Я розумію, що на цій гілці подібних тем купа і кожен може мені закинути: - Дурень! тут таких тем - купа. Напиши в будь-якій з них і капці...Але. Отже. Як я став християнином. Мене хрестили в 6(шість) років в російській православній церкві десь на Збоїщах, де немає кагебістів, а якщо є то вони "свої". Добиралися до тої церкви битою радянською дорогою, яка була змушено відремонтована битою цеглою, бо цього добра у Львові було - ну хоч завались... Церква була маленька. Хрестили ще зо 5 дітей але я був найстарший. Мені дали стілець, щоб я не стояв, а сама процедура тривала близько години. Пам'ятаю якийсь рушник, чи то покривало і хрещену воду. Далі мені дали хрестик, який носити не можна було. Причина хрещення була банальна - бабця не хотіла бачити нехрещених внуків і до себе мене тому не пускала. Тому мене хрестили....................Так я став християнином. Історія могла би закінчитися, але мала продовження. Про хрестик і про молитви я не згадував аж до тих пір поки мені мій друг (його звали Роман) не подарував Святе Письмо. Читати тоді я полюбляв і прочитав Новий Заповіт. Питань було більше ніж відповідей, хоч загальний зміст я зрозумів - стався до інших так, як би ти хотів, щоб ставились до тебе. Знання в мене були, але щоб вірити???? я не знаю. Називався хрещеним. До церкви не ходив. (Ходити до церкви в сім'ї заведено не було. До батьків претензій в цьому питанні жодних - вони працювали над побудовою не то комунізму не то соціалізму. Мати вихователь - приходила з роботи - і іноді падала від безсиля (класичнп платня 80 руб та доплати за переробки (заміни). батько побував водієм потяга а потім на "стройках комунізму" - вдома рідко бував. на посаді інженера мав ставку 120 руб. Їм було не до конфесій а мені тим більше...) Коли життя підкинуло кілька життєвих дилем а саме закоханість (і деякі обмеження реальності) - тоді настав момент визначатися чи жити як всі (класти на всі закони релігії) чи йти власним шляхом в житті а саме створити собі власні правила честі. Вирішив піти своєю дорогою, якою б вона не була. Я пекрасно усвідомлював, що Бог існує навіть без жодних на те доказів. Єдиним 100% моїм доказом усім було питання: Чим закінчується всесвіт? (Розумний та й зрозуміє). Свої правила життя, які б я не придумав - не давали відповідей на важливі запитання, і тоді я почав шукати розуму в книжках. Перебравши (перечитавши) купу я таки не знайшов правильних відповідей. Тоді я взяв книгу Святе Письмо і почав читати книгу мудрості. Читав довго. Іноді починав з початку. правила життя так і пливли потоком але не давали заспокоєння. Я перебрав вірші Сираху, Пісень, Буття, та інших але всі висновки приводили до правила, яке заперечувало те, чого я хотів. До речі хороша фраза мені якось попалася - Настанови спочатку розповідають, потім обурюють, потім навчають а на останок підтримують. До речі з таким самим успіхом міг би стати і будистом, напевно Одним словом я вважаю що я став на шлях християнства коли зробив вибір. Я вирішив зробити так, як пише в Біблії. Гадаю тоді я став на шлях християнства. Я відмовився від своєї мрії, яку я не міг викинути з серця 16 років. Я довго не міг оговтатися і зрозуміти в чому правильність вибору. Але розуміння прийшло пізніше. І тепер я знаю яку помилку міг допустити - зробивши всупереч Біблії. Тепер я вірю, що Бог мудрий і лихого не радить. Я знаю, що бути християнином - це не ходити до церкви, не хреститись привселюдно, не бити себе в груди що ти католик чи православний. Бути християнином - це взяти з себе слово робити так, як цього вчив Христос. Це значно важче а ніж заробити 100 Євро і віддати на церкву - це постійно думати про тих, хто тебе оточує, щоб не вчинити їм того, чого б не хотів, щоб вони вчинили це тобі. І хоч це мені не завжди вдається - я вважаю це найправельніший шлях. А люди, що тебе оточують і підтримують на цьому шляху і називаються церквою. Єдине, що я тепер шукаю це - мудрості. Бо розуму скільки би ти не мав - багато користі тобі в житті не дасть. Не даремно написано в старому заповіті - просіть в Бога мудрості і отримаєте все. На цьому можна поставити крапку. Хоч не певен, що я не зійду з цього шляху ніколи. Сподіваюся в житті добрі люди допоможуть не розчаруватися повністю в людях і покажуть, що хороші люди в цьому житті таки є. І заради цього варто жити. (Бо як написано - все, що ти зробив людині, ти зробив Мені) До речі на цьому форумі є теж добрі і файні люди. Шкода Locke може піти, але ще є Ромко, Поетка, купа різних жінок та хлопів. Серед опонентів теж є гарні люди, а про друзів згадувати не буду. Тепер можна коментувати, сперечатися далі, висловлювати своє бачення християнства, заперечувати все і вся, але від цього моя позиція, гадаю, не сильно зміниться. В крайньому випадку не в гіршу сторону, сподіваюсь. Свято
Не зовсім так. Тобто слово з себе зможете взяти, але виконати це слово своїми силами ніколи не зможете! Ніколи не зможете самі від себе робити по-справжньому всього, що вчив Христос. Бути християнином, це щось кардинально інше і набагато глибше - це зректися всього, що маєш і йти за Христом! "Так ото й кожен із вас, який не зречеться усього, що має, не може бути учнем Моїм." Лук.14:33
На дальшій стадії- то на якій? п.Svjato уже перевершив Учителя Христа?? Не ображайтесь, п.Svjato- жартую... До речі, спочатку люди, котрі увірували в Христа так і називалися -учні Христові. То уже пізніше почали називатися християнами: Дiї.11:26 І збирались у Церкві вони цілий рік, і навчали багато народу, і в Антіохії найперш християнами названо учнів.
Поняття "учень Христа" таке ж відносне як і слово "всього" у Вашому дописі "Бути християнином - це зректися всього, що маєш і йти за Христом! "
Христили мене в Римо-Католицькій церкві, Бабуся була ревним Римо-Католиком от так мене і хрестили В 5 років помер батько і мати з горя обходила всі можливі храми, хотіла піти в монастир і залишити нас (мене з братом)... але її переконали, що це погана ідея... Власне в 7 років відходив на Катехизис і прийняв перше Святе Причастіє (не знаю як Вкраїнською). В ті ж 7 років до нас почали зачащати СЄ (мамина подруга - СЄ) і так ми перейшли до них.... походили 2 роки і зрозуміли, що не те. Причому кожен це вирішував для себе... але я точно знав, що не тут мудрість... Досі маю тони літературки Мали сусідку Протестанта (П'ятидесятники) мама спитала якось куди вони ходять до церкви, от так я і потрапив до місця, де знайшов Бога, тому що навчання мене привело лише до того що я в 9 років знав Біблію краще ніж 50% населення нашої країни... але я знав Логос, а Рема мені відкрилась коли я пас корів у себе в селі Коли я просто відчув як Бог почав промовляти в моє серце, я слухав і говорив з Ним. Тільки в такі моменти впевнюєшся, що все у що ти віриш, це не Логос, це Рема. Ти відчуваєш Бога поруч, я підозрюю, що Християни які йшли на вірну смерть відчували щось на подобі цього... Коли ти впевнений, що не потрібно робити кроку вбік чи назад, коли ти точно знаєш що Бог тут, у твоєму серці. Отак в 11 років звичайний хлопчик прийняв Бога у своє серце, так я і став Християнином
А я думаю раніше. У Біблії є такі слова Господа: не думайте, що Ви мене вибрали, то Я вибрав вас першим І те, що ваша бабуся наполягла на хрещенні, можливо й був вибір Господа. Воно є невидиме, але з часом стає явним.
А я до сих пір не знаю, коли я стала християнкою - коли хрестили, чи коли почала своє християнство свідомо практикувати. Може, хтось більш знаючий пояснить? Бабця православна змалку мене водила до церкви, нічого мене тоді не вразило, з тих відвідин запам'яталось душне повітря і незрозумілість обрядів для мене, малої. В перехідному віці обмежилась моя віра (чи її відсутність) посвяченням паски. Аж десь поза двадцяткою я знайшла в діда, римо-католика, канціонал і зачиталась. І пішла до костела. Так і там я почала дивитись на життя, віру, добро і зло іншими очима. Служба Божа - це вже не моя повинність, це моя фізична потреба і розрада. А чи я добра християнка - не знаю, але дуже б хотілось бути.
Дуже сподобались Ваші слова. Не знаю чи можна вважати мене християнином. Я хрещений, але в церкву я не ходжу (на Пасху хіба). Було кілька скрутних моментів в житті коли звертався до Бога за допомогою і виходило так, як просив. Якось по ТВ рекламу якусь чув і в ній фраза: "Як тривога, то до Бога". Дуже мене зачепило. В церкву від того ходити я не став - надивився за життя на цих "священників", що прямо верне. Тож до Нього звертаюсь напряму, без посередників, і не лише в скрутну годину. Намагаюсь ставитись до людей з максимальною повагою та розумінням. Все ще не впевнений, що Бог - то лише християнський Бог, але знаю, що він є. Тож, я ще, мабуть, християнином не став. Все ще на шляху до цього, все ще в пошуці.
Дуже зворушливо.. Я вірю в те, що хороші й добрі люди, які не завдають зла навколишнім і які можуть навіть пожертвувати собою заради інших, будуть рано чи пізно винагороджені небесами.
Приготовил мешок камни ловить. Году мне от рождения не было, крещен был в православие в очень знаменитом и почитаемом соборе. В 13 лет, после развода родителей, после моей клинической смерти, мать убедила меня креститься в лютеранство, мы тогда жили в Риге, у нее. Шансов сдохнуть после этого было не два и не три. Жив. Спасибо Богу, с волоска от смерти снимал. А православный ли, лютеранский - видно оба, искренне верю теперь. Просто в Бога. Он выбирает нас... Простите, не по делу влез...
