Гордість і гординя.Де грань?

Сьогодні Неділя про блудного сина.
Мабуть,кожен знає цю притчу.
Суть і значення її знають всі.
Але там є один момент.

Гординя...і гордість.
Де межа?
Де та грань між самоповагою і гординею?
Чи не є любов до себе одним з проявів тої гордині?
- Я такий красііівий,такий успішний,такий праааальний,шо ну!!!
А ше я побожний,бо кожної неділі ходжу до сповіді.
А на вулиці вочи маю додолини...
І в піст не їм гіжок.
Я себе люблю,любимого...і теде і тім дусі...ну,ви поняли.

Прохання не переходити на особистості.
Уточню - не обсуджувати чорнющого паскудного Ромка і не намагатися його відбілити.Ага?

 

Коли людині властива самоповага, вона ніколи безпідставно не буде ображати або принижувати інших, проте ніколи не терпітиме, коли безпідставно ображають її.
Гординя рідна сестра самодура. Гордого хвалити не потрібно, він сам про це знає.
Гранню між самоповагою та гординею є язик. Самоповага в більшості мовчить, в той час, як гордині закрити рота майже нереально.

 

Хочу ще додати про любов до себе і самовдоволеність.
Просто в голові крутиться оті рядки Ліни Костенко...

Чекаю дня, коли собі скажу:
оця строфа, нарешті, досконала.
О, як тоді, мабуть, я затужу!
І як захочу, щоб вона сконала.

І як злякаюсь: а куди ж тепер?!
Уже вершина, де ж мої дороги?
…Він був старий. Старий він був. Помер.
Йому лизали руки епілоги.

Йому приснився жилавий граніт.
Смертельна туга плакала органно,
Він Богом був. І він створив свій світ.
І одвернувся: все було погано.

Блукали руки десь на манівцях,
тьмяніли фрески і пручались брили.
Були ті руки в саднах і в рубцях —
усе життя з камінням говорили.

Вже й небо є. А стелі все нема.
Пішли дощі. Хитались риштування.
Внизу ревла і тюкала юрма.
Вагою пензля металися вагання.

А він боявся впасти на юрму.
Сміялись в спину скіфи і етруски.
І він зірвавсь. Не боляче йому,
бо він розбився на камінні друзки.

І ось лежить. Нема кому стулить
його в одне на плитах базиліки…
Прокинувся. Нічого не болить.
Все віднялось. І це уже навіки,

Нажився він. І недругів нажив.
Було йому без року дев’яносто.
Життя стужив і друзів пережив,
і умирав зажурено і просто.

Важкі повіки… стежечка сльози…
і жаль безмірний однієї втрати:
“В мистецтві я пізнав лише ази.
Лише ази! Як шкода умирати…”

Земля пером. Чудний був чоловік.
Душа понад межею витривалості.
Щоб так шукати, і за цілий вік —
лише ази! — ні грана досконалості.

Ти, незглибима совісте майстрів,
тобі не страшно навігацій Лети!
Тяжкий був час. Тепер кого не стрів, —
усі митці, художники й поети.
Всі генії.
На вічні терези
кладуть шедеври у своїй щедроті.
Той, хто пізнав в мистецтві лиш ази,
був Мікеланджело Буонарроті.

Имеющий уши....(с)

 

Самоповага....не гординя.
Про себе можу сказати одне...
Є прості правила...життєві....

- ніколи не виправдовуватися
- ніколи не скаржитися
- ніколи не хвалитися
- ніколи не обговорювати інших
- ніколи не просити без крайньої потреби
- ніколи не брехати самому собі

і,коли я їх дотримувався...намагався дотримуватись...я відчував себе комфортно....
А зараз...

 

Не є. Так само як любов до себе не означає самозакоханості і хизування собою.
Гордість - вона для себе і в собі. Я гордий з того, що я (потрібне вставити), це підвищує мою самооцінку, але не особливо стосується ще когось.
Гординя - вона назовні і відносно інших. Я гордий з того, що я (потрібне вставити) - не то що той цілий Вася Пупкін (варіант - не те що племя Вась, країна васьляндія, представники певної професії, соціальної верстви).
Гордість - це коли ви йдете з високо піднятою головою і вам не заважає, що хтось ходить так само.
Гординя (вона ж "пиха") - це коли ви дивитеся на інших згори вниз і чекаєте, що до вас побіжать на задніх лапках.

 

Ого, може бути така мовчазна гординя, горда з того, шо вона не скаже зайвого слова, така горда, що вона не бундючна чи не марнослівна, не жадібна, без понтів, небезпринципна, не в'яже пліток...
Але я думаю не варто ламати голову над тим, де грань? Просто є критерій — якшо тобі добре і інших гідних людей твоя гордість влаштовує, то всьо нормально.

 

Коли ієрархи лаються або 1000 років не миряться- Гординя. Коли вважаю що я розумніший за свого кота- гордость.Такі йому служу більше ніж він мені але все одно він дурніший от , не можу повірити що я дурніший кота.

 

В Новій Зеландії землетрус.
Згадалась фраза з "Записок самашедшого"...
І ще згадую свої перепалки з "творцями" своєї долі в оцій гілці.

І Михове

Що це...гординя?

 

Якраз це я вважаю самоповагою...гордістю.
Шляхетністю.

 

А це привід вважати,що від нас щось залежить і ми можем противитись Божій волі?

 

Стою в великом удивление
И слышу мудрости слова:
" Не лёгким будет путь смирения -
Это тернистая тропа...

Учись понять не осуждая,
Учись сочувствовать , любя,
Чужих ошибок не считая,
Вникай в ученье и в себя.

Иди дорогами прямыми,
В людском же мире будь слугой,
Ведь как поступишь ты с другими,
Так Бог поступит и с тобой.

Умей с весёлым посмеяться,
Умей с печальным погрустить,
Умей с ранимым пообщаться
И тросточки не надломить.

Ты в тайне помоги другому
И явно Я тебе воздам,
Ответь добром поступку злому,
Не позволяй грешить устам.

Умей покаяться в гордыне,
Как стрелы не метай слова,
Чтобы тебя не обвинили,
Умей признать, что не прав(а).

Учись совсем не раздражаться
На злые выходки врага,
И жадности не поддаваться,
Когда сжимается рука,

Ты не завидуй нечестивым,
Богатство их - всего лишь прах.
Будь же во всём благочестива -
Твоё богатство в небесах!

 

Та й тут грань тонка.
Я красііівий,я успішний,я такий старанний і ше й трудоголік.
Я не краду,не обманюю.
І не кидаю цюків на вулицю,а несу їх в урну.
І не гаджу в лісі,а збираю в целафанові кульочки.
Я такий хароший...ну,проби нема де ставити.
А ше,шонеділі ходю до церкви,і,вупше є побожним...
Про вочи додолини я вже згадував.
Список можна продовжити.

 

І отак може все життя просидіти гордим і ніхто крім нього не буде про то знати.
Різницю між гордістю і гординею я не знаю і може і ніколи не зрозумію, навіть якшо мені хтось то попробує пояснити.
Скажу лише про себе. Хвалитися люблю страшенно (і деколи навіть небезпідставно ). Досягнення інших теж ціную і поважаю. Ображати і принижувати когось вважаю дуже неправильним (бо нашо псути людині настрій, а собі совість), але у відповідь на образу можу з г.....ном змішати.
Якшо то гординя - ну то хай. Значить в мене є багато гордині. В тому є свої плюси і свої мінуси.

---------- Додано в 14:19 ---------- Попередній допис був написаний в 14:16 ----------

О і то в мене тоже є. Але поясніть чим воно погано?

 

Так это же мой портрет и убавить не чего.

 

Я вже казав.Є факт.
І це істина.
Факт вбивства,факт крадіжки,факт самогубства.
Інтерпретація цього факту людьми в контексті історичних,релігійних,політичних реалій - це вторинне.
Мій дід вбивав людей.
Обкрадав(склади зі зброєю і теде).
І покінчив життя самогубством.
Факт.
І він для мене є героєм.
Це я все до того,що прямолінійність не завжди є доброю справою.
А вважати себе вищим від Божого плану...от це і є гординя.