Конфлікти в бандерівській ОУН у 1941-1944 роках – "Клим Савур" проти Лебедя, Кук проти Шухевича. У керівника СБ не складалися стосунки з Романом Шухевичем. Лебедь стримував створення УПА, що не подобалося її майбутньому головнокомандувачу. Чому українським націоналістам бракувало єдності? Що читаємо? Книгу кандидата історичних наук Володимира Дзьобака "Конфлікти в ОУН(Б) і їх вплив на український Рух Опору (1941-1944)" (Київ, Видавничий дім "Інфоцентр", 2005). Що цікавого? В сотнях книжок з історії націоналістичного руху доволі повно висвітлено розкол ОУН на мельниківців і бандерівців у 1940-му. Вже після війни, в 54-му, останні зазнали внутрішньої кризи й від них крила Бандери пішли в автономне плавання "двійкарі" - про це теж написано чимало. Тож, автор у своїй монографії розкриває приховані дотепер сторінки історії ОУН (революційної, бандерівців) - програми, дискусії, конфлікти часів війни. У них брали участь такі "розкручені" нині постаті як Шухевич, Лебедь, Кук, Клячківський, Климів, так і набагато менш відомі - Мітринга, Степаняк тощо. Причини можна згрупувати - ідеологічно-програмові та особистісні, "амбітність та прагнення першості... особиста неприязнь", за умов, коли провідник Степан Бандера був інтернований до нацистського концтабору. Комуністи таврували всі гілки націоналістичного древа як зарізяк і зрадників Дзьобак, до речі, виступає проти популярного в публіцистиці та, подекуди, й у історичній науці терміну "ОУН-УПА". Він вважає його рецидивом радянської пропаганди та наполягає на "деструктивній ролі такого підходу". Бо це, на його думку, узалежнює від однієї партії всенародну боротьбу на теренах Західної України, бо "воювали люди, покликані до зброї не однією організацією, а патріоти, що стали на захист рідного краю". Перша - найдовша й найважча для організації криза виникла після арешту лідерів Степана Бандери та Ярослава Стецька, які, попри вимоги німців, відмовилися відкликати проголошений 30 червня 1941 р. Акт проголошення Української Держави. Тоді 5 та 9 липня їх заарештовують, щоб домогтися «порозуміння», відтак переводять під домашній арешт, а згодом до концтабору "Заксенгаузен", майже на три роки. Таким чином, на самому початку війни провід ОУН виявився обезголовленим. І хоча був призначений "урядуючий провідник", яким став Микола Лебедь, грунт для боротьби за владу й вождизму, отже, був підготовлений. Визволення чи окупація? Німці і українці у 1941 році Отже, з літа 41-го бандерівський провід мусив діяти, зважаючи на те, що наслідком його дій, з одного боку, могла стати ліквідація лідера (розстріли "бандитів з групи Бандери" були регулярними), а з другого - розвал організації без доречних інструкцій та програм та вмілого керування. Перші ж місяці "без Бандери" засвідчили, що "без вождя організація виявилася нездатною ухвалювати швидкі й ефективні рішення. Це призвело до низки проблемних ситуацій". Не бажаючи загострювати стосунки з німцями, Лебідь втратив контакт з низовими клітинами організації, дехто з авторитетів як Дмитро Клячківський - "Клим Савур" - почали самі визначати, що і як робити. І, як вказує дослідник, ОУН(б) знадобилося майже два роки, щоб виробити нові засади діяльності. Цей час "мало не призвів до ліквідації" організації. Тільки в кінці 41-го провід дав вказівку перейти на нелегальні форми роботи. Але на цей час німці вже встигли вивчити структури, людей, бо навіть після арештів провідників на офісах висіли таблички "окружний провід ОУН"... За необхідність зміни стратегії виступали члени Проводу "Сергій" - Михайло Степаняк, і "Гармаш" Володимир Прокоп. Останній в 42-му за завданням центрального проводу відряджався на Східну Україну, звідки повернувся іншою людиною, що його офіційно було обвинувачено у зраді. Його звіти про побачене - "На сході України населення найбільш озлоблене проти німців і може солідаризуватись лише з тими силами, які вестимуть боротьбу проти німців" - не сподобалися більшості членів проводу. Особливо, те, що він запропонував відмовитися від гасла "Україна для українців!", замінивши його програмою спільної боротьби народів СРСР, включно з росіянами, з більшовизмом, та замість опертя на "політичних трупів" (репресованих, колишніх петлюрівців тощо) чи просто політично безграмотних людей спиратись на... колишніх комуністів чи комсомольців. Лебідь навіть не дозволив Прокопу особисто викласти тези керівному членству ОУН. Провідник Рівненської області "Чорний" говорив, що замість гасла про боротьбу за Українську Самостійну Соборну Державу варто було б взяти на озброєння ідею "створення самостійної [української] радянської держави", що набагато краще б сприймалося східняками. Як визначив історик Олександр Мотиль - східняки чекали, що їм запропонують "якийсь соціальний, а краще - демократичний зміст". Тоталітарні та ксенофобські ідеї ОУН для цього не надавалися. Навесні 42-го на конференції ОУН розглядалася особиста справа референта проводу Івана Климіва-"Легенди". Його ініціативи активніше протидіяти німецьким "визволителям" не підтримувалися, натомість у постановах конференції було визначено, що перемога Німеччини є в інтересах українського народу. Його зняли з посади, тримали під домашнім арештом, а в кінці року він був заарештований гестапо і загинув в ув'язненні (за деякими даними - прийняв отруту).
Крайовий провідник на Осередньо-Східних Українських Землях Дмитро Мирон-"Орлик" наголошував, що німці неодмінно виграють війну у совєтів, але програють згодом західним альянтам та поневоленим народам. Тому боротьбі німців з більшовизмом пропонував не заважати, але потайки антинімецьку пропаганду розгортати. Прийняте рішення про офіцерські вишколи для підготовки можливого військового повстання вдалося реалізувати тільки через рік. У кінці 1942 р. кілька чільних оунівців, зокрема, Іван Мітринга, Михайло Турчманович, вийшли з організації і перейшли до УПА Тараса Бульби-Боровця, щоб вести антинімецьку війну. Від бандерівців через "обмеженість і нагінку на інших українських самостійників" відколовся й "Яворенко", який заснував на Волині Фронт Української Революції. Згодом ОУН(б) ліквідувала ФУР. Прикра правда полягає ще в тому, що майже всі опоненти лінії Лебедя ("або ігнорування, або придушення") протягом короткого часу були ліквідовані Службою безпеки ОУН, навіть ті, які відійшли від активної політичної діяльності. Офіційною датою створення УПА в її бандерівській іпостасі є 14 жовтня 1942 року - "бульбівська" УПА вже майже рік як існувала. Між тим, ще в червні того ж року, ОУН(р) випустила була летючку "Ми мусимо берегти наші сили... Не партизанська війна кількох сотень чи навіть тисяч, а народна революція мільйонних мас України". "Клим Савур", він же "Охрім", і цього разу не послухався проводу й проголосив себе головним командиром УПА. Він не прийняв "послів" від "урядуючого провідника", які, у випадку неможливості знешкодити намір Клячковського проголосити Повстанську Армію, мали увійти до складу повстанського керівництва." Лебедь, "Максим Рубан", виступав проти створення партизанських загонів, бо бодай невеликі виступи, напади на німців, приводили до жорстоких відплатних акцій. Та й Бандера з-під арешту передавав накази не брати участі в "шкідливих" антинімецьких акціях. В 43-му, так і не дочекавшись якихось інструкцій від проводу, "Клим Савур", крайовий провідник на Північно-Західних Землях, починає, і доволі успішно, мобілізувати волинських селян у загони, щоб протидіяти німцям-визискувачам. Один із керівників СБ ОУН Василь Макар влітку 43-го писав, що "німота почала масово винищувати села", чому бандерівці мали поспішати творити власні озброєні загони: "...терен виривався нам із рук. З однієї сторони - почали множитись отаманчики, як Бульба-Боровець, а з другої сторони - червона партизанка почала заливати терен...". Водночас у Лебедя геть не складалися стосунки з Романом Шухевичем, одним із найвіторитетніших людей у проводі. Спочатку Лебідь стримував створення УПА, що не подобалося її майбутньому головнокомандувачу. В кінці 42-го Лебедь висловив підозру, що Шухевич нібито дав підписку на співпрацю з гестапо. В квітні 43-го той відповів і доволі віртуозно - за підтримки багатьох чільних членів проводу, передусім Клячківського, Кука та Степаняка, усунув Лебедя з посади. І сам увійшов до бюро центрального проводу, разом із Ростиславом Волошиним і Дмитром Грицаєм. Пізніше, один із керівників СБ Степан Мудрик-Мечник писав, що через неприховувану неприязнь до Шухевича погіршилися й стосунки Лебедя з Бандерою . Мало хто знає, що недавно померлий Василь Кук, останній головнокомандувач УПА, у 43-му році рахувався у бандерівській ОУН "опозиціонером". І навіть отримував догану від Шухевича за створення Народно-Визвольної Революційної Організації, яка мала заступити УПА, з відмовою від націоналізму (але весь провід ОУН мав би бути кооптований у керівництво для контролю), широким фронтом всіх існуючих політичних течій, більш демократичною програмою, увагою до соціальних прав різних верств тощо. В лютому 43-го на ІІІ конференції ОУН Степаняк навіть підняв питання про зміну назви організації, мотивуючи це тим, що на сході - націоналіст майже дорівнює слову фашист, оскільки, і це була правда, - члени ОУН прийшли на схід України в складі похідних груп разом із німцями. Шухевич тоді цього не підтримав. Тільки роком пізніше, під час створення Української Головної Визвольної Ради, частина тез Кука та Степаняка були реалізовані і від того часу рахують поступову демократизацію ідеології визвольного руху. Не додавала єдності між представниками різних "фракцій" й діяльність СБ ОУН в УПА. Особливо на Волині, де Службою безпеки керував Козак-"Смок". Василь Кук з гіркою іронією писав - "Якби мене самого допитали таким чином, то я визнав би себе не тільки чекістським агентом, але й абіссінським негусом". Дзьобак робить висновок, що чимало з тих повстанців, хто в 45-му вийшов по заклику про амністію, втомилися боятися швидкого й неправого суду оунівських есбістів. Михайло Степаняк був членом бандерівського проводу, був заарештований, засуджений до розстрілу, вирок йому замінили на ув'язнення. Публічно виступив з засудженням ОУН і своєї попередньої діяльності
Не розумію сенсу друку таких книжок...Внутрішньопартійна боротьба завжди існувала і буде існувати. Написавши таку книжку, автор пролив бальзам на душі тих хто ненавидить УПА та ОУН.
За те стає зрозуміла суть конфлікту для Тих,Хто до цього Це не розумів. Так тоді було,а нині є...Так як Є Щоб не було більше кривотолків!
Судячи з цього матеріалу, я зовсім не впевнений в обєктивності автора. Він явно хоче навести тінь на ім'я ОУН...Тут роги ПР помітні
Норман. Ти знову на ті ж граблі наступаєш. Люди повинні знати правду. Те що ОУН(б) допустилася багатьох помилок не принижує її значення для визвольної боратьби українського народу. Але й перетягування ковдри першості не додає їй слави. Я казав і кажу, що не є прихильником ОУН. Для мене більш близькими є інші. Але мене дивує чому так вперто навіть зараз не помічають боротьби українців проти загарбників в Другій світовій до 1943 року. Була боротьба до липня 1941...потім тиша до 1943...Чомусь замовчується як ОУН організувала УПА. Про репресії які проводила СБ. Це я не в книжках читав а чув з вуст безпосередніх учасників тих подій. Дякувати Богу що доля дала таку можливісь. ОУН(б) (повторюю, не (м) а (б))як і принесла користь так і завдала майже нищівного удару по визвольній боротьбі. У нас на Волині СБ ОУН було знищено дуже багато щирих патріотів України які не хотіли змиритись з політикою ОУН(б). Багато хто перейшов до лав червоних партизан. Люди хотіли боротьби а не гасел.
это не внутрипартийная борьба. это в большинстве то что в ссср называлось чистками. по сути одно и тоже. +10000! жму руку. это ключевые слова. пан Норман к сожалению не понимает этого аспекта, поэтому у нас и были и будут некоторые разногласия по поводу поведения Свободы 9мая....
Без ОУН рух опору згас ще в 1944 році. А що стосується бульбівців, ти мабудь на них натякаєшь, то це звичайні колобораціоністи-провокатори. В 43 році саме вони розпочали Волинську різанину за вказівкою Е.Коха. Для боротьби за незалежність потрібен був єдиний центр керування. Мельніківці і бульбовці не хотіли цього визнавати. Тоді їх або примусили підкоритись, або знищили. Жорстока логіка того часу. Іншого виходу не було.
Нормане, ти далекий від правди. У липні 1943 року ОУН-УПА атакувало 167 поселень поляків. До цього восени біля Луцка було знищено біля сотні поляків (То справді зробили бульбівці)..взимку все польське населення Янової Долини (десь біля 200 чоловік). Після того польська поліція знищила майже третину українського населення Людвипольського повіту (кількість від 5 до 7 тисяч. Точних данних і до цього часу ще нема.) Ось після цього почалась масова різня. Полякам дали 48 годин щоб покинути Волинь. Багато хто скористався цим і залишився живим. Хто не скористався був знищений (десь близько 30-35 тисяч). Це в подальшому було однією з причин операції "Вісла". Українців і поляків потрібно було розділити. Мирно співіснувати разом в той час вони не могли.
Перші атаки на польські села почали бульбівці ще у квітні 1943 року. Це визнали і поляки. Бульбівці (керівництво) були агентурою Коха, який сам працював на Кремль (після війни не був страчений, а жив тюрмі з комфортом, телевізором, свіжою пресою). Ліквідація загонами УПА бульбівських формувань було вкрай необхідною справою.
Знову не повністю правдиво. Бульба-Боровець погодився тільки на одну вимогу ОУН: ввести в скоад командування ОПА представників ОУН. Це було в березні 1943 року виконано. І було порчатком кінця. Ось всі вимоги ОУН: 1. Не визнавати політичної підлеглости урядові УНР, а підпорядкувати всю військову дію УПА політичній лінії Проводу ОУН-Бандери, 2. Визнати акт державности з 30.6.1941 року, як єдину державну концепцію України і під її прапором провадити дальшу визвольну боротьбу. 3. Не організовувати ніякої політичної ради при армії, а вважати за свій єдиний Провід ОУН-Бандери та беззастережно виконувати всі його накази й директиви. 4. Доцьогочасні партійні боївки, що мають офіційну назву „Військові Відділи ОУН-Бандери", включити в лави УПА, створити спільний штаб і далі діяти під назвою УПА. 5. Командувач УПА, отаман Тарас Бульба-Боровець залишається далі на своєму посту, як фаховий партизанський командир. 6. Запровадити в УПА інституцію партійних комісарів та службу безпеки. 7. Оголосити загальний революційно-повстанський зрив цілої України проти німців та перевести масову примусову мобілізацію в УПА. 8. Очистити всю повстанську територію від польського населення, яке всюди шкодить українській справі через провокаційну роботу польських урядовців у німецьких установах та масову підтримку польськими селянами большевицької, партизанки. На що була відповідь Бульби-Боровця: 1. УПА не має права бути військом будь-якої одної партії, а мусить бути всенародньою збройною силою, під політичним проводом законного Уряду Української Народньої Республіки, де на демократичних засадах мають право бути репрезентовані всі партії. 2. УПА визнає тільки ту державність, що її проголосила суверенна Україна в 1918 році. Акт 30.6.1941 року — незаконний і не відповідає часові. 3. Політична Рада при армії конечна, як організація міжпартійної консолідації та допомоговий чинник Головної Команди в політичних питаннях. Політична лінія одної партії — це тоталітарна диктатура, яка кожну націю та її армію доводить до катастрофи. 4. По цьому пункті осягнено згоду обох сторін. Всі окремі військові відділи кожної партії повинні влитися в УПА і може бути поширений спільний оперативний штаб. 5. П'ятий пункт — безкоментарний. 6. В лавах УПА не сміє бути комісарів жодної партії. Службу безпеки в армії провадить жандармерія УПА. 7. Нема політичної доцільности оголошувати загальний революційний повстанський зрив всієї України проти німців, бо завтра вся Україна буде окупована совєтською владою. 8. Звільнити якусь територію від національних меншин може тільки суверенна держава шляхом обміну населення, а не регулярна армія шляхом репресій. За ворожі польські акти — карати тільки самих винуватців, а не все населення. Принцип колективної та родинної відповідальности можуть стосувати тільки варвари, а не культурна армія."
