Язичницьке християнство

Язичництво у християнстві.
Зимовий цикл язичницьких обрядів.
Завтра католики з православними святкують свято Василя. Святом Василя називають Старий Новий рік і відмічають його 14 січня за новим стилем. Воно збігається із святом Меланки (13 січня за новим стилем), ще його називають Щедрим вечором, або щедрою (другою) кутею (кутя – язичницька жертовна страва).
В давнину наші предки святкували Новий рік весною і пов’язували це з пробудженням природи, прославляючи її щедрівками:
«Щедрик-щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка….»
В результаті змішання різних язичницьких вірувань Різдво Всесвіту (пов’язане з зимовим сонцестоянням, коли 22 грудня – найкоротший день і сонце повертає на весну) почали святкувати зимою. Різдво божка Коляди 24 грудня – це народження молодого Сонця, яке щодня поборює темряву сонячними променями, що пробуджують природу. Тоді закінчується Корочун - найтемніша частина року. Разом із житнім снопом, Дідухом, за повір’ям входили до оселі Духи Роду. На столі накривали дванадцять страв – за числом місяців року. Першу ложку куті старійшина Роду підкидав до стелі і промовляв: "Дідів кутею пом'яніте і чаркою не обменіте". На честь божка Коляди виконувались колядки:
«Радуйся, ой радуся, Земле,
Ясен Світ народився».
Молоді люди і діти перевдягались і ходили по дворах колядувати, бажаючи добробуту господарям. Їх запрошували до столу або пригощали солодощами.
Ось такі свята сучасні язичники святкували у 2009 році:
http://pravoslavu.narod.ru/kolo.htm Тут у зимовому циклі свят ми бачимо наступні:
грудень
06 – свято Велеса (Діда Мороза, обдарування дітей. Братчини)
* 22-23 – зимове сонцестояння (найкоротший день і найдовша ніч)
* 24 – Різдво Божича-Коляди (народження Світла, збільшення дня)
* 25 грудня – свято Рода (другий день Різдва, родинні зустрічі)
січень
1-2 (ніч) – свято Богині Дани (воду для освячення виносять на ніч під зорі)
* 02 – Водокрес, Водохрищі, Водосвяття (12 день після Різдва)
21 – Видення (відунське свято; збори священнослужителів; ворожіння)

Церква наповнила язичницькі обряди наших предків християнським змістом, хоча у багатьох з них (як наприклад обряд засівання) зміст обряду характеризує чисто язичницькі дії, пов’язані з хліборобством.
31 грудня за старим стилем, а 13 січня за новим, святкували Василя-Маланки.
.За язичницькими повір’ями Васильчик – є уособленням чоловічої плідної сили, божеством, яке запліднює землю, чоловіком чи нареченим Богині плодючості Маланки (Макоші), з яким вона повинна вступити в шлюбні стосунки, щоб був урожай на наступний рік. На відміну від Святого вечора під час Щедрої вечері накривають багатий стіл, де переважають м'ясні страви. В деяких селах навіть кров'янки (язичницька жертовна страва), називають “маланками”. Вдруге протягом зимових Святок готують кутю. Випікають і спеціальні хліби “Маланку” та “Василя”. Жінки замішували тісто для випікання обрядового новорічного хліба, не миючи рук від тіста, вони йшли разом з чоловіками лякати дерева, які погано родять. Підійшовши до дерева, чоловік тричі стукав по ньому обухом сокири, або палицею і промовляв: "А чого ти, грушо, не родиш? Я тебе зрубаю, порубаю!" Або: "Не будеш родити, буду рубати, а будеш родити, буду шанувати". За дерево відповідала дружина: "Не рубай мене, а перевеслом підпережи, я тобі ще в пригоді стану". Після цього жінка обтирала руки від тіста об дерево і перев'язувала його перевеслом. З настанням сутінок по селу ходили ватаги щедрувальників в карнавальних костюмах з музиками. Серед гуртів переважали парубочі громади ряджених, окремо ходили і гурти дівчат. Серед ряджених найчастіше зустрічаються образи Маланки, Василя, кози, діда з бабою, циган, ведмедя, журавля, кота... Маланкою був парубок в латаній спідниці, старій хустці, брови і очі підведені сажею, обличчя вибілене крейдою, щічки та вуста фарбовані червоним буряком або калиною. В руках Маланка носила куделю. Вона дуже полюбляла цілуватись зі всіма, хто підвернеться, при цьому обмурзувала їх своєю "косметикою". У дівочому гурті роль Маланки і Василя виконують дівчата. 14 січня на Старий Новий рік, або Василя господарі прокидаються рано, до схід сонця, прибирають солому з долівки, підмітають в хаті. Від Святого вечора до Василя підлогу ніхто не підмітав, щоб не вимести і не винести щастя та долі з хати. Старого Нового року з нетерпінням чекали хлопчики, адже цього дня їм випадала добра нагода заробити гостинців. З самого ранку, ще вдосвіта, набравши в кишені або рукавички зерна, вони вирушають до сусідів і родичів посівати. Найчастіше посівали пшеницею, інколи житом, ячменем, вівсом. Посіваючи, хлопчики промовляють: “Сійся, родися, жито, пшениця, всяка пашниця, на щастя на здоров’я, на Новий рік, щоб ще краще вродило, як торік, конопельки до стельки, льон по коліна, щоб Вас, господарю, голова не боліла!” Це дійство пов’язане з язичницькими віруваннями, а сам обряд є магічним обрядом, де посіяна пшениця символізує як дощ богині Дани, так і плодючість злакових культур, оскільки наші предки займалися хліборобством. Господарі пригощали посівальників пирогами, окрайцем “Василя”, горіхами, цукерками. Та найбільше міг заробити той хлопчик, який приходив посівати першим. Йому доручали обмолотити святочного снопа (дідуха), який стояв на покутті від Різдва Всесвіту. Сніп обмолочували макогоном, зерно і солома з нього вважались чудодійними. Зерно, що розкидали засівальники по хаті, господиня збирала і давала куркам, аби краще неслися. Язичницькі звичаї є цікавими і заслуговують бути частиною історії, літературної творчості, театрального чи іншого виду мистецтва.
Але чому я завтра не пущу до хати посівальників?
- Тому що я – не хлібороб, аби брати участь у хліборобських обрядах.
- Тому що, навіть якби я і була хліборобом, - не вірю у потрібність, магічність чи користь тих обрядів.
- Тому що я краще посплю, ніж маю підмітати насмічену пшеницю.
- Тому що я – не язичниця, аби брати участь у язичницьких обрядах.
http://pmos.vstu.vinnica.ua/konkurs/religiy/vasul.htm
http://www.pisni.org.ua/articles/69.html
http://popka.blog.tut.ua/374/2296/
http://uaua.info/content/articles/4467.html

 

Чудовий допис!
Пізнавально...

А от брати участь чи ні - кожен вирішує для себе...
Загалом наш народ святкувати любить - і без розбору чи це принесення зичницьких жертв і возваляння Рода чи Перуна, альбо то Христове Різдво, альбо то Хеловін чи Валентина... аби привід найшовся!

Хоча щодо святкування всяких прийшлих американських свят - я категорично проти! Я радше буду язичницькі святкувати.

 

Доброго дня.
Гарна тема, Даяна.
Дане питання слід було підняти вже давно на обговорення, оскільки проявів язичницта у сучасному християнстві чимало. І як маємо змогу спостерігати на форумі, жваво відстоюються ті чи інші ідеї, підкріплення яким не можемо знайти у Біблії. Можемо називати це звичаєм, традицією, обрядами... Великого значення не має. Головне питання чи прийнятні вони в очах Бога. Чи ми можемо жити із чистим сумлінням, із чистим серцем перед Господом, слідуючи за такими "традиціями"?

На рахунок того, що краще, а що гірше святкувати. Для мене це не питання. Чи свята запозичені чи ні, язичницькі чи ні, немає значення. Питання в іншому...

 

Тема дійсно актуальна.

Але насамперед, ніж робити для себе якісь висновки, потрібно визначитися у питанні: я вірю в обряд, чи в Бога. І отут я ніколи ті два поняття не ставив по різні сторони барикади. От взяти теж посівання допустимо. Якщо ми приходимо до когось і засіваємо і при цьому бажаємо Божої ласки для господаря, то скажіть шо тут зле? Вам не подобається саме засівання, бо воно язичницький обряд? Тоді у мене до вас запитання: ви вірите в Бога, чи обряд? Бачите, то питання віри. У кого (що) ми віримо. Бог сильніший будь-якого обряду і віра в нього все переможе. Святкування, як спосіб вираження радості у нашого народу має язичницькі походження і тут нема нічого дивного. Бачив я, як в Африці новонавернені місцеві у приміщенні церкви всю Службу пританцьовували, але при тому славили правдивого Бога. То що у тому є поганого? У кожного є свій звичай, свої корені, свій фолькльор, але все це не є визначним, визначне є суть віри у правдивого Бога!

А тому, Даяно, не розслабляйтеся! А давайте адресу і я завтра перший вам засію.

 

Нє, ну це ви перебільшуєте! Хто святкує Різдво Христове свідомо, той не буде святкувати Рода чи Перуна. А щодо Хеловіна чи Валентина, то я на вашому боці. Як казав наш священник у церкві: нема такого святого по йменню Валентин.

 

згідно вашої логік гадання які приурочені до ХрЕстиянських свят, не е нічим лихих, а є лише способом дізнатися Божу Волю?
А чому б не хрЕстиянізувати такий файний празник ацтеків, виривання серця з грудей?

 

Святих Валентинів якраз є навіть кілька, але в католицькому Календарі Святих їх дійсно нема. Саме свято Валентина бере початок від древньоримських Луперкалій, свята здоров'я і плідності.

В сучасній подобі свято було відновлене на початку 20 століття в США підприємцем, який опинився на межі банкрутства

 

гадання прурочені чому? а кажете, що не вживаєте....

 

Як я розумію, святим є той, кого визнала церква як святого. Якщо Валентин не належить до лику святих, то з якої радості його звуть святим?

 

Пане Мих, наміри, звичайно, хороші.
Але християни повинні керуватись настановами, які були дані Тимофію апостолом Павлом:
"11 Ты же, человек Божий, убегай сего, а преуспевай в правде, благочестии, вере, любви, терпении, кротости.
12 Подвизайся добрым подвигом веры, держись вечной жизни, к которой ты и призван, и исповедал доброе исповедание перед многими свидетелями." (Тим.6:11-12)

А не обрядами чи звичаями свого народу. Ми маємо бути "не від світу", бо Ісус нас викупив своєю жертвою. Як ми можемо нехтувати таким величезним даром, відговорюючись, що у нас хороші наміри. Нам дані чіткі вказівки, і через таку дорогу ціну, яка була за нас усіх заплачена, немаємо ніякого права від них відхилятись!!! Ані на йоту!

 

приурочені до хрЕстиянізованих язичницьких свят.

---------- Додано в 14:23 ---------- Попередній допис був написаний в 14:14 ----------

А про святого Боніфатія говорив? Про заступника алкоголіків, якого ми відзначаємо 1 січня? Цікаво чому серед посту 1 січня можна їсти і пити?

 

А якщо завтра Ватикан встановить День св.Валентина, то від того щось зміниться?

Поняття "лик" є придуманим. Завдяки цьому для прикладу святим у православній церкві став навіть казково-билинний герой Ілля Муромець.
Стосовно ж св.Валентина, то можете його і не називати святим. Це свято також має язичницьке коріння. Православна церква заперечує подібне свято. Свято пов'язують з т.з. св.Валентином Римським: http://uk.wikipedia.org/wiki/Святий_Валентин Тому це свято більше стосується католицької церкви, що не заперечує і священик Ігор Ковалевський (генеральний секретар Конференції католицьких єпископів Росії), кажучи, що "У ті дні в Римській імперії проходили щорічні святкування на честь богині Юнони - покровительки закоханих пар. Однією з традицій свята було дарувати один одному записки з іменами закоханих. Християни перейняли цей звичай, записуючи на листівках імена святих. Саме тому Святий Валентин став заступником закоханих.Це - народна традиція, а не церковна. УКатолицькій Церкві пам’ять святого Валентина є факультативною. І відзначається саме "пам’ять", а не "свято" святого". (тобто святий є, лиш т.з. "дня святого" нема.)
http://rep-ua.com/24647.html

 

Чого ж це не було.
Навіть в Самборі зберігаються його мощі (частинка).

 

Повторюю:

Іншими словами: Святий(і) Валентин(и) належать до лику святих, тому його (їх) і звуть святими.

 

Ну от, вік живи - вік учись.
http://daily.lviv.ua/index.php?newsid=3716

 

Тому що внаслідок дотримання східними церквами Юліанського календаря люди змушені святкувати новий рік під час посту. Для цього і встановлюється щороку виключення. Перейшли б східні церкви на Григоріанський календар, жодних винятків робити не було б треба.

 

Прекрасний допис! І гарний звичай...
Хоча я давно знала, що він (як і багато наших традицій) має коріння ще в язичництві, але ще не зустрічала такого докладного і детального пояслення. Скажу чесно, часто не впускала щедрувальників, бо ліньки підмітати то зерно... але мабуть завтра все ж таки пущу - такий древній атмосферний звичай... зачарував просто

 

Щедрувальники постукають у ваші двері ще сьогодні...

 

а яке поняття не є придуманим?

 

Всі поняття, що стосуються основ християнського віровчення, викладені під св.Духом Ісусом і апостолами.
Під придуманими я мала на увазі ті поняття, які не мають біблійних підстав, які є результатом припущень і гіпотез, які інколи спотворюють їх першопочатковий апостольський зміст. В даному випадку я це написала на прикладі поняття "святий", яке в апостольському віровченні ніколи не передбачало особливої касти (ЛИКУ), що затверджувався кимось у якихось списках. Це ж саме стосується і інших понять (наприклад "єпископ"), що в апостольському віровченні мало зовсім інший зміст. Прикладів можна навести багато, але я далі не бачу потреби про це говорити, оскільки тут тема про інше.