il Legno Storto: Поселок Ильича и Кременная - серо-голубой яд Донбасса

Репортаж из Евроавтобуса. Нас встречает рекламный щит «Одежда из Европы», он на русском языке, как и все другие рекламные щиты. Надпись, почти угрожающая, которая предваряет общий менталитет зоны, где в первый раз дипломатическая миссия действует не в спокойном сельскохозяйственом районе, а в промышленном предместье, пишет Маттео Каццулани в итальянском издании il Legno Storto.
Поселок Ильича - это часть Константиновки, жилого центра, образовавшегося вокруг двух основных зданий: фабрики по производству стекла и металлургического завода. Здесь работает все местное население, а также и те, что живут на северо-западной окраине близлежащего Донецка. Тот, кто не работает, учится в сельскохозяйственном техникуме Константиновки и живет в студенческом общежитии, которое по воле случая приютило европейскую делегацию.

Донбасс, расположенный в бассейне реки Дон, - индустриальный центр страны. Что-то вроде украинского Рура (Рурский регион - крупный угледобывающий район в Германии). Русификация, начатая в царские и усилившаяся в сталинские времена, оказалась настолько значительной, что изменила до сих пор в основном пролетарское население, русскоговорящее и ориентированное на Россию, для которого Европа - это просто спортивная манифестация.
"Мы не только говорим, но и думаем по-русски, - сразу же заявил Максим, студент сельскохозяйственного техникума, родившийся и выросший в Донецке, - в нашем регионе у нас три традиции: завод, шахта и "Шахтер" (местная футбольная команда). Они - наша гордость. Благодаря заводу, мы - самый продуктивный район, без него страна не могла бы обойтись. Благодаря шахте нас знает весь мир. А наша футбольная команда несколько недель назад стала чемпионом Украины. В будущем году мы будем играть в Европе в Лиге чемпионов".

В Донбассе преобладают два цвета: серый цвет шахт и неба, закопченного дымом труб, являющихся характерным элементом пейзажа области, и голубой цвет авторучек, тетрадей, флажков и светящихся значков, которыми местная администрация снабдила молодых дипломатов в ходе церемонии приветствия. На всех этих вещах есть надпись "Партия регионов", преобладающая в Донбассе и являющаяся основным политическим оплотом президента Януковича. Эта попытка со стороны партии, известной в Брюсселе, но не в Риме, своими прорусскими симпатиями, выступить перед прессой в качестве спонсора миссии, призванной способствовать евроатлантической интеграции Киева, - настолько очевидна, сколь и неуклюжа, что украинский, польский и итальянский представители пригрозили остановить работу делегации, если партийные символы не будут убраны.
Районный руководитель Константиновки Владимир Веленец произнес речь на прекрасном русском языке, заявив о реальных намерениях сотрудничать с Европой. Он объяснил, что вся Донецкая область очень заинтересована в присутствии европейцев. Наша цель - получить обширные фонды из Брюсселя, предназначенные для развития добрососедских отношений. Эти деньги, так же как и другие западные инвестиции, по его мнению, должны остаться на территории региона, а кому они будут отданы, должны решить местные власти. Кроме того, Веленец отстаивал право Донецкой области поддерживать торговые и культурные отношения с отдельными странами Европейского Союза, с некоторыми из них такие отношения уже развиваются в взаимовыгодных целях. Среди таких стран - Италия, с которой налажено сотрудничество в области горнодобывающей промышленности.

"Мы нуждаемся в вас, - заявил в своем вступительном слове Веленец не только перед молодыми дипломатами, но и перед местной и национальной прессой, - финансирование Европейского союза очень важно для промышленного производства в нашем районе, особенно для модернизации шахт и устаревших заводов. Однако хочу подчеркнуть, что все деньги до последнего цента должны остаться в нашем регионе в полном распоряжении местной власти. В настоящее время мы поддерживаем отношения с инвесторами из стран-членов Европейского Союза, с которыми из года в год возобновляем сотрудничество. Для нашей стабильности лучше вести диалог напрямую с Парижем, Римом, Варшавой".
Считаю своим долгом подчеркнуть, что районный руководитель отказался отвечать на вопросы, особенно касающиеся того, почему же Донецкая область отказывается вести дела с Брюсселем, как представителем всего Европейского союза, а также того, почему отсутствует политика защиты окружающей среды, крайне необходимой в наиболее индустриализованной и загрязненной зоне Европы.

Мы в Кременной, промышленном поселке Луганской области, в Донбассе. Меняется район, но не пейзаж и не поведение местных властей. Действительно, здесь живут рабочие, шахтеры и безработные, все русскоговорящие. Центр напоминает Сахновщину, но он менее зеленый. Улица Ленина ведет от металлургического завода к памятнику, посвященному основателю СССР, который господствует над Красной площадью, здесь же расположен монумент павшим в Великой Отечественной войне, а чуть подальше памятник жертвам Чернобыля и воинам, погибшим в войне в Афганистане. На месте красивой церкви, разрушенной коммунистами, воздвигнут православный крест верующими, осуждающими культ личности Сталина, который все еще господствует в умах большинства местных жителей.
В остальном Кременная состоит из многоэтажных железобетонных домов, старых полуразрушенных домиков, нескольких филиалов банков, немногих магазинов и гимназии. Здесь местная администрация встречает европейских гостей, стараясь с помощью зонтов с надписью на них "Партия регионов" уберечь от сильнейшего дождя выходящих по одному из автобуса дипломатов. Это еще одна попытка придать политическую окраску инициативе, призванной благоприятствовать интеграции региона в Европейский Союз. Тем самым, подрывается возможность выгодного сотрудничества.

Гораздо интереснее политических спекуляций местных властей, которые стремятся сблизиться с Брюсселем, используя политический терроризм советского пошиба, свидетельство Анны Константиновны, пятидесятилетней местной жительницы, экономиста, родившейся здесь. Она объяснила, что в Кременной из-за экономического кризиса, который давно сотрясает Донбасс, очень многие эмигрируют в соседнюю Россию, так как рабочих мест становится все меньше. И все больше нежилых домов приходит в упадок. Местная администрация ничем не может помочь, так как все фонды, поступающие из Луганска, полностью забираются директорами местных промышленных предприятий, которые предпочитают вкладывать деньги за границей, оставляя после себя страшное загрязнение из-за полного отсутствия мер по охране окружающей среды.
"Из-за безработицы, загрязнения, коррупции в Кременной стало невозможно жить, - объясняет она. - У наших молодых людей нет другого выбора кроме поиска работы в Москве. Владельцы фабрик забирают все бюджетные деньги, предназначенные для регионального развития, и вкладывают их в оффшорные зоны. В последнее время ситуация улучшилась, но несколько месяцев назад все застопорилось. Мы дышим грязным воздухом, экологическая ситуация никого не волнует".

Отсутствует и свобода печати. На журналистов оказывается давление, о чем нам сообщил коллега из Сахновщины (мы писали об этом в прошлом репортаже), то же самое подтвердил работник национального телевидения. Молодой человек того же возраста, что и пищущий эти строки, имя которого я назвать не могу по мотивам профессиональной солидарности, воспользовался случаем, чтобы заявить двум своим коллегам из Европейского Союза об отсутствии свободы в работе журналистов.

Приказы, как трактовать события, какие из них освещать, какие нет, какие новости нужно исключить из репортажа, если они неудобны для администрации, особенно в области политики, отдаются властями не в письменном виде, а устно, в более или менее вежливой форме.
Донбасс является экономическим центром Украины, это индустриальная зона, загрязненная и с русифицированным населением. Политика охраны окружающей среды и добрососедские отношения с Брюсселем представляются здесь бесполезными, если не вредными для экономической стабильности и поддержания хороших отношений с Москвой. Местное население политика не интересует. Для людей важно сохранить свое рабочее место на заводе или на шахте. А поэтому нужно голосовать за тех, кто гарантирует рабочие места. И не важно, что страна все более отдаляется от Запада и от пути прогресса, физически отравлена вредными промышленными отходами, а морально - ядом коррупции.

Тем не менее, Донбасс все еще борется за сохранение своих украинских корней, есть люди, которые открыто объясняют населению, что Донецк - это не Россия, что регион внес огромный вклад в национальную культуру и историю. Один из них - Владимир Березин, президент ассоциации, которая издает еженедельник "Провинция" и книги на языке Тараса Шевченко, а также борется за сохранение окружающей среды.

"Бороться за сохранение природы - это означает любить свою родину, - объясняет последний из могикан Донецкой области. - Я - украинец, а не русский. Донбасс столько сделал для истории моей страны, но все это забывается и замалчивается в ходе кампании русификации образования, которая происходит и поныне. Европа не должна быть только источником денег, но она может помочь нам очистить окружающую среду и вспомнить о наших украинских корнях".

Оригинал публикации: Illicha e Kreminna: i veleni grigio-blu del Donbass
Перевод ИноСМИ

 

Ніколи Слободська Україна не тулилась до Москви по доброй волі.

Де хто забув, як махновці заливали смальця за комір і деникінцям,і червоним.

 

Дупа. Що тут ще сказати.

 

Те места никогда не были Слободской Украиной.

 

Вы просто не в курсах, Слободська Україна была частью Московии изначально, пока большевики ее в 1918 в основную Украину не засунули

 

про сталинские времена- супер, конечно)))
тогда была такая брутальная мовизация, шо Ющ просто мальчик на фоне Лазарь Моисеича

 

Частково деньцька область входить до Слобожанщіни

Раджу вам самому пройти ще раз курс історії.

Українська колонізація Слобідської України протягом 17 ст. — 18 ст. ішла кількома хвилями. Масового характеру вона набрала особливо в 1630-их роках, коли після поразки козацьких повстань їхні учасники переходять московський кордон і дістають дозвіл селитися на Слобідській Україні (найбільша хвиля — це учасники повстання гетьмана Я. Острянина 1638, які в кількості 900 осіб, на чолі з Острянином, оселилися до Чугуєва). Ще більшою була колонізація Слобідської України за Хмельниччини, зокрема після Білоцерківської угоди 1651: переселення 1652 року козаків Чернігівського і Ніженського полків на чолі з полковником Іваном Дзиковським, у кількості 2000 чоловік, з родинами й майном, які заснували м. Острогозьк; переселенці з містечка Ставища, Білоцерківського полку, на чолі з Герасимом Кондратьєвим, які заснували місто Суми. Ця хвиля тривала й далі: 1654 засновано місто Харків, 1662 Богодухів. Події Руїни викликали нову хвилю колонізації, головним чином з Правобережної України в 1670 — 1680-их роках («згін» 1680). У 1674 засновано місто Вовче (Вовчанськ), 1681 — місто Ізюм. Подальша хвиля колонізації була пов'язана з ліквідацією «Паліївщини» (дивись Палій Семен) у 1711 — 1714 роках. Остання більша колонізаційна хвиля припадає на 1720 — 1730 роки, у зв'язку з відновленням польсько-шляхетського панування на Правобережжі, поразкою гайдамацького руху 1734, а також із посиленням старшинського визиску козацько-селянської людности на Гетьманщині. Наслідком української колонізації московська колонізація Слобідської України була відтиснена на схід і південний схід у бік Дону й Волги, але українські хвилі сягали й туди.

Населення Слобідської України нараховує на прикінці 17 ст. близько 120 тисяч осіб. За реєстром 1732 року кількість населення Слобідської України становила близько 400 тисяч, 1773 — понад 660 тисяч. Завдяки заселенню українцями Слобідської України протягом одного століття українська етнічна територія збільшилася на майже 100 000 км2, а її межі пересунулися на 120 — 200 км на схід. Населення Слобідської України становило на середину 18 ст. близько 10% населення всіх тодішніх українських етнічних земель, територія — близько 25%.

 

Врете. ИЗНАЧАЛЬНО она была частью Великого княжества Литовского:rose:

Включая Российские ныне территории: Белгород, Курск.:rolleyes:

О , и да, Смоленск частью Московии ИЗНАЧАЛЬНО ТОЖЕ НЕ БЫЛ

 

Історія Донбасу, це постійне, суцільне гвалтування цієї теріторії.
З чого дивуватися, що народ там озлоблений і перебуває в повному негилізме. Голосуючи за Нюнюкевіча, вони в першу чергу голосую за свого, комічного, дибільного,малограмотного, але свого.

 

Советую почитать, в нете как-то встречала полную версию (именно 7 том). Где-то у меня и ссылочка должна быть, будет время - найду и выложу.
Этот довольно объемный труд я перечитала еще при СССР, как и многие другие книги по истории, этнографии, географии и языкознанию, выпущенные до 1917 года.
Несмотря на то, что в РИ были определенные политические установки и цензура, работы многих исследователей все-таки довольно правдивы и точны.
Выпуск 1903 года.
Первая строка вступления
"Левобережная (по отношению к Днепру) Украйна, состоящая из губерний Черниговской, Полтавской и Харьковской...."
А если была Левобережная, что специально уточнялось авторами, то была и Правобережная... Украйна...
Вообще-то историю надо изучать по документам, по старым рукописям и книгам, газетам, а не на сайте горсовета :rolleyes: или придумывать самому...

 

По большому счету, их, наверное, уже нельзя спасти. Да и не нужно.

 

А вот тут Вы очень сильно заблуждаетесь, т.к. очень плохо знаете и историю Донбасса и менталитет его жителей. И то, что Донбасс остается после 20 лет независимости "особым регионом" - это не сколько особенность Донбасса, столько полная бездеятельность государственных мужей в направлении строительства государства. В том числе и Ющенко, который, подписав меморандум с Януковичем , отдал ПР "их" территорию в безраздельное пользование.

 

Мабуть Ви праві. Цей регіон буде в будь якій державі "особим" . З тією особєнностю, що безраздільне панування малоосвіченої люмпенізованої толпи може бути приборкане лише в жорстокий (не жорсткий, а саме в жорстокий) спосіб. а це в умовах України,(вікової ментальности, культури, тощо) та і європейського мейнстриму неможливо. Тоб то Донбас постійно вимагатиме залізної руки і жорстокого поводження з самим собою. Адже подивіться чому саме безпрєдєльні бандити там стали самими улюбленими громадянами і поставлені на царювання. Тільки завдяки їх жорстокості, і аж ніяк не за освіченість, демократичність і т.д. При чому Донбас в разі відторгнення ризикує перетворитись навіть не на молдавське придністров"я, а значно гірше за всими показниками дикости. Ще на зорі незалежності Україну попереджали, що маючи на ногах у вигляді прив"язаного бордюру Донбас, її шлях до Європи буде майже неможливим.

 

Дорога Онікс. Я думаю, що не відкрию для Вас таємниці, що будь який донетчанин якому вдається отримати не формальну вищу освіту і проникнутись баченням сучасного світу який існує за рідними теріконами, за головну мету ставить якумога швидше втікти з Донбасу і більше туди ніколи не повертатись.
Ви праві в тому, що Донбас особливий. Тільки його особливість в тому, що його діти ненавидять свій край більше всього на світі. Запевняю Вас, бо таких дітей Донбасу (доволі розумних і успішних) я знаю дуже і дуже багато.

 

Пане Гранде, у Вашому пості є значна доля правди. Так, дуже багато людей їдуть з Донбасу у інші області, багато є і таких, що хочуть виїхати, але з різних причин не можуть. Є немало тих, хто сам їхати не хоче або не може, а от для дітей хоче іншої долі, тому - український клас, тому репетитори, англійська мова... І кожна копійка - в освіту дітей, іх всебічний розвиток...
Але, незважаючи ні на що, більшість дуже прихильно ставляться до цієї землі, до людей, які тут живуть... І розуміють цей непростий своєрідний край...
Нажаль, керують нами люди, у яких і з освітою проблеми, й цілі не державні, не заради людей...
Скоро вибори. На Донбасі не працюють ніякі партіі, крім ПР: тут и реклами в усіх ЗМІ, і антиреклама опозиції... Кожен день... І так більше 10 років.
А що робить опозиція? НІЧОГО! У нас є люди, які хочуть змін і можуть працювати. Але навколо кого їм об'єднуватися???
Фактично зареєстровані партії є, але там таке керівництво, що довіри йому немає - воно, це керівництво, або під регіонами, або нікчемне...
У середньому 30% населення має змогу самостійно приймати рішення (не піддаються рекламі). З іншою частиною треба працювати. І не тому, що ці люди погані, нездібні... Це психологія...
Сидіти на ток-шоу - ума багато не треба, а от працювати у складних регіонах, шукати там достойників - тут самому теба бути достойником.
Є дуже багато інших моментів, які тактовно, без істерик і звинувачень можуть змінювати погляди людини, спонукати її до оцінки подій, політиків...
Зараз літо. Де програма опозиції на цей період для дітей? НЕМАЄ. Деякі ентузіасти самотужки щось вигадують. Чому дітей з Донбасу массово не запрошують на ЗУ, у центральні області? На це потрібно не так багато коштів.
Наприклад Кировоградщіна, Черкащина, Полтивщина... Там такі мальовничі села, повітря не таке, як у нас. Там українська мова... Природа... Я вже не кажу про західну Україну.... І це тільки маленький штрих...

 

Все так. Немає з чим сперичатись. Але.......
Пам"ятаю коли йшли пішки через всю Україну шахтарі на Київ протестувати, вон проходили прямо підмоїми вікнами. Я розчулений зазделегідь збігав у магазин купив упаковку мін.води, батонів, пару палочок ковбаски і коли вони зупинились прямо під вікнами збігав і віддав все їм. вони погрюкали 3 хвилини касками по асфальту і пішли дуже повільно далі. А я в навздогін їх ще перехрестив. І лише згодом до мене дійшло яка насправді мета була тої акції і хто її організував і талановито впровадив. Буквально одразу після того дійства почалась ........ПРИВАТИЗАЦІЯ шахт. А шахтарі як були в лайні так і залишились. кому ті шахти дістались і так відомо. Тим же хто і організував похід. І о тепер шахтарі мені наголосували своїх тодішніх організаторів в якости найвищої влади, яка вже взялась повчати мене і керувати як мені жити і т.д. і т.п. Ці потвори мені розповідають що так як вони накерували на Донбасі, повинно бути кругом. Я не в шоці, а дещо більше, мене розпирає ненависть , і в першу чергу до тих же шахтарів. Як би вони йшли сьогодні під моїми вікнами на Київ, то замість води і ковбаси отримали б від мене відро лайна на свої безтолкові голови. (Звичайно ж я б таке не вчинив, але .....) За те що витворяють донецькі бандовласті і з українською мовою і українськістю взагалі повну відповідальність несуть саме шахтарі і жителі донбасу переважною більшістю.
Мені не дає спокою питання. Нвже вони в Донбасі не бачили і не бачать що їх користають як бидло ті ж самі люди? Мені не на Донбасі це видно без окулярів, а їм там не видно? Що ж це за люди?

 

Свого часу зробили з праці шахтаря якійсь ореол трудівники-камікадзе, а потім використовували на повну.

С 1997-2000р працював експедитором на одному підпріємстві Єлісаветграда, довилось дуже часто бувати в Донецької, Луганської,Днепропетровської областях.Побував в багатьох гірничіх селищах.Жахливе становище вони мали на той час. Звичайні злидні.
Часто запитував у мешканців; -Таке зубожінні, а як раніше було? Розумію,що зараз погано всім, гроші затримують, не платять, але халупи в яких більшість живе, має вигляд наче б то їм років сто. Пом,ятаю як вся країна, в радянські часи, переказували байки про величезні шахтарські зарплатні та ін. Так на що гроші витрачали, шановні трударі,чому не будували гарні дома, не придбали майна?
Відповідь була завжди одна:"Та пропівалі". В день получки, ресторани тиждень працювали круглодобово!!!

 

Шахтарів дуже часто використовують у політичних цілях... Більшість з них НІЧОГО не вміють робити, крім рубати вугілля... І не хочуть... Так складалося десятиліттями...
Я вже писала, що після революції шахтарів заохочували тим, що ліпили культ шахтарської праці, її особливості... У шахту йшли малоосвітчені люди, з\п тоді була невеликою, але були пайки... Робітники шахт вважали себе героями, представниками особливої кагорти людей...
А після війни почали не тільки формувати психологію, а й давати блага. Шахтарі добре забеспечували свої сім'ї, їхні дружине не працювали, діти мали те, що було недоступне дітям вчителів, лікарів, інженерів... Освіта була приводом для кепкування... І так декілька поколінь... І змінитися за короткий час ці люди не можуть. А тим більше у ситуации, коли робиться все, щоб вони не тільки не змінилися, а ще більше попали під вплив конкретної сили...

Я знала, як проголосує Донбас. І у цьому є велика провина Ющенко та демократичних сил... Тому і зверталася на форумі до центра, півночі і заходу, щоб голосували за Тимошенко. И не тому, що я іі прихильниця, а тому, що іншого кандидата від демсил, якого б підтримала більшість - НЕ БУЛО... Є методики, які дозволяють складати дуже чіткі прогнози, але прислухаються до них одиниці... Янукович у владі не тому, що шахтарі його нав'язали, а том, що керівники демсил повели себе (і продовжують вести) брутально і не по державницькому.

Пане Гранде, на Донбасі дуже тяжко простим людям. Але більшості з них завжди було тяжко...Тут завжди був культ начальника... І за 20 не було зроблено нічого, щоб змінити положення у регіоні, бо його всі ці роки контролювали люди, які зараз у ПР...

спробуйте зрозуміти: вони заручники пропаганди і стереотипів, які ніхто не захотів зламати... Шахтарям дуже важко почати дивитися на світ не через призму минулого.

Просто у нас дуже великий прошарок людей, у яких
особенная донбасская гордость и местечковій менталитет....
Пусть бандит, но свой бандит, путь вор, но свой вор...
Не дуже весело... Але пока що є - то є...
Після зради Ющенка, у нас багато людей стали "пофігістами"... Тому так багато не прийшло на вибори...

Пане Гранде, не робіть поспішних виводів. Бо не все так просто і очевидно...
У нас дуже багато людей поспішно судить про ЗУ, навіть не роблячи спроби розібратися, пошукати самостійно відповіді на складні питання... Це теж не є добре...
Треба бути мудрішими за наших політиків.