коли закохані вірять по-різному

що може бути з того, коли одна людина в парі -практикуючий християнин(-ка), а друга - тільки вірить у Бога, але не визнає Церкву?..

 

Нічого. Думаю, релігія не має впливати на кохання і взаєморозуміння.

 

Я - віруюча, хоча не виконую всіх звичаїв (ну є в мене гріхи, як в кожної людини), а мій чоловік виріс в родині атеїстів (які виражаються "я не верю, но и не отрицаю"), він не був хрещений, ми його похрестили разом з нашою дитиною, але я як можу так і пояснюю, вчу, поки що толку мало, але сподіваюсь колись до нього дойде.....

 

Поки шаленіють пристрасті це не має значення, а коли на зміну "зеленому коханню" приходить більш глибше почуття і люди починають будувати плани на майбутнє, тоді винакає багато питань:
- чи потрібен нам шлюб?
- чи варто хрестити дітей? etc.
Якщо не практикуюча сторона не буде агресивною у відстоюванні своєї позиції щодо Церкви, то можливо проблем не буде - активна сторона виховає діток за християнським світоглядом і все буде гаразд. Головне, щоб питання віри не була каменем спотикання при будові стосунків.
Існує навіть можливість, що власним прикладом вдасться заохотити людину до більш "активної" вііри.

 

Активної? Це як?

 

Це ходіння до церкви, практикування обрядів, участь у Св. Таїнствах. Людина, яка декларується віруючою, але не практикуючою дурить перш за все себе, бо такого поняття не існує.

 

мені здається, що з часом хтось когось якимось чином "перетягне на свою сторону"
час покаже хто кого

 

от-от. і я про те саме. думаю, практикуюча стрна тут на компроміси не може йти. адже це, по суті, буде компроміс з Богом. думаю, дітей практикуючий християнин має виростити як християн. а коли діти виростуть - самі оберуть, в яку сторону їм рухатись далі...

а якщо обидва - християни. але один - в церкву ходить, а інший вважає лише організацією для збирання грошей та засобом масового управління?

перепрошую за відверте запитання, але просто дуже треба розібратись в усьому, :ви щасливі разом? і Ви особисто - щасливі? конфлітки на цім підгрунті виникають часто?

 

Мій чоловік така людина, що він буде робити те, що я йому скажу, а щоб не виникало конфліктів він ніколи не буде мені в ЦЬОМУ плані перечити, а що він думає собі насправді він тримає в собі, тому я не можу сказати вірить він чи не вірить.... Я кажу йдем до церкви, він йде, але що робиться в нього в душі я не знаю. Але це не заважає нам нормально жити. Я навчила його "Отче наш" і "Богородице Діво", він деколи мені говорить про що він в церкві почув і це вже, я вважаю прогрес як для такої людини, яку ніколи ніхто цьому не вчив до мене, а далі життя покаже. Я по розумному, по трошки думаю, що зможу зробити з нього християнина

 

То діти мають шанс вирости й мати цілком зрівноважену думку про церкву як інcтитуцію.
Зараз напишу щось, за що в мене камінчики полетять , але я вважаю, що кожен християнин має мати в собі крихту антиклерикалізму, аби вміти не дивитися через рожеві окуляри, а здоровим поглядом оцінювати ситуацію, адже вони різні бувають.

Щодо подружжя. Головне домовитися ще ДО шлюбу, що вихованню дітей не буде чинити перешкод. А далі - все в руках Божих.
У нас є на парафії такії сім*ї. Одну знаю досить близько. Жінка всіх дітей водить до церкви і на Літургії, і на Вечірні. Чоловік її колись був віруючим, але пережив якесь особисте розчарування. Вони домовилися перед шлюбом, що він не чинитиме опору й сприятиме католицькому вихованню дітей. Удома моляться разом. До церкви він раніше взагалі майже не ходив, потім почав ходити на Різдво і Пасху. Так є і зараз.

 

я взагалі-то теж так вважаю.

 

Я думаю, що вистарчить адекватного відношення до Церкви. Надмірне ідеалізування шкодить, але антиклерикалізм, навіть у мінімальних дозах, то вже інша крайність. Якщо людина має зрілий погляд на Церкву, як інституцію, то проблем із тим, щоб знайти своє місце у Церкві в неї не буде Хоча загалом, Лілю, я розумію, що саме ти маєш на увазі.

 

В моєї куми подібна ситуація як в мене, її чоловік так само не був навчений і т.д. Він не був хрещений, відповідно вони живуть не в шлюбі, але мають двох діточок (хрещені, в старшої я хресна). Сьогодні я зайшла до них по справі, і офігіла, вони мені сказали, що сьогодні його похрестили, а в суботу вони беруть шлюб!!!! Оце новини!!!!!

 

То так лише здається. У подружжі воно потім зовсім інакше може проявитися, тому краще все вияснити в цих питаннях наперед. Так що кохання коханням, а конфлікти найчастіше виникають або через гроші, або через "відомо що" , або через релігію.

 

Коротше, у подружньому житті стільки різних причин для сварок, що релігійні питання варто для спокою вилучити з цього списку ще до одруження

 

Скільки? Я лише три написала.

 

То треба на ДП у гілку "Забилам би" там асортимент просто вражає "изобилием" (як це українською?)

 

У нас є так - я вірю в Бога, але ходжу до церкви тоді, коли відчуваю потребу. Чоловік атеїст. Жодних проблем з цим. На шлюб погодився, каже, що йому все одно, але якщо для мене це важливо, то йому нічого ж не станеться, якщо пройде цю процедуру. І йому взагалі байдуже в якій церкві, може бути навіть в мечеті. Щодо хрещення дітей - він проти, хоче щоб дитина коли буде повнолітня сама визначилась чи цього хоче. Але я хочу, щоб діти були хрещені, тому він не перечить, бо знає що не втримає мене, якщо захочу це зробити.
Неприємна ситуація в знайомих. Вони вже давно заручились, плануюють весілля. Виявилось, що він не хоче шлюбу в костелі, а без шлюбу весілля взагалі не має сенсу, бо тут тільки в костелах дають шлюб. В ЗАГСах дуже рідко - тих, хто не хоче в костелі, наскільки я розумію. Ну і вони просто в тупику - ніхто не поступається, кожен залишається при своїй думці. Уявлення не маю як вийдуть з цієї ситуації. Мусить хтось поступитись, розходитись через таке вони точно не будуть.

Тому ті питання, які важливі для віруючої людини, треба обговорити наперед, щоб потім не було сюрпризів.
(згадала. мала побачення з ліванцем. попередив мене зразу, що його жінка має прийняти його віру. думаю всі догадались чому я з ним більше не бачилась )