Історія мого навернення

Довго думала, чи давати це сюди знову і вирішила, що най буде.

Я не вважаю, що світ безнадійний. Я лише вважаю, що половина людей, які ходять до традиційної церкви, зовсім не є християнами. Їх можна назвати “обрядовцями” чи ще якось, але не християнами. І власне такі люди піддаються і служать вдалим матеріалом для різних “вуличних” проповідників. І це добре, бо зовсім немає потреби тягнути всіх до церкви! Нащо? Треба ставити наголос не на кількість, а на якість! Коли вже наголоситься на якість, то кількість сама з’явиться. Але ми цього не побачимо, бо до такого розуміння, а тим більше – до виконування цього, навряд чи дійде Церква в цьому столітті.

Я вважаю, що віра – це дар, на який ще треба заслужити. Він так просто не дається, як і дар справжньої любові.

За Христом теж ходили цілі натовпи. Але натовпи його й розіп’яли, спаслися ж одиниці! І я зовсім не стидаюся сказати, що і я розпинаю Христа, може, не щодень, але принаймні через день посилаючи Його на Голгофу своїми вчинками. Але нехай навіть я буду Петром, який зрадив Христа. Він же повернувся, він покаявся, щиро покаявся! Не так: “А, згрішу, бо Господь і так мені вибачить!” – це вже лукавство, а по-справжньому! Покаятися, тобто повірити в Божу любов, покаятися, тобто прийти до Нього і більше ніколи не відходити, покаятися, тобто носити Його у своєму серці, щодня і у всьому!

Матимуть рацію ті, хто називатиме мене “новонаверненою”, адже кожен християнин – новонавернений. Ніхто, ніхто не народжується християнином, і ніхто ще не отримав віру у спадок! Треба ще почути Господа, побачити, як Він діє в нашому житті, врешті-решт – відчути, що Він справді є, аби в це повірити. Апостоли не проповідували невідомо кого, вони проповідували реального і живого Бога! (1 Йо. 1,1-4).

Думаєте, я народилася християнкою? Я народилася у звичайній сім’ї греко-католиків. Мене водили до церкви на Літургії, на вечірні, акафісти, молебні, празники. Не лише раз на рік, не лише на свята, не лише в неділі. В будні також. Та що це дало? Нічого, окрім звички ходити до церкви, звички молитися вранці та ввечері, звички щомісяця сповідатися, звички ходити до Причастя. Але ніхто не пояснив мені, хто такий Бог, чому в Нього треба вірити. Говорилося лише, що треба ходити до церкви, до Сповіді, до Причастя, що треба молитися. І я сприймала Бога, як Когось, Хто живе в церкві, до Кого треба ходити в гості. Молитися треба, аби Він не образився, і ще, якщо мені щось потрібно, то в Нього можна попросити, і Він дасть. Чому Він не дав ні ляльки Барбі, ні нового магнітофона, ні нового телевізора й інших дурниць, про які лише може просити дитина, – не розуміла. Ніхто не читав мені Святого Письма. І ще багато “ніхто не”.

Але те, що було, дало мені багато позитивного, дало життєві принципи, цінності, переконання. Це було добре, але водночас це були стіни без фундаменту, будинок, збудований на піску. Щось справжнє прийшло згодом. Я навернулася. І я не вважаю це чудом. Я думаю, що таким чином Господь готував у мені добрий ґрунт для великого дару – віри.

У віці 16 років, у момент великої кризи мого життя, коли я перестала вірити, що маю жити, що Господь є, перестала вірити взагалі в будь-що, я зустріла священика, який допоміг мені усвідомити, що Господь є. Він не говорив мені про Бога, не розказував, Хто Він і Який. Він просто “світився” Богом! Від нього йшло стільки любові, справді Божої любові. Я пізнала спершу те, якою є людина, в якій живе Бог, людина, яка носить Бога у своєму серці. Лише згодом я сама відчула, що Господь є. І тоді глибоко в це повірила.

У моєму житті було ще багато криз, але жодна вже не змогла похитнути фундаменту, який збудував у мені Господь. І це саме віра. І я можу підтвердити і засвідчити будь-кому з “вуличних” проповідників (нехай на мене ніхто не ображається за таке формулювання, я не пишу цього зневажливо, просто маю на увазі тих, хто підходить до людей на вулиці), що навернутися можна і в греко-католицький Церкві, не тільки в них!

Я знаю, що є різні шляхи доходження до Бога, я в це вірю. Я зовсім не відбираю шансу в тих, хто інакше отримав дар віри. Мене вражає інше. Я бачу в українцях (тут дозволю собі узагальнити, хоча й свідома того, що кожне узагальнення – хибне) велику схильність до поганства. Про це свідчить виникнення Рунвіри. Про це свідчить схильність із посередників, якими є, наприклад, отець Вороновський чи свячена вода, робити замінники. Люди забувають, що через отця діє Бог, і починають возвеличувати не Бога, а отця. Забувають і те, що зцілює не вода, а Бог, і починають “поклонятися” воді. Це мене вражає, і це мені болить. Болить, бо хочеться, аби люди пізнали Бога, пізнали, який Він класний, і з Ним залишалися.

Господь своєю постійною присутністю у моєму житті (а Він може діяти через будь-кого і через будь-що, навіть дрібниці) навчив мене бути собою, не одягати маски, а ще я перестала чутися самотньою, бо знаю, що Господь мене любить. І кажу вам усім: “Господь вас любить!”

 

Відповідь: Історія мого навернення

Все-таки, Ліля, Ви ходили до церкви, хоча може несвідомо, Ви відмовляли вервицю, можливо автоматично, але Бог побачив Ваші старання і Ваші наміри. І Ви дочекалися свого і почули Бога через священника. Це як очікування пятидесятниці і Ви добре сказали - треба старатися і заслужити ласки - отримати віру і відчути Бога. Моє навернення було дуже не легке, прийшлося багато пережити, та я б не зміг так все написати, як це зробили Ви, бо у мене це було якось неймовірно, і непідготовлена людина може просто всього не зрозуміти, або зрозуміти не так. Як згадаю, то душа плаче, було й видіння і глибокі пережиття, але така була ціна мого навернення.

 

Ваша віра та істина

Віра не є предметом дискурсу, але історія віри є! Наприклад, Ви можете досить чітко довести істинність того твердження, що Ви не вірили перед тим, як повірити, але ніяк і ніколи Ви не зможете довести істинність Вашої віри. Бо в те, що Ваша віра є істинною, можна лише вірити!

 

Відповідь: Історія мого навернення

Задолго до школы появилось необъяснимое угнетающее предчувствие.
На второй день учительница подозвала и заявила: "Что это у тебя? Крест? Сними. Бога нет". Такого я никогда не ожидал. Мало сказать, что удар был страшный. Мир рухнул. Я еле устоял на ногах.
Меня никто не предупредил, что в школе будет такое. Поздно вечером, когда мать пришла с работы, сказал: "Учительница заставляет снять крест". Мать так и не проронила ни слова.
На следующий день учительница вновь подозвала и потребовала: "Если не снимешь крест, в школу не приходи! Понял?!"
Когда я сообщил матери об этом, та не сразу ответила: "Сними." Понял, что никто не защитит. Как снимал крест, помню, как сейчас. С момента крещения с ним не расставался и берег, как зеницу ока.
Крестик был маленький, тонкий и гладкий, из светлого металла, может быть от консервной банки.
О дальнейшем коротко.
Никогда не был атеистом. Больше всех книг на свете почитал и почитаю Библию, Евангелия. Убедился, верю, что святее Евангелия нет.
Знаю, что Бог всегда был со мной. Даже когда о нем надолго забывал и тяжко оступался.
Четверть века назад при трудных жизненных обстоятельствах задал вопрос: "Ребенком любил Бога, искал его и ни о чем не просил; если Бог есть (а он есть!), то неужели не ответил ребенку, не дал знак о себе?"
И многое то , необъяснимое и сверхъестественное, что имело место в детстве, юности и молодости и без осмысления уходило в глубины памяти , вдруг разом вспомнилось и стало ответом на вопрос.

 

Відповідь: Історія мого навернення

Дуже гарно Ви написали. Частіше би люди про свої навернення говорили, мені здається, що персональний досвід діє часто набагато сильніше ніж великі проповіді.
Тільки от з цим реченням Вашим не можу погодитись. Це ж виходить, що і любов Божу заслужити треба? Я би швидше перефразувала і сказала, віра - це шлях і процес, до якого теба іти. Віра - це крок особистий, який легко і просто не дається.
Але віра також - це милість Божа, яка заготовлена нам вже наперед. ЇЇ лише захотіти потрібно (відшукати і взяти до рук, як скарб під землею).

 

Відповідь: Історія мого навернення

І шо цікаво, віру неможливо ні передати, ні подарувати, як от знання... все-таки особисте то все.

Додано через 4 хвилини
Людина час від часу повинна навертатися, бо навернення - то неодноразовий процес.

 

Відповідь: Історія мого навернення

Нісенітниця. Ви це написали емоційно, мабуть.
Розказала би я вам за зловживання серед деяких християн та про неодноразові навернення. Помішанє з попльонтанєм.
Миху, навернення - це як знайомство. Якщо ви вже раз із кимось познайомилися і він став вашим другом, як часто треба з ним знайомитися??? Ви ВЖЕ його знаєте. Пізнання, вдосконалення а навернення - то різні речі.
Отако часом щось напишете... Як про Петра із Павлом.

Дякую, Черешенько.
Текст писаний давно. Навіть у газетах друкувався. Писала тоді по свіжих слідах, емоційно.
Маєте рацію, аби отримати дар віри, треба лише зробити крок назустріч ТОМУ, ХТО цей крок до нас робить постійно.

 

Відповідь: Історія мого навернення

Ви не праві 100%. Не знаєте природу людини.

 

Відповідь: Історія мого навернення

Про своє навернення я навіть чітко так розповісти не можу.
Ходила у церкву теж з батьками, швидше із примусу і тому, що не могла і не сміла татові заперечувати. Те все було для мене надзвичайно скучним і беззмістовним, я сиділа на службах і тільки думала, як піду гуляти з друзями, як би то щось втнути або щось інше собі підраховувала в думках. Я знала і чула чітко, що Бог є і що Він - Бог справедливий. І чого я найбільше боялася - це раптової смерті. Або ще страшніше була для мене тема кінця світу. Підсвідомо знала, що там мене вже тоді ніхто не виправдає і я попаду у пекло, я загину. З тим страхом і жила щодня, відганяючи його як і чим можна подалі...
Потім мала можливість пожити певний час окремо, у іншому місці, в новій обстановці і атмосфері. Знову ж таки знайшла першу-ліпшу церкву у центрі і щонеділі ходила туди, щоб вдома відзвітувати. І от одного разу коліжанка запросила мене до іншої, поруч, сказала, що там особливий священник і що мені сподобається. І з першого мого дня, з першої Служби Божої і першої проповіді, просто навіть з вигляду і слів цієї людини, які безпосередньо торкалися душі і були такими відвертими і провокуючими одночас (до того я чула швидше моральні настанови або релігійні чи історичні лекції), я відчула, Хто такий Бог, я зрозуміла, що Він живий і що Він весь цей час чекав мене, простягаючи руки.
Я зрозуміла нарешті, що таке справжня віра, що то не обряд, не виконання того, до чого тебе примушують усталені норми чи традиції, а що то іскра, яка живе в твоєму серці і оновлює тебе.
Ще одною особливою людиною мого життя став молодий хлопака-теолог, з яким познайомилася на одній вечірці і зрозуміла наскільки це мені близька душа. Коли мені якось не по собі, я завжди звертаюся до нього і знаю, що отримаю і пораду, і розраду, і просто розуміння.
Одним словом, навернення - це прекрасна річ, це ніби чіткість і ясність (якщо ти раніше бачив усе завуальовано і як в тумані), в моєму випадку.

 

Відповідь: Історія мого навернення

Я знаю факти із життя церков, Миху.
Як можна навертатися кілька разів?
Тоді всі попередні навернення були фальшиві, самонавіяні, швидше за все.

 

Відповідь: Історія мого навернення

Я теж не цілком розумію, що Ви маєте на увазі.
Навернення - хіба це не народження згори? А мені здається, що воно можливо лише раз, якщо це осмислене і справжнє навернення.

 

Відповідь: Історія мого навернення

У деяких протестантських церквах є така річ, як зловживання наверненням. На жаль, то є наслідки поверхневої віри. Щось типу наших деяких людей, котрі постійно гасають до чудесних місць, але без глибинного пориву. Для таких людей Бог як Коперфільд якийсь.

Отже, що відбувається у тих протестантських відгалуженнях.
Людина навертається, переживає велике емоційне піднесення, майже по землі не ходить, приймає хрещення, бо от вона наново народилася.
По якомусь часі стан ейфорії минає. Людина впадає в рутину. І тоді переходить до іншої церкви. Там знову раптом навертається, знову хреститься, знову народжується... І так багато разів може бути. Нещасні люди, люблять займатися самообманом якимось.

 

Відповідь: Історія мого навернення

це тому, що у Вас навернення - це поворот на 180 градусів, але в житті таке рідко буває. Допустимо я живу праведно (на мій погляд), мене у духовному плані все влаштовує. Якщо я спокійний довший час що до такого стану, то я не росту в духовному плані. Якщо я молюся, веду досконалий спосіб життя, то з часом бачу, що ті вимоги, які я ставив до себе є мізерні, вони починають мене не влаштовувати і я починаю розуміти, що те життя, що було - було неправедним і коли вже я не можу з тим всім миритися - каюся і навертаюся. Те, що раніше, я рахував нормою - вже є для мене те, що приносить мені шкоду. Глибоке покаяння передує, потім йде навернення.
Людина не може сказати - все, я навернувся - живи і веселися - все спокійно. Якщо не буде постійного пошуку, то все повернеться в початковий стан. Не можна приспати свою віру, тому час від часу треба аналізувати себе і навертатися...

Додано через 3 хвилини

Ви, Ліля, любите все ідентифікувати під відомі Вам поняття, життя набагато різномаїтніше.

 

Відповідь: Історія мого навернення

Тобто повертатися до моменту навернення або в душі переживати його знову? Але я б сказала, це - бути пильним і слідкувати, щоб не заснути (як говорив Ісус учням).

 

Відповідь: Історія мого навернення

Миху, боюся, вам перше треба написати, що ви маєте на увазі під наверненням. Ви якось то розумієте інакше. От і виходить непорозуміння.

Навернення - це цілковита метанойя.
Потім може бути якесь відступництво від чогось, може бути занедбання, але як можна познайомитися з Богом наново, якщо ви вже його знаєте? Перехід на інший рівень духовості не є наверненням, а вдосконаленням.

 

Відповідь: Історія мого навернення

А я відчула Божу любов на собі в один вечір, коли я стояла на колінах, помолилась вервичку і потім вже собі так стояла і просто думала... і тут я відчула тепло і спокій. Просто спокій.
А з самого дитинства я виховувалась в дуже релігійній сім*ї і Бог з нами був завжди, він відчувався всюди і завжди. Коли я поїхала в Америку то щось десь загубила... але він зі мною був поруч, бо мене оминали всі лиха. Але навернення, таке повне прийшло тоді коли я впала, частково по-своїй вині частково бо мене в яму штовхнули обставини і кохані люди.
Але менше з тим... просто з того часу все інакше.

Навернення може бути лише одне!

 

Відповідь: Історія мого навернення

Миху, якби Церква так говорила, як ото ви, то вона би вже давно розвавилася від "різноманітності" своїх правд. А Правда одна.

 

Відповідь: Історія мого навернення

На сповіді людина називає свої гріхи відповідно, скажімо до декалогу, то є окремі гріхи, навернення - то глибше, коли людина ті ж гріхи вважає як неможливе подальше так жити, тобто хоче докорінно поміняти в кращу, або ще кращу сторону. Не забуваймо, що для однієї людини один і той гріх може здаватися важким, а для другої той самий гріх легким, або зовсім не гріхом, бо в кожного різний духовний стан.

 

Відповідь: Історія мого навернення

А я про себе не можу сказати,що я отак взяв і,раптом навернувся до Бога.Я ніколи не вважав себе безбожником,просто не приділяв цьому великого значення.
Але,в моєму житті сталося кілька випадків.коли я наочно переконався в існуванні Божої сили і в тому,що Бог присутній в моєму житті.
І,тому зараз я ВІРУЮ.
Не придаючи анінайменшого значення конфесіям і т.д.
Це - не від Бога.