-гречкосія" в кінці кінців переборола централізовану дисциплінованість, так необхідну народу для відстоювання своїх інтересів. "Там, де є три українці, шукай трьох гетьманів" - цей ментальний постулат з'явився в часи занепаду козацтва і понині робить свою чорну справу, роблячи Україну малокерованою і беззахисною. Як наслідок, для прикладу, потуги І.Виговського в подальшій боротьбі з москалями були зруйновані егоїстичними діями І. Сірка та І. Богуна. Перший подався в бездумний похід на татар, а другий взагалі став на бік москалів, тим самим зруйнувавши здобутки конотопської битви. [/FONT]

 

Ні, це про те, як в XVI столітті козаки любили жіночі циці. А ж в Анатолію чи Кафу за ними гасали.

 

Поговорили. Я про статутну організованість, а він про згадку.
А в 13 столітті деякі екземпляри цього плем'я служили і в монгольскому війську так званими "татарами" (воїнами немонгольського походження).

 

Мені що черепи вам принести чи згадки про чингизида Батия досить?

Татари - це не слов'янська назва, а назва перших союзників Темучина (жінка в нього була з татар і батька його вбили вони) з Забайкалля. Татари тюркського походження. Пізніше, всіх немонголів в їх війську називали татарами. Тому й суздальців впевнено можна так називати.

 

Видно, що ви не читаєте книжки. А мою і вчора з Черкащини приїхали купляти.

Ото й ТА! Пишіть свій варіант про "слов'янських татар". Почитаємо, бо ми не ліниві читати МНОГА БУКАВ.

 

Мене вчили в інституті танки з БТРами конструювати, а не історію мов вивчати.
То ж монопольно про згадані мови пишіть реферат. Почитаємо.

 

Покажіть рефератом про "індоєвропейські мови" результат. Я почитаю. Але в іншій темі.

 

В іншій темі. Тут про козаків.