У середині 20-х — на початку 30-х років визнаним лідером закарпатських українців став відомий філософ, теолог і викладач о. Августин Волошин. Створена ним Християнська народна партія та її друкований орган «Свобода» активно пропагували ідеї української державності, здобуваючи чим раз більше прихильників серед інших українських партій та організацій, об'єднаних у Першу Руську (Українську) Центральну Народну Раду. Процеси, які відбувалися на Закарпатті, опинилися в центрі уваги Організації українських націоналістів, яка постала 1929 року на чолі з полковником Євгеном Коновальцем. ОУН об'єднала в єдину структуру розрізнені українські націоналістичні формації, що діяли в Європі і ставили на меті своєї діяльності боротьбу за відновлення української державності. Осередки ОУН особливий вплив мали на місцеву молодь. В середині 30-х років імена молодих закарпатських українських націоналістів Степана Росохи, Івана Рогача, Івана Рожка- Ірлявського за рівнем їхнього громадського авторитету стояли в одному ряду з такими видатними і визначними діячами Закарпаття як о. Августин Волошин, Августин Штефан, Юліан Ревай, Юлій і Михайло Брайщаки. А І.Рогач став особистим секретарем Волошина. У червні—вересні 1938 року Закарпаттям прокотилася низка потужних політичних акцій під гаслами здобуття власної державності. На хвилі загального національного піднесення Перша Руська (Українська) Центральна Народна Рада на чолі з Августином Волошиним перетворилася на провідну політичну силу краю. 4 вересня 1938 р. за ініціативою С. Росохи та І. Рогача засновується молодіжна націоналістична напіввійськова організація Українська національна оборона. В короткий термін до її лав вступило близько 15 тис. членів. За цих умов під гаслом створення єдиного національного українського фронту та здобуття автономії Закарпаття в складі Чехословаччини о. А. Волошину вдалося знайти порозуміння з москвофільською «Центральной Русской Народной Радой». 8 жовтня 1938 р. об'єднана українська делегація виїхала до Праги. Після кількох днів складних переговорів чеський уряд був змушений піти на поступки і затвердив перший уряд сфедерованої з чехами і словаками держави Карпатська Україна. День 11 жовтня 1938 р. започаткував нову добу в історії Закарпаття — добу національно-державного будівництва. А 22 листопада 1938 року парламент Чехо-Словацької Республіки ухвалив конституційний закон про автономію Карпатської України. За несправедливими умовами Віденського арбітражу від 2 листопада 1938 року, який став результатом торгу навколо Закарпаття, до Угорщини мали відійти Ужгород, Мукачеве та Берегове з квітучими землями надтиснянської долини. Центральні українські установи були змушені перебратися до Хусту, звідки продовжили керувати національно-державним будівництвом. Перед постійною збройною загрозою з боку Угорщини та Польщі Організацію національної оборони було реорганізовано в організацію національної оборони «Карпатська Січ», котра мала яскраво виражений воєнізований характер і структуру. За закликом нового голови Проводу ОУН полковника Андрія Мельника, на захист Карпатської України прибула ціла низка авторитетних діячів організації, в тому числі його заступник Олег Ольжич (Кандиба), досвідчені військові старшини генерал Микола Капустянський, генерал Віктор Курманович, Ярослав Барановський, Михайло Гузар-Колодзінський та ін. Вони влилися в структури «Карпатської Січі» та сформували її Генеральний штаб. З метою повної реалізації принципу народовладдя уряд на чолі з А.Волошиним оголосив вибори до Першого Сойму Карпатської України. В середині січня 1939 р. національно-радикальними силами Закарпаття в Хусті було засновано Українське Національне Об'єднання, оголошене політичною партією. За свідченнями його духовного батька А.Волошина, ідейною основою політики УНО став український націоналізм. Діставши 92,8% голосів виборців, УНО переконливо виграло вибори 12 лютого 1939 року й у Сойм Карпатської України ввійшли посли (депутати), які були повністю свідомі своєї великої місії. Вже за місяць, 14 березня 1939 року, за умов розпаду Чехословаччини та спираючись на право націй на самовизначення, голова уряду Карпатської України о. Августин Волошин оголосив її повну державну незалежність. А 15 березня 1939 року Перший Сойм Карпатської України ухвалив Конституційний закон під номером першим, яким стверджувалося: 1. Карпатська Україна є незалежна держава. 2. Назва держави є: «Карпатська Україна». Після прийняття цього закону Сойм обрав о. Августина Волошина першим президентом Карпатської України, який, склавши присягу, затвердив новий уряд тепер вже суверенної держави. Вже 12 березня 1939 року на кордонах Карпатської України почали концентруватися угорські війська. Перед загрозою агресії керівництво «Карпатської Січі» поставило питання про озброєння січовиків. Бої з чеською армією тривали кілька годин. Лише на вимогу о. А. Волошина січовики припинили опір і склали зброю перед ним як перед головою уряду Карпатської України. 15 березня 1939 року одночасно на трьох напрямках 100-тисячна угорська армія вдерлася на територію Карпатської України. Під керівництвом начальника штабу М. Колодзінського січовики мужньо обороняли столицю, стримуючи угорську армію на Красному Полі під Хустом. Того ж дня на квартирі президента Августина Волошина відбулася нарада. Угорський парламентар вимагав негайної капітуляції. Цього домагався і німецький консул в Хусті Гофман. Присутній на нараді Колодзінський відповів, що в словниковому складі українського націоналіста такого поняття, як «капітуляція», немає. Озброєні гвинтівками бійці Січі протягом кількох днів тримали фронт, а окремі партизанські загони згодом боролися ще впродовж кількох тижнів. Власне, саме їх героїчна боротьба дала змогу Соймові Карпатської України прийняти історичні ухвали та забезпечила евакуацію уряду. Ідея суверенної Карпатської України не загинула разом з окупацією Закарпаття мадярською армією. Ідейну та політичну підтримку їм у цьому надала ОУН. 21 липня 1939 р. у Венеції було затверджено акт, який офіційно оформив стосунки та основні засади співпраці між Проводом ОУН та урядом Карпатської України. В цьому документі зазначалося: «I. Виходячи з засади соборності української нації, обидві сторони твердо обстоюють становище невідривності Карпатської України від українських земель і заявляють, що принцип соборності українських земель не може бути нарушений. II. Влада (президент і уряд) Карпатської України визнає, з усіма з того випливаючими висновками, Український Націоналістичний Рух як єдиного носія соборницько- визвольної боротьби української нації і Провід Українських Націоналістів, очолюваний полковником Андрієм Мельником, за керівника тієї боротьби. III. Провід Українських Націоналістів визнав Уряд Карпатської України з президентом, о. д-ром Августином Волошиним, за законодатно умандатованого її представника серед українського та чужинного світу, як останній український легальний уряд, що правив частиною української землі — Карпатською Україною. IV. Стверджується, що Український Націоналістичний Рух, зокрема, Уряд Карпатської України і Організація Українських Націоналістів спільно змагали всіма силами створити, збудувати й оборонити Карпатську Українську Державу». Подальша доля першого Президента Карпатської України склалася трагічно. Радянські агенти заарештували о. А. Волошина у Празі 15 травня 1945 року і доставили в Москву, де його «поселили» в Лефортiвську в'язницю. Допити розпочалися 22 травня. З інтервалами вони тривали до 20 червня, протягом 3-4 годин щоразу. Провина Волошина, за висновками слідчих, полягала в тому, що він був зв'язаний з українським націоналістичним рухом і проводив роботу зі створення самостійної української держави. 11 липня 1945 року його було переведено до лікарні Бутирської в'язниці. 19 липня о 15 годині 15 хвилин нескорене серце видатного діяча українського національно-визвольного руху перестало битися. В застінках НКВС закінчився життєвий шлях й інших будівничих Карпатської України. Однак започаткована ними справа дістала своє продовження. Змушені емігрувати до США, протягом кількох десятиліть — до кінця 70-х — середини 80-х років продовжували свої офіційні репрезентативні функції прем'єр Карпатської України Юліан Ревай, голова Сойму Карпатської України Августин Штефан та його заступник Степан Росоха, секретар Сойму Леонід Романюк. Представник уряду Карпатської України постійно входив до уряду Української Народної Республіки в екзилі (на вигнанні) на правах заступника голови уряду. З передачею повноважень екзильного уряду України його останнім президентом і головою Проводу ОУН М.Плав'юком 1992 р. президентові України Л. Кравчуку, незалежна Україна фактично стала правонаступницею УНР та Карпатської України. Отже, сама Історія все повернула «на круги своя». Тож годі напівправди. Нам нема чого соромитися свого минулого.
Мова йде про три документи. Точні назви, дати і цитати я зараз не представлю: 1) договір, суть якого - визнання Волошином, що ОУН стає фактично представником Карпатської України і має право виступати від її імені , датований липнем 1939р. 2) угоду між ОУН (мельниківцями) і Державним Центром УНР, який був підписаний після війни; 3) угода-договір-чи-як-там воно про складення повноважень екзильного центру УНР на користь України, і складення повноважень Президента УНР Плав`юка на користь тодішнього Президента Кравчука.
Где-то здесь это уже частично обсуждалось, но юридически говоря советская власть в Украине нелегитимна, так как советская Россия выдвинула УНР ультиматум, он был отвергнут, и после этого была осуществлена агрессия большевиков с назначением марионеточного правительства. Никакого мирного договора никто ни с кем не заключал, а т.н. "союзный договор" подписали марионетки в условиях оккупации. Я, конечно, не юрист, но думаю, что здесь есть серьезная юридическая зацепка.
