Іракська військова операція офіційно закінчена

Сьогодні Обама збирається формально закінчити військову місію в Іраку яка тягнулась більше семи років із втратою 4400 ам. солдат і тисячею поранених.

http://www.google.com/hostednews/ap/article/ALeqM5juui7didNwh_vzBmJyrbjxkeF-IgD9HUBLHG2

Останні бойові частини числом 600 солдат із 1-шої Бригади повернулись на базу минулого тижня. Коло 50 000 ам.солдат залишається без права на бойові дії окрім на прохання іракського уряду і при участі іракських військ.

За договором безпеки між США і Іраком усі американські частини повинні залишити Ірак до кінця 2011 року.

від The Associated Press.

 

Як вийдуть зовсім буде з місцевим урядом як з Наджибуллою після виходу СРСР з Авганістану

 

Ірак не Афганістан. Нафта. Турція і Іран сусіди. Тому сумніваюсь що розвиток подій буде подібний. Але час покаже.

 

США надо просто признать полный провал в Ираке, уйти, получить Афган, после ухода СССР, и вернуться когда нужна будет нефть

 

Второй дубль?
Первый был у Буша...



P.S. атаковали независимое государство под совершенно лживым предлогом, в результате чего погибло людей больше, чем за 30 лет правления "кровавого" саддама, страна - в руинах....
Гамериканская "демократия" на марше!

 

Це з якої колокольні дивитися.
Замість країни яка мала змогу домінувати у регіоні, отримали країну з великими внутрішніми проблемами.
Саддами(путіни-ахмадинжади-пол-поти-кімченіри) повинні здохнути, якщо мозоку чи сил власного населення не вистачає, потрібен лікарь-асенізатор.
Амери перевірили військову техніку, обстріляли солдат, зробили плацдарм, якщо всеж потрібно буде Іран від ЗМУ позбавити, нафтовий ринок вже іншу конфігурацію має, нмд все гаразд.
А тицяння пальцем рашистів у бік США, то звичайна річ на яку розумні люди уваги незвертають.

 

По-перше, країна вже не в руїнах а швидко відбудовується. Бізнесова активність в десятки разів більша ніж в Україні.
Ось вже кілька місяців уряду не можуть створити. Знайома картина?
А те що люди загинули... Загинули від кого, від американців?
Ось в Пакистані пів країни затопило, горе, катастрофа, а ті все одно рвуть бомби. Навіть в мечетях, мордуючи своїх одновірців. Теж Америка винна?

 

Так у раш-поцреотів завжди Америка винна.
Навіть у Югославії, коли бідненька Європа злякалася мільйонів біженців на своїх кордонах, та почала волати про допомогу, де 15 країн приймали найактивнішу участь у війні, а Іспанці перші застосували авіацію для бомбордування, все одно США в пустих раше-головах, винні залишилися.

 

Почитаешь гамерикалюбов - ТАК Ирак просто как сыр в масле... Но только если не обращать внимание на достоверную информацию....

"Наступает наш имперский момент", - написал в одной британской газете видный американский сторонник президента Джорджа Буша-младшего в феврале 2003 года, накануне вторжения в Ирак.
Он утверждал, что Великобритания не имеет морального права заранее осуждать США за то, что она сама делала столетие назад в бытность свою империей.
Однако момент американской имперской славы продолжался недолго. Сегодня, спустя семь лет, Америку критикуют почти за все, что она натворила за это время в Ираке.
При этом одни радуются уходу американцев, а другие упрекают их за слишком поспешное отступление и предупреждают, что Ирак после этого может быть охвачен новой волной межобщинного насилия.
В таком положении рано или поздно оказывалась каждая оккупационная держава.
Большинство из доводов в пользу интервенции не выдержали испытания временем.

Несостоявшаяся волна демократии

Многие иракцы приветствовали свержение Саддама Хусейна. По опросу, проведенному Би-би-си в 2004 году, 50% из них видели в вошедших войсках освободителей, а 50% считали их оккупантами. В наши же дни трудно найти кого-то, кто назвал бы Америку другом и учителем Ирака.
Свержение Саддама не породило "эффект домино" на Ближнем Востоке
Одновременно нельзя не заметить ослабления позиций США на Ближнем Востоке.
Американские власти обосновались в укрепленной "Зеленой зоне" Багдада. Они придумали для иракцев немало трезвого, позитивного, практичного.
Но кое-что легло на Ирак тяжелым бременем. Это, например, предложенная американцами конституция, которая чрезвычайно затруднила создание достойного и эффективного правительства.

Вопиющая бесхозяйственность

Созданной в большой спешке администрацией заведовал бывший министр обороны Дональд Рамсфелд, человек безразличный к проблемам иракской нации. Многие начинания чиновников из "Зеленой зоны" породили чудовищную коррупцию и бесхозяйственность.
Госдепартамент США прислал Рамсфелду осторожный и тщательно составленный план развития Ирака на период после вторжения. Рассказывают, что он выбросил этот 900-страничный документ в мусорную корзину, даже не раскрыв его.
Иракцы и некоторые американцы возлагают немалую часть вины за допущенные недочеты на политического союзника Рамсфелда, Пола Бремера. Этот темпераментный проконсул Вашингтона в Ираке часто, казалось, не замечал того, что творилось у него под носом.
Когда саудовский министр иностранных дел спросил бывшего вице-президента Дика Чейни, почему США так настаивают на вторжении, тот ответил: "Потому что оно осуществимо".
Но проблемы были и на более высоком уровне.
Один уважаемый иракский диссидент, ставший впоследствии вице-президентом, сказал, как он был шокирован, когда обнаружил за несколько недель до вторжения, что президенту Бушу не было известно о делении мусульман в Ираке на шиитов и суннитов.
Позже американские генералы, похоже, впадали в отчаяние от неспособности обуздать растущее повстанческое движение в Ираке.

Везение Петреуса

В нарушение элементарных правил борьбы с партизанами, американские войска позволили противнику нападать, когда и как ему вздумается, на главную дорогу между "Зеленой зоной" и багдадским аэропортом.
Наученные опытом конфликта в Северной Ирландии, британские солдаты снова и снова указывали, что редкие и робкие проезды в бронированных машинах вдоль дороги - это не значит взять ее под контроль.
Генерал Петреус был направлен в Ирак, когда сопротивление начало выдыхаться
Американцы не внимали таким советам коллег, и обстановка становилась все хуже.
Ситуацию сумел переломить в свою пользу лишь такой эксперт по антитеррористическим операциям как генерал Дэвид Петреус. Ему, как многим прославленным полководцам, сопутствует удача.
Генерал Петреус знает, что каждое восстание ограничено временем. Ему посчастливилось прибыть в Багдад в момент, когда иракское вооруженное сопротивление стало выдыхаться.
Мусульмане-сунниты уже были сыты по горло акциями насилия, которые постоянно чинили суннитские экстремисты. Петреус поддержал создание так называемых Советов пробуждения, которые позволили умеренным суннитам противостоять как баасистам, так и сторонникам "Аль-Каиды".
Постепенно таяли ряды людей, готовых взрывать себя и окружающих.
Тактика генерала Петреуса возымела успех. Если в разгар насилия по всей стране от бомб и пуль гибло до 100 человек в день, то сейчас эта цифра снизилась в 10 раз. И хотя в мирном обществе такое количество жертв все равно считается недопустимым, в Ираке это было воспринято с облегчением.

Неясное будущее

Многие иракцы опасаются, что в отсутствие американцев и при недостаточной подготовке иракской армии и полиции - суннитские и шиитские экстремисты снова начнут убивать друг друга.
Как бы ни развивались события в Ираке в ближайшие 10 лет, вина за все плохое будет возложена на американцев. Их не станут благодарить, даже если Ирак станет мирным и процветающим.
Такова незавидная доля каждой оккупационной державы.
В стране погибло огромное количество людей, в основном иракцев. Было израсходовано немыслимое количество денег, однако и сейчас Ирак все еще далек от верхней части списка богатых стран.
Что от всего этого выиграли Соединенные Штаты? Трудно назвать хоть что-то.
Россия извлекла из вторжения в Афганистан тот же урок, что и британцы из Англо-бурской войны: великие военные державы многим рискуют, когда бросают всю свою мощь на вроде бы слабого противника.
Кажется, что Америка сжалась в размерах в результате своей имперской авантюры в Ираке.
Ей придется много потрудиться, чтобы снова убедить мир в своей силе

http://www.bbc.co.uk/russian/international/2010/08/100831_us_iraq_simpson.shtml

 

Джерела якими Ви користуєтесь не дають достовірної інформації, взагалі усі змі заангажовані, ваші -особливо.

 

Ось де пес заритий! І американці тут непричому. Просто мені шкода тих 4000 хлопців і дівчат, які віддали життя за свободу людей, в словниках яких цього слова не існує.
Вони звикли вбивати і здається не мають нічого проти коли якийсь диктатор робить те саме з ними.
І Бушу говорили відразу - свобода і демократія не для цих людей.
Ви подивіться, де мусульмани там ллється кров. Від Марроко до Індонезії.
І ллється з 640 року тобто з часу повстання тої релігії.

 

- ну да, "не понимают", "не готовы", я уже слышал похожее после вывода "ограниченного контингента" про афганцев. И в том случае и в этом уместно спросить: а чего пёрлись туда? Что-то было заранее неясно с традициями и менталитетом этих народов?

 

Ось про це я і кажу. По крайній мірі, середній вік членів Політбюро був далеко за 70, так що з них і запитати не було про що.
Ну Буш був таким стратегом як я папа римський, але хіба не було там людей, що більш-менш думають?
Та й з Садамом можна було домовитись про все.

 

Буду знать, что корпорация BBC - лгуны продажные. Спасибо!
Только они - не мои. BBC - британские. Хотя....Раз пишут то-же самое, что и русские - значит продались москалям!

Буш, видимо, не знал о недавней войне Ирака с Ираном... Сейчас прикормленный Ирак (а вот что гамерикосы умеют превосходно (без стеба!) - прикармливать правителей - могли ведь - как в Грузии - прямо платить зарплату членам правительства ) был бы противовесом Ирану,а так - самим прийдется лезть...

 

Війну в Іраку я ніколи не підтримував.
Але не бачу аж таких причин до песимізму і вже тим більш паралелей із Афганістаном. Афганістан середньовічне суспільство яке постійно розпадається на "князівства". Монархія там завжди була найкращою формою. Ірак натомість є досить розвиненою країною із історією централізації і достатнім прошарком освіченого населення яке розуміє наслідки безладу. Це при тому що він був в свій час штучно утворений Британцями із трьох дуже нетовариських один до одного частин. Тому Ірак випливе сам, хай буде і із "страхами".

Найгірший сценарій це утворення нової диктатури в Іраку що також найбільш вірогідно. Але так чи інак влада буде централізована постійний розклад на частини аля Афганістан не відбудеться. Якщо дійде до міжконфесійної різні одна або друга частина переможе і прийде до влади. Яка тяжко сказати. Сусіди Іран, Сирія, Туреччина будуть впливати на перебіг подій в Іраку і так чи інакше пришвидшать стабілізацію країни. Диктатор ким би він не був не буде зацікавлений в розпаді країни або теророві в її межах.

Можлива окупація(військові дії) Туреччиною властиво курдської частини. Раніше до цього не дійшло тільки завдяки американцям. Після виходу ам.звідти і ослаблення порядку яке неминуче настане може активізуватись турецько-курдський конфлікт. В разі якщо турки нападуть її ніхто не зупинить. Але їх також не буде цікавити окупація цілого Іраку тому аж такої загрози від них не буде. Іран і Сирія напряму навряд чи туди влізуть і обмежаться дипломатією і таємною "допомогою". Але ні одні ні другі не зацікавлені в дестабілізації Іраку тим більш що опісля виходу "християнських" військ звідти формальної причини для такої в них не буде.

Так чи інакше але це закінчення війни і я його сприймаю позитивно.

 

Помилка. Турція - країна НАТО, дуже залежна від туризму, і страшенно мріє про ЄС. Тому ніякої ескалації конфлікту не буде й близько.

Щодо Іраку... Там просто дуже багато зброї у населення. Якби її було стільки в Україні - тут був би Ірак.

Американці знищили тирана, і показали іракцям перспективу.Але вони не хочуть нею ділитися один з одним. Так само, як і українці.
Про окремих американських аморальних типів - не цього разу. В Росії, наприклад, їх на порядок більше.

 

Мабудь 2-го липня цього року, вийшли на хвилиночку з НАТО, забули про ЄС, та здійснили авіаналіт на бази курдів в Північному Іраку

 

в мене на роботі є пару іракців-курди і сунні-так по їхнім словам 90 відсотків іракців хочуть Саддама назад бо такого життя як тепер їм даром не треба-загальне думка-Саддам був поганий хлопець але наш поганий хлопець.Ті пару сотень чоловік які загинули від рук Саддамових посіпак не ідуть в ніяке порівняння з десятками тисяч загиблив під час американської окупації.Вся ця війна дуже далека від боротьби за демократію і" мир во всем мире".Якби Ірак експортував кактуси чи хомячки ніхти би ним не переймався

 

Я теж кілька років тому їхав з Київа в одному СВ з афганцем, який живе та працює у Лондоні.
Теж гнав які ми гарні, а амери погані, незнав бідолага з ким розмовляє, бо був з тих місць яки я майже до метру крізь оптику вивчив.
І що він у всьому правий, впевнен що ні.

 

Трохи більше таки.

Швидше всього будуть мати те що хочуть.
Хоч теж невідомо. Побачимо.