Кінцевий результат.

Кожен сам обирає свій шлях.

Хтось живе аскетично з переконань, а хтось лінивий, тому мусить задовольнятись малим. "Те, що маєш" - дуже розмито. Можна мити самому посуд, а можна дати його в мийку, а вільний час використати на дітей, книги, випічку, ванну.

Я палкий противник кредитів, що стосується предметів розкоші, але житло вважаю необхідністю.

 

Кого чого? Кредитів. Що не так?

(До речі, дякую, що звернули увагу. Бо я з неуважності стала прихильником кредитів.) )

 

Таки нє, не маю жодного поки.

 

ось хто винен у кризах

кредитів ніколи не брав, і брати не хотів би. Переконаний, що жити треба "по средствам".

Гроші в друзів позичав, давно колись, ще студентом, хоч і невеликі суми, але тепер вважаю, що по дурості, можна було обійтися. Сам зичити теж не люблю, але часом доводиться, коли звертаються близькі люди.

 

Як свідчення, що жити треба "по средствам" маю живий наглядний приклад в родині. Мій дядько, двоюрідний брат батька. Було в нього все чудово, файна посада, стабільний високий дохід, ніщо не віщує біди. Десь в році 2005 дядько вирішує втілити американську мрію в окремо взятій галицькій родині. Він купує величезний прекрасний і, відповідно, дорогущий будинок в Брюховичах. Для цього продається трикімнатна квартира у Львові, береться кредит в банку і позичаються гроші в родини. Свій вчинок аргументував тим, що у нього троє синів, це ж потрібне велике "родове гніздо"!

Аж тут в 2006 році файна посада із невідомих причин втрачається, а з нею і стабільний дохід, в розрахунку на який бралися кредити і позичалися гроші. Кредитори напосідають. Дядько, аби віддати гроші в одних місцях, позичає в інших. Не знаючи про ту всю ситуацію, я теж йому позичив у 2006 році доволі велику для мене суму "на кілька місяців, до Різдва". Прийшов Великдень, про борг ні слуху ні духу. Слід, правда, віддати належне, коли майже через рік я зателефонував йому, що мені потрібні мої гроші, бо я вирішив змінити авто на трохи новіше, він за пару днів повернув всю суму. Це пізніше, дізнавшись від родичів, в якій він був на той час ситуації, я зрозумів, що повернути цей борг йому було дуже непросто, тобто він 100% десь ті гроші перепозичив.

Отже, з кожним місяцем ситуація загострювалася, кредитори дедалі більше напосідали, а коло тих, у кого можна було позичити, звужувалося. Була продана спершу машина (позашляховик, теж раніше взятий в кредит), а згодом і однокімнатна квартира в центрі Львова, свого часу куплена старшому синові. Але того було мало... А тут ще й 2008 рік бабахнув з обвалом гривні...

Коли я бачив дядька останній раз у 2010, він приїжджав знову позичити грошей, його годі було упізнати. У погаслих очах видно лише безвихідь. Від успішного впевненого у собі чоловіка не лишилося нічого. Я дав йому третину від суми, яку він просив, не питаючи ніяких термінів та усвідомлюючи, що напевно я цих грошей вже не побачу, бо вже знав його історію і знав, що багато хто з родичів вже давно не може дочекатися від нього своїх грошей... Дядько сів до когось в машину і зник за рогом. Через місяць я дізнався, що дядько втік за кордон, зараз він на заробітках в Португалії, працює на якихось будовах...

У покоях в Брюховичах, у тому родовому гнізді для великої родини, живе лише його дружина із маленьким сином. Старший син живе окремо, він орендує будиночок в тих же Брюховичах, а середній син одружився і теж не схотів жити у родовому гнізді.

Маючи таку трагедію перед очима, я нікому не пораджу влазити в кредити і борги. Нема грошей на нове авто - купуєш вживане, нема грошей на будинок - купуй 1-2 кімнатну квартиру або розпочинай власне будівництво, вкладаючи в нього гроші по мірі їх надходження. Витрачати гроші, яких у тебе нема - це небезпечна рулетка.

 

Ми один раз брали. Років 10 тому, коли тато конче захотів новий телевізор Після того, як виявилося, що, завдяки кредиту, заплатили за той злощасний телевізор подвійну ціну-більше в таке не вв"язуємося. Хоча часто пробігають думки "А може ризикнути?..." (бо ремонт в хаті не робився 20 років), в такі моменти прикушую себе за язик-розумію, що двоє пенсіонерів і вчителька виплатити кредит не стягнуть.
Тому живемо

І хай ми вже рік міняємо вікна-двері (а за решту я мовчу, в нас ремонт триватиме мабуть років 5 такими темпами), зате я спокійна, що нікому нічого віддавати не треба.

 

ну це, звісно, перше, що приходить на думку. Ну, не вийшло, обіс%ався, пардон, облажався, то робим відкат назад, перезагрузку і повертаємся в квартиру у Львові. Але видно не так все просто. Припускаю, що маєток вже в якійсь заставі, тож продати його фактично нереально...

 

Невже бувають кредитні спілки без лохотрона?